Снігопад

Розділ 26

Коли Хіро прокидається, надворі вже полудень, нещадно пече сонце, над головою кружляє птаство, намагаючись розібрати: живий він чи вже помер. Хіро спускається з башточки і, пославши обережність до дідька, випиває три склянки води з лос-анджелеського водогону. Дістає з Да5идового холодильника кілька шматків бекону, кидає в мікрохвильовку. Більшість хлопців генерала Джима вже поїхали, тільки внизу, на під’їзній доріжці, стоїть символічна охорона. Хіро замикає всі двері, які виходять на схил пагорба, — з голови йому ніяк не йде Ворон. Потім сідає за кухонний стіл і вдягає окуляри.

У «Чорному сонці» людно, здебільшого від азіатів, зокрема численних представників бомбейської кіноіндустрії, які позирають одне на одного, погладжують чорні вуса, намагаються з’ясувати, який ультражорстокий екшн будуть показувати у Персеполісі наступного року. Там зараз ніч. Хіро — один із небагатьох американців у тому закладі.

Уздовж задньої стіни бару тягнуться приватні кімнати — від маленьких кабінок тет-а-тет до великих конференц-холів, де на зустріч може зібратися ціла зграя аватарів. Хуаніта чекає Хіро в найменшій. Її аватар виглядає достоту так само, як і справжня Хуаніта — все чесно, жодних спроб приховати перші натяки на павутинку в кутиках великих чорних очей, а лискуча коса настільки деталізована, що Хіро бачить, як окремі пасма розбивають світло на крихітні веселки.

— Я у Да5ида вдома. А ти де?

— Я в літаку, так що зв’язок може зникати.

— Сюди летиш?

— Взагалі-то, в Ореґон.

— Портленд?

— Асторія.

— Якого ж милого ти оце зараз надумала податися в Асторію, штат Ореґон?

Хуаніта глибоко вдихає, тоді нерівно видихає.

— Якщо я скажу, ми посваримося.

— Що чути про Да5ида?

— Усе те саме.

— Діагноз?

Зітхає, здається втомленою.

— Не буде ніякого діагнозу. Проблема з програмним забезпеченням, а не з апаратним.

— Тобто?

— Вони проганяють усі основні тести. КТ, ЯМР-спектроскопія, ПЕТ, ЕЕГ. Все добре. З його мозком усе гаразд — апаратне забезпечення справне.

— Але мозок запустив неправильну програму?

— Щось отруїло його програмне забезпечення. Вчора увечері в Да5идовій голові стався збій — снігопад.

— Ти хочеш сказати, що це психологічна проблема?

— Вона за межами всіх усталений категорій. Це новий феномен. Хоча, власне, і дуже старий.

— Воно з ним сталося спонтанно чи як?

— Це ти скажи, — відповідає вона. — Ти ж був там учора. Що сталося після того, як я пішла?

— Він узяв гіперкартку «Снігопаду», яку Ворон дав йому біля входу в «Сонце».

— Бляха. От мудло!

— Хто мудло? Ворон чи Да5ид?

— Да5ид. Я ж його попереджала.

— Він його юзнув. — Хіро намагається описати Бренді з магічним сувоєм. — Тоді в нього почалися проблеми з комп’ютером, і його кікнули.

— Цю частину я чула, тому й викликала парамедиків.

— Я не бачу зв’язку між крашем у Да5ида і викликом швидкої.

— На сувої Бренді була не випадкова статика, він транслював величезну кількість цифрової інформації в бінарному коді. Ця інформація йшла просто в оптичний нерв Да5ида, а нерв, зрештою, частина його мозку: якщо вдивлятися людині в зіниці, побачиш термінал мозку.

— Да5ид не комп’ютер, він не читає бінарного коду.

— Він хакер, його робота зав’язана на бінарному коді, і вміння його читати впаяне в мозок на рівні глибинних структур. Він чутливий до такої форми передачі інформації. І ти також, хлопчику.

— Про яку інформацію мова?

— Кепські новини. Метавірус. Атомна бомба інформаційної війни — вірус, що змушує будь-яку систему інфікувати себе новими вірусами.

— І це його підчепив Да5ид?

— Так.

— А я чому не захворів?

— Ти стояв надто далеко. Роздільна здатність очей не дозволила прочитати бітового масиву. Він має бути просто перед тобою.

