Двір крил і руїн

Розділ 56

Джуріан мав рацію.

Попри те що дізналися найпотаємніші його думки, ми досі йому не довіряли. Адже не знали, чи, діставшись на місце, побачимо, що загони Гайберну перегрупувалися або що збираються напасти деінде. Але армія гайбернійців перебувала саме там, де, за словами Джуріанa, і мала перебувати.

Коли їх згори атакували загони іллірійців під час переходу кордону між землями Весни й Літа… гайбернійці запанікували.

Різ захистив наші сили тінню — усі. Він докладав неймовірних зусиль, і його скронями стікали струмки поту, адже приховувати таку кількість людей від чужих очей, вух та нюху під час тривалого польоту було складно. Мої крила не були досить сильні, тож Мор допомагала нам переноситися так, щоб ми не відставали від армії.

Ми дісталися одночасно з ними. Різ прибрав захисний щит, відкривши спраглих крові іллірійців, що ринули з неба на чіткі, рівні лінії ворожих сил. А коли ще й оприявнив загін Провісників Темряви Кейра, оповитих тінню й зі зброєю ясною, як зоряне сяйво… Побачивши паніку армії Гайберну, важко було не зрадіти.

Але ця армія простягнулася уздовж і впоперек. Вона мала знищити все, що стане на її шляху.

— Щити! — заревів з лінії зіткнення Кассіан.

Один по одному зблиснули червоні, зелені й блакитні щити, вкривши озброєних іллірійців, наче риб’яча луска: розташовані нахлистом, металеві щити, які воїни тримали в лівицях, захищали їх від плеча аж до кісточки. Унизу захвилювалися загони Кейра, щити яких здавалися примарними тінями.

Мор перенесла нас на лісисте узвишшя над полем бою. Покладаючись на інформацію розвідки Азріеля, Кассіан вирішив, що це буде найкраще місце для нападу. Тут був положистий, порослий травою схил, що давав нам перевагу. Ми мали кращу позицію: за позиціями загонів гайбернійців текла вузька мілка річка. Успіх у боротьбі, як сказав мені того ранку під час квапливого сніданку Кассіан, часто полягає не в кількісній перевазі, а у відповідному виборі поля бою.

Гайбернійські командувачі невдовзі усвідомили незручність свого положення.

Потім іллірійці приземлилися побіля воїнів Кейра. Кассіан, Азріель і Різ у чорних іллірійських обладунках, так само як решта крилатих воїнів: кожен зі щитом у лівій руці, з іллірійським мечем у правій, у шоломах і з кинджалами, — розосередилися на першій лінії.

Шоломи — єдине, що їх вирізняло. На відміну від решти воїнів у гладких шоломах, Азріель, Різ і Кассіан були в чорних шоломах, коване забороло яких вигиналося вгору подібно до воронячих крил, — гострих як бритва крил з обох боків на рівні вух. Ефект, мусила я визнати, був жахливий. Особливо в поєднанні з додатковими двома мечами на спині, рукавицями, що захищали руки, і блискучими чорними Сифонами на зброї Кассіана й Азріеля.

Сила Різa вирувала навколо нього, готова вдарити у правий фланг, тоді як Кассіан цілив у лівий. Різ мав заощаджувати свою силу на той випадок, якщо з’явиться сам король. Ба гірше — Котел.

У цій армії, попри те що вона була величезна… здавалося, короля не було. Ані Темлінa. Ані Джуріанa. Тільки зловісні шереги воїнів, досить численні, щоб завдати серйозної шкоди. Ми бачили спустошення, яке вони залишали по собі, й дими пожеж, що розцвічували безхмарне літнє небо.

Ми з Мор небагато розмовляли в той час.

Я не могла примусити себе говорити вголос, не могла висловити жодної виразної думки, поки ми так стояли й дивилися. На щастя, і це нас здивувало, не було помітно використання отрути для фейрі. Я готова була дякувати за це Матері.

Навіть попри те що кожен воїн у таборі додав протиотруту Нуани до своєї вранішньої каші, це не зарадило проти зброї, змоченої отрутою: вона все одно могла пробити наші щити. Це лише уповільнило б дію магії в разі контакту чи то завдяки цьому клятому порошку, чи то через враження зброєю, змоченою цією речовиною. Ми тішилися, що сьогодні минулося без використання отрути для фейрі.

