Двір крил і руїн

Розділ 43

Кімната була така й водночас геть не така, як я очікувала. М’які дубові крісла стояли великим колом у центрі зали, і їх було достатньо, щоб розмістити всіх Вищих Лордів та їх делегатів. Деякі крісла були зроблені так, щоб було зручно сидіти з крилами.

І, як мені здалося, це не було дивиною. Бо навколо прекрасного граційного чоловіка, якого я миттю пригадала з Підгір’я, зібралися крилаті фейрі. І, на відміну від іллірійських крил, схожих на крила кажанів, ці були… пташині.

«Перегріни, далекі родичі Дрейконових Серафимів. Вони надають Тезану невеликий повітряний легіон», — пояснив мені Різ, коли я почала роздивлятися крилатих чоловіків та жінок у золотих обладунках.

«Зліва від Тезана стоїть його капітан і коханець», — додав він.

І справді, гарний чоловік тримався ближче за інших до Вищого Лорда, одна його рука лежала на руків’ї тонкого меча.

«Зв’язку суджених ще немає, — вів далі Різ, — але, гадаю, Тезан просто не насмілився б зізнатися про це за часів правління Амаранти. Вона полюбляла виривати в них пір’я, по одному за раз. І колись зробила собі з них сукню».

Я внутрішньо здригнулася.

Ми ступили на відполірований мармур підлоги, зігрітої сонцем, яке лилося у просторі відкриті арки. Усі подивилися на нас, і хтось щось пробурмотів, побачивши крила Різа, але всю мою увагу поглинула справжня перлина цієї зали: дзеркальний став.

Замість столу, що міг би стояти в центрі посеред крісел, у мармур підлоги був урізаний неглибокий круглий став. На темній воді лежали рожеві й золоті водяні лілії в мереживі широкого, з чоловічу долоню, круглого листя. А під ними ліниво кружляли риби, білі, вкриті гарбузового кольору плямами.

«А ось такого, — зізналася я Різу, — мені може захотітися».

Зв’язок запульсував сміхом. «Знатиму, що дарувати тобі на день народження».

Вістерія і тут обплітала колони, а над столами, що стояли проти небагатьох стін, розкривали свої шовкові голівки півонії кольору темного вина. Між вазами, тарілками, кошиками з їжею — перепічками, солониною, гронами фруктів — стояли запітнілі карафи з освіжувальними напоями.

У залі були присутні троє Вищих Лордів.

І не лише ми розкішно вбралися для зустрічі.

Ми з Різом зупинилися на половині шляху.

Я знала їх усіх — пам’ятала з проведених у Підгір’ї місяців. Різ під час тренувань розповів мені про їхнє минуле. Тепер же мені було цікаво, чи відчують вони часточки своїх сил, коли дуже пильно вивчатимуть мене.

Тезан вийшов уперед. Вишиті розкішні чоботи нечутно ступали мармуром. Туніка щільно облягала його груди, а ось штани були вільні, схожі на ті, що полюбляла носити Амрен, — і тканина шелестіла від кроків. Брунатна шкіра й волосся мінилися золотом, ніби їх підсвічував вічний світанок, а широкі очі кольору свіжозораного поля були найпривабливішою його рисою. Тезан зупинився за кілька кроків, пильно вивчаючи Різа, мене, наших супутників. А також крила, які Різ міцно згорнув за спиною.

— Вітаю, — сказав Тезан голосом глибоким і насиченим, як і його очі. Його коханий, стоячи за кілька кроків за спиною, уважно стежив за кожним нашим подихом, чудово розуміючи, що й наші супутники вивчають обстановку.

— А може, Різенде, — протяжно почав Тезан, — вітати учасників належить тобі, адже ти організатор цієї зустрічі?

На устах Різа заграла ледь помітна усмішка. У волоссі з’явилися пасма пітьми. Він зняв серпанок, що притлумлював його силу, відкрив її… Ледь-ледь. Як і всі інші.

— Я скликав цю зустріч, Тезане, але це ти надав нам щедру послугу, запропонувавши свою чудову резиденцію для її проведення.

Тезан вдячно кивнув, найімовірніше, вирішивши, що запитання про крила будуть не надто ввічливими, і розвернувся до мене.

