Двір крил і руїн

Розділ 42

Ніхто не сказав ані слова.

Неста злегка закинула голову назад.

— Я… — Ніколи раніше такого не було, не бачила, щоб сестра затнулася, добираючи слова. — Я не хочу, щоб мене запам’ятали боягузкою.

— Ніхто такого не скаже, — тихо заперечила я.

— Я скажу. — Неста роздивлялася нас, уникаючи погляду Кассіана. Не ігноруючи його, просто… уникаючи погляду і реакції на його погляд. Бо в його очах було не просто схвалення, дещо більше. — Раніше все це здавалося далеким. Війна. Битва. Тепер… не здається. Я допоможу, якщо зможу. Навіть розповім… усім про те, що сталося.

— Ти й без того нам допомагаєш, — сказала я, і зоряна сукня зашелестіла, коли я ступила крок до сестри. — Амрен сказала, що ти майже завершила навчання. Тобі слід залишитись і зосередитися на тренуванні.

— Ні, — відповіла Неста. Чітка і ясна відповідь. — День-два затримки ніяк не відіб’ються на тренуванні. Можливо, до моменту нашого повернення Амрен уже нарешті розшифрує потрібне закляття з Книги.

Неста знизала плечем.

— А ти гайнула на битву за Двір, якого майже не знала і який взагалі не вважає вас друзями. Амрен показала мені кривавий рубін. А коли я спитала тебе чому… ти сказала, що це було правильно. Що людям потрібна була допомога.

У неї затремтів голос.

— Ніхто не битиметься, щоб урятувати людей за Стіною. Всім байдуже. Але не мені. — Вона зібгала складку сукні. — Я рятуватиму людей за Стіною.

Різ підійшов до мене.

— Як Вища Леді Фейра тепер не є моєю представницею у світі людей. Хочеш собі цю посаду?

Обличчя Нести нічого не видавало, але, я ладна була заприсягнутися, в очах у неї спалахнув вогник.

— Вважай це зібрання моїм випробуванням. І знай, що платити за мою роботу тобі доведеться дуже дорого.

Різ чемно вклонився.

— Нічого іншого я й не чекав би від сестри Арчерон. Усі вони знають собі ціну.

Я тицьнула його пальцем під ребра, і він засміявся.

— Вітаю при нашому Дворі, — сказав він їй. — На тебе чекає пекельний перший день служби.

Я мало не впала, коли Неста у відповідь… усміхнулася.

— Усе, відступати нікуди, — попередив Кассіан Різа, вказуючи на його крила.

Різ сховав руки в кишені.

— Схоже на те, що світу саме час дізнатися, у кого більший розмах крил.

Кассіан засміявся, і навіть Азріель на це усміхнувся. Мор подивилася на мене так виразно, що довелося прикусити губу, щоб не вибухнути від сміху.

— Ставлю двадцять монет, що свара почнеться в першу ж годину зустрічі, — сказав Кассіан, уникаючи прямого погляду на Несту.

— Ставлю тридцять, що в перші сорок п’ять хвилин. — Мор схрестила руки на грудях.

— Не забувайте про присяги й чари нейтральності, — спокійно попередив Різ.

— Вам для такого не треба ні кулаків, ні магії, — докинула Мор.

— П’ятдесят, — озвався від дверей Азріель. — П’ятдесят, і ставлю на пів години. Починаючи з Двору Осені.

Різ здивовано витріщився на нього.

— Але не давайте знаку, що ставите на них. І не махлювати з провокаціями!

Усмішки, якими йому відповіли, не залишали надії. Різ зітхнув.

— Ставлю сто монет на свару в перші чверть години.

Неста тихенько пирхнула. Але всі дивилися на мене, чекаючи на те, скільки поставлю я.

Я знизала плечима й відповіла:

— Ми з Різом одна команда. Хай собі тринькає наші гроші на цю дурню.

Моя відповідь нікому не сподобалася. Різ підхопив мене під лікоть.

— Ззовні королева, а…

— І навіть не закінчуй, — попередила я.

Він засміявся.

