Двір крил і руїн

Розділ 44

Запала тиша. Зібрання застигло.

Я відчула, як тремтить від магії зала, коли щит за щитом опускаються на своє місце навколо кожного Вищого Лорда і його свити. Щит, яким Різенд від самого початку затулив нас, став іще відчутнішим. Різа проймала лють. Він палав вогнем, пропри те що зовні обличчя мого судженого було спокійне, навіть знуджене.

Я спробувала вдати холодну увагу, яка була на обличчі у Нести, або ледь приховану відразу, як у Мор. Я намагалася… але марно. Бо я знала його настрої, його вдачу.

Перед нами стояв Вищий Лорд, який пошматував тих нагів на криваві клапті, той, хто прохромив Амаранту мечем Люсьєна і вирвав їй горло власними зубами.

І все це світилось у його зелених очах, які невідривно вдивлялись у мене, у Різа. Зуби Темліна у широкій посмішці були білі, як начисто обібрані воронами кістки.

Тезан підвівся. Його командир залишився сидіти, але рука його лежала на руків’ї меча.

— Ми не очікували на тебе, Темліне.

Тезан вишуканим жестом обвів присутніх.

— Принесіть крісло для Вищого Лорда, — подав він знак слугам.

Темлін не зводив очей з мене. З нас. Його посмішка пригасла, і це чомусь тривожило ще дужче. Вона стала більш пильною, зловісною.

На ньому була звична зелена туніка — ні корони, ані прикрас, ані перев’язу взамін того, що я в нього забрала.

— Зізнаюся, Темліне, я дуже здивований твоєю появою тут, — протяжно мовив Берон. — Подейкують, що твоя вірність відтепер належить не нам, що ти тепер тримаєш союз з іншою стороною.

Погляд Темліна змістився з мого обличчя вниз, на обручку на моєму пальці. І татуювання, яке прикрашало праву руку, текло під мерехтливим, блідо-блакитним рукавом сукні. А потім шугнув угору — до корони, яку я сама собі вибрала.

Я не знала, що сказати. Що мені робити з моїм тілом, з диханням.

Ми домовилися, що більше не буде масок, не буде брехні та омани. Тільки правда, яка тепер відкрилася очам Темліна. Усе, що я вчинила, охоплена люттю. Уся брехня, якою я його годувала. Люди і землі, які я підставила під удар Гайберну. А тепер я повернулася до своєї сім’ї, свого судженого. Моя бурхлива лють вляглася, а натомість з’явилося в мені щось дуже гостре й крихке.

Слуги принесли ще одне крісло і втиснули його між одним із синів Берона і кимось зі свити Геліона. Обоє не зраділи сусідству, але їм стало розуму не сахнутися, коли Темлін сів.

Він досі мовчав. Ані пари з вуст.

Тезан прочистив горло. Ніхто не глянув у його бік. Бо Темлін звузив очі на руку Різа, яка тепер лежала на моєму вкритому мерехтливою тканиною коліні. В очах його кипіла відраза.

Ніхто, навіть Амаранта, ніколи не дивився на мене з такою ненавистю. Ні, Амаранта ж мене не знала, її ненависть була поверхова, зумовлена моєю причетністю до Темліна, яким їй кортіло побавитися. Темлін же… Темлін мене знав. І ненавидів кожну мою клітину. Те, чим і ким я була.

Він розтулив рота, і я внутрішньо підготувалася.

— Схоже на те, що вас можна привітати.

Слова були сухі, але гострі наче кігті, що зараз ховалися під його золотавою шкірою.

Я нічого на те не сказала.

Різ тримав погляд Темліна. Тримав із крижаним обличчям, але під тонкою кригою вирувала розпечена лють. Катастрофічна, неймовірна, бурхлива, вона бриніла через зв’язок між нами.

Але мій суджений звернувся до Темліна, який нарешті сів на призначене йому місце, але ані на йоту не розслабився.

— Можемо обговорити поточні питання пізніше.

— О, не варто цього робити, — спокійно сказав Темлін.

Світло в очах Різенда згаснуло, ніби рука пітьми зітерла з них усі зірки. Але він відкинувся в кріслі, прибрав з мого коліна руку і став вимальовувати нею ліниві кола на підлокітнику.

— Я не маю звички ділитися своїми планами з ворогами.

Геліон, по той бік дзеркального плеса, розплився у лев’ячій посмішці.

— Ні, — так само розслаблено відповів Темлін. — Ти маєш звичку з ними трахатися.