Я дивилася на різню на вузькій лінії зіткнення. Для мене не було місця там, між іллірійцями, які билися пліч-о-пліч, вірячи у свою могутність, силу зброї й соратників поряд. Навіть воїни Кейра билися як скажені — слухняні й незламні, вони вражали ворогів тінями і сталлю. Я була б лише пробоїною в суцільній броні. Але дивитися, як Кассіан разом з іллірійцями обрушилися на гайбернійців…

Він ударив у лівий фланг. Із Сифонів струменіла сила, яка то відбивалася від щитів, то влучала в ціль, розривала тіла й трощила кістки.

А туди, де щити гайбернійців витримали, Різ, Азріель і Кассіан посилали магічні хвилі, які вщент їх розбивали. Це робило супротивників вразливими до дії Сифонів або холодної іллірійської сталі решти воїнів. А якщо і це їх не вразило… Кейр і його Провісники Темряви довершували знищення. Точно. Безпристрасно.

Поле перетворилося на суцільну велику калюжу кривавого місива. Усюди лежали тіла, промені світла відбивалися від зброї. Гайбернійці запанікували, розбиті незламними загонами іллірійців, які відтісняли їх щораз далі. Це їх зламало. А коли лівий фланг розпався й нажахані командувачі втекли, решта воїнів Гайберну також злякалася. Лише один кінний воєначальник не хотів полишити поля. Він не повернув коня й не кинувся навтьоки до річки.

Кассіан обрав його собі як супротивника.

Мор схопила мене за руки — міцно, аж до болю, — коли він виступив із суцільної лінії щитів і мечів, а воїни за ним негайно ущільнили ряди. Грязюка й кров забруднили його темний шолом і зброю. Свій високий щит він замінив на круглий, із того самого темного металу, — доти він тримав його на спині. І кинувся до гайбернійця.

Навіть Різ на мить зупинився, щоб поглянути на Кассіана, що прокладав собі шлях крізь натовп супротивників, щоб дістатися кінного гайбернійця. Але той розібрався в ситуації й став шукати кращої зброї.

Кассіан здавався народженим для таких ситуацій. Просторе бойовище, хаос, брутальність, але й холодний розрахунок. Він не припинив рухатися вперед, немовби знав, де перебуває ворог. Він бився і з тими, хто був попереду, і хто був позаду. Навіть дихати він волів у ритмі битви, що точилася навколо.

Кассіан прибрав захист Сифонів, щоб відчувати удари стріл, які відбивалися від чорного щита. Якщо він бив одного супротивника щитом, то другою рукою вимірював удар мечем у наступного.

Ніколи раніше я не бачила нічого подібного — таких умінь і точності. Це скидалося на танець. Мабуть, я сказала це вголос, адже Мор відповіла:

— Саме цим і є для нього битва. Симфонією.

Я не спускала ані на мить погляду з танцю смерті Кассіана.

Троє воїнів — досить хоробрі або геть дурні — намагалися його атакувати. Іллірієць вразив їх чотирма плавними рухами.

— Свята Матір, — прошепотіла я.

Це був воїн, який мене тренував. Фейрі тремтіли, почувши лише звук його імені. Тому великородні іллірійці заздрили йому так, що ладні були вбити.

Кассіан нападав далі, і ніхто не був готовий стати між ним та кінним командувачем. Той знайшов спис, кинув його. Швидко й упевнено. Я зомліла, коли вістря полетіло просто в бік Кассіана.

Він зігнув коліна, склав крила, повернув щит і прийняв удар списа — удар був такий потужний, що, присягаюся, попри відстань я почула гуркіт. Кассіан відтяв держално, що стирчало зі щита, і побіг далі. Умить він перекинув меч і щит собі на спину.

Мені стало цікаво, чому Кассіан так вчинив, але той уже підняв другий облишений спис. Кинув його, вигнувшись так, щоб можна було надати якнайбільшої швидкості й сили. Це було так неперевершено, що я зрозуміла: колись це обов’язково намалюю.

Здавалося, обидві армії на мить завмерли.

Навіть із цієї відстані я бачила, що спис Кассіана сягнув мети. Він прошив навиліт груди командувача, скинувши його з коня. Перш ніж той упав на землю, іллірієць уже був поряд. Його меч засяяв на сонці, коли він підніс його, щоб завдати смертельного удару, і встромив у тіло ворога.

