Двір крил і руїн

Розділ 45

Не здивувалися тільки мої друзі. Очі Темліна перетворилися на зелене полум’я, його оповило золоте сяйво власної магії, яка пручалася, намагалася вивільнитися з-під контролю Різенда.

Темлін не полишав спроб заговорити.

— Якщо вам потрібен доказ того, що ми не злигалися з Гайберном, — спокійно і прямо сказав Різ, — зауважте той факт, що мені було б набагато простіше і швидше ось так розітнути ваш мозок і змусити робити так, як мені треба.

Лише Берон був такий дурний, що у відповідь зневажливо пирхнув. Еріс посунувся в кріслі, ніби хотів затулити собою матір.

— Але я тут, — вів далі Різенд, не удостоюючи Берона навіть поглядом. — Усі ми тут.

Усі мовчали, мов у рота води набравши.

А потім Тарквен, мовчазний і уважний, прочистив горло.

Я чекала цього — удару, який напевне нас доб’є. Бо ми були злодіями, які його обікрали, вдерлися в голови його підданих, щоб дістати бажане.

Але Тарквен звернувся до мене й до Різенда.

— Попри несанкціоноване повідомлення від Варіана, — він кинув похмурий погляд у бік кузена, який, судячи з усього, ні про що не шкодував, — ви були єдині, хто прийшов на допомогу. Єдині. Але ти нічого не попросив за послуги. Чому?

Різ хрипко відгукнувся:

— А хіба не так чинять друзі?

Невимовлена, але наявна пропозиція.

Тарквен уважно подивився на нього. Потім на мене. На інших.

— Я відкликаю криваві рубіни. Між нами більше не буде боргів.

— Тільки не очікуй, що Амрен тобі їх поверне, — пробурмотів Кассіан. — Вона до свого рубіна прикипіла.

Присягаюся, на губах Варіана заграла усмішка.

Але Різ уже розвернувся до Темліна, який встиг стулити губи. І тільки очі досі палали зеленим.

— Я вірю тобі, — сказав мій суджений. — Вірю, що ти будеш битися за Прифію.

Калліас, здалося мені, не поділяв його впевненості. Геліон теж.

Різ відпустив голос Темліна з магічної хватки. Я це зрозуміла, почувши його тихе гарчання. Але Темлін навіть не ворухнувся. Не спробував ані напасти на Різа, ані заговорити.

— Війна вже близько, — промовив Різенд. — І я не маю наміру марнувати час на суперечки

Він був кращий між нами всіма. Витриманий, умів підібрати потрібні слова, вражав своєю логікою, силою розуму. І я була переконана: Різенд справді має зараз на увазі те, що сказав. Навіть якщо Темлін був винен у вбивстві його матері й сестри, навіть якщо цей Вищий Лорд забруднив себе відносинами з Гайберном. Заради нашого дому, заради Прифії Різенд був готовий відсунути вбік свою особисту ненависть до Темліна. Принести в жертву, яка не болітиме нікому, крім нього самого, його власної душі.

Але Берон сказав:

— Ти можеш йому вірити, Різенде, але у мене спільний кордон з його Двором Весни, що стає на перепоні моїй безумовній довірливості.

Він кинув на мене недобрий погляд:

— Можливо, мій блудний син міг би дещо прояснити. Скажи, де він?

Навіть Темлін озирнувся на нас. Тобто на мене.

— Допомагає захищати наше місто, — єдине, що сказала я. Майже не збрехавши.

Еріс осміхнувся і подивився на Несту. Та відповіла йому сталево-незворушним поглядом.

— Шкода, що ви не прихопили із собою свою ще одну сестру. Я чув, що суджена мого молодшого братика справжня красуня.

Якщо вони знають, що Елейн суджена Люсьєна… Це ж іще один шлях, зі справжнім жахом усвідомила я. Ще один спосіб дістатися до наймолодшого брата, якого вони так люто, так безпідставно ненавиділи. Наша з Ерісом угода не включала захисту Люсьєна. Від цієї думки у мене зайшлося серце.

Але Мор не допустила паузи.

— Ти й досі полюбляєш сам себе слухати, Ерісе. Приємно знати, що деякі речі не змінюються протягом століть.

