Двір крил і руїн

Розділ 28

Наступного ранку, зібравши всю силу волі, я витягла себе з ліжка. Амрен сказала, що Косторіз не схоче і не стане замикати себе в тілі фейрі. Дуже впевнено це сказала.

Але перевірити не завадило б. І якби це дало бодай найменший шанс встояти, не дати Різові пожертвувати собою…

Коли я прокинулася, його вже не було поруч. Стиснувши зуби, я вдяглася в іллірійський обладунок і розсіялася в Дім Вітру. Його оточувала невидима захисна перешкода. Досягнувши її, я розправила квапливо вирощені крила і стала досить плавно опускатися на майданчик для вправ.

Кассіан уже чекав на мене, узявши руки в боки. Спостерігав, як я спускаюся нижче, нижче…

— Гальмуй!

Але було вже надто пізно.

Я ткнулася в червону стіну, ледве спромігшись уберегти обличчя від удару об скелю. Гордість постраждала не менше за обідрані об камінь долоні. Я вилаялася крізь зуби. Добре, що не ткнулася в стіну крилами, які стали раптом громіздкими, аж відтягували спину. Плечі Кассіана трусилися від сміху. Я показала йому вульгарний жест.

— Якщо вибираєш такий спосіб приземлення, спочатку переконайся, що вистачить простору.

Я скривилася і сказала:

— Урок засвоєно.

— Щоб вистачило бодай на те, щоб розвернутись і кружляти, доки не уповільниш…

— Я зрозуміла, — урвала я його.

Кассіан звів руки, але посерйознішав, коли я прибрала крила й рушила до нього.

— Сьогодні хочеш жорсткіше тренування чи щось легше?

Здається, інші недостатньо цінували цю його рису — вміння помічати зміни емоційних течій навколо. Але Кассіан був полководцем, а полководцю ця риса необхідна. Від уміння оцінювати, наскільки сильні його солдати й солдати супротивника, бачити їхні слабкі і вразливі сторони залежав результат битви.

Я зазирнула в себе, виявила там місце, яке інакше як сипкими пісками не назвеш, і тому відповіла:

— Жорстко. Так, щоб я ледве трималася на ногах, ідучи звідси.

Я стягнула з плечей шкіряну куртку і закасала рукави білої сорочки.

Кассіан зиркнув на мене оцінювальним поглядом.

— Мені це теж допомагає. Фізична активність, тренування.

Він покрутив плечима, а я почала розтяжки.

— І завжди допомагало зосередитись і знайти опору. А після вчорашньої ночі… — Кассіан зібрав своє темне волосся у хвіст, — мені це вкрай необхідно.

Я розтягувала м’язи зігнутої ноги, підтягаючи її собі до спини. М’язи протестували.

— Гадаю, є й гірші методи із цим упоратись.

Відповіддю була крива усмішка.

— Достоту є.

Азріель цього дня вчив мене умінню долати вітер. Розповідав про висхідні й низхідні потоки, про те, як спека та холод впливають на вітер і швидкість польоту. Розповідав і показував, але я відчувала його відстороненість. Таким я, мабуть, бачила його вперше.

Я припустилася помилки, спитавши, чи говорив він з Мор після того, як учора покинув нас.

— Ні, не говорив.

І на тому вся розмова. Про те, що коїлося в його душі, я здогадалася, завваживши, що його вкрита рубцями рука стискається і розтискається, наче згадує відчуття того, як Мор висмикнула руку, коли він її торкнувся. Він повторював ці рухи нову і знову. Мені забракло духу сказати, що він зробив правильний вибір і що йому, певно, слід поговорити з Мор, замість страждати, почуваючись винним. А втім, я не повинна втручатися в їхні стосунки, які доволі заплутані і які вони ніяк не можуть розплутати протягом багатьох століть.

Повертаючись у місто за кілька годин по тому, я і справді кульгала. У їдальні сиділа Мор, ласуючи величезним тістечком, яке купила в булочній неподалік від дому.

— Тебе ніби кіньми потоптали, — привіталася вона, жуючи.