— Я про це подумаю, — мовить Хіро. — Але в мене є ще одне запитання. Ворон розповсюджує наркоту — в реальності, яка, серед іншого, називається «Снігопад». Що воно таке?

— Це не наркотик. Вони роблять так, щоб це нагадувало наркотик на вигляд і за ефектом, щоб його хотіли вживати. Бодяжать кокаїном і ще дечим.

— І що ж це, як не наркотик?

— Хімічно виділена сироватка крові, яку беруть в інфікованих метавірусом людей. Ще один спосіб поширювати інфекцію.

— А хто її поширює?

— Приватна церква Л. Боба Райфа, там усі інфіковані.

Хіро ховає обличчя в долонях. Насправді він нічого не обмірковує — просто дозволяє думці борсатися в черепі, аж поки вона сама не вирішить зупинитися.

— Хвилинку, Хуаніто. Ти вже визначся. Ця штука, цей «Снігопад» — вірус, наркотик чи релігія?

Хуаніта знизує плечима.

— А яка різниця?

Такі слова з вуст Хуаніти не допомагають Хіро повернутися в русло розмови.

— І це кажеш ти? Ти ж сама вірянка.

— Не скидай усі релігії на одну купу.

— Вибач.

— Віра є у кожного. У нас ніби вбудовані у клітини мозку релігійні рецептори чи щось таке, і ми чіпляємося за що завгодно, що може заповнити цю нішу. І от релігія свого часу була, по суті, вірусною — такий собі фрагмент інформації, що займався самореплікацією в людському мозку і переходив від однієї людини до іншої. Так було колись, і, на жаль, зараз усе відбувається точно так само. Було кілька спроб визволити нас з тенет примітивної, ірраціональної релігії. Першу спробу зробив Енкі[47] десь чотири тисячі років тому. Другу — гебрейські вчені у восьмому столітті до Різдва Христового, коли Сарґон II[48] напав і вигнав їх із рідного дому[49], але там, зрештою, все закінчилося звичайним фарисейством. Іще до однієї спроби вдався Ісус — і його вчення завірусилося за п’ятдесят днів після його смерті. Трохи стримувала вірус католицька церква, але зараз ми зіткнулися з великою епідемією, яка почалася в Канзасі 1900 року і відтоді тільки набирала сили.

— То ти віриш у Бога чи ні? — запитує Хіро. Треба ж розставити над «і» бодай основні крапки.

— Однозначно.

— І в Ісуса?

— Так. Але ж не у фізичне, тілесне воскресіння Христа.

— Як ти можеш бути християнкою і не вірити в це?

— Я б сказала інакше, — пояснює Хуаніта. — Як можна бути християнкою і в це вірити? Кожен, хто завдасть собі клопоту дослідити Євангелія, легко з’ясує, що тілесне воскресіння — це міф, який натягли на реальну історію за кілька років по тому, як було записано справжні розповіді про ті події. Дуже в стилі National Enquirer[50], тобі не здається?

Поза тим, Хуаніті нічого сказати. За її словами, вона не хоче вдаватися в подробиці. Не хоче «на цьому етапі» впливати на думку Хіро.

— Хочеш сказати, що буде наступний етап? Це що, якісь тривалі стосунки?

— Ти хочеш знайти тих, хто заразив Да5ида?

— Так. Хай йому біс, Хуаніто, навіть якби я не вважав його своїм другом, я б однаково хотів їх знайти, поки вони й мене не заразили.

— Переглянь інфу під грифом «Бабель», Хіро, а тоді зустрінемось, якщо я повернуся з Асторії.

— Якщо повернешся? Що ти там робитимеш?

— Досліджуватиму.

Вона всю розмову намагалася триматись по-діловому, була пряма й лаконічна, карбувала інформацію. Але вона втомлена і стривожена, і Хіро розуміє, що їй дуже страшно.

— Щасти, — каже він.

Хіро вже було планував пофліртувати, продовжити з того моменту, на якому вони зупинилися вчора ввечері, але відтоді щось у голові Хуаніти перемкнуло, і тепер флірт — останнє, що її цікавить.

Хуаніта надумала затіяти в Ореґоні щось небезпечне. Вона не хоче, щоб Хіро знав, що саме — не хоче, щоб хвилювався.

— Там, у записах про Бабель, є цікава інфа на ім’я Інанна.

— А хто це?