Він правильно вибрав супротивника. Після такої демонстрації сили налякані гайбернійці кинулися навтьоки: розверталися й бігли до річки. Але там, на другому березі, на них чекала армія Тарквена, як і наказав їм Кассіан. Вони опинилися в пастці між іллірійцями, Провісниками Темряви Кейра і двома тисячами воїнів Двору Літа з другого боку водного потоку.

Ця битва була ще страшніша.

— Це кінець, — сказала мені Мор.

Сонце висіло високо в небі, дедалі лютішала спека.

— Ти не мусиш на це дивитися, — додала вона.

Деякі воїни здалися і впали на коліна. Це були землі Тарквена, тож Різ дав йому змогу вирішувати долю в’язнів.

Я здалека впізнала правителя Двору Літа за його зброєю — більш вишуканою, ніж у Різендa, але так само застрашливою. Її прикрашали риб’ячі пливці й луска, і лазуровий плащ повівав за ним, коли він переступав тіла полеглих ворогів, щоб дістатися кількох сотень уцілілих.

Тарквен дивився туди, де стояли навколішки гайбернійці, що здалися. Я не бачила виразу його прихованого під шоломом обличчя.

Поряд Різ, Кассіан і Азріель спостерігали за всім, розмовляючи з Кейром і капітанами іллірійців. Поміж полеглих я побачила небагато крилатих. Доля була до них прихильна. На відміну від Тарквена, який махнув рукою своїм воїнам.

Деякі гайбернійці просили зглянутися над ними, пропонуючи видати інформацію так голосно, що їхні крики долинали навіть до нас.

Тарквен вказав на кількох із них, і їх негайно відтягли вбік. На допит. Я дуже сумнівалася, що це приємне видовище.

Але решта…

Тарквен простягнув до них руку.

Я не одразу зрозуміла, чому гайбернійці кидалися на землю й шарпали на собі зброю, намагаючись кудись відповзти. Аж ось один із них упав, і промені сонця освітили його обличчя. Навіть з великої відстані я побачила, що сталося, — у його роті пінилася вода. Як і в роті всіх ворожих солдатів, яких Тарквен утопив на суходолі.

Я довго не бачила Різa й решти — власне, відколи він наказав перенести табір іллірійців із краю земель Двору Зими в місце біля бойовиська. Тому ми переносилися разом із Мор між таборами, коли всі переміщалися. Моїх сестер ми забрали останніми, коли більшість тіл Різенд уже спопелив. Кров і місиво залишилися, але табір був у надто вдалому місці, щоб його змінювати або витрачати час на пошук такого самого деінде.

Здавалося, Елейн було байдуже до всього. Таке враження, що вона навіть не помітила, коли ми її перенесли. Я передала сестру Мор, і її розмістили в напнутому в новому місці наметі.

Однак Неста… Я запевняла її, що все гаразд. Але коли ми перенеслися на поле бою… Вона вдивлялася в цю закривавлену болотисту рівнину. У воїнів обох Дворів, що збирали зброю полеглих ворогів. Дослухалася, як іллірійці притлумленими голосами розмовляли про те, як Кассіан кинув списа, як різав воїнів ворога, немовби зажинав збіжжя, — наче бився сам Еналіус, найвидатніший старий воїн і перший з іллірійців. Здавалося, минуло багато часу, відколи Кассіана востаннє бачили на бойовищі. Вони пам’ятали, як замолоду він бився на війні, але тепер… Погляди, які на нього кидали, нагадували мені ті, якими решта лордів дивилася на Різa, усвідомивши його силу. Нібито такий самий, як вони, але інакший.

Неста роззиралася довкола й уважно слухала, поки ми ставали табором. Не питала, де поділися тіла. Цілком ігнорувала Кейра та його Провісників Темряви, які отаборилися поряд із нами, — воїнів у чорній зброї, які викривляли обличчя в неприємних гримасах, побачивши нас та іллірійців. Неста лише впевнилася, що Елейн спить у своєму наметі, і запропонувала допомогти різати полотна на бинти.

Саме за цією справою нас застали увечері Різ і Кассіан, обидва досі в обладунках. Азріель не прийшов.

Різ сів, брязнувши зброєю, на повалену колоду біля мене й поцілував мене у скроню. Від нього ширився запах металу, крові й поту.

Шолом із дзенькотом упав на землю біля його ніг. Я мовчки подала йому дзбан води і вже мала намір підсунути склянку, але він відпив просто з олов’яної посудини. Крапельки води бризнули вусібіч, захлюпавши темний метал зброї, а коли Різ врешті відставив дзбан, я побачила, що він має знесилений вигляд.