Ми дивились одне одному в очі, а наші супутники вклонилися за моєю спиною. Мені, як просто дружині Вищого Лорда, личило б зробити те саме. Але я просто стояла. І дивилася.

Різ не втручався — це було моє перше випробування.

Двір Світанку, дар зцілення. Це його дар дав мені силу врятувати життя Різенда. Це він послав мене до суріеля того дня, коли я дізналася правду, яка змінила мою вічність.

Я стримано усміхнулася Тезану й мовила:

— У тебе чудовий дім.

Але Тезан уже вдивлявся в мої татуювання. І я побачила, як він усвідомлює правду, побачивши чорнильні завитки не на тій руці. А потім мою корону. Його брови злетіли вгору.

Різ тільки знизав плечима.

Тепер до нас наближалися інші два Вищі Лорди.

— Калліасе, — привітав Різ білявого, з блідою, ніби вкритою інеєм, шкірою.

Навіть неймовірно блакитні очі здавалися витесаними з криги. Лорд поглянув на крила Різа і, схоже на те, відразу вирішив їх ігнорувати. На ньому був розшитий сріблом камзол глибокого синього кольору, комір і рукави обрамляло кроляче хутро. Я б сказала, що це вбрання, особливо зважаючи на хутро й високі, до колін, брунатні чоботи, було надто тепле, але… судячи з крижаного виразу обличчя, у цього лорда в жилах напевне тік рідкий лід.

Трійця Вищих Фе з таким само волоссям і шкірою залишилися на своїх місцях, але одна з них, прекрасна юна жінка, подивилася на Мор і… широко усміхнулася.

Мор буквально засяяла у відповідь і переступила з ноги на ногу, коли Калліас розтулив був рота, щоб щось сказати, і…

Запищала.

Моя подруга запищала, як дівчисько.

Вони рвонулися назустріч одна одній, і писк Мор перетворився на тихий схлип, коли вона схопила незнайомку в міцні обійми. У тієї тремтіли руки, коли вона обійняла Мор у відповідь.

А потім вони сміялися, плакали, танцювали навколо одна одної, зупиняючись, тільки щоб краще роздивитися, витерти сльози, знову обійнятись.

— Ти не змінилася, — сяйнула усмішкою незнайомка. — І це, здається, та сама сукня, у якій я бачила тебе…

— Це ти не змінилася! У хутрі в розпал літа, як типово…

— І ти привела із собою ту саму сумнівну компанію…

— На щастя, тепер компанію покращили новоприбульці. — Мор махнула мені рукою, покликала до себе.

Я вже дуже давно не бачила її такою щасливою.

— Вівіано, познайомся з Фейрою. Фейро, це Вівіана, дружина Калліаса.

Я озирнулася на Тезана і Калліаса. Останній спостерігав за своєю дружиною і Мор, високо скинувши брови.

— Я спробував натякнути їй, щоб залишалася вдома, — сухо сказав він. — Але вона пообіцяла відморозити мені яйця.

Різ гмикнув.

— Звучить знайомо.

Я кинула на нього через плече похмурий погляд — саме вчасно, щоб помітити, як усмішка Калліаса гасне, а погляд крижаних очей стає надто пильним. Ніби він уперше побачив Різа. І не тільки крила. Різ теж уже не всміхався, і щось напружилося в повітрі між ним і Калліасом…

Але я вже підійшла до Мор і Вівіани. Зараз мене більше цікавила Вівіана. Я потиснула жінці руку, на диво теплу.

Її срібне волосся блищало в сонячних променях, мов сніг, який щойно випав.

— Дружина, — повторила Вівіана, цокаючи язиком. — Знаєш, мені досі дивно це чути. Щоразу, коли хтось говорить ці слова, я завжди обертаюся через плече, шукаючи, кого мають на увазі.

Калліас, з прямою спиною, ні до кого не звертаючись, проговорив:

— А я й досі вирішую, чи не обуритися. Бо говорить вона це щодня.

Вівіана показала йому язика. Але Мор схопила її за плече і стиснула:

— Уже давно час.

Вівіана трошки зашарілася.