Еріс усміхнувся. Могло здатися, ніби зустрілися добрі друзі, які не бачилися дуже давно. Але Мор, мабуть, не пам’ятала, з ким вона намагається вести цю гру.

— Приємно бачити, що після п’яти сотень років ти досі вдягаєшся як шльондра.

Ще мить тому Азріель сидів. А зараз він уже прошив щити Еріса у спалаху блакитного світла і повалив того назад, розтрощивши крісло.

— Лайно! — Кассіан рвонув до них.

І врізався в синю стіну.

Азріель запечатав їх ізсередини, вкриті шрамами руки зімкнулися на горлі Еріса.

— Досить! — вигукнув Різ.

Азріель стискав пальці, Еріс марно борсався під ним. Правила і чари забороняли фізичні атаки, але Азріель із тією силою, що дарували йому тіні…

— Азріель, досить, — цього разу суворо наказав Різ.

Можливо, тіні, що зараз мерехтіли й тріпотіли довкола Азріеля, захищали свого Співця від заборонної магії. Інші навіть не ворухнулися, щоб втрутитись. Напевно, розуміли, що вони нічим не зможуть зарадити.

Азріель надавив коліном — усією своєю вагою — на живіт Еріса. Він мовчав, непорушно мовчав і не припиняв душити Еріса. Полум’я Берона било в блакитний щит знову і знову, але, відкинуте, тільки шипіло на воді. А те, що зуміло прохопитися, тіні вмить задушили.

— Відклич свого скаженого кажана, — наказав Берон Різу.

Різ насолоджувався виставою, ніби забув про угоду з Ерісом — адже міг закінчити всю цю свару за кілька секунд. Те, як він на мене поглянув, було одночасно підтвердженням і запрошенням. Я підвелася. Коліна, як не дивно, не тремтіли.

Відчула напруженість і погляд Темліна, схожий на розпечене тавро. Я підійшла до Співця тіней — мерехтлива сукня з шелестінням тягнулася підлогою. Я поклала прикрашену татуюванням руку на непроникний і майже невидимий вигин синього щита і покликала:

— Азріелю!

Азріель зупинився. Пошрамовані пальці ледь розтиснулися, і Еріс із сипінням втягнув повітря. А коли Азріель розвернувся до мене…

Його заморожена лють прикувала мене до місця. Під нею я майже бачила ті образи, що переслідували його: як Мор сахається від його доторку, як спустошено плаче і кричить на Різа.

Тепер та сама Мор, теж бліда, тремтіла, сидячи у своєму кріслі.

Я лиш простягнула Азріелю руку і сказала:

— Сядь поруч зі мною.

Неста вже посунула своє крісло, а додаткове з’явилося поруч із моїм.

Я не дозволила руці затремтіти, тримаючи її витягнутою. Я чекала.

Погляд Азріеля ковзнув на Еріса, сина Вищого Лорда, який хапав повітря під його коліном. Співець тіней нахилився і прошепотів йому на вухо щось таке, від чого Еріс став блідий мов привид.

Але щит упав. Тіні посвітлішали на сонці.

Берон ударив — і його вогонь відскочив уже від мого власного бар’єра. Я підвела очі на Вищого Лорда Осені.

— Ви вдруге за сьогодні отримали відсіч. Як на мене, принижень було достатньо.

Геліон засміявся. Але мене цікавив Азріель, який врешті взявся за мою руку й підвівся. Рубці звично шкрябнули мої пальці, але на дотик його рука була крижана. Неймовірно холодна.

Мор розтулила рота, щоб сказати йому щось, але Кассіан накрив долонею її голе коліно й похитав головою. Я підвела Співця тіней до порожнього крісла поряд з моїм, а потім рушила до стола налити йому келих вина.

Усі мовчали, доки я не віддала йому той келих і не сіла.

— Вони моя сім’я, — відповіла я.

Темлін з відразою похитав головою і нарешті втягнув свій кіготь. Я натрапила на палахкий погляд Еріса, але мій голос, що став таким холодним, як обличчя Азріеля, враз остудив його.

— Ще раз посмієш образити мою подругу, і я не стану його зупиняти. Мені байдуже, що ми з тобою союзники в цій війні.