У його очах була втома.

Неста зірвалася на рівні, вдивляючись у Кассіана, у шолом, який він тримав під пахвою, у зброю, що потребувала ґрунтовного чищення, яка висіла за спиною. Його темне волосся, зліплене потом, обрамовувало обличчя, забруднене там, де не було закрите шоломом. Вона уважно придивилася до семи Сифонів — темно-червоного каміння — і сказала:

— Ти поранений.

Різ ураз немовби отямився, почувши ці слова.

Обличчя Кассіана було похмуре, очі — засклілі.

— Нічого страшного. — У його голосі була неймовірна втома.

Але Неста вже сягнула по його руку — ту, у якій він тримав щит. Іллірієць немовби завагався на мить, але подав руку, торкнувшись Сифона на долоні. Зброя трохи посунулася на передпліччя, відкривши…

— Ти добре знаєш, що не повинен ходити з рукою в такому стані, — несхвально промовив Різ.

— Я був заклопотаний, — відповів Кассіан, не спускаючи погляду з Нести, яка саме уважно дивилася на його опухле зап’ястя.

Як вона помітила це через зброю? Мабуть, з виразу його обличчя, з постави. Я й не думала, що вона спостерігала за іллірійцем так уважно, щоб завважити такі подробиці.

— До ранку все буде гаразд, — сказав Кассіан, кинувши на Різа зухвалий погляд.

Бліді пальці Нести делікатно обмацували золото-брунатну шкіру, але Кассіан усе одно засичав з болю.

— Як це вилікувати? — спитала вона.

Її волосся, заколене вранці у зручний вузол, під час годин праці в гарячому паркому повітрі, які ми витратили на підготовку й роздавання потрібних продуктів цілителям, розкуйовдилося й пасмами вилося на скронях і потилиці. Її щоки вкрив слабкий рум’янець, а руки були забруднені, тому що рукави сукні вона закасала аж до ліктів.

Кассіан сів на колоду, на якій раніше сиділа моя сестра, і аж застогнав, немовби навіть такий незначний рух завдавав йому болю.

— Зазвичай допомагає прикласти лід, але досить іноді просто бандажувати надовго, щоб вилікувати вивих.

Неста сягнула по корзину для бинтів, які приготувала, а тоді по дзбан біля її ніг.

Я була надто стомлена, щоб робити щось більше, ніж просто спостерігати, як моя сестра делікатно обмиває зап’ястя генерала-іллірійця. Надто втомлена навіть щоб поцікавитися, чи вона володіє лікувальною магією.

Кассіан теж здавався надто виснаженим, щоб щось сказати, і лише сопів, даючи їй знати, чи вона не заміцно бинтує. Але він весь час за нею спостерігав — навіть на мить не зводив погляду з її обличчя, з насуплених брів і зосереджено стиснутих уст.

А коли Неста закінчила й зарухалася, немовби хотіла відсунутися, Кассіан схопив її пальці здоровою рукою. Вона підвела очі, щоб поглянути на нього.

— Дякую, — прохрипів він.

Неста не вирвала руки. Не розтулила рота, щоб заперечити. Лише дивилася на нього, на його широкі плечі, які в прекрасному чорному обладунку здавалися ще міцнішими, на масивну шию, на його крила. Врешті, на його пильні горіхові очі.

Кассіан провів великим пальцем по тильному боці її долоні.

Неста нарешті розтулила рота, і я вже очікувала…

— Ти поранений?

Почувши голос Мор, Кассіан прибрав руку і звернувся до неї з ледачою посмішкою.

— Нічого, нема про що турбуватися.

Неста відвела погляд від обличчя Кассіана й поглянула на вільну долоню, пальці якої досі були складені так, ніби відчували доторк його руки. Іллірієць не поглянув на Несту, коли вона встала, забрала дзбан і пробурмотіла, що принесе іще води з намету.

Кассіан і Мор, як зазвичай, вдалися до звичного взаємного пікірування щодо цієї битви й наступних.

Нести довго не було.

До пізньої ночі ми допомагали пораненим. Мор і Неста працювали разом зі мною.

Для нас це був довгий день, так, але для решти… Вони довго билися. Мор, стиснувши щелепи, перев’язувала поранених, як Провісників Темряви, так і іллірійців, і з того я зрозуміла, що всілякі нагадування про минулу битву не впливали на неї добре — не тому, що йшлося про славу й кров, а головним чином тому, що її там не було.

