Снігопад

Розділ 9

На секунду світ застигає і темніє. Плавна анімація «Чорного сонця» перетворюється на слайд-шоу. Вочевидь, його комп’ютер щойно добряче трусонуло, всі системи зайняті обробкою величезного масиву інформації — вмісту гіперкартки — і не можуть перемальовувати зображення «Чорного сонця» у повній запаморочливій ясності.

— Щоб я так жив! — видихає Протагоніст, коли в «Чорне сонце» повертається нормальна анімація. — Що на тій картці? Там добра половина Бібліотеки!

— І ще бібліотекар для налаштування роботи, — повідомляє Хуаніта. — Щоб допомогти все те розсортувати. А ще там багато MPEG-файлів Л. Боба Райфа — вони займають найбільше місця.

— Ну, я спробую проглянути, — невпевнено каже Хіро.

— Спробуй. Ти не Да5ид, ти достатньо розумний, аби щось із цього винести. А тим часом тримайся подалі від Ворона. І якнайдалі від «Снігопаду». Гаразд?

— Хто такий Ворон? — цікавиться Хіро. Але Хуаніта вже повернулась і йде геть. Всі модняві аватари повертаються і дивляться, як вона їх проминає; кінозірки обдаровують її враженими поглядами, а хакери закушують губи і шанобливо витріщаються вслід.

Хіро кружляє залою далі, аж поки вертається до Квадранту хакерів. Да5ид на столі тасує гіперкартки — бізнесова статистика «Чорного сонця», фільми та відеокліпи, софт, різношерсті телефонні номери.

— Як тільки ти заходиш у двері, система бліпає, і це застає мене зненацька, — дорікає Да5ид. — Мені завжди здається, що «Чорне сонце» от-от впаде.

— То, либонь, через «Табло», — припускає Хіро. — Там є процедура, яка патчить деякі переривання у пам’яті нижнього рівня.

— А, он воно що. Будь ласка, дуже тебе прошу, викинь ту штуку.

— Що, «Табло»?

— Так. Свого часу це була суперова задумка, але зараз — це як рихтувати ядерний реактор кам’яною сокирою.

— Дякую.

— Я дам тобі всі потрібні заголовки, якщо ти захочеш прокачати своє «Табло» до якоїсь менш небезпечної версії, — пропонує Да5ид, — Я не хочу применшувати твоїх талантів, просто кажу, що варто йти в ногу з часом.

— Бляха, це до біса складно, — зітхає Хіро. — Хакеру на вільних хлібах більше ніде й голову прихилити. Треба мати за собою велику корпорацію.

— Це я знаю. Так само як і те, що тебе верне від перспективи працювати на велику корпорацію, тому й кажу — дам тобі усе, що треба. Ти для мене завжди будеш частиною «Чорного сонця», Хіро, навіть попри те, що наші шляхи розійшлися.

Класичний Да5ид — слова ідуть від самого серця, минаючи голову. Якби Да5ид не був хакером, Хіро не повірив би, що тому стане розуму досягти бодай чогось.

— Давай поговоримо про щось інше, — пропонує Хіро. — В мене були галюцинації, чи ви з Хуанітою знову спілкуєтеся?

Да5ид наділяє його вибачливою усмішкою. Він був дуже добрий до Хіро ще з часів Розмови, яка відбулася кілька років тому. Розмова почалася за пивом і устрицями, з дружньої балачки між давніми товаришами по зброї. І вже як минули добрих три чверті Розмови, Хіро сяйнуло, що насправді його саме цієї миті звільняють з роботи, а після Розмови Да5ид час від часу згодовував Хіро клаптики корисної інформації та пліток.

— Вивуджуєш щось цікаве? — із розумінням питає Да5ид. Як і багато інших комп’ютерників, він геть простодушний, але в такі моменти починає вважати себе реінкарнацією Мак’явеллі.

— Дядьку, маю тобі дещо сказати. Більшість того, що ти мені даєш, я ніколи не завантажую в Бібліотеку.

— Чому? Капець, я віддавав тобі всі найсенсаційніші плітки. Я думав, ти на них робиш гроші.

— Я просто не можу. Не можу брати шматки приватних розмов і сутенерити ними. І чому ти думаєш, що я на бобах?

Є ще дещо, але він про це не згадує: він завжди вважав себе рівнею Да5иду, тому не припускає навіть думки про те, щоб годуватися крихтами і недоїдками з його столу, ніби якийсь пес.

— Я був радий бачити Хуаніту в «Сонці» — навіть чорно-білу, — відповідає нарешті Да5ид. — Для неї не користуватися «Чорним сонцем» — це як для Александра Ґрема Белла не користуватися телефоном.

— Чого вона взагалі прийшла?

— Її щось турбує, — пояснює Да5ид. — Хотіла знати, чи не бачив я декого на Стріті.

— Когось конкретного?

— Вона непокоїться через одного бурмила з довгим чорним волоссям. Він штовхає щось під назвою — як тобі таке? — «Снігопад».

— А в Бібліотеці вона шукала?

— Угу. Принаймні, я так думаю.

— Ти бачив цього хлопця?

