Двір крил і руїн

Розділ 46

Берон ледве встиг захиститися, але на вильоті моя сила обпекла Ерісові руку просто крізь одяг. І тендітну білу руку матері Люсьєна.

Решта закричала. Усі підхопилися на рівні, але я не могла думати, не могла чути нічого, крім слів Еріса, крім тих моментів у Підгір’ї, того кошмару, у якому Амаранта вела Різа коридором, того, що Різ пережив наяву…

«Фейро».

Я не зреагувала, підводячись. І послала хвилю води із дзеркального ставу на Берона, що досі сидів у кріслі. Непроникною кулею води без повітря.

Полум’я билося в ній усередині, перетворюючи воду на пару, але я лише стискала кулю сильніше.

Я хотіла вбити його. Вбити й забути про нього.

«Фейро».

Я не знала, кричить це Різ чи шепоче нашим зв’язком. А може, і те, і те. Вогняний бар’єр Берона врізався в мою воду так сильно, що куля пішла брижами, над якими здійнялася пара.

Я вишкірила зуби і послала в той вогняний щит удар найчистішого світла — світла Дня. Руйнівниця Прокляття. Та, що руйнує чари.

Очі Берона розширилися, коли щит піддався. Вода пробилася у шпарини.

А потім теплі долоні торкнулися мого обличчя. Фіолетові очі виникли просто перед моїми — спокійні, уважні.

— Кохана, ти вже все пояснила, — сказав Різ. — Уб’єш його, і натомість у нас буде той жахливий Еріс.

«Тоді я знищу їх усіх».

— Дуже цікавий був би експеримент, — промуркотів Різ, — але зараз він лише ускладнить наше становище.

«Я кохаю тебе, — прошепотів він у моїй свідомості. — Слова, якими розкидається цей старий лайдак, нічого не означають. У нього в житті немає жодної радості. Нічого хорошого. А в нас є».

До мене повернулися звуки — шум води, тріск полум’я, тривожне дихання присутніх, лайки Берона з кокона світла й води, який потроху стискався.

«Я кохаю тебе», — знову сказав Різ.

І я відпустила свою магію.

Полум’я Берона розкрилося величезною вогняною квіткою — і безсило відскочило від щита, яким закрив нас Різ.

Не від Берона. Від інших Вищих Лордів, які схопилися на ноги.

— То ось як ти пройшов крізь мій захист, — пробурмотів Тарквен.

Берон дихав так важко, ніби ось-ось мав почати плюватися вогнем. Але Геліон потер підборіддя і знову сів.

— А мене досі цікавило, куди ж він подівся, той маленький шматочок сили. Такий маленький, як лусочка з великої риби. Але мені дошкуляла та опустіла місцинка. — Він усміхнувся до Різа. — Не дивно, що ти зробив її своєю Вищою Леді.

— Я зробив її Вищою Леді, — відверто сказав Різ, опускаючи руки від мого обличчя, але залишаючись поруч, — тому що я кохаю її. Про її сили я навіть не думав.

Мені бракувало слів, залишилися самі лише чисті почуття.

Геліон звернувся до Темліна:

— Ти знав про її сили?

Темлін дивився на нас із Різом, останні слова якого ніби зависли між нами в повітрі.

— Тебе це не стосується, — тільки й відповів він Геліону. І всім присутнім також.

— Її сила — це й наша сила. Тому нас це стосується, — зашипів Берон.

Мор зміряла його поглядом, від якого інші чоловіки просто втекли б.

Леді Двору Осені трималася за обпечену руку. Її білу шкіру рясно вкривали червоні плями. Але її обличчя нічим не видавало болю.

— Вибачте, я не хотіла, — сказала я їй, опускаючись на крісло.

Вона звела на мене погляд округлених від подиву очей.

— Не розмовляй з нею, людська сволото! — кинув мені Берон.

Різ розбив щит Берона, розчахнув полум’я і захист. Наче камінь, пожбурений у вікно, його темна сила врізалася в Берона крізь усі щити, і так сильно, що він перекинувся разом із кріслом. А потім і зовсім розвіяла те крісло блискучим чорним порохом, і Берон упав на дупу.

