Двір крил і руїн

Розділ 69

Світанок визолотив низькі пасма туману, що зміями клубочилися над долинами країни смертних.

Гайберн винищив усе, рухаючись від кордонів Двору Весни. Зруйнував і спалив те, що траплялося на шляху. І моє колишнє село також. Не залишилось нічого, крім куряви та диму над вугіллям, друзок каміння, повз які ми йшли. І маєток мого батька… Від нього залишилась десь третина будівлі, решта перетворилася на ніщо. Вікна були розбиті, стіни потріскались до фундаменту.

Від саду Елейн залишився самий лиш бруд. Гордовитий дуб на межі — той, під яким так любила стояти Неста, споглядаючи наші землі… Його спалили до останку. Залишився тільки почорнілий пеньок.

Це була не просто атака. Це було персональне послання. Я це знала. Усі ми знали. Король наказав знищити навіть худобу. Учора вночі я встигла врятувати собак і коней — разом зі слугами та їхніми родинами. Але багатство, усі особисті речі… Усе це просто винищили або вкрали.

Гайберн не затримався, щоб зрівняти із землею рештки будівлі, сказав мені Кассіан, натякаючи, що той не хоче нам підставлятися. Він уже набув переваги — правильно обрав поле бою. Ми не мали сумніву в тому, що на шляху нам траплятимуться тільки порожні селища, що зазнали королівської люті. І попереду ще багато містечок і сіл, до яких нам не встигнути, якщо не поквапимося.

Теорія, як завжди, була легша за практику, з огляду на розмір і склад нашої армії — з геть різним рівнем підготовки воїнів, зі своїми лідерами, які віддавали накази.

Іллірійці невдоволено пручалися, «смикали повід» попри навіть суворі накази лорда Девлона. Їм не подобалося чекати решту, вони хотіли летіти напереріз Гайберну і зупинити його армії раніше, ніж той посяде вигідне положення.

Я спостерігала, як Кассіан за три минулі години вів серйозну розмову з іллірійськими командирами, зупиняючи їх спроби діяти самовільно. Зовсім непокірних солдатів він перевів до обозів та возів зі зброєю, позбавляючи їх честі бути в перших шерегах. Коли іллірійці розуміли, що за попередженням настає покарання, — а слова свого він дотримує завжди, — ремствування припинились.

Кейр і його Провісники Темряви теж стежили за Кассіаном — і їм не забракло розуму тримати язика на припоні й не виявляти невдоволення. Мовчки марширувати, хай їх темні обладунки чимраз дужче забруднювалися.

Під час короткого відпочинку, десь опівдні, ми з Нестою поміж возів одяглися в іллірійські обладунки. А коли вийшли, Неста навіть причепила до пояса ніж. Кассіан наполіг на цьому, попри те що визнавав, що за відсутності тренувань Неста радше завдасть собі поранення, ніж знешкодить противника.

Елейн… Вона залишилася стояти у високій траві біля возу, і їй достатньо було одного погляду на нас, щоб почервоніти аж по самі вуха. Вівіана запропонувала їй одяг Двору Зими, менш відвертий бойовий варіант: шкіряні штани, але з довгою, до середини стегна, синьою накидкою з білим хутром уздовж комірця. Спека напевно їй дошкулятиме, але Елейн усе одно була вдячна. Від ножа, який простягнув їй Кассіан, сестра відмовилася. Навіть сполотніла, коли побачила.

Азріель, досі накульгуючи, відштовхнув Кассіана плечем і простягнув інший варіант.

— Це Той, що говорить правду, — тихо сказав він. — Сьогодні він мені не знадобиться, тому я хочу, щоб ним скористалася ти.

Його крила зцілилися, попри те що довгі тонкі шрами досі впадали в око. Маджа попередила, що сьогодні вони ще не витримають польоту. Вранішня суперечка з Різом із цього приводу була коротка, але жорстка.

Азріель наполягав, що може літати, може битися з легіонами, як вони й планували. Різ відмовив йому. Кассіан відмовив. Азріель настрахав, що ковзне в тіні й усе одно битиметься. Різ сказав, що за найменшої такої спроби просто прикує Азріеля до дерева.

Але Азріель піддався вмовлянням не втрачати здорового глузду лише тоді, коли Мор, увійшовши до намету, стала благати його про це — благати зі сльозами на очах. Погодився бути очима і вухами й не чинити недозволеного.