У мене з голови вилетіли всі думки, зникли раптом усі звуки.

Азріель, Кассіан і Мор завмерли, їхня лють безшумними колами розійшлася залом. Чи помітив Темлін і чи зауважив, що троє найсмертоносніших створінь у цій залі наразі бажають його знищити?

Різ знизав плечима й посміхнувся, мовивши:

— Як на мене, це менш руйнівна альтернатива війні.

— Але ти сам її розпочав. А тепер заявився сюди.

Різенд спантеличено мигнув. З пальця Темліна з’явився кіготь.

Калліас напружився, його рука лягла на підлокітник крісла Вівіани, ніби він закривав її собою. Але Темлін лише провів тим кігтем по дерев’яному підлокітнику, легенько, майже ніжно — як колись по моїй шкірі. І посміхнувся, достоту знаючи, які спогади розбурхає цей жест. Але звернувся не до мене, а до мого судженого:

— Якби ти не вкрав мою наречену, Різенде, як злодій серед ночі, мені б не довелося вдаватися до таких катастрофічних заходів для її повернення.

— Коли я пішла від тебе, був білий день, — тихо сказала я.

Зелені очі, чужі, матові, поглянули на мене. Темлін тихо пирхнув і знову відвернувся.

Презирство.

— Чому ти тут, Темліне? — спитав Калліас.

Кіготь Темліна увіп’явся в дерево, але голос залишився спокійним. Я не сумнівалася, що цей жест також був для мене.

— Я обміняв доступ до своїх земель на повернення жінки, яку кохав і яка перебувала в руках садиста, для якого чужий розум є просто іграшкою. Я збирався битися з Гайберном, знайти спосіб обійти укладену з королем угоду, коли вона повернеться. Ось тільки Різенд зі своєю зграєю перетворив її на одну з них. І вона з радістю розчахнула кордони моєї території для Гайбернових загарбників. Усе через дріб’язкову мстивість. Її власну або ж…її хазяїна.

— Не намагайся перекрутити те, що сталося, — видихнула я. — Ти не зможеш збрехати про це собі на користь.

Темлін тільки схилив голову набік, роздивляючись Різа.

— А коли ти її трахаєш, помічав той тоненький схлип, що вона видає за мить до оргазму?

У мене запалали щоки. Це була не словесна битва, це було розмірене, прораховане знищення моєї честі й довіри до мене.

Берон радісно сяяв… Еріс нашорошено спостерігав.

Різ розвернувся до мене, оглянув з голови до ніг. Потім — так само Темліна. Насувався справжній шторм.

Але першим заговорив Азріель, голосом холодним, як сама смерть:

— Обережніше з тим, що говориш про мою Вищу Леді.

Здивування сяйнуло в очах Темліна… і зникло. Зникло під натиском люті, бо він нарешті зрозумів, що означало татуювання на моїй руці.

— Отже, тобі було мало просто сидіти поруч зі мною, так? — Він із презирством і ненавистю скривив губи. — Колись ти спитала мене, чи зможеш стати моєю Вищою Леді, а коли я відмовив…

Він тихо засміявся.

— Що ж, можливо, я тебе недооцінив. Нащо служити при моєму Дворі, якщо можна правити при його?

Темлін нарешті повернувся до інших Вищих Лордів та їхніх васалів.

— Вони розповідають казочки про захист ваших земель і миру. Але ось вона прийшла на мої землі і віддала їх Гайберну. Вона захопила розум моєї Верховної Жриці і з чистої примхи скалічила їй руку. Тож якщо вам цікаво, що сталося зі смертною дівчиною, яка прийшла в Підгір’я, щоб нас врятувати… Подивіться на чоловіка поруч із нею. І спитайте себе, що йому вигідно, що вони обоє отримають від війни або миру. Чи нам битися з Гайберном тільки за те, щоб ці двоє стали королем і королевою Прифії? Вона вже довела свою амбітність… А щодо нього, то він був радий прислужитися Амаранті, щоб прикрити собі дупу.

Різ недобре розсміявся, видихнувши:

— Непогано зіграно, Темліне. Ти робиш успіхи.

Обличчя Темліна перекосилося від презирства. Але він подивився на Калліаса і спитав:

— Ви запитали, чому я тут? Я можу спитати у вас те саме.

Темлін кивнув у бік Вищого Лорда Зими, Вівіани, небагатьох їх супутників, що досі мовчали.

