Двір крил і руїн

Розділ 48

Ми з Різом ще спали, коли Геліон вранці висковзнув зі спальні Мор. Уночі я дуже добре їх чула. Настільки, що Різу довелося зачиняти нашу кімнату щитом.

Азріель і Кассіан так і не повернулися.

Але коли Мор вийшла до сніданку, вигляд у неї не був такий, що його можна було сподіватися від жінки, яка провела ніч із розкішним коханцем, Вищим Лордом. Її карі очі були спустошені, золотава шкіра трохи зблякла.

Нарешті Кассіан, десь на середині сніданку, зайшов до їдальні. Привітавшись із Мор, він весело сказав:

— Щось поганенький у тебе вигляд, Мор. Мабуть, Геліон до ранку спати не давав?

Мор у відповідь на його під’юджування пожбурила в нього ложкою, а потім ще й тарілкою з кашею.

Ложку Кассіан упіймав, а від миски захистився: Сифон спалахнув, як роздмухане вугілля. Каша ковзнула на підлогу.

— Геліон хотів, щоб ти долучився, — спокійно відповіла вона, доливаючи собі чаю в горня. — І то було його велике бажання.

— Може, наступного разу. — Кассіан упав на стілець поруч зі мною. — Як твоя сестра?

— Нібито нормально, але досі стривожена. — Я не стала запитувати, де вони з Азріелем були вночі. Бо Мор аж надто кортіло почути їхню відповідь.

Кассіан наклав собі на тарілку випічки і фруктів, насупився від того, що не побачив м’яса.

— Ну що, готові до нового дня суперечок та інтриг?

Мор і я лінькувато огризнулися.

Різ, який увійшов з мокрим після ванни волоссям, усміхнувся до нас.

— Який чудовий бойовий дух! — вигукнув він.

Я усміхнулася судженому у відповідь, щоб підбадьорити його, розуміючи перспективи виснажливого дня, що на нас чекав. Різ обіймав мене всю ніч, пригортав до себе руками і закривав крилом. Це було навіть ближче і глибше, ніж просто секс. Наші душі з’єдналися в тих обіймах.

Я прокинулась у нього під крилом, і теплий подих лоскотав мені вухо. Мені перехопило дух, серце зайшлося в судомі. Я знала, як шалено його кохаю. Згадався вчорашній день з усім брудом і злістю Берона й Темліна. Їхні слова заповнили всі пори мого тіла, нависли наді мною, як кам’яна брила, погрожуючи розчавити. Наступного разу, коли хтось насмілиться образити його…

Ця думка раз-по-раз виринала у мене в голові, коли ми закінчували снідати, вдягались і повертались до високого залу зустрічей у найвищій башті палацу. Щоб почати складати основу свого альянсу.

Як і вчора, я надягла ту саму корону, а ось сукню із Зорепаду змінила на мерехтливу чорну, із суцільного ебонітового шовку й обсидіанового мережива. Спідниці наче пливли за мною, вузькі манжети клином спускалися до середини долоні і кріпилися до середніх пальців оніксовими кільцями. Вчора я була зіркою, що впала з неба, сьогодні ж таємнича кравчиня Різа перетворила мене на Королеву Ночі.

Мої супутники вдяглися відповідно.

Учора ми були самими собою — відкритими, дружніми, небайдужими. Сьогодні ми презентували іншим Дворам те, що чекало на наших ворогів. Демонстрували, на що здатні, якщо нас спровокувати.

Першим, кого ми побачили в тій високій залі, був Геліон. Він розвалився в кріслі, повернувшись до своєї пихатої, лінивої й відчуженої личини. Він кинув погляд тільки Мор і ласо усміхнувся. Сьогодні на ньому була кобальтового кольору туніка із золотим краєм, що пасувала до його темної шкіри, і золоті сандалії. Азріель, за яким клубочилися тіні, проходячи повз Геліона, геть його ігнорував. Але й до Мор Співець тіней зовні не виявив жодних емоцій, коли ми зустріли його у фоє.

Вона не запитала, де він був уночі і сьогодні вранці, а сам Азріель жодним словом не обмовився. Проте принаймні підкреслено не ігнорував. Він був, як завжди, пильний і мовчазний, і Мор, судячи з того, як розслабились її плечі, коли він повернувся, щоб супроводжувати нас на зустріч, була цим цілком задоволена. Азріель, напевне, вже встиг перевірити весь шлях від покоїв до зали.

Єдиним, хто завдав собі клопоту з нами привітатися, був Тезан. Та досить йому було поглянути на наше вбрання, як він пошепки звернувся з молитвою до Котла. Його коханий, вдягнений у форму капітана, змірив нас поглядом, нашорошив крила, але залишився сидіти разом з іншими перегрінами.