— От і добре, — сказала я й безцеремонно відібрала в неї залишки тістечка, відразу запхавши його собі до рота.

Мор невдоволено забурчала, але потім ляснула пальцями, і на блискучій поверхні столу з’явилася таріль зі скибочками дині — просто поверх купи паперів, папірців та письмового приладдя.

Я витерла крихти з губ і спитала:

— Це що?

— Перші відповіді Вищих Лордів, — солодко пробурмотіла Мор і відкусила шматочок дині.

Голос у неї був цілком привітний і дружелюбний. Ані сліду вчорашньої люті і страху…

— Новини приємні? Вони згодні зустрітися?

— Першим зранку прийшов лист від Геліона. З-поміж розпливчастих натяків можна розпізнати відповідь: він, здається, погоджується до нас приєднатися.

Я скинула вгору брови:

— Так це ж чудово!

Мор усміхнулася.

— А ми щодо нього й не сумнівалися. А ось інші двоє…

Вона доїла диню і, плямкаючи від задоволення, мовила:

— Тезан говорить, що приїде, але тільки за умови, що місце зустрічі буде в безпечному місці і на справді нейтральній території. Калліас не довіряє нікому з нас після… Підгір’я. І хоче взяти із собою озброєну охорону.

Отже, відповіли Двори Дня, Світанку і Зими. Наші найближчі союзники.

— А від інших досі немає вістей? — спитала я, відчуваючи холодок у грудях.

— Жодної. Двори Весни, Осені й Літа поки що не відповіли.

— А до зустрічі лишилося зовсім мало часу. Що, як вони взагалі не відгукнуться?

Мені забракло нахабства запитати, чи дотримається Еріс слова і чи зможе переконати батька, щоб той приєднався до нас. Я не могла зробити цього зараз, коли до Мор нарешті повернувся її звичний настрій.

Мор узяла ще одну скибку дині.

— У цьому разі ми з Різом можемо вдатися до того, щоб узяти їх за шкірку й доправити сюди, — сказала вона, відкусивши шматок від скибки. — Або ж доведеться проводити зустріч без них.

— Голосую за другий варіант, — зреагувала я на її слова.

Мор з подивом подивилася на мене.

— Перший, — уточнила я, — не дуже схожий на створення союзу.

Мене тривожило мовчання Тарквена. Навіть попри те що між нами зависла кровна ворожнеча, це було доволі дивно. Він не став менш привабливим у моїх очах… Здавалося, після звірств Амаранти він напевно захоче об’єднатися з нами проти Гайберну. Якщо лише не обрав натомість союз із ним, щоб стерти нас із Різом.

— Побачимо, — тільки й сказала Мор.

Я голосно видихнула.

— Щодо вчорашнього… — все ж таки наважилася я.

— Усе гаразд. Це не важливо, — квапливо відмахнулася вона. — Я про це вже й не згадую.

Швидкість, з якою були вимовлені ці слова, свідчила про інше.

— Не вірю, — вихопилося в мене. — Твоя поведінка не була примхою. Ти маєш право так почуватися.

Мор скуйовдила волосся й різко відповіла:

— Було, не було — про це тепер не йдеться. З такими настроями ми не зможемо виграти війну.

— Звісно. Навіть не знаю, що сказати.

Мор довго мовчала, дивлячись у вікно.

— Я розумію, чому Різ так повівся. І ситуацію, у якій ми опинились. А Еріс… Ти сама переконалася і тепер знаєш, що він таке. І якщо він справді погрожував передати інформацію про твої здібності батькові… Матір небесна, та я б сама уклала таку саму угоду з Ерісом, щоб Берон не розпочав полювати на тебе.

Почувши від Мор ці слова, я відчула, що мені враз полегшало.

— Просто… Мій батько знав… Тієї ж миті, коли почув про Веларіс, він зрозумів, яким важливим є для мене це місто. Я анітрохи не здивувалася, що умовою стосовно його допомоги було мати доступ до Веларіса. Ні на які інші пропозиції він би не погодився. І Різ це чудово розумів. Тому й запросив Еріса, щоб підсолодити батькові угоду… І, можливо, уникнути варіанта з Веларісом.