— Так… у Підгір’ї все було інакше. — Її сапфірові очі зустрілися з моїми, і вона вклонилася. — Дякую тобі. За те, що повернула мені мого судженого.

— То ви — суджені? — захоплено мовила Мор, переводячи погляд з мене на Вівіану. — Одружені і суджені?

— Ви ж двоє розумієте, що це серйозна зустріч? — спитав Різ.

— І що рибу в ставку лякають високі звуки? — додав Калліас.

Вівіана відповіла грубим жестом і враз завоювала мою симпатію.

Різ зиркнув на Калліаса з виразом, який я сприйняла як довготривале чоловіче терпіння. По суті, він простягав руку Калліасу. Але верховний правитель Двору Зими лише подивився на Різа, уже серйозно, і ігнорував цей жест. Обличчя Калліаса знову стало крижаним.

У нас ще більше напружилися стосунки з Двором Зими, пояснювала Мор, після того як нас із Люсьєном врятували з крижаного полону. Давня ж ворожість сягала ще в Підгір’я, — озивалося те, що там сталося.

Третій Вищий Лорд уже простував до нас з іншого боку ставка.

Колись давно батько продавав золоту з ляпіс-лазур’ю підвіску, здобуту з руїн прадавнього посушливого південно-східного королівства, де проміж високих пальм і занесених піском палаців, мов боги, правили фейрі. Мене тоді, в його кабінеті, зачарували кольори і витонченість роботи, але ще більше мене цікавив вантаж миро та фіг, який прибув з підвіскою. Батько дав мені кілька тих фруктів. Навіть зараз пам’ятаю солодкий смак і неймовірний аромат. І тепер, дивлячись на Лорда, що наближався, я чомусь дуже гостро пригадала ту прадавню підвіску й вишукані ласощі.

Його одяг був зроблений з єдиного полотна білої тканини — не мантія, не сукня, а щось середнє між ними, з багатьма складками, що огортали м’язисте тіло. Золотий браслет у вигляді змії з підведеною головою, яка приготувалася до нападу, охоплював його могутній біцепс, граючи на майже чорній шкірі. Волосся кольору онікса вінчала корона із золотих шипів — променів сонця, як я зрозуміла.

Втілення сонця. Могутній, неквапливий у своїй силі, здатний на лагідність, так само як і на невблаганну лють. Його врода майже не поступалася вроді Різенда. Але чомусь вона мені здалася ще холоднішою, ніж у Калліаса.

Почт Вищого Лорда був жіночий. Фе були вдягнені в дивне вбрання різних глибоких відтінків — кобальтового, багряного, аметистового. У декого очі були підведені сурмою, усі були з ідеальними фігурами й пашіли здоров’ям. Хоча, можливо, це його сила напоїла їх таким здоров’ям.

Іншим титулом Геліона був Той, що руйнує чари. У тисячах його бібліотек, за легендами, зберігалася пам’ять і мудрість усього світу. Можливо, ця мудрість і лягла кригою на його ясні очі.

Або холод скував їх після того, як Амаранта пограбувала частину його бібліотек. Я не знала, повернув він вкрадене чи досі горював за тим, що вона спалила.

Навіть Мор і Вівіана припинили теревенити, коли Геліон зупинився на деякій відстані від нас.

Це його сила допомогла мені врятувати друзів у Гайберні. Його силою я світилася, коли ми з Різом спліталися в обіймах, а наші серця заходилися в екстазі.

Геліон смикнув квадратним підборіддям у бік Різа. Його єдиного, здається, не здивували крила мого судженого. Але погляд пронизливих бурштинових очей вивчав мене.

— А Темлін знає, хто вона насправді?

Його голос був іще холодніший за Калліасів. А запитання дуже чітко поставлене.

— Якщо ти про її розум і вроду, — протяжно відповів Різ, — то, гадаю, так.

Геліон перевів очі на нього.

— Він знає, що вона твоя суджена і твоя Вища Леді?

— Вища Леді? — пискнула Вівіана, але Мор цикнула на неї і щось зашепотіла, відводячи вбік.

Тезан і Калліас дивилися на мене. Дуже пильно.

Кассіан і Азріель невимушено підійшли ближче, нечутні, мов нічний легіт.