Останнім прибув Темлін, мазнувши по нас поглядом, коли мостився в крісло. Я на нього геть не зважала.

А Геліон не став чекати, коли Тезан відкриє зібрання. Він просто закинув ногу на ногу і проголосив:

— Я уважно ознайомився з твоїми табличками і цифрами, Темліне.

— І що? — зацікавлено спитав той.

Сподіваюся, ми сьогодні принаймні не гризтимемося. Вочевидь, нас чекав чудовий день.

— А те, — спокійно продовжив Геліон, у якому не залишилося жодного натяку на вчорашнього веселого, розкутого чоловіка, — якщо ти зумієш швидко зібрати сили, у вас із Тарквеном є шанс протриматися до підходу інших наших сил.

— Це не так просто, — процідив Темлін крізь зуби, спопеливши мене поглядом. — Після того як Фейра знищила їхню віру в мене, я залишився з третиною армії.

Так, я зробила це — від люті, керуючись жагою помститись… Я не думала про довготермінові перспективи. Про те, що йому може знадобитися армія. Але…

Неста раптом задихнулася, схлипнула й підхопилася зі свого стільця.

Я рвонулася до неї, мало не заплутавшись ногами у спідницях своєї сукні, але сестра позадкувала, притискаючи руки до грудей.

Ще крок, і вона б упала у дзеркальний став, але Мор встигла її підхопити.

— Що сталося? — спитала подруга, допомагаючи Несті відновити рівновагу, доки та кривилася від… болю. Переляку й болю.

— Щось… — Неста раптом тихо застогнала.

Ноги в неї підігнулися, і сестра повисла на Мор, яка пильно вдивлялася в її обличчя.

Кассіан тієї ж миті опинився поруч, вишкіривши зуби на невидиму загрозу.

— Несто… — Я простягнула до неї руку.

Неста здригнулася, різко оминула Кассіана, і її знудило просто у став.

— Отрута? — спитав Калліас, заштовхуючи Вівіану собі за спину.

Але вона вивернулася і теж наблизилася до Нести.

Темлін, зціпивши зуби, уважно спостерігаючи за всіма присутніми, залишався сидіти.

Але Геліон і Тезан, похмурі й зосереджені, підійшли до Нести. Сила Геліона засяяла навколо нього яскравими світляками, гайнула до моєї сестри, обережно опустилася на неї.

Тезан, що мінився золотими й рожевими відтінками, опустив долоню на руку Нести, передаючи їй зцілювальну силу.

— Нічого небезпечного, — сказали вони майже одночасно.

Неста, засапано дихаючи, опустила голову на плече Мор.

— Щось не так, — проговорила вона. — Не зі мною. Не в мені. З Котлом.

Різ про щось подумки поговорив з Азріелем і Кассіаном. Кассіан невідривно дивився на мою сестру… Але обоє іллірійців кивнули Різу й рушили до відчинених вікон — щоб полетіти геть.

Неста застогнала, її звело судомою і знову знудило. Проте цього разу ми всі відчули те, про що вона намагалася нас попередити. Сама земля здригнулася під нами. Судома пройшла повітрям і каменем, струснула рослини і все живе. Ніби гігантський бог узяв і дмухнув на землю. А потім прийшла ударна хвиля.

Різ метнувся до мене, повалив на підлогу і прикрив собою. Це сталося так швидко, що я не встигла зрозуміти, що затрусилася сама гора, похитнувся палац. Згори посипалися друзки, і я відчула, що Різ готовий розсіятися…

Аж тут усе припинилося.

Знизу, з долини, долинули крики людей. Але тут, на горі, серед нас панувала тиша.

Несту знудило втретє, і цього разу Мор дозолила їй безсило опуститися на підлогу.

— Якого біса… — почав Геліон.

Різ відсунувся від мене. Його обличчя сполотніло. Навіть губи були безкровні, коли він поглянув на південь. Далеко-далеко на південь. Я відчула, як його магія стрілою, метеором летить через землі.

Різ подивився на нас, потім — на мене. Зі страхом — сумом і страхом, — від чого в мене пересохло в роті, а кров закрижаніла в жилах.

Різ ковтнув. Раз. Двічі. І хрипко проголосив:

— Король Гайберну щойно скористався Котлом для атаки на Стіну.

Присутні забурмотіли, хтось охнув.

Різ утретє ковтнув, і земля вилетіла в мене з-під ніг, коли він уточнив:

— Стіни більше немає. Ніде. Уздовж усієї Прифії й на континенті.

Різ ніби сам не міг у це повірити.

— Ми запізнилися… Надто довго зволікали. І мить тому Гайберн знищив нашу Стіну.