Я подивилася на Мор, не озвучуючи свого запитання.

— У нас була розмова з Різом. Сьогодні вранці. Поки Кассіан ганяв тебе на тренуванні.

Я пирхнула.

— А з Азріелем?

Ось так і закінчилася моя рішучість не втручатися в їхні справи.

— Азріель… — Мор знову потягнулася за новою скибкою дині. — Ситуація, коли Еріс його викрив, була непроста. Він… — Мор прикусила губу. — Я не знаю, чому очікувала, що він пристане на мій бік і чому це стало для мене несподіванкою.

Я ледь стрималася від поради відверто сказати про це Азріелю.

Мор звела очі на стелю.

— Просто… це захопило мене зненацька. І я б у будь-якому разі не зраділа таким умовам, але… Мій батько переможе, Еріс переможе, усі схожі на них чоловіки переможуть, якщо я дозволю їм до себе так дістатися. Якщо я вважатиму ухвалене рішення ударом по моїй радості, по всьому моєму життю, по стосунках з вами. — Вона зітхнула. — Ненавиджу війну.

— Я теж.

— І не тільки через смерті та жахіття, — вела далі Мор. — А за те, що вона з нами коїть. За всі ці рішення.

Я кивнула, хоча насправді тільки починала розуміти справжню ціну кожного вибору.

Я розтулила рота, але тут у двері постукали. Швидкий погляд на годинник у вітальні підказав, що я не помиляюся. Цілителька. Сьогодні вранці я попередила Елейн, що Маджа прийде до неї об одинадцятій, і дістала непевну згоду. Що ж, принаймні не відмову.

— Ти відчиниш чи мені відчинити?..

Я відповіла вульгарним жестом на таку надмірну дбайливість, але подруга схопила мене за руку, перш ніж я підвелася зі стільця.

— Якщо тобі щось знадобиться… я тут, — мовила вона.

Я вдячно усміхнулася.

— Коли щось знадобиться тобі, я теж неподалік, — відповіла я.

Мор теж усміхнулася мені у відповідь, а я підвелася й пішла до дверей зустрічати цілительку.

Цілителька не знайшла у Елейн ніяких відхилень. Я повірила їй, бо Маджа була однією з небагатьох знайомих мені Вищих Фе. Її темна шкіра була вже вкрита зморшками, волосся сиве. Не знаю, скільки років було цій жінці. Мабуть, дуже багато. Проте карі очі досі були ясні і сповнені внутрішнього тепла, а вузлуваті пальці не тремтіли, коли вона проводила ними над тілом Елейн.

Сестра терпляче і мовчки лежала під час цього дослідження на ліжку.

Магія, прозора і чиста, наче вода, так і струменіла від старої жінки, наповнюючи собою спальню Елейн. А коли цілителька обережно поклала руки на скроні Елейн і я напружилась, Маджа сухо усміхнулась мені через плече, порадивши розслабитись.

Неста зі свого кутка мовчки спостерігала за рухами Маджі.

Так минуло кілька хвилин. По тому Маджа попросила нас допомогти їй приготувати для Елейн особливий чай. При цьому вона красномовно позирнула в бік дверей. Ми обидві зрозуміли натяк і залишили сестру в залитій сонцем спальні.

— Як розуміти твої слова стосовно того, що ти не знайшла у нашої сестри ніяких ушкоджень? Що означає твоє: «З нею все добре»? — зашипіла Неста, щойно ми опинилися на сходах.

Маджа сперлася рукою на поруччя. Я трималася біля неї, готова будь-якої миті підхопити її під лікоть, якщо знадобиться.

Подумки я нагадала собі, що Маджа зцілила Кассіана і Азріеля, не кажучи вже про багатьох інших, зокрема й наші численні рани. Вона вилікувала Різові крила під час Війни. І хай який древній вигляд був у неї, у мене не було сумнівів у її внутрішній силі і бажання допомагати всім, хто потребує її допомоги.

