Двір крил і руїн

Розділ 49

Згодом, коли ми зібралися за обіднім столом у своєму міському будинку, Різ пояснив, що зв’язок Нести з Котлом дав їй змогу відчути, що король Гайберну збирає й використовує його силу.

Я могла користуватися силами Вищих Лордів, знаходити сліди їхньої магії, щоб відстежити Книгу і Котел, а сила Нести — її власне безсмертя — так само щільно перепліталася з Котлом. Недивно, що, коли жахлива магія Котла прокидалася, сестра відчувала це дуже гостро.

Ось чому король на неї полював. Не лише через силу, яку вона забрала… А й тому, що Неста перетворилася на наш сигнал тривоги.

Двір Світанку ми покинули за кілька хвилин. Тезан пообіцяв кожному Двору й армії кожного Лорда великий запас протиотрути, який мали доправити за два дні. Перегріни під командуванням свого капітана почали підготовку — вони мали долучитися до іллірійців у небі.

Калліас і Геліон присягнулися, що їхні наземні армії виступатимуть щонайшвидше. І лише Темлін, південний кордон якого раніше становила Стіна, не міг нічого додати — від його армії залишилося саме лахміття. Геліон сказав йому на прощання:

— Виводь своїх людей. І збери всі сили, які тільки зможеш.

Ті, що залишилися після мене.

Тарквен луною повторив ті самі слова і знову пообіцяв безпечний прихисток для Двору Весни. Темлін не відповів жодному. Навіть не підтвердив, що збиратиме сили, просто розсіявся — навіть не поглянувши на мене. Що й на краще, бо я так і не вирішила, вимагати в нього клятви щодо участі у війні чи просто плюнути на нього.

Прощання було коротке. Вівіана міцно обняла Мор — а потім, хоч як дивно, мене. Калліас тільки потиснув Різу руку, стримано, але впевнено, і зник разом зі своєю судженою. Потім розсіявся Геліон, підморгнувши нам усім на прощання. Тарквен з Варіаном і Крессидою затрималися довше. Вони вирішили, що армада залишиться захищати їх власні міста, а ось наземна армія вирушить на з’єднання з іншими силами.

Неймовірні блакитні очі Тарквена спалахнули, коли сила для перенесення почала наростати. Але Варіан звернувся до мене і Різа:

— Передайте їй мою вдячність.

Він приклав руку до грудей з вишитим сріблом і золотом вранішнім сонцем.

— І скажіть…

Принц Адріати похитав головою.

— Ні, я сам це скажу, коли наступного разу її побачу.

Це прозвучало як обіцянка, що Варіан побачиться з Амрен попри війну. А потім вони зникли.

Ми попрощалися з Тезаном і подякували йому за гостинність. Від Берона досі не було вістей. Жодного натяку на те, що він передумав або що Еріс зумів переконати його, щоб той пристав на наш бік.

Але мене, як і Несту, хвилювало геть інше.

Стіна впала… Ми спізнилися. Усі ми спізнилися. Зі своїми дослідженнями… Треба було наполягти, якщо вже Амрен назвала Несту майже готовою, щоб ми з ними одразу ж вирушили до Стіни. Подивилися, що можна зробити із закляттям чи без того закляття…

Можливо, це моя провина: я хотіла вберегти сестру, надати їй можливість зібратися на силі, і саме я дозволила їй таку відчуженість. Якби я наполягала і тиснула на неї…

Навіть зараз, сидячи за обіднім столом нашого будинку у Веларісі, я не знала, чи вартий був порятунок життя смертних того, що трапилося з Нестою й назавжди змінило її. Я не знала, як Різ та інші здатні були на такі рішення. Роками. А надто за самозваного правління Амаранти.

— Треба було почати евакуацію ще кілька місяців тому, — сказала Неста, навіть не торкнувшись смаженого з овочами курча на своїй тарілці.

Це були перші її слова за столом.

