Двір крил і руїн

Розділ 26

Так ось для кого було останнє, порожнє місце.

А Різ…

Він відкинувся на спинку стільця і так само незворушно попивав вино.

— З поверненням, Ерісе, — сказав він. — Давно ми з тобою не бачилися. Скільки століть минуло? Напевно, п’ять відтоді, коли ти побував тут востаннє?

Мор звела погляд на Різа. Погляд, яким вона дорікала його у зраді, і водночас біль. Неймовірний ядучий біль. Через те, що він не попередив нас про появу Еріса. Я уявляла, які слова Різ почує від неї потім. Цей «сюрприз» буде дорого йому коштувати.

Я не знала, чи змогла краще за Мор зберегти маску байдужості, коли Еріс сів на вільне місце за столом, не привітавши навіть кивком Кейра, збентеженого появою несподіваного гостя. Це й справді було давно.

Еріс зцілився після того дня на льоду — на рану в живіт, якої завдав йому Кассіан, і натяку не лишилось. Руде волосся вільною завісою спадало на чудово зшитий кобальтового кольору камзол.

«Що він тут робить?» — списом послала я у зв’язок Різу, навіть не намагаючись притишити емоції, що в мені вирували. «Гарантує, що Кейр погодиться допомогти», — відповів Різ напружено й коротко. Стримано. Так, наче він досі всі сили витрачав на те, щоб не вивільнити власну лють. Тіні оповили плечі Азріеля, він щось прошепотів йому на вухо, доки той спостерігав за Ерісом.

— Колись ти хотів побудувати зв’язки з Двором Осені, Кейре, — сказав Різ, відставляючи свій келих. — У тебе з’явився шанс. Еріс згоден запропонувати тобі формальний союз в обмін на твої послуги в цій війні.

«Як у біса ти змусив його на це погодитися?»

Різ не відповів.

«Різенде!»

Кейр відкинувся на спинку стільця.

— Цього недостатньо, — сказав він.

Еріс пирхнув і налив собі келих вина з карафи, що стояла в центрі столу.

— Я вже й забув, чому минулого разу ти так зрадів, коли наші перемовини зайшли в глухий кут.

Різ застережливо поглянув на нього. Еріс одним духом випив келих вина.

— Тоді чого ж ти хочеш, Кейре? — промуркотів Різ.

Щось підказувало мені, що досить Кейру знову сказати щось про мене, і від нього залишиться лише пляма на стіні. Але Кейр це також розумів. Тому відповів прямо:

— Я хочу вийти звідси. Я хочу простору і волі. Я хочу, щоб мій народ вийшов із цієї гори.

— У тебе тут є все, яка лише можлива розкіш, — сказала нарешті я. — І тобі цього все одно недостатньо?

Кейр мене проігнорував. Як, поза сумнівом, ігнорував усіх жінок у своєму житті.

— Ти надто довго тримав від нас свої секрети, Вищий Лорде, — звернувся він до Різа з тією самою зміїною посмішкою, знову переплітаючи пальці і вмощуючи руки на понівеченому столі. Накриваючи ними найближчу до себе подряпину. — Я ніяк не міг збагнути, де ховалося твоє військо, поки ти виконував забаганки Амаранти. Нарешті, з подачі Гайберну, ця таємниця відкрилася. Як називається твоє місто, на яке вони напали?.. Згадав. Веларіс. Так, Веларіс. Місто Зоряного світла.

Мор, здавалося, навіть дихати припинила.

— Я хочу доступ у місто, — сказав Кейр. — Для себе і мого Двору.

— Ні, — коротко відповіла Мор.

Її слово луною відбилися від колон, від скла, від каменю. І я була з нею згодна. Сама лиш думка про Кейра та його людей у Веларісі… заплямувала б місто можливою їх присутністю, ненавистю, обмеженістю, відразою і жорстокістю…

Але Різ не відмовив. Не задушив цієї заяви в зародку.

