Двір крил і руїн

Розділ 67

Ми мусимо дістатися Котла — доторкнутися до нього. Разом.

Мене саму він мало не знищив. Але якщо він розпорошиться на всіх нас, створених… Ми зможемо витримати його смертоносну силу. Якщо ми зможемо підпорядкувати його нашій волі, то спинимо короля та його армію. Зітремо їх з лиця землі.

Амрен знайшла зашифроване закляття, яке допоможе нам це зробити. Саме в тому місці Книги, про яке казав суріель. Замість знешкодити силу Котла, ми можемо знешкодити особу, яка його контролює. І все його військо. Але передусім ми мусимо дістатися Котла. Якщо ми використаємо для цього сутичку двох ворожих армій… Можемо втрутитися, коли битва сягне апогею. Коли король міркуватиме про інші речі. Хіба що він хоче активно задіяти Котел під час битви. Це було цілком можливо.

Ми не мали шансів знову непомітно дістатися ворожого табору — не після викрадення Елейн. У нас не було іншого виходу, як зачекати й потрапити в поставлену для нас пастку. Він чекатиме, поки ми опинимося у створеному ним невигідному положенні на полі бою, на яке прибудемо виснаженими битвою перед важким переходом на південь, втомленими перенесенням смертних з його шляху.

Саме це ми й зробили. Кожен із нас, хто міг переноситися цієї ночі…

Я перенеслася з Різендом до мого колишнього селища. Пішла до будинків сімей, яким ще як смертна залишила золото. У першому обійсті мене не впізнали. Потім зрозуміли, хто я.

Різ заспокоював їх, поки я все пояснювала. Що зі мною сталося, що на них чекає, що ми мусимо зробити. Ми попередили: брати тільки те, що можна взяти в руки. Мешканці будинку були налякані. Але ми переносили їх до теплих густих лісів під Адріатою, де вже чекала Крессида з їжею й невеличкою армією служниць, готових допомогти й усе зорганізувати.

Друга родина нам не повірила. Вони вирішили, що це якісь фейські чари. Різ намагався проникнути в їхню свідомість, але вони надто панікували, їхня ненависть була надто глибока. Вони хотіли залишитися. Але Різ не дав їм вибору. Він переніс усю родину, хоч вони весь час голосили. Навіть коли опинилися поміж людей, вони продовжували голосити. Наші друзі переносили все нових і нових людей, а Крессида записувала їх і заспокоювала.

А ми йшли далі. Від будинку по будинку. Від родини до родини. Ми перенесли всіх, хто міг би опинитися на дорозі гайбернійців. І так протягом усієї ночі. Задіяні були всі вищі правителі з нашої армії, усі командувачі або Вищі Фе, наділені здібністю перенесення й досить сильні, щоб це зробити.

Ми стомилися й тяжко дихали. А в густому літньому лісі утворилося невелике місто людей. Сила Різа майже вичерпалася, і він ледве встиг перенестися до нашого намету. Він заснув, перш ніж його голова торкнулася подушки, недбало розкинувши на ліжку крила. Занадто щедро він витрачав себе, покладаючись на свої сили.

Я придивлялася до нього, прислухаючись до його дихання, поки він спав.

Ми — всі — знали, що не відступимо перед битвою.

Може, це надихне й інших на боротьбу з Гайберном, але… ми були свідомі того, чим це може закінчитися. Мій суджений, моя родина… Вони битимуться, щоб своєю самопожертвою виграти час, щоб ми з Амрен і моїми сестрами спробували стримати Котел. Хтось, можливо, загине, перш ніж ми туди дістанемося. Але ми таки були свідомі цього. Якщо хтось і боявся, знаку не давав.

Я відкинула волосся зі спітнілого чола Різа. Я знала, що він покладе життя на олтар перемоги. Його про це і просити не треба. Це було невіддільною його частиною, як кінцівки: потреба оберігати й жертвувати. І все ж таки я не дозволила б йому цієї жертви, перш ніж сама не спробувала піти на неї заради перемоги.

Амрен не згадувала Бріаксіса в наших більш ранніх розмовах. Немовби забула про нього. Але завтра на нас чекала битва, і якщо втручання Бріаксіса дасть нам бодай маленький шанс вціліти, вбереже Різа і моїх друзів, поки ми вчотирьох підбираємося до Котла… Якщо чудовисько з підземелля зможе… тоді участь Косторіза поготів збільшить цей шанс.

Мене не обходили ні ціна, яку треба буде заплатити, ані ризик. Я не думала про це, дивлячись на виснажене обличчя Різа. Напруження не полишало його навіть уві сні.

З нього вже досить жертв. Навіть якби зустріч з Уроборосом зламала мене, звела з розуму, роздерла навпіл… Амрен завтра потребує лише моєї присутності, мого тіла поряд із Котлом. Усе решта… Якщо це ціна, яку я повинна заплатити: пожертвувати собою, щоб дати їм шанс вижити… я охоче її заплачу. Дивитимуся правді в очі.

Отже, я зібрала рештки своєї сили й перенеслася на північ. У Двір Жахіть.

Там, усередині гори, були гвинтові сходи. Вони вели до кімнати на самій горі. Це я дізналася, шукаючи інформацію в книгах. Я стояла внизу, вдивляючись у непроглядний морок, і дихання, що вихоплювалося з грудей, перетворювалося на хмарки пару.

Тисяча сходів. Стільки відділяло мене від Уроборосу.

Свічада Початку і Кінця.

«Лише ти можеш вирішити, що тебе зламає, Руйнівнице Прокляття. Лише ти». Я утворила над головою кульку чарівного світла й розпочала сходження.