Однак між Провісниками Темряви й іллірійцями… Мені було цікаво, на чий бік наважилася б пристати Мор. Ким би командувала або кому підкорялася б. Напевно не Кейрові, але… Я досі про це розмірковувала, коли врешті заслизнула між теплими ковдрами на ліжку і притулилася до Різa. Він негайно обійняв мене за талію і присунувся ближче.

— Відчуваю кров, — пробурмотів він у темряві.

— Вибач, — відповіла я.

Я помила долоні й передпліччя, перш ніж піти до ліжка, але купатися… Я ледь змогла доповзти до намету.

Різ торкнувся моєї талії й посунув руку на стегно.

— Мабуть, ти втомлена.

— А ти вже маєш спати, — промовила я, присуваючись ближче, щоб мене оповили тепло і запах його тіла.

— Не можу, — визнав він, торкаючись губами моєї скроні.

— Чому?

Його долоня перемістилася на мою спину, і я інстинктивно зігнулася, коли він провів пальцями уздовж хребта.

— Потрібен час, щоб заспокоїтися після битви.

Від битви минуло вже багато часу. Губи Різa розпочали мандрівку від моєї скроні уздовж щелепи. Попри неймовірне виснаження, коли його губи торкнулися мого підборіддя, коли він ледь прикусив мою нижню губу… я зрозуміла, про що він просить.

Різ шумно втягнув повітря, коли я стала водити пальцями уздовж рельєфних м’язів на його животі, насолоджуючись м’якістю шкіри його сильного тіла.

Делікатно, неначе дотик пір’їнки, він поцілував мене в губи.

— Якщо ти занадто втомлена… — промовив він, хоча я відчула, як він увесь напружився, коли моя долоня перемістилася на живіт і нижче.

Я відповіла поцілунком. Потім знову. Поки його язик не прослизнув до моїх вуст.

Коли ми врешті стали одним цілим, це відбувалося швидко й дико. Мої нігті залишали на його спині виразні сліди, аж врешті я провела долонями по його крилах, і ми поринули в безодню насолоди.

Якусь мить ми лежали непорушно; мої ноги були закинуті на його плечі, наші груди дихали в одному ритмі. Нарешті він вийшов з мене й опустив мої ноги обабіч свого тіла, поцілувавши шкіру під моїми колінами, а тоді сам став навколінки. Татуювання на його колінах були частково приховані зім’ятою постіллю і змінили форму через розтягнення шкіри в цій позі.

Я повела пальцями по витатуйованих вершинах гір, трьох зірках над ними, а він не рухався й лише дивився на мене зверху вниз.

— Я думав про тебе майже щомиті, яку провів на полі бою, — сказав Різ м’яко. — Завдяки цьому мені було легше зосередитися, сконцентруватися і я зміг через усе це пройти.

Я знову провела пальцями по татуюваннях на колінах.

— Добре, що якась частина мене була там із тобою під час битви.

Я поглянула на його обладунки, вичищені й повішені на манекені поблизу невеличкої вбиральні. Його крилата каска сяяла в напівтемряві, як похмура зірка.

— Коли я спостерігав за сьогоднішньою битвою… Це було геть по-іншому, ніж в Адріаті.

Різ терпляче спостерігав за мною.

— В Адріаті не так. — Я не могла дібрати слів. — Попри хаос битви в Адріаті мені було легше. Не те щоб легко, я не про це…

— Я знаю, про що ти.

Я зітхнула й сіла обличчям до нього так, що ми торкалися колінами.

— Те, що я так незграбно намагаюся висловити… У таких битвах, як в Адріаті чи у Веларісі… я в змозі була битися. Там є люди, яких треба захищати, і конкретна проблема. Я охоче беру участь у таких сутичках. Але те, що я бачила сьогодні, така війна… — Я проковтнула клубок у горлі. — Чи буде тобі за мене дуже соромно, якщо я скажу, що навряд чи готова до такої боротьби? Одна шерега по одній, змахи і штовханина — аж врешті ти не розумієш, де гора, а де низ, а й кров стирає відмінності між союзником і ворогом. Коли ти мусиш покладатися на воїнів, які поруч, як на власні вміння. І цей натовп, шум і сам масштаб цієї різні…

Різ узяв моє обличчя в долоні й поцілував.