«Ти ж це несерйозно».

Різ дивився на Кейра, коли подумки відповів мені: «Я це передбачав — і підготувався».

Я поміркувала.

«Зустріч у Палаці з губернаторами… Вона відбулася із цього приводу?

«Так».

Кейру він сказав:

— Відвідування Веларіса можливе, але на певних умовах.

Мор розтулила рота, але Азріель накрив її долоню своєю, вкритою рубцями. І Мор різко відсмикнула руку, так наче її обпекло, так само сильно, як обпекло колись його. Холодна маска Азріеля ані на мить не видала болю від цього жесту.

А ось Еріс помітив їх мовчазну незгоду й тихенько розсміявся. Лютий погляд Співця тіней наскрізь прошив сина Вищого Лорда. Еріс тільки схилив голову в його бік.

— Я хочу необмеженого доступу, — заперечив Кейр Різу.

— Забудь, — озвався той. — Доступ буде обмеженим у часі і в кількості тих, кого буде допущено. Ці умови ми обговоримо пізніше.

Мор благально подивилася на Різа. Її місто — місце, яке вона так сильно любила…

Я майже чула звук, із яким розколювалося наше внутрішнє коло друзів.

Кейр нарешті поглянув на доньку — помітив її відчай і злість. І посміхнувся. Він не мав бажання виходити звідси. Але йому кортіло відняти все те, чим дорожила його дочка.

Я б з радістю вчепилася йому в горло.

— Домовилися, — сказав Кейр.

Різ навіть не усміхнувся. А Мор усе дивилась і дивилась на нього, з благанням і відчаєм в очах.

— І ще одне, — додала я, розправляючи плечі. — Ще одна вимога.

Кейр нарешті звернув на мене увагу.

— Яка?

— Мені потрібне свічадо Уроборос, — сказала я, наповнюючи свою кров кригою. — І негайно.

Карі очі Кейра, очі, які успадкувала Мор, здивовано й зацікавлено розширилися.

— Хто тобі сказав, що воно у мене? — тихо спитав він.

— Яка різниця? Я його хочу.

— Та ти хоч знаєш, що таке Уроборос?

— Стеж за своїм тоном, Кейре, — попередив Різ.

Кейр подався вперед, спираючись на лікті.

— Це свічадо… — Він тихо засміявся і додав із солодкою отрутою в голосі: — Вважай його моїм подарунком судженим. Якщо, звісно, ти зможеш прийняти цей подаруночок.

Він не погрожував мені, схоже, загрозою був не він…

— Що ти маєш на увазі?

Кейр підвівся, м’яко, як кіт, що впіймав пташку.

— Щоб узяти Уроборос, забрати його, потрібно буде спочатку зазирнути в нього. — Він пішов до дверей, не чекаючи від Різа дозволу. — А всі, хто на це наважувався, або втрачали здоровий глузд, або ж перетворювалися на руїну. За легендами, з-поміж них були чи то один, чи то двоє Вищих Лордів.

Кейр знизав плечима.

— Воно твоє, якщо насмілишся в нього глянути.

У дверях, що відчинилися від фантомного вітру, Кейр зупинився. І звернувся до Різа зі словами, схожими на прохання дозволити йому піти.

— У лорда Танатоса знову… складнощі з його донькою. Він потребує моєї допомоги.

Різ тільки махнув рукою, наче й не віддав цьому гадові наше місто. Кейр мотнув підборіддям у бік Еріса.

— А з тобою ми обов’язково поговоримо, — пообіцяв Кейр Ерісу. — Я довго не затримаюся.

Було цілком очевидно, що Кейр поспішав насолодитися своєю перемогою над нами.

Отже, що ми віддали? І що втратили?

Якщо Уроборос неможливо забрати, принаймні без такого жахливого ризику… Я урвала цю думку, відігнала її якнайдалі, на потім. Кейр пішов. Залишивши нас наодинці з Ерісом.