— Невже після того, що сталося в Підгір’ї, ви здатні на те, щоб мати якісь справи з оцим? — Він ткнув пальцем у напрямку Різа.

Мені дуже хотілося відірвати цей палець і згодувати Міденгардському хробаку.

Срібний блиск Калліаса пригаснув. Навіть Вівіана наче зблякла. Але вона сказала:

— Ми прийшли сюди, щоб самим усе вирішити.

Мор дивилася на подругу з мовчазним запитанням в очах. Вівіана, вперше з моменту нашого приходу, уникала її погляду. І дивилася тільки на свого судженого.

Різ м’яко звернувся до всіх присутніх:

— Я не мав до цього жодного стосунку. Жодного.

Очі Калліаса зайнялися синім вогнем.

— Ти стояв біля її трону, коли вона віддавала наказ.

Я з важким відчуттям дивилася, як полотніє золота шкіра Різа.

— Я намагався її зупинити.

— Розкажи це батькам тих двох десятків дітей, яких вона наказала забити, — сказав Калліас. — Скажи їм, що ти намагався.

Я забула. Я геть не пам’ятала цієї деталі в ланцюгові мерзенної історії Амаранти. Це сталося, коли я була ще у Дворі Весни. Один зі знайомців Люсьєна при Дворі Зими зумів надіслати звістку. Про двадцятьох дітей, яких убила «недуга». Амаранта, ім’я якої боялися промовити вголос.

Різ підібгав губи.

— Не минає і дня, щоб я цього не згадував, — сказав він Калліасу і Вівіані. Їх васалам. — Жодного дня.

Я чула це від нього вперше.

Він колись сказав мені, кілька місяців тому, що деякими спогадами не може поділитися навіть зі мною. Але я вирішила, що це стосувалося лише того, що коїла з ним Амаранта… А не того, чого він став вимушеним свідком. Свідком, що має терпіти, скутий, прицурований, у тенетах.

Стояти на шворці біля Амаранти, коли вона віддає наказ убивати дітей…

— Спогади, — озвався Калліас. — Але ж дітей не повернути. Еге ж?

— Ні, — прямо відповів Різ. — Не повернути. І зараз я б’юся за те, щоб подібне ніколи більше не повторилося.

Вівіана дивилася то на чоловіка, то на Різа.

— Мене не було в Підгір’ї. Але я… хотіла б знати, як ти, Вищий Лорде, намагався… зупинити її.

На її обличчі був біль. Вона теж не зуміла цьому зарадити, бо охороняла свій маленький клаптик території.

Різ мовчав.

Берон пхикнув:

— Що, Різенде, врешті забракло слів?

Я накрила Різову руку своєю. Темлін це помітив, але мені було байдуже. Я сказала своєму судженому, не клопочучись, щоб понизити голос:

— Я вірю тобі.

— Говорить жінка, — протягнув Берон, — яка, рятуючи свою шкуру, назвалася ім’ям ні в чому не винної дівчини, яку Амаранта теж закатувала.

Я відгородилася від слів, від спогадів про Клер.

У Різа смикнувся кадик. Я міцніше стиснула його пальці.

Голос у нього був хрипкий, коли він заговорив до Калліаса:

— Коли твої люди повстали…

Я пригадала тепер і це. Двір Зими повстав проти Амаранти. А діти… Діти стали її відповіддю на бунт. Покаранням за непослух.

— Вона розлютилася. Хотіла наказати вбити тебе, Калліасе.

Вівіана стала біла як сніг.

— Я… переконав її, що це нічого не дасть.

— Хто б знав, — глузливо втрутився Берон, — що член може бути таким переконливим?

— Батьку! — Еріс говорив тихо, але застережливо.

Кассіан, Азріель, Мор і я подивилися на Берона. Жодний із нас не усміхнувся. Я подумала, що Еріс може стати Вищим Лордом раніше, ніж планував.

Але Різ продовжив для Калліаса:

— Вона відмовилася від думки про твою страту. Повстанців було вбито, я переконав її, що цього досить. І гадав, що на тому й усе.

Йому уривалося дихання.

— А дізнався про її рішення одночасно з тобою. Гадаю, її стривожило те, як я тебе захищав, тому вона більше нічого мені не казала. І тримала… під замком. Я намагався проникнути в розум солдатів, яких вона відправляла, але вона надто сильно глушила мою магію, я не міг їх контролювати… До того ж усе вже було зроблено. Вона відправила з ними дематі. Щоб… — Різ затнувся. — Розум цих дітей… Усіх їх було знищено. Гадаю, вона хотіла, щоб ви підозрювали мене. Хотіла унеможливити наш союз проти неї.