— Ніколи. Ніколи я не зможу тобі дорікати. І вже напевно не з такого приводу. — Його обличчя було так близько до мого, що наші дихання змішалися. — Сьогоднішня битва була інакша, не така, як в Адріаті чи Веларісі. Якби ми мали більше часу, щоб потренуватися в шикуванні, певний, ти з легкістю впоралася б із командним боєм. Звісно, якби ти цього хотіла. А поки що ці перші сутички… Ця бійня не є місцем, у якому я хотів би тебе бачити.

Він знову поцілував.

— Ми суджені, — прошепотів він просто в мої вуста. — Якщо ти колись захочеш битися пліч-о-пліч зі мною, це буде для мене честю.

Я відхилила голову й насупила брови.

— Тепер я почуваюся як остання боягузка.

— Ніхто не міг би так подумати про тебе; не після того, що ти зробила, Фейро. — Він замовк на мить. — Війна паскудна, брудна й безумовна. Ті, хто в ній воює, — то лише невелика її частина. Ти не можеш не цінувати, як багато означає для них сама твоя присутність тут, коли вони бачать, що ти перев’язуєш поранених і береш участь у всіх цих зустрічах і нарадах.

Я замислилася на мить, мандруючи руками по іллірійських татуюваннях, що вкривали його груди і плечі.

І… можливо, це від ейфорії після кохання, може, після сьогоднішньої битви, але я повірила йому.

Армія Тарквена не змішалася з нашою так, як загін Кейра, — вони, напевно, вважали за краще стояти табором біля нас, ніж з нами. Азріель провадив одну розвідку за другою, щоб знайти решту загонів гайбернійців, зрозуміти, як вони рухатимуться далі. Але безрезультатно — жодних слідів.

Я розмірковувала, чи був з ним Темлін — чи розповів гайбернійцям усе, про що говорили на зустрічі в палаці Тезана. Про слабкості окремих Дворів. Завести про це розмову я не наважувалася ні ким.

Але я знайшла в собі досить сміливості, щоб поцікавитися в Нести, чи відчуває вона силу пробудження Котла. На щастя, вона відповіла, що не відчуває нічого незвичного. Усупереч тому… я знала, що Різ залишається в постійному контакті з Амрен у Веларісі — щоб дізнатися, чи є якийсь прогрес у справі з Книгою Дихання.

Але навіть якщо вона знайшла б якийсь інший спосіб стримування Котла, ми мусили передусім дізнатися, де ховається король Гайберну з рештою армії. І не заради того, щоб зіткнутися з ним — не самотужки, — а задля того, щоб ми могли допомогти решті владнати справу.

Однак найперше ми мусили дізнатися, де вони й де мені треба випустити Бріаксіса. Було б неприпустимо, щоб гайбернійці дізналися про його існування і змінили свої плани.

Ні, я задію Бріаксіса тільки тоді, коли ми зіткнемося з цілою армією. Тільки тоді я випущу його на них.

Під час перших трьох днів після битви в арміях лікували поранених і відпочивали. Четвертого дня Кассіан доручив їм різні фізичні роботи, щоб зменшити ризик невдоволення, яке могло б обернутися на більш серйозні заворушення. Його першим наказом було викопати рівчак навколо табору.

П’ятого дня, коли рівчак був наполовину виритий, у нашому наметі з’явився Азріель, який тяжко дихав.

Загони Гайберну якимось дивом оминули нас, і тепер вони просувалися біля кордону між землями Двору Літа і Двору Осені, прямуючи до Двору Зими. Ми не розуміли, чому так сталося. Азріель також нічого про це не дізнався. Тепер вони були за пів дня польоту від нас. Співець тіней надіслав повідомлення Калліасу й Вівіані.

Різ, Тарквен та решта дебатували годинами, зважуючи різні можливості. Якщо ми залишимо наш пост біля кордону, то зробимо саме те, на що розраховує король. Але, якщо ми залишимо його армію у спокої, це дасть їй можливість подальшого безперешкодного просування на північ.

Ми не могли дозволити собі розділити наші війська навпіл: нам бракувало воїнів.

Аж ось Варіану спало на думку зробити таке.

Він відпустив усіх капітанів і генералів, що не сподобалося Кейру і Девлону. Відпустив усіх, крім своєї сестри Крессиди, Тарквена й моєї сім’ї.

— Ми вирушимо на північ… і водночас залишимося тут.

Різ скинув бровою, а Кассіан насупився.

Варіан постукав пальцем по мапі, розкладеній на столі, біля якого ми зібралися.