— Рушаємо?

Він мав перенести мене, Мор взяла на себе Кассіана і Несту, Азріель розсіювався сам. Різ озирнувся на годинник у вітальні й кивнув Співцеві тіней.

Азріель зник. Першим — щоб перевірити наявність пасток.

Ми чекали і мовчали. Одну хвилину. Дві. А потім Різ видихнув і сказав:

— Чисто.

Він переплів свої пальці з моїми, міцно стискаючи. Мор помітно розслабилася і зробила порух у бік Кассіана, сяйнувши прикрасами. Але він нарешті зважився підійти до Нести. Коли світ навколо нас із Різом став перетворюватися на тіні й вітер, я побачила, як Кассіан височіє над моєю сестрою, побачила, як вона гордовито закинула голову.

І тут почула його басовите:

— Привіт, Несто.

Різ, схоже, призупинив розсіювання, коли моя сестра відповіла йому:

— Отже, ти живий.

Кассіан вишкірив зуби у хижій посмішці, колихнув крила.

— А ти сподівалася на інше?

Мор спостерігала. Дуже напружено, дуже уважно. Вона знову потягнулася до його руки, але Кассіан відхилився, не відриваючи погляду від грозових очей Нести.

— Ти не прийшов… — почала Неста, але урвала себе.

Світ ніби завмер у цій тиші несказаного слова, і сильніше за всіх завмер Кассіан. Він вдивлявся в її обличчя так, ніби читав важливий звіт з поля бою.

Мор спостерігала, як Кассіан бере тендітну руку Нести у свої долоні, як переплітає з нею пальці. Як щільно складає крила і сліпо простягає другу руку Мор у мовчазному наказі перенести їх. Він так і не відпускав погляду Нести, а вона невідривно дивилася йому в очі. На їхніх обличчях не було ніжності чи тепла. Лише неймовірне напруження переплетених між собою гордині, порозуміння і вогню.

Різ знову почав розсіювати нас, і тієї миті, коли темний вітер охопив нас, я почула тихе і хрипке Кассіанове:

— Наступного разу, посланнице, я зазирну привітатися.

Різ розповів мені достатньо, щоб я знала, чого очікувати від Двору Світанку, але стислі розповіді не віддавали належного тому, що я побачила.

Першими були хмари. Неймовірні, пухкі, повільні на кобальтовому небі, підфарбовані рожевими досвітніми променями, підсвічені золотом сонця. Повітря просякло туманною вранішньою свіжістю і ароматами, а над нами просто в небо спіраллю здіймалася гора-палац.

У Дворі Жахіть палац було побудовано з місячного каменю, цей же можна було назвати… сонячним. У мене не було іншого слова для майже напівпрозорого золотого каменю, який мінився тисячами бачених світанків.

Сходи, балкони, арки, веранди та мости мереживом сплітали високі башти із золотими куполами, гірлянди іпомеї оповивали колони й чіплялися за майже непомітні шви між кам’яними блоками, пили вологу із золоченого вранішнього туману.

Туману, бо гора, на якій стояв палац…

Я не просто так першими помітила хмари. Веранда, на якій ми з’явилися, була порожня, тільки Азріель чекав на нас у компанії слуги в рубіновій із золотом лівреї Двору Світанку. Легкий багатошаровий одяг обтискав струнку фігуру. Слуга вклонився — брунатна шкіра гарного обличчя була гладенька, юна.

— Сюди, Вищий Лорде.

Навіть голос у нього був дзвінкий і свіжий, як перший проблиск золота на небокраї.

Різ відповів на поклон кивком і подав мені руку.

Мор за нашими спинами, крокуючи поруч із Нестою, тихенько сказала:

— Якщо колись вирішиш збудувати новий дім, Різе, надихаймося ось цим.

Різ здивовано озирнувся на неї через плече. Кассіан і Азріель затамували сміх. Я озирнулася на Несту, коли слуга повів нас не до арки за верандою, а до спіральних сходів, що тікали вгору — вздовж глухої стіни башти.