— Бачив, звичайно, його неважко знайти. Він отам, просто за дверима. Ось що я від нього отримав.

Да5ид сканує стіл, бере одну з гіперкарток і демонструє Хіро.

СНІГОПАД

Розірвіть цю картку навпіл,

щоб отримати безкоштовний зразок

— Да5иде, — каже вражений Хіро, — повірити не можу, що ти взяв гіперкартку в чорно-білого штриха.

Да5ид сміється.

— Зараз усе не так, як раніш, друже. У мене в системі стільки антивірусної начинки, що жодна зараза не проб’ється. Від усіх тих хакерів, які тут бувають, я ловлю стільки різного лайна, що безпечніше працювати в чумному бараку, тому я не боюся нічого, що може бути на цій гіперкартці.

— Ну, в такому разі мені цікаво.

— Ага. Мені теж, — сміється Да5ид.

— Воно, мабуть, добряче тебе розчарує.

— Мабуть, рекланімація, — погоджується Да5ид. — Думаєш, варто спробувати?

— Атож. Давай. Не кожного дня випадає спробувати новий наркотик.

— Аби бажання, пробувати можна й щодня, — не погоджується Да5ид. — Але не щодня знаходиш наркотик, який не може зашкодити.

Він бере гіперкартку і розриває навпіл.

Якусь секунду нічого не відбувається.

— Я чекаю, — каже Да5ид.

На столі нізвідки виникає аватар, попервах примарний і прозірчастий, але поволі він набуває фактурності в трьох вимірах. Цей ефект настільки заїжджений, що Хіро і Да5ид уже сміються...

Аватар — голісінька «Бренді». Вона не виглядає навіть на стандартну, це радше одна з палених тайванських копій. Вочевидь, просто демон. В руках вона тримає дві трубки завбільшки з рулон паперових рушників.

Да5ид відкидається на спинку стільця, насолоджуючись процесом. В усій сцені простежується щось до смішного дешеве.

Бренді нахиляється вперед, манить Да5ида до себе. Да5ид, широко посміхаючись, схиляється прямо до її обличчя. Вона наближає неохайно намальовані рубіново-червоні губи до його вуха і щось шепоче, але Хіро не може розібрати, що саме.

Коли вона відхиляється, Да5идове лице вже змінилося. Воно розгублене і отупіле. Можливо, Да5ид і справді так виглядає; можливо, «Снігопад» якось підісрав його аватар, і той більше не відстежує реального виразу обличчя. Очі застигли в очницях, аватар витріщається просто перед собою.

Бренді підносить свої трубки до помертвілого обличчя Да5ида, а тоді розгортає. Виявляється, це сувій. Вона розгортає його просто перед очима Да5ида, наче площину екрана. Паралізоване Да5идове лице відбиває світло із сувою, набуваючи синюватого відтінку.

Хіро обходить столик, аби й собі подивится. Він заледве встигає кинути погляд на сувій, перш ніж Бренді знову його згортає. Сувій — просто стіна живого світла, ніби гнучкий телевізор із пласким екраном, на якому нічого нема. Лише статичні перешкоди. Білий шум. Сніг.

Потім вона зникає, не лишивши по собі жодного сліду. З-над кількох столиків у квадранті хакерів здіймаються розрізнені саркастичні оплески.

Да5ид уже повернувся до тями, на його обличчі досі посмішка, проте силувана і ніякова.

— Що то було? — цікавиться Хіро. — Я помітив лише сніг наприкінці.

— Ото було все, — каже Да5ид. — Наперед задана схема розташування чорно-білих пікселів, і то з офігенною роздільною здатністю. Просто кількасот тисяч одиниць і нулів перед очима.

— Інакше кажучи, хтось оце вивалив на твої оптичні нерви, мабуть, сотню тисяч байтів інформації.

— Радше шуму.

— Ну, вся інформація схожа на шум, поки її не декодуєш, — зауважує Хіро.

— Навіщо комусь показувати мені інформацію в бінарному коді? Я ж не комп’ютер. Я не вмію читати бітових масивів.

— Розслабся, Да5иде, я просто стібуся.

— Знаєш, що то було? Знаєш, що хакери завжди намагаються показати мені свої роботи?

— Справді?

— Ага. Постійно. Якийсь хакер таке вигадав, щоб продемонструвати мені свої можливості. І все працювало нормально, аж поки Бренді не розгорнула той сувій, але код був забаґований і в ньому стався сніговий обвал — дуже невчасно, тож замість виведеної інфи я побачив лише сніг.

— Тоді чому він узагалі назвав його «Снігопадом»?

— Чорний гумор. Він знав, що там повно баґів.

— А що Бренді прошепотіла тобі на вухо?

— Я не впізнав мови, — каже Да5ид. — Просто якесь вавкання.

Вавкання. Вавилон.

— Ти після цього здавався ніби мішком прибитий.

Да5ид ображається.

— Нічим я не прибитий. Просто все це було так дивно, що я, мабуть, на якусь секунду відключився.

Хіро дивиться на нього з величезним сумнівом у погляді. Да5ид це помічає і підводиться.

— Хочеш поглянути, що поробляють твої ніппонські конкуренти?