І тепер наш Співець тіней стояв у повному обладунку посеред говірливих лугових трав, сім Сифонів блищали на ньому… Елейн, округливши очі, дивилася на обсидіанове руків’я в пошрамованій руці. На руни, вирізані на темних піхвах.

— Він ніколи мене не підводив, — сказав Азріель. Полуденне сонце ніби згасало на темному клинку. — Дехто говорить, що він магічний і завжди влучає в ціль.

Він обережно взяв мою сестру за руку і вклав у неї легендарну зброю.

— Він добре тобі послужить.

— Я… не вмію ним користатися…

— Я зроблю все, щоб тобі й не довелося цього робити, — сказала я.

Трава захрустіла в мене під ногами. Елейн зважила мої слова… і обережно зімкнула пальці на руків’ї кинджала.

Кассіан із подивом дивився на Азріеля — адже той майже ніколи не розлучався зі своїм клинком.

«Ніколи, — сказав Різ зв’язком, закінчуючи по той бік воза навішувати на себе необхідний арсенал зброї. — Я ніколи не бачив, щоб Азріель дозволяв комусь навіть торкнутися свого клинка».

Елейн звела очі, зустрілася поглядом з Азріелем, який досі тримав руку на лезі кинджала.

І в мене в голові спалахнула картина: маленьке оленятко в розпал весни стоїть перед Смертю, оповитою тінями й жахіттями. Світло і темрява змикаються у просторі між ними. І єдиний міст між двома… Цей кинджал.

«Намалюй, коли повернемося додому».

«Клопотунчик».

Я озирнулася на Різа, який уже входив у наше трав’янисте коло. Суворіший, ніж зазвичай. Похмурі зморшки залягли довкола його рота. І я подумала… що в мене не було останньої ночі з ним. Останню ніч, минулу ніч, ми розсіювалися до самого ранку.

«Не думай так. Не йди у бій з думками, що ти не повернешся». Його погляд був гострий. Непохитний.

А мені стало важко дихати. Цей перепочинок — остання наша розмова, коли всі живі й неушкоджені.

Різ скинув бровою. «Не хочеш на кілька хвилин повернутись у віз? Там трохи захаращено зброєю й припасами, але я впораюся й серед них».

Гумор — порятунок як для мене, так і для нього. Я взяла Різа за руку й усвідомила, що решта тихо перемовляється. Мор тепер у темній броні, Амрен… Амрен, така маленька, теж в іллірійському обладунку. Мабуть, його зробили для дитини.

«Не кажи їй цього, але саме так і є».

Я змогла усміхнутись. Різ обвів нас усіх поглядом, усіх, хто зійшовся на цій галявинці без жодних наказів. Наша родина — наш двір. Двір Мрій.

Усі замовкли. Різ подивився кожному в очі, навіть моїм сестрам, торкаючись рукою моєї руки.

— Вам натхненну промову чи простеньку? — спитав він.

— Нам чесну промову, — відгукнулась Амрен.

Різ розгорнув плечі, елегантно склав крила.

— Я вірю в те, що в усього є причина. Вирішує то Матір, чи Котел, чи це Доля, я не знаю. Але я вдячний за те, що так є. Вдячний, що всі ви з’явились у моєму житті. І якби… якби не ви, я міг би перетворитися на такого самого негідника, проти якого ми битимемося сьогодні. Якби не тренувався з вами, іллірійцями, — звернувся він до Кассіана, — я не знав би справжніх глибин сили, витривалості, честі та вірності.

Очі Кассіана сяйнули.

— Якби я не зустрів Співця тіней, — звернувся Різ до Азріеля, — я б не знав, що важлива родина, яку ти створюєш, а не та, у якій народжуєшся. Я б не знав, що таке справжня надія, коли весь світ штовхає тебе у відчай.

Азріель вдячно вклонився.

Мор уже плакала, коли Різ заговорив до неї:

— Якби не моя кузина, я б ніколи не дізнався, що світло можна знайти і в найтемнішому пеклі. Що доброта може вціліти й розквітнути навіть посеред жорстокості.

Вона витерла сльози і кивнула.

Я гадала, що Амрен кине шпильку, але вона терпляче чекала, коли Різ згадає і її.

Різ уклонився.

— Якби я не зустрів маленького монстра, який збирає коштовності на заздрість будь-якому дракону… — ми тихо засміялися, Різ усміхнувся, — моя сила вже давно поглинула б мене.

Нарешті він подивився на мене.

— А якби я не зустрів своєї судженої…

Йому забракло слів, а очі блиснули сріблом. Різ продовжив зв’язком: «Я б чекав на тебе іще п’ятсот років. Тисячу років. Навіть якщо ми вже вибрали з тобою свій час… Він того був вартий».