Елейн вже знала: Амрен розповіла їй. І тепер сестра сиділа за одним столом з нами, з прямою спиною і поглядом яснішим, ніж я звикла його в неї бачити. Цікаво, чи знала вона, що так станеться, чи передбачила своїм новим, внутрішнім зором? Чи шепотів до неї Котел, доки нас не було? Я не насмілювалася спитати в неї про це.

— Ми можемо сьогодні розсіятися в ваш маєток, — сказав Несті Різ. — Забрати всіх ваших людей і перенести їх сюди.

— Вони не погодяться.

— Тоді, найімовірніше, вони загинуть.

Неста поправила виделку й ніж, яких досі не торкалася.

— А ви не можете віднести їх кудись на південь, подалі звідси?

— Таку велику кількість? Ні, це неможливо. Бо спочатку потрібно знайти для них безпечне місце, на що у нас немає часу. — Різ міркував уголос: — Якщо знайдемо корабель, вони зможуть відплисти…

— Вони вимагатимуть взяти із собою рідню та друзів.

Знову запала тиша.

Не варіант.

А потім тихо заговорила Елейн:

— Ми можемо переправити їх до Ґрайсена.

Усі одночасно розвернулися на її тихий голос.

Елейн була бліда, але вже почала їсти. Вона пояснила:

— Його батько збудував високі мури — з товстого каменю. У них достатньо і людей, і припасів.

Нам усім було важко не подивитися на обручку, яку сестра досі носила.

— Його батько вже… дуже давно готувався до чогось подібного. У них непоганий захист, запаси… — їй увірвалося дихання, — готової зброї. А ще цілий гай ясеневих дерев.

Кассіан тихенько загарчав. Попри всю їхню силу та магію… Хай би хто чи що створило свого часу ті дерева, але ясені мали здатність прошивати всі захисти Фе. Я бачила це на власні очі, коли поцілила одному з охоронців Темліна стрілою в горло.

— Для тих, хто володіє магією, — сказав Кассіан так різко, що Елейн здригнулася, — товсті стіни не перепона. Після атаки від них мало що лишиться.

— Там є підземні тунелі для відступу, — прошепотіла сестра. — Це все ж таки краще, ніж нічого.

Іллірійці перезирнулися.

— Можемо виставити охорону, — почав Кассіан.

— Ні, — урвала його Елейн уже голосніше.

Я давно вже не чула, щоб вона говорила на повний голос.

— Вони… Ґрайсен і його батько…

Кассіан зціпив зуби.

— Ми оточимо себе захисним покривом, — буркнув Кассіан. — Тоді морок…

— У них гончаки. Виведена порода навчена полювати на вас. Винюхувати вас.

Напружена тиша не спадала, поки мої друзі міркували, як саме тренували тих собак.

— Але ж ти не пропонуєш нам полишити їхній замок без захисту, — трохи м’якше повів далі Кассіан. — Навіть ясеню може забракнути. Ми маємо встановити бодай мінімальний контур.

Елейн замислилася.

— Я можу поговорити з ним.

— Ні, — обрубала я… одночасно з Нестою.

Але Елейн не зважала на нас.

— Якщо… якщо ви і… вони, — сестра поглянула на Різа та моїх друзів, — підете зі мною, ваш запах фейрі може відволікти собак.

— Ти теж фейрі, — нагадала їй Неста.

— Закрийте мене магічним покровом, — звернулась Елейн до Різа. — Щоб я мала вигляд людини. Аби я могла переконати їх розчинити ворота для біженців та втікачів. І, може, ви захистите маєток чарами.

А якщо наш запах відволікатиме гончаків…

— Елейн, це може скінчитися дуже і дуже погано.

Сестра погладила пальцем залізну обручку з діамантом.

— Це вже скінчилося дуже погано. Тепер нам треба бодай якось упоратися з наслідками.

— Мудре зауваження, — сказала Мор, усміхаючись до Елейн. А потім подивилася на Кассіана. — Іллірійські легіони мають вирушити сьогодні.

