Двір крил і руїн

Розділ 32

Кассіан налив нам обом по келиху бренді. Високому келиху.

Неста, сидячи у кріслі в нашій родинній бібліотеці нагорі, випила свій одним духом. А я опустилася на стілець навпроти, скуштувала, здригнулася від смаку й відставила на низенький столик між нами.

— Допивай, — наказав Кассіан.

Він був сердитий. Але не на мене, ні. На те, що було внизу. Що сталося.

— Ти поранена? — звернувся до мене Кассіан. І кожне слово було обрубаним, різким.

Я похитала головою. Несту він не запитував… Мабуть, тому, що знайшов її першою. І впевнився сам.

— Король… у місті… — мовила я.

— Його тут немає.

Він зціпив щелепи. Кілька хвилин ми мовчали, доки Різ не з’явився у дверях із мантією тіней за спиною.

Його руки були в крові — але тільки руки. І крові було багато, яскраво-рубінової під вранішнім сонцем. Схоже було на те, що Різ роздер їх голими руками. А очі в нього закрижаніли від люті. Його погляд упав на мою ліву руку, під закасаний брудний рукав. Там, на зап’ястку, немовби залізним браслетом облаштувалася тоненька стрічка чорного татуювання.

«За звичаями мого Двору угоди навіки закарбовують на плоті», — сказав мені колись Різ у Підгір’ї.

— Що ти йому віддала? — Такого тону я не чула від моменту нашого візиту до Двору Жахіть.

— Воно… воно сказало, що хоче компанії. Когось, хто розповість йому про життя. Я погодилася.

— Ти сама погодилася вирушити туди ще раз?

— Ні.

Від його тону і кам’яного виразу обличчя я теж мерщій допила бренді.

— Воно сказало просто «когось». І не уточнювало «коли».

Я наморщила носа, дивлячись на нову чорну стрічку завширшки не більше ніж палець, яка переривалася лише у двох місцях з кожного боку. Я хотіла підхопитися, підійти до нього, взяти в долоні його закривавлені руки. Але коліна досі тремтіли так, що я не могла поворухнутися.

— Королівські Ворони мертві?

— Були майже мертві, коли я прийшов. Воно залишило від їхнього розуму достатньо, щоб я міг зазирнути. І прикінчило, коли я пішов.

Кассіан стояв мовчки, з непроникним обличчям, і переводив погляд із закривавлених долонь Різа на його холодні мов крига очі.

Але мій суджений звернувся не до нього, а до моєї сестри:

— Гайберн полює на тебе через вкрадене тобою з Котла. Королеви хочуть твоєї смерті, бо жадають помститися за втрачене через тебе безсмертя.

— Я знаю, — хрипко відповіла Неста.

— Що ти звідти взяла?

— Не знаю. — Вона майже прошепотіла ці слова. — Навіть Амрен досі не зрозуміла цього.

Різ дивився на неї. А Неста на мене — я ладна була заприсягтися, що в її очах побачила страх, провину і… ще щось.

— Ти наказала мені бігти.

— Ти моя сестра, — просто відповіла я.

Колись вона намагалася пройти через Стіну, щоб урятувати мене.

— Елейн… — почала вона.

— З Елейн усе гаразд, — сказав Різ. — Азріель був у міському домі з нею. Люсьєн уже повертається туди, і Мор, мабуть, уже повернулася. Вони знають про загрозу.

Неста безсило відкинулася на м’яку спинку крісла.

— Гайберн пробрався в наше місто. Знову, — сказала я Різу.

— Мерзотник притримав це швидкоплинне закляття, чекаючи слушного моменту.

— Швидкоплинне закляття?

— Закляття з неймовірною силою, яке можна прочитати лише раз — із неймовірним результатом. Воно вміє розсікати захисні чари… найімовірніше, він не знічев’я зволікав.

— А захисні чари…

— Амрен наразі змінює їх для протидії подібним закляттям. А потім прочісуватиме місто, шукаючи, чи не залишив король інших своїх посланців, перш ніж піти.

Під крижаною люттю Різа я відчувала напруження, яке пульсувало так сильно, що я спитала:

«Що не так?»

— Що не так? — перепитав він, ніби більше не міг розрізнити два типи розмов. — Те, що два шматки того лайна вдерлися до мене додому й напали на мою суджену. Те, що мої власні захисні чари спрацювали проти мене, а тобі довелось укладати угоду із цією штукою, щоб уціліти. Те, що…

— Заспокойся, — сказала я тихо, але впевнено.