Мерехтливий чорний пил розвіявся примарним вітром, осідаючи на багряному камзолі й каштановому волоссі Берона.

— Ніколи, — сказав Різ, ховаючи руки в кишені, — не смій так поводитися з моєю судженою.

Берон підхопився на рівні. Він навіть не став струшувати із себе пил і оголосив, ні до кого особисто не звертаючись:

— Цю зустріч закінчено. Сподіваюся, Гайберн вас усіх знищить.

Але Неста підвелася з крісла:

— Зустріч не закінчено.

Навіть Берон укляк на місці від її тону. Еріс оцінив поглядом відстань між батьком і моєю сестрою.

Вона стояла гордовито, мов колона зі щирої криці.

— Єдина надія Прифії — це всі ви, — мовила Неста, звернувшись до Берона, а також і до нас. — Тільки ви стоїте між Гайберном і знищенням усього того, що є тут у нас. Гайберн розчавить і знищить усе найкраще, що досі існує в нашому недосконалому світі.

Вона подивилася на Берона. Непохитна, нестримна.

— Ти бився проти Гайберну в останній Війні. Чому відмовляєшся виступити проти нього зараз?

Берон не вшанував її відповіддю. Але й не рушив з місця. Еріс ледь помітним жестом наказав братам сісти.

Неста це завважила і на якусь мить замовкла. Ніби тільки зараз зрозуміла, що цілком заволоділа їхньою увагою. Що кожне слово тепер мало надзвичайно велике значення.

— Можете нас ненавидіти. Мені байдуже. Але мені не байдужі життя невинних, яких ви маєте намір приректи на страждання і смерть. Захистіть принаймні їх. Згадайте ту Війну з усією її жорстокістю. Гайберн може повторити всі страхіття, заподіяні вашому народу.

— І звідки ти це знаєш? — вишкірився Берон.

— Бо я була в Котлі, — сухо відповіла Неста. — І він розкрив мені серце короля Гайберну. Він хоче знести Стіну і вбити всіх, хто живе по цей її бік.

Я не знала, правда це чи брехня. Обличчя Нести було непроникне. І ніхто не насмілився з нею сперечатися.

Вона подивилась на Калліаса й Вівіану.

— Мені дуже шкода, що ви втратили тих дітей, — мовила вона. — Втрата навіть одного життя жахлива.

Неста похитала головою.

— Але за Стіною я бачила, як діти, та навіть цілі родини, вмирають з голоду. — Вона кивнула головою в мій бік. — Якби не моя сестра, я б стала однією з них.

Сльози обпекли мені очі.

— Надто довго… — вела далі Неста, — люди за Стіною, у Прифії, надто довго страждали і помирали, тимчасом як ваші Двори насолоджувалися достатком, процвітали. Я не про правління тієї самозваної королеви, яка загнала вас у Підгір’я.

Несті було огидно навіть промовити ім’я Амаранти.

— Задовго до нього. Якщо ви маєте намір за щось битися, то час настав. Настав час захистити тих, про кого ви забули. Дайте їм знати, бодай раз, що їх не забули. Бодай один раз.

Тезан прочистив горло:

— Попри благородність пориву деталі Угоди не передбачали допомоги нашим смертним сусідам. Вони хотіли жити самостійно. Ми мали залишити їх у спокої. Що й зробили — для цього й була зведена Стіна між нами.

Неста досі не сідала.

— Минуле вже в минулому. Але мені не байдуже майбутнє. Я хочу бути впевненою, що діти — діти фейрі, так само як і людей, — більше не страждатимуть. Вам довірили захист цих земель. — Неста подивилася на присутніх. — Чи готові ви битися за це?

Останні слова вона промовила, дивлячись на Берона і його сім’ю. Тільки Еріса та Леді змусила замислитися, ба навіть вразити ця дивна емоційна жінка, що промовляла до них.

Мені не було чого сказати, бракувало слів для того, щоб висловити те, що було на серці. Кассіану, схоже на те, також.

— Я подумаю, — тільки й мовив Берон.

Він подивився на свою родину, і за мить уся вона зникла.