— Які ще конкуренти?

— Ти ж колись клепав аватари для рок-зірок, хіба ні?

— Та й зараз клепаю.

— Ну, сьогодні в нас тут Сусі К.

— О, так. Гаєр з галактику завбільшки.

— Проміння аж сюди видно, — Да5ид рушає до сусіднього Квадранта. — Але я хочу побачити його увесь.

І справді, виникає враження, що десь посеред Квадранта рок-зірок сходить сонце. Над головами аватарів, що снують у тій частині бару, Хіро бачить віяло помаранчевих променів, які сяють із якоїсь точки посеред юрби. Вони рухаються, повертаються, хитаються з боку на бік, і здається, що весь усесвіт рухається разом із ними. На Стріті неосяжність зачіски Сусі К під назвою «Схід сонця» регулюється обмеженнями на ширину і висоту, але Да5ид у «Чорному сонці» дозволяє повне самовираження, тож помаранчеве проміння тягнеться навсібіч, аж до меж споруди.

— Цікаво, чи хтось уже сказав йому, що американці не купуватимуть японського репу? — розмірковує Хіро, поки вони прямують у бік Сусі К.

— От ти й скажи, — пропонує Да5ид. — Виставиш рахунок за послуги. Знаєш, а він же зараз в Л. А.

— Певно, сидить у готелі з купою блюдолизів, і ті весь час повторюють, яка величезна з нього буде зірка. Йому треба трохи поспілкуватися зі звичайною біомасою.

Вони вклинюються в потік, пробиваючи вузенький канал крізь юрбу.

— Біомасою? — питає Да5ид.

— Сукупність живих організмів. Це термін з царини екології. Якщо взяти акр джунглів, або кубічну милю океану, чи якийсь із кварталів Комптона і вибрати все, що живе на землі й у воді, то отримаєш біомасу.

Да5ид, комп’ютерних від А до Я, каже:

— Я не розумію.

Його голос звучить якось дивно; аудіо сильно перебиває білий шум.

— Професійний жаргон Індустрії, — пояснює Хіро. — Вона живиться людською біомасою Америки. Ніби кит, що відфільтровує криль із моря.

Хіро протискується поміж парою ніппонських бізнесменів. На одному блакитний костюм, а другий — неотрадиціоналіст — у темному кімоно. І, як і Хіро, має при собі два мечі — довгу катану на лівому стегні та одноручний вакідзасі, навскоси застромлений за пояс. Вони з Хіро зацікавлено розглядають озброєння один одного. Потім Хіро відводить погляд і вдає, що нічого не помітив, а неотрадиціоналіст завмирає, тільки кутики його рота повзуть униз. Хіро таке вже бачив. Доведеться битися.

Люди розступаються; щось велике і невтримне пробивається крізь юрбу, жбурляючи аватарів направо і наліво. В «Чорному сонці» тільки одна сутність може так легко кидатися людьми, і це демон-викидайло.

Коли вони підходять ближче, Хіро бачить, що то не один викидайло, а справжнісінький живий клин горил у смокінґах. Справжніх горил. І всі вони, здається, прямують до Хіро.

Він намагається задкувати, але одразу ж на щось натикається. Здається, «Табло» таки загнало його на слизьке; він намагається вибратися з бару.

— Да5иде, — здається Хіро. — Слухай, забери їх, я більше не буду...

Усі навколо витріщаються на щось понад плечем Хіро, їхні обличчя підсвічені сузір’ям діамантових світильників.

Хіро озирається на Да5ида, але Да5ида позаду нема.

Замість Да5ида — пульсування бридкої цифрової аури. Вона така яскрава, швидка і безглузда, що на неї боляче дивитися. Аура то палахкотить барвами, то стає чорно-білою, а коли переходить у колір, то грається палітрою, наче її підсвічує потужна диско-ілюмінація. І геть не тримається купи: тонесенькі піксельні волосинки вистрілюють навсібіч і прошивають стіни «Чорного сонця». Це більше не організоване тіло, а розбурхана хмара ліній і вихорів, на яку вже діють доцентрові сили, вона розлітається яскравими фрагментами тілесної шрапнелі по залу, влучає скалками в чужі аватари, блимає і зникає.

Горилам байдуже. Вони встромляють свої довгі порослі волоссям пальці просто в осердя хмари, що розпадається на фрагменти, якимось чином захоплюють її і проносять повз Хіро до виходу. Хіро дивиться, як хмара пропливає повз, і бачить у ній те, що дуже нагадує обличчя Да5ида, але видиме ніби крізь бите скло, проте це триває лиш якусь мить, аватар зникає, його професійно викидають у передні двері — ось він уже летить через Стріт і за довгою та пологою траєкторією зникає за обрієм. Хіро повертається до іншого кінця проходу і бачить столик Да5ида, порожній, оточений приголомшеними хакерами. Деякі з них просто шоковані, деякі — намагаються приховати посмішки. Да5ид Маєр, верховний повелитель усіх хакерів, батько-засновник протоколу Метасвіту, творець і власник всесвітньо відомого «Чорного дзеркала», щойно пережив обвал системи. Власні демони викинули його з власного бару.