Його очі сяйнули, наче океан, у який ударила блискавка. Але Різ глибоко вдихнув, з шипінням видихнув через ніс, і плечі його трохи розслабилися.

— Ти бачив, що це… за штука внизу?

— Мені досить було натяків, щоб встигнути заплющити очі, — сказав він, — і розплющити їх, лише коли воно відійшло від їхніх тіл.

Кассіан сполотнів, а за мить його шкіру мов запорошило попелом. Він це бачив. І сьогодні бачив удруге. Але досі нічого не казав.

— Так, король прорвав наш захист, — звернулася я до Різа. — Так, усе геть погано. Але ми не постраждали. І Ворони видали нам дуже важливу інформацію.

Неправильно вчинив Різ, раптом зрозуміла я. Він схибив, коли дозволив їх убити. За нормальних умов він залишив би їх Азріелю для допиту. Але він витягнув із них те, що хотів, швидко і жорстко і покінчив з ними. З Аттором він був більш стриманий…

— Тепер ми знаємо, що Котел не може діяти на повну силу, — продовжила я. — Ми знаємо, що пріоритетом для короля стала Неста, а не я.

Різ зважив мої слова.

— Гайберн розкрив деякі карти, коли прислав їх сюди. Якщо він зважився на такий крок, у нього є сумніви щодо власної перемоги.

У Нести був такий вигляд, ніби її ось-ось знудить. Кассіан мовчки наповнив її келих.

— Звідки… Як ти дізнався, що ми втрапили в халепу? — спитала я.

— Клото. У бібліотеці є зачарований дзвінок. Вона подзвонила в нього, і ми почули, одразу всі. Кассіан встиг першим.

Цікаво, як він почувався в ті найперші хвилини, коли знайшов мою сестру.

Різ, наче прочитавши мої думки, прислав мені образ, яким спочатку поділився з ним Кассіан.

«Паніка — і лють. Нічого іншого він не відчував, коли мчав униз, до серця провалля, списом летів у прадавню пітьму, яка колись пробрала його жахом аж до кісток.

Бо там була Неста — і Фейра.

Першою він побачив Несту, яка вилетіла з пітьми з очима, широко розплющеними від жаху, і від побаченого його лють набула такої сили, що він ледве міг дихати, мислити…

Побачивши його, вона видала тоненький тваринний звук — наче поранена олениця. І він приземлився так різко, що в нього хруснули коліна.

Він мовчав, коли Неста кинулася до нього, розкинувши руки. Сукня на ній встигла забруднитися. Він розкрив їй обійми, не в змозі зупинитися, не тягнутися до неї…

Але вона вчепилася в його обладунки і відчутно струснула однією рукою. Друга її рука показувала кудись у темряву. Вона прохрипіла:

— Фейра. — Сила. У її прекрасному тендітному тілі жила неймовірна сила. — Гайберн.

Цього було досить для того, щоб він вихопив меч… І тієї ж миті повз них, як стріла з лука, промчав Різ, магія якого нагадувала кляте виверження вулкана. Кассіан рвонув за ним у пітьму, орієнтуючись на крики…»

Я виринула із цього образу, не бажаючи дивитися далі й побачити те, що бачив там Кассіан.

Різ підійшов до мене, звів руку, щоб торкнутися мого волосся… і завмер, побачивши кров на своїх пальцях. Опустив очі на татуювання, що тепер оповило мою ліву руку.

— Допоки нам не доведеться запрошувати це щось на свято Сонцестояння, я терпітиму його існування.

— Ти терпітимеш? — Я скинула бровою.

Натяк на усмішку попри все, що сталося, промайнув на його устах.

— Принаймні, якщо хтось із вас погано поводитиметься, я матиму ідеальний варіант покарання. Посилатиму туди на годинку поспілкуватися з тією штукою.

Неста скривилася від огиди, а Кассіан похмуро засміявся.

— Ні, дякую, я краще відтиратиму всі вбиральні міста.

— Твоя друга зустріч, як я бачу, менше вразила тебе.

— Цього разу воно не хотіло мене з’їсти.

Але очі в нього все одно потемнішали від спогадів.