— Якщо прибуде, — спокійно вів далі Різ, — гадаю, дізнається.

Геліон похмуро засміявся. Він був небезпечний, цей Вищий Лорд, поцілований сонцем. Смертельно небезпечний.

— Ти завжди подобався мені, Різенде.

Тезан вийшов наперед, як і личило хазяїну, бо сміх і справді обіцяв великі проблеми. Його коханий та перегріни ледь помітно змістилися в зручні для захисту позиції — щоб захистити свого Вищого Лорда чи просто нагадати нам, що ми гості в його домі.

Але увага Геліона вже прикипіла до Нести. І надовго затрималася на ній.

Сестра спокійно витримувала його погляд. Відповідала таким само холодним поглядом. Байдужим. Анітрохи не вражена увагою верховного правителя.

— Хто ваша гостя? — спитав Вищий Лорд Дня трошки тихіше, ніж мені хотілося б.

Кассіан ніяк не зреагував на його запитання, навіть не дав знаку, що взагалі знає Несту. Але й не ворухнувся, щоб змінити свою звичайну захисну стійку. Так само, як і Азріель.

— Вона моя сестра і наша посланниця у світ людей, — відповіла я, підходячи до Нести. — І вона розповість свою історію, коли прибудуть усі інші.

— Вона фейрі.

— Та ти що, — пробуркотіла собі під ніс Вівіана, але пирхання Мор увірвалося, коли Кассіан невдоволено зиркнув у їх бік.

Геліон не звернув на них уваги.

— Створена. І хто ж створив її? — ввічливо поцікавився Тезан, схиляючи голову до плеча.

Неста поглянула на Тезана. Потім на Геліона. На Калліаса.

— Гайберн, — сухо і просто відповіла вона.

Неста гордовито скинула вгору голову. У погляді — ані краплі страху.

У залі запанувала пронизлива тиша.

Але з мене було досить витріщань на мою сестру. Я підхопила Несту під лікоть і попрямувала до крісел з низенькими спинками, які, як мені здалося, призначалися для нас.

— Вони кинули її в Котел, — сказала я. — Разом із ще однією моєю сестрою, Елейн.

Я сіла, посадила Несту поруч із собою і подивилась на Вищих Лордів, не завдаючи собі клопоту перейматися ні добрими манерами, ні ввічливістю чи лестощами.

— Після того, як верховна жриця Аянта і Темлін продали їм мою сім’ю і всю Прифію.

Неста мовчки кивнула, підтверджуючи мої слова.

Очі Геліона спалахнули, мов розжарені домни.

— Це важке звинувачення, особливо коли це стосується колишнього коханця.

— Це не звинувачення, — сказала я, складаючи руки на колінах. — Ми всі були там. І тепер маємо намір врахувати тяжкий урок.

Зв’язок доніс до мене спалах. Різ пишався мною.

А потім Вівіана прошепотіла Калліасу, штрикаючи ліктем під ребра:

— А чому я також не можу стати Вищою Леді?

Інші прибули із запізненням.

Ми всі вже посіли свої місця навколо дзеркального ставу. Ідеально вишколені слуги Тезана подавали нам закуски, кубки із соком екзотичних фруктів та інші ласощі зі столів, розставлених під стінами. Розмова точилася й затихала. Мор і Вівіана сіли поруч і заходилися переказувати одна одній усі події свого життя за минули п’ятдесят років.

Вівіана не потрапила в полон у Підгір’я. Калліас, її друг ще від самого дитинства, усі роки захищав її, як тільки міг: відправив контролювати кордони, щоб урятувати від придворних інтриг. Не підпускав він її й до Амаранти. Нікому ані словом, ні знаком не прохопився стосовно того, що насправді відчуває до своєї подруги з білявим волоссям, яка теж не знала, що він кохав її все життя. А потім був лиховісний карнавал, на якому Амаранта позбавила верховних правителів їхньої магічної сили. Калліас скористався залишком магії, щоб попередити Вівіану. Він устиг освідчитися їй у коханні. І благав, щоб вона захистила його людей. Що вона і зробила.

Так само як Мор з моїми друзями захищали Веларіс, Вівіана накрила магічним покровом невеличке прикордонне місто, пропонуючи безпечний притулок тим, хто зумів його дістатися.