Нащадок Двору Осені насолоджувався вином, так ніби ми зібралися тут для дружньої бесіди.

Нарешті Еріс відставив келих і сказав:

— У тебе чудовий вигляд, Мор.

Мені раптом здалося, що Мор відринула від нас неймовірно далеко. І надовго.

— Не смій з нею говорити, — тихо промовив Азріель.

Еріс гірко усміхнувся й мовив:

— Бачу, ти й досі тримаєш на мене зло.

— Наша угода, Ерісе, — нагадав Різ, — залежить лише від твого вміння тримати язика на припоні.

Еріс засміявся:

— Хіба я погано попрацював? Навіть мій батько нічого не запідозрив, коли я сьогодні покидав домівку.

Я перевела погляд із Різа на Еріса, потім знову на Різа.

— І як це все сталося?

Еріс зміряв мене поглядом. Оцінив корону і сукню.

— Ти гадала, що я не чекатиму вашого Співця тіней, який прибуде винюхувати. Або ж що я розповів батькові про твої… сили? Особливо коли мої брати загадковим чином забули про них? Я знав, що візит когось із вас з метою підправити й мені мозок — питання часу.

Еріс постукав себе по скроні.

— Вам не пощастило, бо я дещо знаю про дематі. І пощастило, що братів я цієї дещиці не навчив.

У мене защеміло серце. «Різ?»

Щоб убезпечити мене від люті Берона, щоб зберегти наш потенційний альянс із Вищими Лордами, який міг розпастися ще до початку… «Різе?»

Очі пощипувало від сліз, але я трималася. Єдиною відповіддю мені став ніжний дотик до нашого зв’язку.

— Я нічого не розповів батькові, — вів далі Еріс, знову наповнивши келих вином. — Навіщо витрачати дорогоцінну інформацію на нікчему? Він хай там як наказав би піймати тебе і вбити, не розуміючи, як глибоко вмочив нас у лайно Гайберн, а ти ж бо можеш усе це зупинити.

— Тобто зараз він планує приєднатися до нас, — сказав Різ.

— Ні, якщо перш не дізнається про твій маленький секрет, — усміхнувся Еріс.

Мор змигнула, ніби лиш зараз збагнула, що угода Різа з Ерісом і те, що Різ запросив його сюди… Її погляд, спокійний і щирий, був промовистий. Біль і лють досі кипіли в ньому, але до них додалося розуміння.

— Тож яка твоя ціна, Ерісе? — спитала Мор, спираючись голими ліктями на темне скло. — Ще одна молода наречена, щоб її занапастити?

Щось замерехтіло в очах Еріса.

— Морріґан, я не знаю, хто від початку годував тебе цими побрехеньками, — з лиховісним спокоєм промовив він. — Найімовірніше, негідники, якими ти себе оточила.

Він вишкірився на Азріеля.

У відповідь Мор загарчала так, що задзвеніли келихи.

— Ти не надав мені жодного доказу, що все насправді було не так. Але я добре пам’ятаю, як ти покинув мене в тому лісі…

— Тоді були задіяні такі сили, які тобі й не снилися, — холодно відповів Еріс. — І я не стану гаяти час на пояснення й розповідати тобі про події п’ятисотлітньої давності. Можеш вірити всьому, що тобі розповідають про мене.

— Ну ж бо я тобі нагадаю зовсім недавні події, — не витримала я, щоб не втрутитися в розмову. — Ти загнав мене, як тварину на полюванні. Після цього я ладна повірити в найгірше.

Бліде обличчя принца почервоніло.

— Я виконував наказ. І мене послали за тобою з двома моїми… братами.

— А як щодо твого третього брата, Люсьєна, який, так само як і я, став здобиччю на полюванні? Того, чию кохану ти допомагав стратити в нього на очах?

Еріс поклав долоню на темне скло. Мені здалося, що в нього спітніли пальці.

— Ти нічого не знаєш про події того дня. Нічого.

Запала тиша.