У цьому місті Неста здавалася так само недоречною, як і всі ми, за винятком Мор, але… Я бачила на обличчі сестри щирий захват. Вона з благоговінням роздивлялась замок у небесах, зелені землі далеко під ним, з латочками червоних дахів невеликих поселень і широкими стрічками річок. Багата, вічно родюча земля вічного літа.

Можливо, і моє обличчя було таке саме, коли я вперше побачила Веларіс, — суміш захвату й гніву, розуміння того, що світ великий, прекрасний, а чудес у ньому стільки, що їх просто неможливо усвідомити одразу.

На території Двору Світанку були й інші палаци — у менших містах, де майстри працювали з тонкими механізмами, годинниками і винаходами.

А тут… За цими маленькими селищами, що притулилися до зелених пагорбів, виробництва вже не було. Був лише палац у небі і хмари.

Ми піднімалися спіральними сходами, дуже близько до провалля, на дні якого теплий золотий камінь був помережаний клумбами білих троянд і махрових пурпурових півоній. Прекрасна, барвиста смерть.

З кожним кроком, що наближав нас до башти, я внутрішньо збиралася на силі. Рука Різа спокійно стискала мою руку.

Крил він не ховав. І не збивався з кроку.

Він упіймав мій погляд. Весело, із запитанням в очах: «Ти теж вважаєш, що мені треба змінити обстановку у нас удома?»

Ми проходили повз відчинені покої з шовковими подушками і пухнастими килимами, повз різнобарвні вітражі, вази і клумби з лавандою, фонтани з кришталево чистою водою, на якій грало вранішнє сонце.

«Це ж не змагання», — під’юдила його я.

Він потис мої пальці. «Що ж, хай у Тезана і красивіший палац, але в мене найчарівніша Вища Леді».

У мене мимохіть запалали щоки. Особливо коли Різ додав: «Я хочу, щоб сьогодні ти наділа цю корону у ліжко. Саму корону й більш нічого».

Негідник. Як завжди.

Я усміхнулась, і Різ повільно поцілував мене в щоку, а Мор позаду нас попросила Матір вберегти її від суджених.

З відчиненої кімнати на верхівці цієї башти із сонячного каменю до нас долинули приглушені голоси — глибокі, різкі, співочі — і зрештою останнє півколо вивело нас до склепінчастих прозорих вікон, які зовсім не приховували розмов усередині.

«Троє вже тут», — попередив мене Різ, і я підозрювала, що саме це Азріель прошепотів тепер Мор і Кассіану: «Геліон, Калліас, Тезан».

Вищі Лорди Дворів Дня, Зими та Світанку, володаря цього місця.

А отже, Двір Осені і Двір Літа — Берон і Тарквен — ще не прибули. Як і Двір Весни.

Я досі сумнівалася, що Темлін приїде, але Берон і Тарквен… Можливо, битва змусила останнього передумати. А Берон такий мерзенний, що міг уже долучитися до Гайберну попри всі Ерісові маніпуляції.

Краєм ока я спіймала, як у Різа здригнувся кадик, коли він тупав на останній щабель перед відчиненими дверима. Довгий міст приєднував протилежний кінець башти до внутрішнього палацу, тонке поруччя обплітала блідо-рожева вістерія. Цікаво, чи інші гості теж піднімалися цими довгими і зовсім не безпечними сходами? Якщо ні, то чи не піддали нас образі з найперших хвилин перебування у володіннях Двору Світанку?

«Піднімаємо щити?» — спитав Різ, знаючи, що мої не опускалися від самого Веларіса. І я була певна, що він оточує всіх нас щитом, ментальним і фізичним, попри умови перемир’я. Його обличчя було спокійне, плечі розгорнуті, але я подивилася на нього і сказала подумки: «Різе, я бачу тебе таким, який ти є. І в тобі немає жодної частинки, яку я б не кохала всією душею».

Він потиснув мої пальці і підвів наші руки так, щоб до кімнати зборів ми увійшли втіленням королівської пари.

«Ні перед ким не вклоняйся», — тільки й сказав він.