Кассіан кивнув, але звернувся до Різа:

— Нам треба, щоб ти дещо прояснив іллірійцям про падіння Стіни. Ти потрібен мені в таборі з натхненним зверненням до них, як зазвичай.

У Різа смикнулися кутики уст як натяк на усмішку.

— Можемо розсіятися туди всі, а звідти одразу ж на землі людей. — Він оглянув нас, потім будинок. — У нас година на підготовку. Зустрічаємося тут і одразу вирушаємо.

Мор і Азріель миттю розсіялися геть, Кассіан підійшов до Різа, щоб розпитати його про Двір Жахіть і приготування його солдатів, а ми з Нестою націлилися на Елейн.

Заговорили одночасно.

— Ти впевнена? — спитала я.

— Я можу піти, дозволь мені поговорити з ним, — сказала Неста.

Елейн підвелася зі свого місця.

— Він не знає тебе, — сказала вона мені, а потім зі щирим подивом розвернулася до Нести: — А тебе ненавидить.

Щось у глибині моєї душі озвалося запитанням: а чи не на краще розпалися ці заручини? І тепер, коли Люсьєн вирушив на континент, покинувши Прифію… Що, як Елейн вирішила перевірити, чи залишилися в неї шанси на… Я не дозволила собі закінчити цю думку.

Натомість я просто подивилася туди, де щойно сиділи мої друзі, і сказала:

— Елейн, ти повинна зрозуміти: якщо все піде не так, як задумано… якщо він спробує напасти на тебе або когось із нас…

— Я знаю. Ви захищатиметеся.

— Ми захищатимемо тебе.

Її очі знову застелила імла. Але Елейн високо тримала голову.

— Хай там як, але не вбивайте його. Будь ласка.

— Ми спробуємо…

— Присягніться.

Я ніколи не чула від неї такого тону. Ніколи.

— Я не можу тобі цього обіцяти. — У цьому я поступатися не могла і не хотіла. — Але я докладу всіх зусиль, щоб цього уникнути.

Схоже на те, що Елейн і сама це зрозуміла. Вона опустила погляд на свою просту блакитну сукню.

— Мені треба вдягнути щось інше.

— Я допоможу, — запропонувала Неста.

Але Елейн похитала головою.

— Мені допоможуть Нуала й Керрідвен.

І пішла, гордо розгорнувши плечі.

У Нести затремтіли вії.

— У тому, що Стіна впала раніше, ніж ми змогли цьому запобігти, — тихо сказала я, — немає ні йоти твоєї провини.

Сталеві очі пройняли мене поглядом.

— Якби я залишилася практикуватись…

— То просто була б у цей час тут, чекала на наше повернення із зібрання.

Неста провела долонею по складках темної сукні.

— І що мені тепер робити?

Мета, зрозуміла я. У неї вперше з’явилося те, чого ніколи не було в колишньому, смертному житті: точка опори. Давши їй завдання знайти спосіб полагодити проломи в Стіні, я… знайшла для своєї сестри опору й ціль.

— Ти підеш з нами до маєтку Ґрайсена, а потім вирушимо разом з армією. У тебе є зв’язок з Котлом, ти потрібна нам. Щоб попередити, чи не має, бува, наміру король знову задіяти силу Котла.

Сумнівна місія, але Неста все одно кивнула.

Тієї миті Кассіан, закінчивши розмову з Різом, поплескав його по плечу і нечутно попрямував до нас. Зупинився, не дійшовши кількох кроків, насупився.

— Леді, в сукнях краще не літати.

Неста не відповіла.

Він звів догори брови.

— Невже сьогодні не гарчимо й не кусаємось?

Неста навіть не підвелася йому назустріч. Обличчя в неї досі було спустошене й нещасне.

— Я ніколи не ходила в штанях, — мовила вона.

І Кассіана це, ладна заприсягтися, справді стривожило. Але він приховав тривогу, сказавши:

— Якби носила, навколо всі просто скаженіли б.