Різ теж це побачив. Побачив і тихо додав, знову тоном Вищого Лорда:

— Маєш попередити всіх, кого треба, щоб сьогодні залишалися вдома. Дітей після заходу сонця на вулиці не випускати. Усі заклади мають бути зачинені ще до того, як зійде місяць. Усі, хто залишиться на вулицях, матимуть справу з наслідками свого рішення.

— А саме? — спитала я.

Бренді опалив мені шлунок. Різенд зціпив зуби, переводячи погляд на яскраве місто за вікнами.

— А саме з Амрен, яка вийшла на полювання.

Діставшись міського будинку, у вітальні ми побачили Елейн. Згорнувшись клубочком, вона вмостилася на дивані. Поруч із нею прилаштувалася Мор, яка здалася мені награно невимушеною. Неста відразу пройшла повз мене до Елейн і сіла з іншого боку дивана, після чого виразно поглянула на нас усіх, хто залишився у фоє. Вона, певно, хотіла відвести Елейн нагору, але відчула, що має відбутися розмова, у якій потрібна буде і її участь.

Люсьєн, який до нашого приходу стояв біля вікна, спостерігаючи за вулицею, розвернувся до нас. На його поясі я побачила меч і кинджал. Його обличчя виражало похмуру, сувору зосередженість. На ньому не було й тіні його звичної веселості.

— Азріель спускається з даху, — сказав Різ, ні до кого конкретно не звертаючись, і, схрестивши руки на грудях, прихилився до одвірка.

Азріель, наче ці слова викликали його, виступив з тіней у кутку біля сходів, уважно роздивляючись усіх, хто прийшов. На закривавлених долонях Різа його погляд затримався довше.

Я притулилася плечем з іншого боку одвірка, а Кассіан і Азріель зупинилися між нами.

Різ помовчав хвилинку і сказав:

— Жриці мовчатимуть про те, що сьогодні сталося. Мешканці міста не дізнаються, чому Амрен зараз готується до полювання. Не повинні знати про зловісні події й Вищі Лорди. Це налякає їх і зруйнує образ, який ми так старанно вибудовували.

— Атака на Веларіс, — заперечила Мор зі свого місця на дивані, — вже продемонструвала, що ми вразливі.

— То був неочікуваний напад, із яким ми швидко впоралися, — сказав Кассіан. Його Сифони засвітилися. — Азріель зробив так, що нас малюють переможцями, здатними відбити будь-який напад Гайберну.

— Сьогодні ми саме це і зробили, — зауважила я.

— То було геть інше, — заперечив Різ. — Перша атака заскочила нас зненацька, і це може бути сяким-таким виправданням. Але друга… Нас вважатимуть непідготованими. Вразливими. Ми не можемо так ризикувати, коли до зустрічі залишилося десять днів. Тому докладемо всіх зусиль, щоб залишатися непорушними і готуватися до війни.

Мор осіла на диванні подушки й тихо додала:

— Війни, у якій у нас немає союзників, окрім Кейра. Немає ні Прифії, ні за її межами.

Різ зиркнув на неї. Але тут тихо заговорила Елейн:

— Королева може прийти.

Ми всі замовкли.

Елейн затуманеним поглядом дивилася на вичахлий камін.

— Яка королева? — спитала Неста більш напружено, ніж зазвичай, коли зверталася до сестри.

— Та, яку було проклято.

— Проклято Котлом, — уточнила я для Нести, відштовхуючись від одвірка. — Та, що влаштувала скандал, коли ти… пішла.

— Ні. — Елейн подивилася на неї, потім на мене. — Не та. Інша.

Неста вдихнула, видихнула і розтулила рота, щоб або відвести Елейн нагору, або змінити тему. Але втрутився Азріель. Тихо, ступивши лише один крок до вітальні, він спитав:

— Яка інша?

Елейн нахмурила брови й мовила:

— Королева… з вогняним пір’ям.

Співець тіней нахилив голову.

Люсьєн тихенько пробурмотів мені, не зводячи здорового ока з Елейн:

— Може, краще… їй потрібно?

— Їй нічого не «потрібно». — Азріель навіть не подивився на нього.

А Елейн тепер не зводила погляду зі Співця тіней. І навіть не кліпала.

— А ось нам дуже потрібна… — Азріель затнувся. — Провидиця. Котел зробив тебе провидицею.