Те, що він бачив у розумах тих солдатів…

— І де вона тебе тримала? — спитала Вівіана. Вона від жаху міцно охопила руками живіт.

Я була готова до відповіді, та все одно відповідь Різа мене приголомшила:

— У своїй спальні.

Мої друзі не ховали люті й болю від деталей, які Різ приховував навіть від них.

— Оповідки і слова, слова, — сказав Темлін, відкидаючись на спинку крісла. — А докази в тебе є?

— Докази… — загарчав Кассіан, підводячись і починаючи розправляти крила.

— Ні, немає, — урвав його Різ.

Мор виставила руку, змушуючи Кассіана сісти. Різ звертався до Калліаса:

— Але я присягаюся найдорожчим, що в мене є: життям своєї судженої.

Він нарешті накрив мою руку своєю. Його долоня вперше за весь той час, що я його знала, була волога.

Я потяглася до нього зв’язком, попри те що Різ тримав погляд Калліаса. У мене не було слів. Була тільки я — моя душа, яка скрутилася клубочком довкола його височезних щитів із чорного адаманту.

Він знав, що прихід сюди без масок дорого коштуватиме. І може розкрити більше, ніж просто наявність у нього крил, які Різ так любив.

Темлін вибалушив очі. Я докладала неймовірних зусиль, щоб не стрибнути до нього і не видрати їх.

Але хай би що Калліас прочитав на обличчі Різа, у його словах… Він тільки пронизав Темліна похмурим поглядом і знову спитав:

— Темліне, чому ти тут?

На обличчі Темліна заходили жовна.

— Я тут, щоб допомогти вам битися проти Гайберну.

— Маячня, — пробурмотів Кассіан.

Темлін прошив його поглядом. Кассіан щільно згорнув крила і знову відкинувся на спинку крісла, криво посміхаючись.

— Я перепрошую за неготовність присутніх одразу тобі повірити, — ввічливо втрутився Тезан. — І небажання відразу ділитися планами.

— Навіть якщо в мене є інформація про пересування сил Гайберну?

І знову вже не вперше залягло мовчання над плесом. Тарквен, сидячи навпроти нас, спостерігав і слухав. Тому що був наймолодший з-поміж них чи просто чекав на свої переваги, дозволяючи сперечатися між собою.

Темлін усміхнувся до мене й мовив:

— А чому б іще я впустив його до себе додому? На свої землі?

Він тихо загарчав, і я відчула, як напружується Різ, коли Темлін озвався до мене.

— Колись я вже казав тобі, що битимуся проти тиранії, битимуся проти всякого зла. Невже ти подумала, що я через любов до тебе забуду про свої цілі і зверну зі свого шляху?

Темлін знову усміхнувся, блиснувши зубами.

— Ти з такою легкістю назвала мене чудовиськом попри все, що я зробив для тебе і твоєї родини.

Він усміхнувся в бік Нести, яка невдоволено хмурила брови.

— І водночас ти бачила все, що він робив у Підгір’ї, але все одно розставила перед ним ноги. Що ж, яке їхало… Він кілька десятків років був шльондрою Амаранти. Чому б і тобі не стати його шльондрою?

— Стеж за своїм язиком, — гримнула на Темліна Мор.

Мені стало важко дихати. Темлін не звернув на Несту жодної уваги, тільки махнув рукою на крила Різенда.

— Я іноді забуваю, які ви є. Ну що ж, тепер маски знято. Чи це наступна ваша гра?

— Темліне, ти починаєш втомлювати, — сказав Геліон, підпираючи рукою підборіддя. — Зі своїми любовними чварами йди деінде і не заважай нам обговорювати питання цієї війни.

— О, війні ви щось надто радієте, враховуючи здобутки минулого разу.

— А ніхто й не каже, що війна не може бути прибутковою, — заперечив Геліон.

Губа Темліна смикнулася в нечутному гарчанні, і я раптом подумала, а чи не звертався він до Геліона по допомогу, щоб зламати мою угоду з Різом і чи не відмовив йому Геліон.

— Досить, — сказав Калліас. Його крижані очі стали ще холоднішими, коли він поглянув на Темліна. — У кожного з нас свій погляд на те, як розбиратися в цьому конфлікті з Гайберном. А ти прибув як прибічник Гайберну чи Прифії?

