Двір крил і руїн

Розділ 5

До маєтку я повернулася десь о другій годині ночі. Ледве переставляла ноги і була геть виснажена. Не могла навіть подумати, щоб зустрічати світанок на пагорбах.

Особливо після промовистих поглядів Темліна. Напевно, він згадував світанок минулого року, коли відвів мене подалі від свята, на луки, і вперше поцілував.

Я попросила Люсьєна відвести мене додому, і він радо погодився, бо статус того, хто знайшов свою суджену, робив його геть нецікавим для всіх жінок на святі. Він думав про Елейн. Крім того, він хотів утекти від Аянти, яка весь день не спускала з нього очей, усе хотіла розпитати в нього, що ж воно таки сталося під час церемонії.

Я надягла нічну сорочку, маленьку з мереживами, яка колись так тішила Темліна, і, задоволена, що зважилася на це, не пішла у ванну змивати піт, що ним вкрилася шкіра за день, а втомлено впала на ліжко.

Майже пів години я крутилася під простирадлом, не в змозі заспокоїтися.

Пика Аттора з гидким осміхом. Ткаля з двома бездонними дірами замість очей. Мої сестри Неста і Елейн, яких силоміць заштовхують до Котла. Усі ці образи перепліталися й довго не покидали мене. Я їм дозволила зайти до своєї свідомості.

Багато хто досі святкував на пагорбах, коли я, коротко і пронизливо скрикнувши, підхопилася з ліжка.

Серце в грудях несамовито калатало, коли я відчинила двері, вислизнула в коридор і завмерла перед дверима Люсьєна.

Він відчинив після другого стуку.

— Я чув, як ти закричала… Що сталося?

Широко розплющене руде око дивилося на мене, розпатлану, в просяклій холодним потом сорочці, з подивом.

Я проковтнула клубок у горлі, очима запитуючи дозволу, і Люсьєн кивнув, відступаючи в кімнату, щоб дати мені пройти. Він був напівоголений, бо встиг натягти лише штани, перш ніж відчинив мені двері, і тепер похапцем їх застібував.

Люсьєнова кімната була витримана в кольорах Двору Осені — єдина данина рідній домівці, яку він наважувався показати. У сутінках я запримітила жмакане простирадло — він, певне, теж погано спав. Люсьєн присів на підлокітник великого крісла перед погаслим каміном і тепер спостерігав, як я нервово ламаю пальці, стоячи в центрі килима в багряних кольорах.

— Воно сниться мені, — хрипко зізналася я, — Підгір’я. А коли прокидаюся, не можу пригадати, де я.

Я простягла перед собою вільну від татуювання ліву руку.

— Не можу навіть збагнути, де і коли я.

Наполовину правда, наполовину брехня. Так, мені досі снилися ті жахливі дні, але кошмари більше не поглинали мене всю. І я вже не бігла посеред ночі до вбиральні, щоб виблювати ті спогади.

— А що тобі наснилося сьогодні? — тихо спитав Люсьєн.

Я звела на нього змучений тьмяний погляд.

— Що вона розіп’яла мене на стіні. Як Клер Беддор. І Аттор снився…

Я здригнулася й потерла обличчя.

Люсьєн підвівся й підійшов. Страх і біль моїх слів достатньо приховували і мій запах, і мою силу, які крізь розставлені темні пастки ловили найменші вібрації в будинку.

Люсьєн зупинився за крок до мене. І не те щоб був проти, коли я обняла його за шию і сховала обличчя на теплих широких грудях. У мене з очей на засмаглу шкіру Люсьєна полилися сльози. Ні, не сльози, то була морська вода — дар від Тарквена.

Люсьєн тяжко зітхнув і однією рукою обійняв мене за талію, а другою став гладити по голові.

— Мені шкода, — пробурмотів він. — Дуже шкода.

Люсьєн тримав мене, тепер уже заспокійливо проводячи долонею по спині, і я дозволила сльозам із морської води висохнути, як піску на сонці. Нарешті підвела голову від його скульптурних грудей, вчепилася пальцями в м’язисті плечі й подивилася в його стривожене обличчя. Дихала я глибоко, уривчасто, морщачи чоло. Я вже ворухнула губами, коли раптом почула:

— Що. Тут. Відбувається.

Голова Люсьєна раптом повернулася до дверей.

Там стояв Темлін, і на його обличчі застигнув крижаний спокій. На пальцях виблискували кінчики кігтів.

Ми відсахнулися одне від одного, надто швидко, щоб не викликати підозри.

— Мені наснився кошмар, — пояснила я, поправляючи сорочку. — Я… не хотіла розбудити весь будинок.

Темлін дивився на Люсьєна, губи в якого стиснулися в тонку лінію — він також помітив майже випущені кігті.

— Мені наснився кошмар, — повторила я більш напружено, хапаючи Темліна за руку й виводячи його з кімнати, перш ніж Люсьєн зміг би сказати бодай слово.

Я причинила двері, але відчувала, що увага Темліна прикута до чоловіка за нашими спинами. Кігтів він не втягнув. Хоча й не випустив до кінця.

Я пройшла кілька кроків до своєї кімнати й озирнулася на Темліна, який тепер роздивлявся коридор, а також відстань між моєю кімнатою та дверима кімнати Люсьєна.

— На добраніч, — сказала я, зачиняючи двері в нього перед носом.

Зачекала п’ять хвилин, щоб пересвідчитися, що Темлін не стане вбивати Люсьєна, а тоді посміхнулася.

Цікаво, чи зрозумів Люсьєн мою гру? Чи склав докупи те, у чому я була переконана: Темлін прийде до мене сьогодні вночі. Авжеж. Після всіх тих несміливих доторків на святкуванні. Чи розумів Люсьєн, що цю спокусливу сорочку я надягла не тому, що було жарко? Невидимі нитки, розкидані мною по дому і навколо, повідомили: Темлін нарешті набрався сміливості, щоб прийти до мене в спальню. Тож у мене мав бути відповідний вигляд.

Доказом мого фальшивого кошмару було зіжмакане простирадло. Я залишила двері Люсьєна прочиненими і зробила все, щоб він не мав змоги подумати про них чи помітити повітряний щит, яким я закрила кімнату, відсікаючи звук і запах наближення Темліна.

Поки Темлін не побачив нас там: обійми, задрану сорочку, напружений погляд, бурю емоцій, яка натякала на щось геть інше. Невидимий щит я прибрала тієї ж миті, як Темлін зайшов, щоб він справді подумав, що заскочив нас зненацька…

Я сказала Темліну, що мені наснився кошмар. Але справжнім кошмаром була я сама.

Я грала на тому, чого Темлін боявся відтоді, як я з’явилася в маєтку. Я не забула тієї давньої сварки, під час якої він гарчав на Люсьєна. Велів тому не фліртувати зі мною. Триматися подалі. Темліна лякало те, що я можу обрати рудоволосого лорда і це зруйнує всі його плани.

А зараз Темліну достоту не до сну. Напевне, прокручує в голові всі наші погляди й розмови. Усі випадки, коли Люсьєн ставав на мій бік у Підгір’ї й після. Можливо, Темліну здається, що Елейн зовсім не його суджена, позаяк він простягає руки до інших жінок.

І звісно ж, Темлін крутить у мізках ранкову сцену: Люсьєн, ставши переді мною на коліно й шанобливо схилившись, дає клятву вірності новонародженій богині — так ніби ми з ним обоє дістали благословення Котла.

Я дозволила собі усміхнутися своїм міркуванням, а потім стала вдягатися.

На мене чекало чимало роботи.