Різ витер з мого обличчя сльози.

— Гадаю, все сталося так, як повинно було статися… Тому я і знайшов тебе.

Наступну сльозинку він висушив губами.

А потім розвернувся до моїх сестер і промовив:

— Ми з вами ще мало знайомі. Але я певен, що й ви прийшли до нас, у нашу родину, не без причини. Сьогоднішня битва може навіть розкрити її для нас.

Він знову оглянув нас усіх. І простягнув руку Кассіану. Кассіан взявся за неї, а другу подав Мор. Мор схопилася за пальці Азріеля. Азріель узяв руку Амрен. Амрен узялася за руку Нести. Неста — за руку Елейн. А Елейн — за мою. Ми всі об’єдналися в коло.

— Сьогодні на цьому полі ми приймемо Смерть, тільки якщо вона прийде сама волокти нас у Інший Світ. Але якщо Доля, Котел чи Матір не забажають, щоб ми вціліли… — він звів угору підборіддя, — то знайте: для мене було великою честю і неймовірною радістю зустрітися з вами. Назвати вас своєю родиною. Я вдячний, ба більше, але не можу того сказати словами, за весь той час, що прожив поруч із вами.

— І ми вдячні тобі, Різенде, — тихо сказала Амрен. — Більше, ніж можеш собі уявити.

Різ усміхнувся їй, а всі інші забурмотіли, погоджуючись. Різ знову стиснув мої пальці.

— Що ж, тепер зробімо так, щоб Гайберн став дуже невдячним долі за знайомство з нами.

Я відчула запах моря задовго до того, як ми побачили поле майбутньої битви. Гайберн обрав його дуже вдало.

Величезна трав’яниста долина тяглася аж до самого берега. Від нього на відстані кількох кілометрів він розташував свою армію. Темна навала тяглася аж до східного небокраю. Кам’янисті пагорби замикали її ряди. Деяких солдатів король помістив і на них.

А на нас чекав підйом угору.

Я зупинилася поруч із Різом на широкому пагорбі, з якого відкривався краєвид на долину. Мої сестри, Азріель і Амрен стояли позаду. Геліон, який очолював наш далекий авангард, промчав уздовж шерег у своїй золотій броні й багряному плащі, віддаючи наказ зупинитися. Наказ виконали, армія посіла призначені позиції.

А наш супротивник… просто вичікував. Хизувався.

Армія була неймовірно велика. Я знала, навіть не намагаючись лічити всіх, що вони нас у кілька разів перевищують числом. Кассіан упав з неба. Його обличчя закам’яніло, Сифони яскраво сяяли, коли він за кілька кроків опинився поряд з нами.

— Цей негідник зайняв кожний клаптик на висотах, захопив усі можливі переваги. Якщо нападати, доведеться гнати їх у ті пагорби. І це вже напевне прорахували. На нас чекатимуть усі можливі несподіванки, крім приємних.

Десь далеко завили й загарчали собаки. Від голоду.

— Як гадаєш, скільки ми протримаємося? — спитав Різ.

Кассіан зціпив зуби, позираючи на моїх сестер. Неста пильно стежила за ним, а Елейн, бліда від жаху, не зводила очей із супротивника.

— У нас п’ятеро Вищих Лордів, а Гайберн один. Ви можете деякий час протримати щити. Він, не сумніваюся, також. А ще в нього Котел, повної сили якого Гайберн нам дуже мудро не показав. Навряд чи й цього разу покаже.

— Він скористається закляттям, — сказала я, пригадавши, як він навчав цього Амаранту.

— Про це треба попередити Геліона, — сказав Азріель, кульгаючи до Різа. — І хай Тезан буде напоготові.

— Ти не відповів на моє запитання. — Різ не зводив очей з Кассіана.

Той озирнувся на нескінченну армію Гайберну, потім на нашу.

— Уявімо, що все буде погано. Щити розбито, всюди хаос, він скористається Котлом… Тоді нас вистачить на кілька годин.

Я заплющила очі. Ці години були в мене, щоб дістатися через поле бою до місця, де він тримає Котел, і зупинити його.

— Мої тіні шукають його. — Азріель правильно прочитав мій вираз обличчя.

Він теж зціпив зуби. Йому хотілося долучитися до пошуків. Крила розгорнулися і згорнулися за його спиною.