Тільки Еріс знав, який альянс я насправді маю на увазі — і знав, що ця інформація порушила б усі його наміри, хай би яка сторона їх розкрила. І поплатився б за це життям Еріс. Берон без жалю знищив би спадкоємця престолу.

Мор дивилась тільки на Азріеля, який навіть не повертав голови в її бік, бо не зводив з Еріса сповненого ненависті, вбивчого погляду.

Той таки відвів погляд. І навіть сказав:

— Вибач, Морріґан.

Берон вирячив на нього очі. А ось на обличчі Леді Двору Осені я побачила дещо схоже на гордість, коли старший син знову сів на місце.

Тезан потер скроні.

— Щось нам поки погано ведеться.

Але Геліон лиш усміхнувся, закинувши литку на коліно і не переймаючись тим, що при цьому відкрилися його могутні стегна.

— А тим часом ви програли мені десять золотих монет.

Схоже на те, що не тільки ми ставили на це. Але ніхто з його супутників не відповів на його жарти навіть легкою усмішкою.

Геліон махнув рукою, і стоси паперів, які приніс Темлін, попливли до нього в повітрі. Луснув пальцями — пальцями мечника, вкритими шрамами, — і такі самі стоси з’явилися біля кожного крісла в кімнаті. Зокрема, і біля мого.

— Копії, — сказав він, погортавши документи.

Дуже корисний фокус для того, чиє багатство становило не золото, а знання.

Окрім нього, ніхто більше навіть руки не простягнув до паперів.

Геліон швидко перегорнув їх і цокнув язиком.

— Якщо все це правда, — промовив він, і Темлін знову загарчав від глузливого тону, — то я пропоную дві речі. По-перше, знищити Гайбернові запаси магічної отрути. Якщо вони просочать цієї поганню кожну стрілу, кожен меч і спис, нам довго не протриматися. Гадаю, тут заперечень не буде.

Калліас вигнув брови.

— І як ти пропонуєш це зробити? — спитав він.

— Це зробимо ми, — запропонував Тарквен.

Варіан кивнув.

— Ми ще не помстилися за Адріату, — додав він.

— У цьому немає потреби, — сказав Тезан.

Ми всі перевели на нього здивовані погляди. Навіть Темлін.

Вищий Лорд Двору Світанку поклав руки на коліна і спокійно пояснив нам:

— Моя найкраща майстриня вже кілька годин чекала на своє слово. Я б хотів, щоб вона долучилася до нас.

Перш ніж хтось устиг відповісти, на краю кола з’явилася Вища Фе. Вона вклонилася так швидко, що я ледь встигла побачити засмаглу шкіру і довге, шовковисте, чорне волосся. На ній було вбрання, схоже на одяг Тезана, але… рукави були закасані по лікті, а туніка розстібнута на грудях. А її рука…

Я здогадалася, хто перед нами, ще до того, як вона випросталася. Її права рука була зі щирого золота — механічна. Як око Люсьєна. Вона так само тихесенько клацала і дзижчала, привертаючи до себе увагу всіх присутніх у кімнаті, але дивилася майстриня тільки на свого Вищого Лорда. Тезан тепло усміхнувся жінці, запрошуючи.

Я побачила її обличчя, і… Цікаво, чи Амрен створювала риси свого смертного тіла за цією лінією крові? Те саме гостре підборіддя, круглі щоки, неймовірні трохи розкосі очі. Тільки замість лиховісного срібла ці були темні, як онікс. І уважні. Вона чудово бачила, як ми витріщаємося на неї, на її руку, коли сказала Тезану:

— Мій Лорд.

Тезан жестом привітав жінку, яка зупинилася перед зібранням.

— Нуан — одна з моїх найталановитіших майстринь.

Різ відкинувся на спинку крісла, звів догори брови, почувши ім’я, і кивнув у бік Берона й Еріса.

— Ви можете знати її як персону, відповідальну за наявність у вашого… блудного сина, як ви його називаєте, здатності користуватися лівим оком після того, як Амаранта вирвала живе.

Нуан коротко кивнула, погоджуючись і, роздивляючись родину Люсьєна, підібгала губи. У бік Темліна вона навіть не розвернулась — і він так само не завдав собі клопоту привітатися, попри спільне минуле і свого донедавна близького друга.

— І яким чином це стосується магічної отрути? — спитав Геліон.