— Слід створити ілюзію. Переконливу. Так, щоб кожен, хто опиниться поблизу, бачив, чув і відчував присутність армії. Обкласти табір будь-якими закляттями, щоб запобігти проникненню в нього небажаних осіб. Нехай гайбернійці будуть переконані, що ми вирішили тут залишитися.

— Тієї миті ми під захистом закляття непомітно вирушимо на північ. Це може спрацювати, — міркував Кассіан, потираючи щелепу. Він широко усміхнувся Варіану: — Якщо тобі колись набридне сонце, завітай до нас у Веларіс, щоб трохи розважитися.

Варіан насупився, але в його погляді з’явився блиск.

— Ти можеш створити подібну ілюзію? — спитав Різa Тарквен.

Той кивнув і підморгнув мені.

— За допомогою моєї подруги.

Я мала надію, що ми досить відпочили, адже всі сподівалися на нас.

Коли надвечір ми закінчили, я була геть виснажена.

Я виконувала лише інструкції Різa, створюючи обличчя й деталі, формуючи їх просто з повітря й надаючи їм відповідної форми й видимості живого.

Це було схоже на те, що всіх присутніх у таборі накрили тонкою плівкою, яку ми знімемо, коли вирушимо на північ, — вона відділиться, щоб стати самостійною формою буття: ці створіння ходитимуть, говоритимуть і виконуватимуть різноманітну роботу в таборі. А ми тим часом, укриті завдяки Різу від сторонніх очей, виступимо, щоб перехопити гайбернійську армію.

Так ми і вчинили. Крессида, обізнана з таким закляттям, сама працювала над загонами Двору Літа. Коли за кілька годин усе було готово, ми обидві спітніли й тяжко дихали.

Я вдячно кивнула їй, а вона подала мені бурдюк з водою. Вона не була вправною воїтелькою, як її брат, але підтримувала моральний дух армії — воїни завжди могли звернутися до Крессиди за порадою.

Ми знову вирушили в путь, цього разу завдяки армії Тарквена в значно більшій кількості, ніж було досі. Воїни Двору Літа й легіон Кейра не вміли літати, і тоді Тарквен вирішив, удавшись до своїх резервів магічної сили, перенести їх. Робив він це, дотримуючись нашої швидкості. Тарквен знав, що йому не лишиться й дрібки магії для сутички з ворогом, але сказав, що, так чи інак, він краще почувається, коли б’ється січною зброєю.

Ми знайшли сили Гайберну на північному краї величезного лісу, який простягнувся уздовж східного кордону земель Двору Літа. Азріель, який провів розвідку на прохання Кассіана, описав нам це докладно.

Надвечір сили гайбернійців поволі готувалися отаборитися.

Передбачивши розвиток подій, Кассіан дав нашій армії відпочити протягом дня. Він знав, що після цілоденного переходу армія ворога буде втомлена й розгублена. Один із принципів ведення війни — уміння вибрати час для битви, як він сказав. Знати, коли дати ворогові бій. Однак так само важливо знати, де його дати.

Ми приземлилися, коли важкі дощові хмари вже линули зі сходу на захід, а сонце сідало за платанами й дубами, що височіли позаду нас. Різ зняв охоронне закляття. Він хотів, щоб поширилася звістка; хотів, щоб загони гайбернійців дізналися, кого зустрінуть. Хто їх знищить.

Але вони вже знали.

І знов я спостерігала за всім із табору на пагорбі, що плавно спускався в порослу травою долину, у якій гайбернійська армія вирішила отаборитися на ніч. Елейн сховалася в наметі, щойно іллірійці його для неї напнули. Неста ж сміливо пішла на край табору, щоб спостерігати за битвою, яка розгорталася внизу. Незабаром до неї долучилася Мор, потім і я.

Неста навіть не злякалася, почувши відлуння брязкоту зброї. Вона дивилася лише на чорну постать, що вела солдатів у бій. Час від часу було чутно короткі накази: «Вперед!» або «Тримати фланг!».

Гайбернійці до цієї битви були добре підготовані. Втома, бажання відпочити були удавані. Вони, так само як ми, лише створили таку видимість.

Воїни Кейра почали здавати позиції першими. Їхні тіні розпливалися. Лінія була порушена.

Мор спостерігала за цим з кам’яним обличчям. Я не мала сумніву, що вона потихеньку лічила їх, сподіваючись, що її батько долучиться до купи тіл, яких чимдалі ставало більше. Кейр врешті зміг опанувати своїх Провісників Темряви, але лише коли Кассіан гарикнув на нього, щоб він активніше діяв. А на другому фланзі…

Магія Різа й Тарквена була геть виснажена, тож вони билися просто пліч-о-пліч зі своїми воїнами. Ані Джуріан, ані Темлін досі не з’явилися.