І ні на мить не забувала, що її друг і Вищий Лорд опинився у пастці в Підгір’ї, ні на мить не припиняла шукати спосіб звільнити його. Амаранта в цей час спускала на його Двір Зими чимдалі більше жахіть, щоб зламати їх, покарати. Але Вівіана мужньо утримувала Двір від хаосу і руйнації. І протягом усіх років терору не забувала Калліаса. Отоді вона й зрозуміла, який дорогий він для неї і що вона відчуває до нього.

У день, коли він повернувся додому, Калліас одразу ж розсіявся до неї. Але не встиг і слова мовити, як вона обійняла його й поцілувала. Калліас опустився перед нею на коліна і попросив її руки. Годину по тому вони вже були у храмі й присягалися на вірність. А вночі — під час ви розумієте чого, усміхнулася Вівіана до Мор, — зв’язок суджених нарешті дався взнаки.

Отож ми даремно не гайнували часу в очікуванні решти гостей. Я розуміла, що Мор кортіло дізнатися деталі. Якомога більше деталей. Особливо тих, що були поза межами пристойності. Кілька разів Тезан мало не захлинувся вином із бузини, а Калліас тільки усміхався, слухаючи свою дружину й суджену, так тепло і ясно усміхався, що попри крижані кольори саме він міг би бути Вищим Лордом Двору Дня. Він, а не гострий на язик, жорсткий Геліон, що яструбом спостерігав за мною і Нестою. Велетенський золотий орел з дуже гострими кігтями. Цікаво, на якого звіра він міг перетворюватися? Чи може він відрощувати крила, як Різенд? І кігті.

Якщо Тезан був на це спроможний, то його крила були б білі, як у пильних мовчазних перегрінів. Як у його коханця з пронизливими очима, який ані словом ні до кого не прохопився. Можливо, у всіх Вищих Лордів Дворів Сонця під шкірою ховалися крила, дар небес, на які кожний заявляв свої права.

Минула десь година, перш ніж Тезан проголосив:

— Тарквен прибув.

У мене пересохло в роті. У кімнаті запала тривожна тиша.

— Чув про криваві рубіни, — посміхнувся Геліон Різу, граючись зі своїм золотим браслетом. — Цю історію я б справді хотів почути.

Різ ліниво відмахнувся.

— На все свій час.

«Скотиняка», — сказав він мені, підморгнувши.

А потім у кінці сходів перед залом постав Тарквен у компанії Варіана і Крессиди.

Варіан ковзнув поглядом по присутніх, відшукуючи ту, кого тут не було, і спохмурнів, побачивши ліворуч від Нести Кассіана. Кассіан лише нахабно посміхнувся.

«Я розніс там один будинок», — зізнався мені колись Кассіан про свій останній візит до Двору Літа. Звідки його тоді вигнали. І навіть допомога в битві не замирила верховного правителя з ним.

Тарквен ігнорував Різенда і мене — усіх нас і все про нас, так само як і наші крила. Виголосив кілька загальних фраз, вибачаючись за запізнення і пояснюючи свою затримку наслідками вторгнення. Можливо, так воно і було. Або ж він до останньої хвилини вагався, попри те що прийняв наше запрошення.

Між ним і Геліоном стосунки були майже так само напружені, як і між нами. Схоже на те, що сам лиш Тезан знаходив із ним спільну мову. Що казати — блага нейтралітету. Калліас став ще холоднішим і більш відстороненим, ніж був досі.

Але формальні привітання прозвучали, а потім…

Потім слуга шепнув Тезану, що прибув Берон з усіма своїми синами. І усмішка відразу ж покинула уста Мор, а очі її згасли. Мої теж.

Друзі з таким напруженням і ворожістю зреагували на появу Берона з його свитою, що навіть дивно, як ставок коло нас не скипів. Вищий Лорд Двору Осені увійшов у арку в супроводі синів і під руку з дружиною, матір’ю Люсьєна. Погляд її рудих очей теж швидко ковзнув усім залом — могло здатися, що в пошуках зниклого сина. Але зупинився на Геліоні, який глузливо схилив темну голову. Вона швидко відвела очі.