Коханий Тезана напружився, скипів від тону, який обрав Вищий Лорд Двору Дня, але одного погляду Тезана було достатньо, щоб він стримався.

Нуан розвернулася до нього, темне волосся майнуло через плече, коли вона зміряла поглядом Геліона. Мені здалося, що особливого враження він на неї не справив.

— Тому що я знайшла вирішення цієї проблеми.

Тезан махнув рукою.

— До нас дійшли чутки про те, що цю магічну отруту використовують у війні. Зокрема, її використали й під час атаки на твоє місто, Різенде. Ми вирішили розібратися із цим питанням, перш ніж воно перетвориться на нашу смертельну слабкість. — Він кивнув у бік Нуан. — Окрім незрівнянного таланту до винахідництва вона ще й вправний алхімік.

Нуан схрестила руки на грудях, і золото заблискотіло під сонцем.

— Завдяки зразкам, отриманим після атаки на Веларіс, я змогла створити… щось на кшталт протиотрути.

— І як саме ти отримала ці зразки? — поцікавився Кассіан.

Нуала почервоніла.

— Я… зібрала чутки й вирішила, що Люсьєн Вансерра буде саме там після… того, що сталося.

Вона досі не дивилася на Темліна, який насуплено мовчав.

— Кілька днів тому я змогла зв’язатися з ним і попросила прислати мені зразки. Він прислав, але вам про це не сказав, — швидко додала вона, поглянувши на Різенда, — тому що не хотів давати вам марні надії. Мав берегти таємницю доти, доки я не знайду протиотрути.

Не дивно, що він так поривався вийти в місто того дня, пояснюючи це тим, що хоче допомогти нам у пошуках інформації. Я скосила очі на Різа. «Схоже, Люсьєн і досі лис-хитрован».

Різ не зреагував у відповідь на мій погляд, але я помітила, як кутик його рота смикнувся вгору, і почула: «Ще й який».

Нуан вела далі:

— Матір небесна дала нам усе, що могло знадобитися на цій землі. Тому виявлення того, що саме вона дала нам у Прифії на противагу здатності Гайберну віднімати в нас сили, було лише питанням часу.

Геліон нетерпляче ворухнувся, біла тканина вбрання ковзнула з його широких грудей.

Тезан завважив цю нетерплячість і сказав:

— Нуан зуміла швидко створити для нас порошок, який можна ковтати, пити, підмішувати у що завгодно. Він дає цілковитий імунітет до отрути. У трьох моїх містах уже працюють над тим, щоб забезпечити ним наші об’єднані армії.

Навіть Різа вразили межі прихованості, які зараз перед нами відкривалися. «Дивно, що в тебе сьогодні немає власних одкровень для сьогоднішньої зустрічі», — послала я зв’язком. «Жорстока і прекрасна Вища Леді», — промуркотів він, сяючи зоряним поглядом.

— Але що з фізичними об’єктами, створеними з отрути? У них були печатки, здатні пробитися крізь наші щити. — Він кивнув на Різа. — Під час нападу на ваше місто ними теж скористалися.

— Проти цього, — відповіла Нуан, — вам доведеться захищатися на власний розсуд.

Вона витримала погляд Тарквена і не відвела очей, і той на це прореагував, випроставшись у кріслі. Винахідниця безперечно справила враження.

— Суміш, яку зробила я, може захистити вас — ваші сили — від блокування за допомогою отрути. Найімовірніше, навіть якщо вас поранять отруєною зброєю, антидот подіє.

Запала тиша. Потім озвався Берон:

— І ми маємо ось так просто тобі повірити.

Він поглянув на Тезана, потім на Нуан і продовжив:

— І проковтнути цю… субстанцію.

— Ти волів би натомість зустрітися з Гайберном без краплі своєї магії? — спитав Тезан. — Мої майстри — алхіміки й механіки — не дурні.

— Ні. — Берон насупив брови. — Але звідки вона родом? Хто ти?

Останнє запитання було до Нуан.

— Я дочка двох Вищих Фе з Ксіана, які переїхали сюди, щоб дати дітям краще життя, якщо саме це тебе цікавить, — скуто відповіла майстриня.

— І що з того? — поцікавився Геліон у Берона. — Яке це має значення?

Берон знизав плечима.