Еріс розсіювався останнім, і його обличчя було розгублене. Ніби завершення зустрічі відрізнялося від того, на що він сподівався. Чого очікував. Але нарешті зник і він, і лише купка чорного блискучого пилу залишилася на тому місці, де всі вони сиділи.

Неста повільно сіла. Її обличчя знову стало холодним — звична маска, яка приховувала справжні почуття після зникнення Берона.

— Ти й кригою оволоділа? — тихо спитав мене Калліас.

Я ледь помітно кивнула.

— Усіма стихіями.

Калліас потер підборіддя, а Вівіана накрила рукою його руку.

— Це має якесь значення? — спитала вона чоловіка.

— Не знаю поки що, — відповів він.

Ось так швидко наш можливий альянс розпадався на друзки. Так швидко, тому що мені забракло контролю над собою, мені не можна було…

«Причину вони б усе одно знайшли, будь-яку, — сказав Різ, стоячи коло мого крісла й перебираючи в пальцях мерехтливий шлейф моєї сукні. — І краще зараз, ніж потім. Калліаса це не відштовхне від нас, йому просто… потрібен час, щоб самому до всього дійти, в усьому розібратися».

Але першим заговорив Тарквен:

— Ти врятувала нас у Підгір’ї. Втрата маленької іскри сили здається мені гідною платою.

— Але вона за кілька секунд ледь не втопила Берона попри всю його магію, — заперечив Геліон. — Навряд чи вона відібрала в нього всього лиш маленьку іскру. Вона його мало не задушила у водяному коконі.

А може, я порушила його магію лише тому, що була створена й тому магія мене просто не розпізнала.

Сила Геліона, тепла і чиста, торкнулася мого щита, омиваючи його зусібіч. Ніби шукала зв’язок, який я могла випробовувати щодо нього, так ніби я була якимось паразитом, що висмоктував з нього силу. Він би з радістю розрубав цей зв’язок.

Але ж його не було.

— Зробленого не переробиш, — проголосив Тезан. — Ми можемо хіба що вбити її…

Сила Різенда від цих слів бурхливо прокотилася всім залом.

— Але більше нічого, — витримавши паузу, завершив думку Тезан.

Його тон відверто псував картину. Слова миру, але тон… був гіркий. Ніби, якби не Різ і його сила, Тезан справді волів би покласти мене на вівтар і розрізати, щоб подивитися, де його сила і як її повернути.

Я підвелась і подивилася йому просто в очі. А потім Геліону. Тарквену. Калліасу. Так само, як раніше зробила Неста.

— Я не крала вашої сили. Ви віддали її власноруч, разом із даром безсмертного життя. І я вдячна за ваші дарунки. Але тепер вони належать мені. І тільки я вирішую, що з ними вчинити.

Мої друзі теж підвелися — стали стіною за моєю спиною. Неста ліворуч. Різ змістився праворуч, але не торкався мене. Дозволяв мені стояти самій і витримувати їхні погляди.

Тихо, але впевнено я промовила:

— Я використаю ці сили, мої сили, щоб знищити Гайберн. Я палитиму, топитиму, заморожуватиму їх. Зцілюватиму наших поранених. Розбиватиму Гайбернові чари. Я вже робила все це і знову робитиму. І якщо головною проблемою ви вважаєте наявність у мене краплинки вашої магії, то ваші пріоритети серйозно схиблені.

Гордість зігріла мене через зв’язок. Вищі Лорди та їхні супутники мовчали.

Тільки Вівіана кивнула, гордо звела голову і теж підвелася з місця.

— Я битимуся разом з тобою.

Крессида підвелася на мить пізніше.

— Я теж.

Обидві жінки подивилися на чоловіків своїх Дворів.

Тарквен і Калліас підхопилися на ноги.

Потім став на рівні Геліон, усміхаючись мені й Різу.

І нарешті останніми підвелися Тезан і Темлін. Темлін тепер навіть не дихав у мій бік, майже не ворушився і не пустив пари з уст протягом останніх хвилин. Але мене це геть не хвилювало. Головне — вони стали на ноги, підвелися зі своїх місць.

«Шестеро з усієї сімки, — засміявся подумки Різ. — Непогано, Руйнівнице Прокляття. Навіть дуже непогано».