Жодної реакції. Невже Котел…

Кассіан заступив їй дорогу, коли Неста спробувала пройти. Поклав засмаглу мозолисту долоню їй на чоло. Неста спробувала відмахнутися, але Кассіан впіймав її за зап’ясток, змушуючи зустрітися поглядами.

— Якщо хтось із тих людських придурків спробує тобі нашкодити, — видихнув він, — убий їх.

Він не йшов з нами, бо повинен був керувати всією силою іллірійських легіонів. До нас мав долучитися Азріель.

Кассіан уклав до руки Нести один зі своїх ножів.

— Ясень може тебе вбити, — сказав він тихо і прямо, доки Неста дивилася на клинок. — Навіть подряпина може зробити тебе вразливою, отруїти. Запам’ятай, де вихід з кожної кімнати, кожного двору, кожного паркану. Запам’ятай і стеж, скільки людей навколо тебе. Де стоять Різ та інші. Не забувай: ти сильніша і швидша за людей. Цілити треба у м’які місця.

Сестра мовчала, доки Кассіан показував їй ці слабкі місця. Це не лише пах, але й внутрішній бік литок, стегон. За що можна щипати, як бити ліктем.

Коли він закінчив і відступив, у його очах була емоція, якої я не могла зрозуміти.

Неста не зводила очей з тонкого ножа у своїй руці. А потім підвела голову й подивилася на Кассіана.

— А я казав тобі, приходь на тренування, — нахабно усміхнувся той і зник.

Я подивилася на Несту, на кинджал, на її нерухоме, розгублене обличчя.

— Навіть не починай, — попередила вона мене, прямуючи до сходів.

Я знайшла Амрен у її помешканні, де вона гортала Книгу Дихання і лаялася з нею.

— Виходимо за годину, — сказала я. — У тебе тут є все, що потрібно?

— Так. — Амрен підвела голову, і її неймовірні сріблясті очі сяйнули люттю.

Не на мене, з неймовірним полегшенням усвідомила я. Амрен розлютилася, бо Гайберн обіграв нас зі Стіною. Обіграв її. Але це була не моя проблема.

Тільки не після того, що було сказано на зустрічі Вищих Лордів. Після того, як Берон пішов, не пообіцявши нам ніякої допомоги. Як Різ і Кассіан обговорили те, як поступаються Гайберну силою наші армії. Те, як король дражнив Різа, і досі дзвеніло мені в голові.

Гайберн хотів, щоб Різ віддав усе — усе на світі, — щоб зупинити війну. Наголосив, що тільки так у нас буде шанс. А я знала свого судженого. Мабуть, навіть краще, ніж саму себе. Я знала, що Різ піде на все, знищить себе, якщо вбачатиме в цьому шанс на перемогу. На виживання…

Інші Вищі Лорди… я не могла ризикувати і покладатися на їхню допомогу. Геліон попри всю свою силу аж нічого не зробив для коханої. Тарквен, можливо… Але інші? Інших я не знала. Не мала часу узнати. І не готова була робити ставку на їхню сумнівну вірність. Бо на кону було життя Різа.

— Чого тобі? — гарикнула Амрен, бо я досі дивилася на неї.

— Під бібліотекою живе певне створіння. Ти його знаєш?

Амрен згорнула Книгу.

— Його звуть Бріаксіс.

— Що воно таке?

— Не треба тобі цього знати, дівчино.

Я відкотила рукав своєї чорної сукні, геть несумісної із цим захаращеним горищем, і показала стрічку татуювання.

— Я уклала з ним угоду. Тому, гадаю, треба.

Амрен підвелася, обтрусила запилюжені штани.

— Я про це чула. Дурне дівчисько.

— У мене не було виходу. А тепер ми з ним пов’язані угодою.

— То що ти хочеш від мене?

— Я хочу попросити про послугу. Хочу, щоб ти подивилась на чари, які його там тримають. А потім дещо пояснила.

Я навіть не намагалася бути люб’язною, демонструвати їй відчай або вдячність. Чи навіть стирати з обличчя холодну жорстоку маску, коли додала:

— Ти підеш зі мною. Просто зараз.