— Якщо її родина з Ксіана, який, нагадаю, бився за лоялістів, то чиї інтереси вона захищає?

Бурштинові очі Геліона запалали.

— А я нагадаю тобі, Бероне, — відрубав Тезан, — що моя матір родом із Ксіана. Як і більша частина мого Двору. Тому стеж за тим, що кажеш.

Перш ніж Берон прошипів щось у відповідь, Нуан гордовито звела голову і сказала Лорду Двору Осені:

— Я дитя Прифії і народилася тут, на цій землі, як і твої сини.

Берон насупився ще дужче.

— Стеж за своїм тоном, дівчино.

— Нуан не твоя піддана і не зобов’язана кланятися і посміхатися, коли ти поливаєш її брудом.

Я подивилася на Нуан і мовила:

— Я прийматиму твій антидот.

Берон пустив очі під лоба.

— Батьку! — озвався Еріс.

Берон скинув бровою.

— Тобі є що додати?

Еріс не здригнувся, але було помітно, наскільки обережно він добирає слова.

— Я бачив ефект магічної отрути. — Він кивнув на мене. — Вона справді блокує нам усі доступи до нашої сили. Якщо нею скористаються проти нас на війні або після…

— Якщо скористаються, ми це витримаємо. Я не стану ризикувати своєю родиною і народом для перевірки теорії.

— Це не теорія, — сказала Нуан, і механічна рука з дзижчанням і клацанням стислася в кулак. — Я не стояла б тут, якби не отримала незаперечних доказів, не перевірила всього досконально.

Мені дедалі більше подобалася ця горда жінка зі своїми неабиякими здобутками.

— Я прийму антидот, — сказав Еріс.

І це була найблагородніша фраза з усіх, що я колись їх від нього чула. Навіть Мор недовірливо подивилася на нього.

Берон поглянув на сина так уважно, що якась маленька частинка моєї душі озвалася на його слова і я подумала: чи не виріс би Еріс достойним Фе, якби був у нього інший батько? І чи не залишились у ньому якихось справжніх добрих рис під нашаруванням століть отрути — згубного впливу Берона?

Тому що Еріс… як велося йому в Підгір’ї? У які ігри він змушений був грати і що пережити? Опинившись у пастці на сорок дев’ять років. Маю великий сумнів, що він ризикне допустити повторення того самого. Навіть якщо доведеться протистояти батькові. А то, може, і завдяки цьому.

— Ні, не приймеш, — заперечив йому Берон. — Хоча, я певен, твоїм братам це як хроном під ніс.

А ті і справді вже зраділи, що їх перша перепона на шляху до трону ладна ризикувати життям, тестуючи знайдене Нуан зілля.

Різ сказав дуже просто:

— То не приймайте. А я прийматиму. І весь мій Двір укупі з усіма моїми арміями прийматиме.

Він вдячно кивнув Нуан. Тезан також — дякуючи і відпускаючи, і головна винахідниця вклонилась йому й пішла собі.

— Принаймні в тебе є армії, яким це можна давати, — сказав Темлін, порушивши тишу. І додав, усміхаючись мені: — Хоча й це могло бути частиною вашого плану. Знищити мої сили, щоб ввести потім свої. Чи просто захотілося подивитися на страждання мого народу?

У мене запульсувало у правій скроні.

Із пальців Темліна знову визирнули пазури.

— Ти ж не могла не знати, скеровуючи проти мене мої сили, що залишаєш мій Двір без захисту проти Гайберну.

Я мовчала, щосили намагаючись відволіктися від картин, що мимохіть поставали перед очима.

— Ти зробила все, щоб мій Двір був зруйнований, — тихо вів далі Темлін. — І досягла успіху. Пам’ятаєш селища, які тобі так кортіло відбудувати? Від них залишився тільки попіл.

Я відгородилася і від цих картин. Він сказав, що їх не чіпатимуть, що Гайберн обіцяв…

— І доки ви робили протиотрути і гралися в рятівників, я збирав докупи рештки своїх армій, заново здобував їхню довіру, відновлював кількість. Намагався переселити своїх людей на сході — туди, куди Гайберн поки що не дістався.

— То ти можеш і не приймати протиотруту, — сухо сказала Неста.

Темлін ігнорував її слова, але кігті вчепились у підлокітники крісла.