Мор переступала з ноги на ногу, зиркаючи на мене раз-по-раз.

Кровопролиття, брутальність — усе це щось пробуджувало в певній частині її душі. І те, що вона мусила залишитися тут зі мною… Вона воліла б бути деінде.

Але таке переслідування армій, намагання випередити їх на крок… Це не був вихід. Принаймні ненадовго.

Аж раптом безодні небесні розкрилися і поле бою перетворилося на одно велике болото. Сифони спалахували, солдати гинули.

Гайбернійці випробовували на наших військах власну магію — наприкінці вони видобули стріли, змочені в отруті для фейрі, яка, на щастя, під час дощу недовго залишалася на їх кінчиках. До того ж це ніяк не вплинуло на наших воїнів завдяки протиотруті Нуани, що текла в їхніх венах. Частину стріл вловлювали щити, а частину відбивали мечами так, що самі кінчики падали на землю.

Кассіан, Азріель і Різ досі билися, вбивали. Тарквен і Варіан також не здавали позицій — вони трохи розтягнули власні ряди, щоб допомогти рядам воїнів Кейра, що дедалі рідшали.

Але запізно.

Навіть із цієї відстані, через стіну дощу, ми добре бачили, як шереги Кейра ламаються під натиском гайбернійської кавалерії.

— Дідько, — прошепотіла Мор, хапаючи мене за руки так міцно, що напевно залишила синці.

Теплий літній дощ не вщухав, наші одяг і волосся були мокрі до рубця.

— Дідько, — повторила вона.

Неначе вода з прорваної греблі, гайбернійці ввірвалися між воїнами Кейра, розриваючи їх шереги навпіл. Крик Кассіана було чути навіть тут, на пагорбі. Тоді ми побачили, як він ширяє, уникаючи стріл і списа. Його Сифони були вже такі слабкі, що майже не захищали. Можу закластися, що Різ вигукнув йому якийсь наказ, але він його зігнорував і приземлився посеред сил ворога, який насідав, і взявся махати мечами.

Неста глибоко зітхнула.

Сили Гайберну відтісняли наші війська щораз далі.

Різ ударив у фланг, намагаючись їх трохи відштовхнути. Але його сила була майже виснажена, учорашній вечір дався йому взнаки. Смуги тіней валили десятки солдатів, а не сотні, як то було раніше.

— Зімкніть ряди, — прошепотіла Мор, відпустила мою руку і стала нервово ходити уперед-назад попри дощ, який періщив і заливав струменями її обличчя. — Зімкніть, дідько, ряди!

Кассіан і намагався це зробити. Азріель також кинувся у вир битви. Він тепер нагадував тінь, обрамовану блакитним сяйвом. Він намагався дійти до місця, де бився оточений ворогами Кассіан.

— Матір Небесна, — прошепотіла Неста.

Однак у її голосі не було подиву — тільки жах. Так само, як і в моєму, коли я намагалася запевнити сама себе:

— Вони зможуть це виправити.

Принаймні я молилася подумки, щоб змогли.

Навіть якби це сталося… нам усе одно іще належало б витримати не один бій. Гайберн добре підготувався. Вони ще не кинули на нас усіх своїх сил, а вже наші війська відходили щораз далі.

Посеред битви зачервоніло полум’я. Навколо нього солдати впали мертві.

Але їх напирало на Кассіана чимраз більше. Навіть Азріель не міг до нього пробитися. Мені стало зле.

Гайбернійці якимось чином десь сховали більшість свого війська. Наші розвідники не змогли їх знайти. Ані Азріель не зміг їх знайти. Ані Елейн. Вона сказала, що взагалі не бачила цієї потужної армії. Ані в снах, ані наяву.

Я мало розумілася на війні, на битвах. Але це… нагадувало розпачливе латання дір у човні, що тоне.

Ми промокли під дощем до рубця. Мор бігала навколо, проклинаючи цю різню, а внизу нагромаджувалися купи тіл, ламалося шикування.

Аж раптом я зрозуміла, що маю зробити, щоб допомогти битві, якщо вже не можу бути з ними там, унизу. Кого мушу знайти й спитати про місце перебування основних сил армії Гайберну.

Суріеля!