— Шумерська богиня. Я в неї, вважай, закохалася. Коротше, ти не зрозумієш, про що мова, доки не знатимеш, хто така Інанна.

— Тоді щасти, — бажає Хіро. — Інанні від мене привіт.

— Дякую.

— Коли повернешся, хочу частіше з тобою бачитись.

— Це взаємно, але спершу треба з цього виплутатися.

— Оу! А я й не знав, що встиг у щось вплутатися.

— Не ліпи дурника, ми всі в цьому по самісінькі вуха.

Хіро виходить, знову опиняється в «Чорному сонці».

Квадрантом Хакерів вештається якийсь хлопець, що дуже вирізняється з юрби. Його аватар так собі, і керує він ним поганенько. Найбільше він нагадує того, хто вперше в житті залоґінився в Метасвіт і ще не розібрався, як тут рухатися — він постійно натикається на столи, а коли хоче розвернутися, кілька разів обертається навколо своєї осі, не розуміючи, як зупинитися.

Хіро підходить ближче, бо його обличчя видається йому трішки знайомим. Коли хлопець нарешті завмирає достатньо надовго, щоб Хіро міг його розгледіти, аватар стає цілком упізнаваним. Це Клінт. Найчастіше його бачать у компанії Бренді.

Клінт упізнає Хіро, на мить проявляється його здивоване обличчя, але відразу змінюється звичним, суворим, заціпенілим, незворушним виразом. Він тримає руки перед собою, і Хіро бачить в руках у нього сувій, такий самий, як тоді у Бренді.

Хіро тягнеться до катани, але сувій уже перед самісіньким його носом, розгортається, відкриваючи на внутрішньому боці блакитне сяйво бітового масиву. Хіро ступає в розкрок, опиняється збоку від Клінта, здіймаючи водночас катану над головою, а тоді замашисто опускає її, згори вниз, і відрубує Клінту руки.

Падаючи, сувій розгортається іще ширше, і Хіро не зважується на нього дивитись. Клінт розвернувся і зараз незграбно намагається втекти з «Чорного сонця», відскакуючи від столів, ніби м’ячик у пінболі.

Якщо Хіро зуміє його вбити — відрубає голову, — аватар залишиться у «Чорному сонці», аж поки його не заберуть Цвинтарні Демони, і тоді в Хіро буде час трохи помізкувати і, можливо, з’ясувати, чий це аватар та звідки він з’явився.

Але зараз у барі тусуються ще кількадесят хакерів, споглядаючи це шоу, і якщо хтось із них підійде глянути на сувій — закінчить як Да5ид.

Хіро відвертається від сувою і присідає, затим відчиняє один з прихованих люків, що ведуть у систему тунелів. Власне, саме він і написав програму цих тунелів для «Чорного сонця», він узагалі єдиний в цьому барі, хто може ними користуватися. Хіро змітає сувій у тунель і опускає люк.

Хіро бачить Клінта уже ген біля виходу, той намагається вписати свій аватар у двері. Хіро кидається навздогін: якщо хлопець вийде на Стріт, шукай вітра в полі, перетвориться на безтілесного привида. Із відривом у п’ятдесят футів у мільйонному натовпі інших безтілесних привидів його ніхто й ніколи не знайде. Як і зазвичай, біля входу юрмиться зграя охочих потрапити всередину, зокрема й кілька чорно-білих особистостей.

Одна з таких чорно-білих — Y. Т. Вона тиняється біля входу, чекаючи на появу Хіро.

— Y. Т.! — гукає Хіро. — Дожени того безрукого!

Хіро вибігає з дверей буквально за кілька хвилин після Клінта. Ні його, ні Y. Т. вже нема.

Він повертається назад до «Чорного сонця», відчиняє люк і спускається в мережу тунелів, царство Цвинтарних Демонів. Один із них уже підібрав сувій і зараз тягне його до центру — кинути у вогонь.

— Агов, чуєш? — гукає Хіро. — Поверни в наступному тунелі праворуч і віднеси цю штуку мені в офіс, окей? І зроби добру справу — згорни його.

Хіро спускається в тунель услід за Цвинтарним Демоном, вони проходять під Стрітом й опиняються під районом, заставленим будинками Хіро та інших хакерів. Хіро наказує демону покласти сувій у своїй майстерні, в підвалі — саме там Хіро займається хакерством, — а потім піднімається нагору, до свого кабінету.