А втім, я вірила йому. Вірила, що він зробив усе, щоб перемістити якомога більше людей до східного кордону своїх територій. Він говорив про це ще задовго до мого повернення додому.

Тезан прочистив горло і звернувся до Геліона:

— Ти сказав, що після аналізу інформації у тебе буде дві пропозиції.

Геліон знизав плечима, впіймавши сонячний промінчик золотою вишивкою туніки.

— Так, хоча з однією Темлін мене вже випередив. Двір Весни треба евакуювати. — Бурштиновий погляд метнувся від Тарквена до Берона. — Твої північні сусіди напевне не відмовляться їх прийняти.

Берон стиснув губи.

— У нас немає для цього ресурсів, — сказав він.

— Так, — сказала Вівіана. — Тому що всі зайняті поліровкою твоїх коштовностей у скарбниці.

Берон відповів таким лихим поглядом, що Калліас напружився.

— Дружин сюди запрошували з простої люб’язності, а не як радників.

Сапфірові очі Вівіани сяйнули блискавкою.

— Якщо війна поглине наш край, ми стікатимемо кров’ю так само, як наші чоловіки, тому, гадаю, у нас є всі кляті права на свій погляд стосовно всього, що діється.

— Гайберн вас не просто уб’є, на вас чекає дещо гірше, — спокійно заперечив Берон. — Особливо юних і гарненьких.

Калліас загарчав так, що поверхня дзеркального плеса пішла брижами. Гарчання Мор відгукнулося луною.

Берон дозволив собі посміхнутися.

— Лише троє з нас брали участь у минулій Війні.

Він кивнув на Різа і Геліона, обличчя яких спохмурніли.

— Важко забути, що Гайберн і лоялісти коїли у своїх таборах із жінками, яких захопили живцем. І що чекало на жінок Вищих Фе, які або билися на боці людей, або мали рідних, які билися з ними.

Він опустив важку долоню на хворобливо худу руку дружини.

— Коли сили Гайберну прийшли на їхні землі, двох її сестер загнали в табори, і обидві не вийшли звідти живими.

Геліон уважно дивився на Берона, і в золотих очах кипіла відраза.

Леді Двору Осені не зводила очей із дзеркального плеса. Вона неймовірно зблідла. А мені пригадалися Бренна і Даґдан, їх знущання над трупами тих людей. Те, що вони коїли з ними, перш ніж убити.

— Ми приймемо твоїх людей, — тихо сказав Тарквен. — Попри твої зв’язки з Гайберном… твій народ ні в чому не винен. На наших землях їм вистачить місця. За потреби ми зможемо забрати всіх.

Короткий кивок Темліна був єдиним знаком згоди і вдячності.

— Що ж, тоді Двори Пір Року перетворяться на склепіння і притулки, а Солярні сидітимуть чистісінькі в себе на півночі?

— Гайберн зосередив свої сили на південних землях, — сказав Різ. — Щоб бути ближче до Стіни й до території людей.

Ми з Нестою перезирнулися.

— Навіщо йому йти з півночі — через території фейрі на континенті, коли можна захопити південь і скористатися ним як прямим доступом до людства на тому ж таки континенті?

— І ти гадаєш, що армії людей вклоняться Гайберну?

— Їхні королеви продали нас йому, — сказала Неста, скинувши вгору голову, як і личило посланниці. — В обмін на безсмертя королеви смертних дадуть Гайберну змогу пройти без найменшого опору. А то й віддадуть під його командування свої армії.

Неста подивилася на мене, на Різа.

— І куди подітися людям з нашого острова? Ми не можемо евакуювати їх на континент, а доки Стіна стоїть… Багато хто ризикне і чекатиме, але не насмілиться її перетнути.

— Доля людей лежить за Стіною, — обрубав Берон. — І не стосується нас. Особливо цей клапоть землі без королеви й армії.

— Вона стосується мене, — сказала я, і голос, який вихопився з моїх грудей, був не голосом Фейри-мисливиці чи Фейри-Визволительки. Ні, це говорила Вища Леді Фейра. — Люди майже беззахисні перед нами.

— То рушай і жертвуй власними воїнами, щоб їх захистити, — сказав Берон. — А я не посилатиму свої сили на захист скотів.