— Що ж, розкажи мені, — запропонувала я.

Еріс відповів прямим поглядом. І я не відвела очей.

— А як, на твою думку, Люсьєн дістався кордону з Двором Весни? — тихо почав він. — Мене там не було, коли вбивали Джезмінду. Спитай у нього. Я відмовився. То був перший і єдиний раз, коли я не послухав батька. І він мене покарав. А коли я нарешті вирвався на волю… Вони мали намір убити і його. Я зробив так, щоб цього не сталося. Послав Темліну звістку, анонімно, щоб узяв підкріплення і тягнув свою дупу до кордону з Двором Осені. Негайно.

Туди, де Темлін і Люсьєн убили двох братів Еріса. Про це я знала.

— Не всім так пощастило з друзями і родичами, як тобі, Різенде, — з гіркотою в голосі промовив Еріс.

— Схоже на те, — сказав Різ.

Нехай Еріс і врятував тоді Люсьєна, та це не виправдовувало інших його дій, передусім полювання на нас…

— Назви свою ціну, — повторила я запитання Мор.

— Вона та сама, яку я назвав Азріелю, коли натрапив на нього в батьківському лісі.

Мор з болем в очах озирнулася на Співця тіней. Але той навіть не подивився на неї.

— Коли настане час… ми підтримаємо заявку Еріса на трон, — сказав він.

Обличчя Азріеля випромінювало крижану лють, коли він промовляв ці слова. І цього разу Еріс пополотнів. Можливо, саме через це він промовчав про мої магічні сили. Співець тіней був грізним супротивником і в разі чого не вагаючись убив би Еріса. Не лише щоб мати перевагу в перемовинах, але й щоб уникнути люті Співця тіней. І його кинджала.

— Свою пропозицію я не скасовую, Різенде, — сказав Еріс, опановуючи себе. — Убити мого батька і покінчити з усім цим. Я зможу виділити тобі армію просто зараз.

Матір всевишня. Він навіть не приховував цього — не вдавав, ніби йому шкода. У мене мало щелепа не відвисла від почутого, від його спокійного пересічного тону.

— Спокусливо, але надто брудно, — відповів Різ. — У минулій Війні Берон пристав на наш бік. Сподіваюся на подібну схильність і цього разу.

Багатомовний погляд на Еріса.

— Приєднається, — пообіцяв той, проводячи пальцем уздовж глибокої подряпини на столі. — І залишиться в блаженному незнанні щодо сил Фейри.

Трон — в обмін на мовчання. І сприяння.

— Не обіцяй Кейрові нічого того, що тобі не байдуже, — сказав Різ і жестом відпустив гостя.

Еріс підвівся.

— Подивимося.

Він допив своє вино, відставив келих і похмуро поглянув на Мор:

— Прикро, що ти й досі не можеш контролювати себе в його присутності. Кожна твоя емоція відразу ж відбивалася на милому личку.

— Обережніше, — попередив Азріель.

Еріс з легкою усмішкою поглянув кудись між ними. З багатомовною усмішкою. Наче він знав щось таке, про що не здогадувався Азріель.

— Я б не торкався тебе, — заговорив він до Мор, яка знову пополотніла. — Але коли ти лягла під того бастарда…

Різ загарчав — водночас зі мною.

— Я знаю, навіщо ти це зробила. — І знову та посмішка, від якої Мор знітилась. Знітилась.

— Тому я й дав тобі свободу, закінчивши заручини так, щоб ні в кого не виникало сумнівів.

— А все, що сталося потім… — гарикнув Азріель.

Еріс спохмурнів.

— Існує мало речей, про які я жалкую. І це одна із них. Але… можливо, колись, якщо вже ми з вами союзники, я розповім тобі — чому. І чого це мені коштувало.

— Мені начхати, — тихо мовила Мор і вказала на двері. — Забирайся.

Еріс глузливо вклонився їй. І нам усім.

— Побачимося на зустрічі за дванадцять днів.