Маджа зволікала з відповіддю на запитання Нести. Ми спустилися на перший поверх. Люсьєн уже чекав на нас у вітальні, а Мор і досі сиділа за столом. Обоє підвелися, але залишилися кожний біля своєї кімнати, по обидва боки від фоє.

— А в тому розумінні, — нарешті мовила Маджа, змірюючи поглядом спочатку мене, потім Несту, — що у вашої сестри немає ушкоджень ні зовні, ні всередині, я не можу знайти в неї ніяких розладів. З її тілом усе гаразд, вона надто худа і потребує більше смачної їжі та перебування на свіжому повітрі. А так усе в неї на місці. Що ж до її свідомості… я не зуміла потрапити до її мозку.

— У неї такий сильний щит? — здогадалась я.

— Вона створена Котлом, відповіла цілителька, знову поглянувши на Несту. — Ви не схожі на нас. Я не можу зазирнути в ті місця, які Котел позначив найглибше.

Тобто розум. І душу.

Маджа застережливо поглянула на мене й попередила:

— І на твоєму місці, леді, я не намагалася б туди дістатися.

— Проте щось же з нею не так. Навіть попри те, що немає інших ознак хвороби, — наполягала Неста.

— Мені вже траплялися подібні порушення. Ці травми — щось на кшталт невидимих ран. Але… з Елейн усе по-іншому. Вона зазнала впливу, особливості якого я не розумію. Чи можна вважати це ушкодженнями? Чи справді з нею щось не так? — Маджа говорила так, ніби хотіла підібрати найвідповідніше слово. — Ні, я б не сказала, що з нею щось не так. З нею просто все інакше. Вона просто стала іншою. Змінилася.

— Їй потрібна якась допомога? — крізь зуби спитала Неста.

Стара цілителька кивнула в бік Люсьєна.

— Подивимося, що зможе вдіяти він. Якщо хтось і відчує, що з нею щось не так, то це тільки її суджений.

— Як? — спитала Неста.

Її запитання прозвучало як наказ.

Я вже хотіла сказати Несті, щоб поводилася більш чемно, але Маджа пояснила сестрі, наче малій дитині:

— Через зв’язок суджених. Це місток між двома душами.

Від тону Маджі Неста скрижаніла, а цілителька вже почовгала до дверей. Зупинившись, вона звернулася до Люсьєна:

— Посидь біля неї. Поговори про се, про те і дослухайся до свого відчуття. Звертай увагу на кожну дрібницю. Але ні на чому не наполягай, не тисни на неї, бо це може погіршити її стан.

І двері за нею зачинилися.

Я рвучко повернулася до Нести.

— Несто, ти могла б бути більш ввічливою…

— Поклич іншого цілителя.

— Не буду, якщо ти й далі так поводитимешся і не довірятимеш їм.

— Поклич іншого цілителя.

До нас підійшла Мор. Її спокій був удаваний. Неста спопелила її поглядом. А я подивилася на Люсьєна.

— Ти готовий спробувати?

Неста сторопіла, почувши, а потім вигукнула:

— Навіть не намагайся…

— Вгамуйся, — різко зупинила її я.

Неста сторопіла від мого тону.

Я спробувала її заспокоїти:

— Він спробує. І якщо не знайде нічого дивного, тоді подумаємо про іншого цілителя.

— І ти хочеш змусити її спуститися сюди?

— Я просто хочу запросити її до нас.

Неста розвернулася до Мор, яка спостерігала за нами, прихилившись до арки.

— А ти що робитимеш у цей час?

Мор усміхнулась їй самими лише кутиками губ.

— Сидітиму з Фейрою. Спостерігатиму за тим, що тут діятиметься.

Люсьєн буркнув щось на кшталт того, що йому не потрібні глядачі. Ми здивувалися такій його реакції, а він, вирішивши не розпочинати з нами дискусію, сказав, що хоче дихнути свіжим повітрям, і подався коридором у садок.