У мене скипіла кров і довелося глибоко вдихнути, щоб охолодити її, притишити магію, що запалала від образи. Це нічого не дасть… Якщо ми не зможемо об’єднати їх усіх проти Гайберну. Проте і змовчати я не могла. Тому чітко відказала Вищому Лорду Двору Осені:

— Ти боягуз.

Навіть Різ напружився.

— Те саме можна сказати і про тебе, — відповів Берон.

У мене скрутило в животі.

— Я не повинна пояснювати тобі своїх дій.

— Ні, ти мала б це зробити для родини тієї дівчини… Хоча всі вони мертві, чи не так? Зарубані і спалені у власних ліжках. Цікаво, як це ти захищатимеш людей, коли залюбки прикриваєшся ними, щоб самій урятуватися?

У мене потепліли долоні — наче два сонця прокинулися під ними.

«Спокійніше, — промуркотів мені Різ. — Він просто стара кусюча скотина».

Але я майже не чула його, мене накрило плутаниною образів: понівечене тіло Клер, прибите до стіни, попелище на місці спаленого будинку Беддорів, тіні від попелу лежать на снігу, і посмішка Аттора, з якою він тягнув мене кам’яними коридорами Підгір’я…

— Як уже сказала моя Леді, — протягнув Різ, — вона тобі не доповідає.

Берон відкинувся в кріслі.

— Тоді, гадаю, і я не повинен пояснювати своїх мотивів.

Різ звів догори брови:

— Не торкаючись питання твоєї неймовірної щедрості, чи ти приєднаєшся до нас?

— Я ще не вирішив.

Еріс наважився кинути на батька погляд, який межував майже з відразою. Тривожився з приводу того, що може означати батьківська відмова для нашого таємного союзу чи ж із відвертої відрази до сказаного — цього я не могла розпізнати.

— На підготовку армій потрібен час, — сказав Кассіан. — У тебе немає шансів спокійно сидіти на дупі. Солдатів потрібно збирати вже зараз.

Берон усміхнувся й мовив:

— Я не приймаю наказів від бастардів нижчих фейрі та шльондр.

Моє серце закалатало так, що віддалося луною в кожному куточку тіла, так ніби билося в моїх руках, у всьому тілі. Але моя реакція не могла зрівнятися з виразом обличчя Кассіана, з крижаною люттю Азріеля та Різа. З відразою в очах Мор.

— Цей бастард… — почала Неста дуже холодно, і очі її також палали холодним вогнем, — цей бастард може бути чи не єдиним, хто стоїть між тобою та арміями Гайберну.

Вона навіть не дивилась на Кассіана, а ось той озирнувся на Несту так, ніби ніколи раніше не бачив.

У цій сварці не було сенсу. І мені було байдуже, хто вони і хто я, коли різко сказала Берону:

— Геть звідси, якщо не маєш наміру допомагати нам.

Ерісу тепер уже справді стривожився. Але Берон проігнорував і сина, і його застережливі погляди. Він скипів від моїх слів:

— А ти знала, що доки твій суджений зігрівав Амаранті ліжко, більшість моїх людей була замкнена під горою?

Я навіть не стала відповідати.

— Тобі відомо, що доки його голова була в неї між ніг, більшість із нас билася, щоб ніхто з рідних не перетворився на нічну іграшку?

Я спробувала про це не думати. Закритися від образів, від сліпучої люті через те, що було зроблено, на що він пішов, щоб відволікти Амаранту — через секрети, які він досі від мене приховував, — чи то від сорому, чи від небажання те все згадувати.

Кассіан уже тремтів від напруження, стримуючись з останніх сил. А Різ мовчав.

— Досить, Бероне, — тихо сказав Тарквен.

Тарквен, який здогадувався і про жертву Різенда, і про його мотиви.

Берон не зважав і правив своє:

— А тепер Різенд хоче погратися в героя. Шльондра Амаранти хоче стати Переможцем Гайберну. Але якщо все піде не так… — Холодна, жорстока посмішка. — Чи встане він перед Гайберном на коліна? Чи просто розсуне…

Я більше не чула його слів. Не чула нічого, крім калатання власного серця і дихання.

З мене вихопилося полум’я. Шалене, аж біле полум’я полетіло в Берона, як кинутий спис.