Глузливий, сповнений ненависті блискіт у його очах змінився холодною рішучістю:

— Я проти Гайберну.

— Доведи, — підбурив Геліон.

Темлін звів догори руку, і на маленькому столику біля його крісла з’явився стосик паперів.

— Кількість солдатів, амуніції, запаси отрути… Усе, що було акуратно зібране протягом цих місяців.

Це знову був докір на мою адресу, але я навіть голови не опустила. Спина боліла від того, як прямо я її тримала, м’язи з обох боків хребта просто пекло.

— Благородна заявка, — продовжив Геліон, — але хто доведе, що все це не брехня і сам ти не агент Гайберну, який намагається задурити нам голови?

— А хто доведе, що Різенд зі своїми поплічниками не агенти Гайберну, а все це не прикриття для того, щоб прогнути вас, збити з пантелику?

— Та ти жартуєш, — пробурмотіла Неста, і Мор відповіла їй важким поглядом.

— Отже, ти, Темліне, запевняєш нас, що не треба об’єднуватися в боротьбі проти Гайберну, — сказав Тезан.

— Я просто попереджаю вас, що хай як вони удають чесність та пропонують дружбу, факт залишається фактом: він п’ятдесят років зігрівав ліжко Амаранти й пішов проти неї, тільки коли ситуація почала змінюватись не на її користь. Я попереджаю вас, що хай як він розповідає про атаку Гайберну на його власне місто, це місто напрочуд легко відбилося — так, ніби знали про все заздалегідь. І не думайте, що він би не пожертвував кількома будинками та нижчими фейрі, щоб заманити вас до альянсу проти нібито спільного ворога. Чому тільки Двір Ночі отримав звістку про атаку на Адріату — і чому єдиний встиг туди вчасно, щоб зіграти в рятівників?

— Вони отримали звістку, — холодно урвав його Варіан, — тому що я їм її послав.

Тарквен, високо скинувши брови, озирнувся на свого кузена.

— Можливо, і ти на їхньому боці, — сказав Темлін принцу Адріати. — Зрештою, ти другий у черзі на трон.

— Та ти сказився, — видихнула я, коли Варіан вишкірив зуби. — Ти взагалі чуєш, що верзеш?

Я вказала на Несту.

— Гайберн перетворив моїх сестер на фейрі, після того як твоя сучка-жриця продала їх йому!

— Розум Аянти вже міг бути під контролем Різенда. До того ж — о, яка трагедія: вічно залишатися юною і прекрасною. Ти непогана актриса, я певен, це у вас родинне.

Неста тихо розсміялася.

— Якщо хочеш знайти винуватця, — сказала вона Темліну, — для початку подивись у дзеркало.

Темлін загарчав на неї. А Кассіан — на нього.

— Обережніше.

Темлін перевів погляд з моєї сестри на Кассіана, затримав на крилах за його спиною. Пирхнув.

— Схоже на те, що в родини Арчерон багато спільних уподобань.

Моя сила загуркотіла розбудженим велетенським чудовиськом.

— Чого ти хочеш? — прошипіла я. — Щоб я вибачилась? Щоб я приповзла назад до твого ліжка й зіграла у дурненьку покірну дружиноньку?

— Нащо б мені повертати порчений товар?

У мене спалахнули щоки.

Темлін загарчав:

— Тієї ж миті, коли ти дозволила йому трахнути тебе, як…

Він випльовував отруйні слова, а в його роті подовжувались ікла…

Наступної миті він замовк. Бо його горло просто не могло видавати звуки. Він стулив свою пельку, розтулив, спробував знову… Ані звуку, навіть гарчання.

На обличчі Різенда не було посмішки, не було навіть тіні задоволення, коли він відкинув голову на спинку крісла.

— Вигляд витягнутої з води рибини пасує тобі, Темліне.

Решта зібрання, яка спостерігала лайку хто з відразою, хто весело чи з нудьгою, — усі розвернулися в бік Різа. З однаковим острахом в очах, бо зрозуміли, хто саме перебуває між ними. Їх усіх об’єднували титули, утім усі вони розрізнялися своєю силою. Темлін був Вищим Лордом, могутнім, як і вони.

Та з-поміж них не було жодного такого, який сидів поруч зі мною. Різ відрізнявся від них, як фейрі відрізняються від людей. Вони іноді про це забували — про глибину джерела його магічної сили. Про його сутність.

Але коли Різенд позбавив Темліна здатності говорити, вони згадали.