— Але захист у нього сильний. Король, напевне, додав ще заклять після того, як ти прошила його табір. Найімовірніше, тобі доведеться йти пішки. Постривай, доки битва трохи вщухне.

Кассіан кивнув і звернувся до Амрен:

— Ти знаєш коли.

Та кивнула, схрестивши руки. Цікаво, чи встигла вона попрощатися з Варіаном?

Кассіан ляснув Різа по плечу:

— За твоєю командою я підніму іллірійців у небо. Чекатимемо на твій сигнал.

Різ відсторонено кивнув, знову роздивляючись величезну армію.

Кассіан відступив на крок, але озирнувся на Несту. Її обличчя було ніби вирізьблене з граніту. Він розтулив рота, але, вочевидь, передумав щось сказати. І моя сестра промовчала, коли Кассіан злетів у небо одним могутнім помахом крил. Проте вона проводжала його поглядом, доки іллірієць не перетворився на чорну точку.

— Я можу битися й пішим, — сказав Азріель до Різа.

— Ні. — Тон Різа не припускав заперечень.

Проте Азріель, здавалося, хотів наполягати… доки Амрен не похитала застережливо головою, після чого Співець тіней відступив, ховаючи пальці в пітьмі.

Ми мовчки спостерігали, як наша армія шикується міцними, акуратними рядами. Як іллірійці в небі, згідно із нечутними наказами Різа, формують дзеркальне відображення наземного строю. Сифони оживали кольорами, щити, магічні та металеві, ставали на місце. Сама земля тремтіла від кожного кроку до лінії зустрічі армій.

Різ подумки сказав мені: «Якщо Гайберн відстежує мою силу, він відчує її й на полі бою».

Я знала, про що він.

«Ти потрібен тут. Якщо ми зникнемо обоє, він здогадається».

Пауза.

«Ти боїшся?»

«А ти?»

Фіолетові очі впіймали мій погляд. У них майже не лишилося зірок.

— Так, — видихнув він. «Але не за себе. За всіх вас».

Тарквен, десь далеко попереду, звучно дав наказ, і об’єднана армія зупинилася, мов велетенський розумний звір. Літо, Зима, День, Світанок і Ніч — сили кожного Двору вирізнялися своїми обладунками і кольорами. А також фейрі, які билися поряд із Вищими Фе, неймовірними і смертоносними. Легіон перегрінів Тезана вишикувався поряд із іллірійцями, золота броня сяяла на тлі непроглядної чорної криці.

Ні Берона, ні Еріса, ні звісточки про те, що Двір Осені прийде на допомогу. Так само, як і про Темліна.

Проте армія Гайберну не наступала. Солдати стояли непорушно, як статуї. Я знала, що в них на меті, — їм треба, щоб ми нервували.

— Спочатку магія, — пояснила Несті Амрен. — Обидві армії спробують розбити щити супротивника.

Ніби почувши її, вони вдарили. Моя магія скипіла, відгукнувшись на спільну силу Вищих Лордів, яку відпустили з припону. Всіх, окрім Різенда.

Він зберігав свої сили на момент, коли щити впадуть. Я не сумнівалася, що й сам Гайберн так само зволікає по той бік долини.

Щити обох сторін похитнулися. Дехто загинув. Небагато, але й не мало.

Магія проти магії, і сама земля здригалася під ногами, трава між арміями опала попелом.

— Я й забула, яка нудна ця частина, — пробурмотіла Амрен.

Різ коротко на неї зиркнув. Але підійшов до краю нашого маленького острівця, ніби відчувши, що рівновага ось-ось порушиться. Він мав завдати могутнього нищівного удару, коли щит їхньої армії піддасться. Приливна хвиля нічної сили чимдуж наростала. Пальці Різа стиснулися в кулаки.

Ліворуч від мене засвітилися Сифони Азріеля, готуючись підкріпити удари Різенда. Хай він не міг битися, але магія лишалася доступною і звідси.

Я підійшла до Різа. Перед нами щити обох армій нарешті захиталися.

— Я так нічого й не подарувала тобі на честь нашого єднання, — сказала я.

Різ уважно спостерігав за битвою. Його сила гуркотіла під нами, витікаючи з темного серця світу.

Скоро. Лишалося кілька хвилин. Моє серце шалено закалатало, піт заливав очі — не тільки від літньої спеки, яка накрила все поле.

— Я все думала і думала, — продовжила я, — що ж для тебе обрати.

Різ повільно, дуже повільно скосив на мене очі. У них уже не було зірок, усе поглинула темна сила.