Колись вона врятувала мені життя — у Підгір’ї. В обмін на те, що я врятувала Люсьєна.

Чи гадає вона зараз, куди подівся її син? Чи до неї дійшли чутки, що їх я поширила, вигадана мною брехня? Я не могла сказати їй, що зараз він на континенті, уникає зустрічі з чужими арміями й шукає зачаровану королеву. Щоб здобути нам шанс на порятунок.

Берон — вузьколиций, з каштановим волоссям, — не дивився ні на кого, окрім Вищих Лордів. Але його сини вишкіряли на нас зуби. Так зухвало, що навіть перегріни настовбурчили пір’я. І навіть Варіан блиснув зубами в мовчазному застереженні, коли один з них так посміхнувся в бік Крессиди. Їхній батько взагалі на це не зважав.

На відміну від Еріса. Йдучи на крок позаду батька, Еріс тихо сказав:

— Досить.

І цього було досить, щоб молодші почали поводитися нормально. Усі троє.

Помітив це Берон чи йому було байдуже, зрозуміти було важко. Бо той лише зупинився на півдорозі до нас, схрестив руки і насупився, так наче ми були зграєю дворових псів.

Берон, найстарший з нас. Найогидніший.

Різ спокійно привітався, хоча його сила чорною горою загурчала під нами.

— Ваше запізнення мене не дивує. Пам’ятаю, як повільно твої сини ловили мою суджену. Здається, це у вас сімейне.

Берон смикнув губою, як злий собака, оглядаючи мене і мою корону.

— Суджена і Вища Леді, — ядуче мовив він.

Я окинула його байдужим поглядом. Його і його синів.

Потім Еріса.

Еріс лише посміхнувся у відповідь, пихато, весело. Чи носитиме він цю саму маску, коли нарешті вб’є свого батька й захопить трон?

Кассіан спостерігав за майбутнім Вищим Лордом, наче яструб за майбутньою здобиччю. Еріс завважив іллірійського генерала поглядом, ледь помітно схилив голову і ледь торкнувся живота. Запрошуючи на другий раунд.

А потім погляд Еріса ковзнув по Мор. У його погляді була така відверта зневага, що в мене все попливло перед очима. Погляд Мор йому у відповідь був байдужий і знуджений. Я ж ладна була вчепитися йому в горлянку.

У залі надовго запала неприємна тиша.

Навіть Вівіана прикусила язика. Напевно ж вона знала, що сталося з Мор і які почуття викликала в подруги присутність Еріса. Але не знала про зустріч при Дворі Жахіть і про наш союз із нечестивцем. Азріель завмер. Здавалося, що він навіть не дихає.

Чи помітила Мор, що наслідки тієї зустрічі досі непокоять Азріеля й він досі почувається винним, важко сказати. Зазвичай вона добре приховувала свої почуття.

Усі прибулі посіли останні вільні місця. Не залишилося жодного порожнього довкола дзеркального плеса. І це достатньо сказало мені про плани Темліна.

Я намагалася не опливти безсило у кріслі, а сидіти прямо, доки слуги стиха пропонували високим гостям Двору Осені закуски та напої.

Нарешті Тезан почав:

— Різенде, ти скликав цю зустріч. Змусив зібратися раніше, ніж ми домовлялись. Настав час пояснити, чим спричинена така нагальність.

Різ моргнув і повільно промовив:

— Невже висадка чужих армій біля наших берегів не пояснює цього?

— І для чого конкретно ти нас зібрав? — поцікавився Геліон, подавшись уперед і спираючись ліктями на свої м’язисті стегна. — Щоб ми скликали об’єднану армію?

— Це проміж усім іншим, — спокійно почав Різ. — Ми…

Це сталося майже так, як у минулому.

Він так само з’явився того вечора в нашій старій хижі, коли розтрощив двері й звіром увірвався разом із віхолою й холодом, заревівши на нас.

Він прибув без свити. Він не скористався балконом. Йому не знадобився супровід слуг. Він розсіявся просто в залу, як спалах весняної блискавки.

І кров моя стала холодніша за кригу Калліаса.

Темлін з’явився перед нами із вовчою посмішкою на губах.