Я усміхнулася йому, купаючись у цій силі, і послала ментальний образ.

Уздовж хребта, від самої шиї, на моїй спині сформувалося нове татуювання — з фазами місяця. І маленькою зіркою проміж ними.

— Але, зізнаюся, — сказала я, коли його очі сяйнули, — це, мабуть, подарунок для нас обох.

Щит Гайберну врешті зламався. Моя магія гайнула зсередини, розсікаючи світ. Знімаючи чари, які я тримала вже кілька годин.

На чолі нашого авангарду з’явилася темна хмара, яка кипіла й вирувала.

— Матір небесна, — видихнув Азріель, коли поряд із вибухом чорного диму з’явилася нова фігура.

Обидві армії ніби заціпеніли від здивування.

— Ти здобула Уроборос, — прошепотів Різ.

Поряд із Гайберном і живим кублом тіней, на який скидався Бріаксіс, стояв Косторіз у тілі фейрі. Спокійний і впевнений. Яким я його вчора й випустила. Обидва мали коритися простим умовам угоди, що зараз чорнилами була записана на моїй спині.

— Так, здобула, — відповіла я.

Різ роздивлявся мене з ніг до голови. Вітер тріпав його волосся.

— Що ти бачила?

Гайбернійці вирували, судомно намагаючись оцінити, хто тепер стояв проти них. Косторіз обрав собі форму іллірійця в розквіті сили. Бріаксіс лишався виром темряви, живим плетінням, яке розкривало його жертвам найгірші кошмари.

— Себе, — сказала я нарешті. — Я бачила себе.

І це, мабуть, єдина річ, яку я ніколи йому не покажу. Нікому не покажу. Як же я лютувала, боялася, плакала! Як я блювала, кричала, кігтила те свічадо! Била в нього кулаками. А потім згорнулася клубком і тремтіла від усіх жахливих, жорстоких, егоїстичних рис, що бачила в тому монстрі… що бачила в собі. Але я дивилася. Не відвернулася.

А коли мене перестало трусити, я стала вивчати. Усе це викривлене і зле. Усю пиху, лицемірство й сором. Усю лють, боягузливість, біль. А потім я побачила й інше. Більш важливе — життєво важливе.

— І те, що я бачила, — промовила я дуже тихо, коли Косторіз підвів руку. — Гадаю… воно мені сподобалося. Я простила це… собі. Усе.

І тільки тоді я зрозуміла, усвідомила, що мав на увазі суріель. Тільки я могла дозволити злу зламати себе. І тільки я могла перемогти його, прийняти. А коли я зробила все це… Уроборос віддався мені.

Різ скинув бровою, попри щирий захват на його обличчі.

— Тобі сподобалось усе? І добре, і погане?

Я усміхнулась.

— Особливо погане.

Дві фігури ніби зупинилися, щоб вдихнути — і від потужного вдихання темна хмара Бріаксіса зібгалася… готова враз розширитися. Я схилила голову до судженого.

— Ось подаруночок на тривалий і щасливий зв’язок суджених.

— Схоже, твій подаруночок трохи більший за мій.

— За твій?

Різ підморгнув мені і вказав на Бріаксіса й Косторіза, біля яких зіткалася третя постать.

Косторіз аж позадкував. І я зрозуміла, я впізнала цю тендітну жіночу постать, довге волосся, знову прекрасне обличчя… я знала, хто вона.

Стрига — Ткаля.

А на темному волоссі Ткалі… мерехтів блакитний камінчик. Тіара Аянти. Кривавий трофей. Ткаля усміхнулася своєму близнюку, іронічно вклонилася і розвернулась до ворога. Косторіз припинив відступати, змірив сестру довгим поглядом і наслідував її приклад.

— Не ти одна пропонуєш угоди, кохана, — з лукавою усмішкою промовив Різ.

Ткаля. Різ зумів умовити Ткалю долучитися до нас…

— Як?

Він вигнув шию, демонструючи маленький завиток татуювання під вухом.

— Відправив до неї Геліона домовлятися замість мене. Ось чому він був у Середзем’ї, коли знайшов тебе. Щоб зруйнувати закляття, які стримують Ткалю… в обмін на її сьогоднішню допомогу.

Я закліпала очима. А потім усміхнулась, навіть не намагаючись приховати злорадство.

— Гайберн і гадки не має, яке пекло чекає на його людей.

— Чудове об’єднання родини, — відповів мені на те Різ.

За мить Ткаля, Косторіз і Бріаксіс атакували армію Гайберну.