Снігопад

Розділ 58

Хіро самостійно знаходить вихід і ліфтом спускається на Стріт. Коли він виходить із неонового хмарочоса, на його мотоциклі сидить чорно-біла дівчина і бавиться приладами на панелі.

— Ти де? — питає.

— Теж на Плоту. Слухай, ми щойно заробили двадцять п’ять мільйонів доларів.

Він певен, що бодай зараз, цього одного-єдиного разу, Y. Т. вразять його слова. Не вражають.

— Тоді у мене буде реально пишний похорон, коли мене відправлять додому в пластиковій тарі.

— Це ж чого?

— Я потрапила в халепу, — зізнається вона уперше в житті. — Здається, мій хлопець хоче мене вбити.

— А хто твій хлопець?

— Ворон.

Якби аватари могли бліднути і вкриватися холодним потом, якби відчували потребу сісти від запаморочення, то саме це аватар Хіро зараз би і зробив.

— Тепер я знаю, чому в нього на лобі витатуювано «ПОГАНИЙ САМОКОНТРОЛЬ».

— Круто. Але я сподівалася на якусь допомогу або хоч пораду.

— Ти помиляєшся — якби він справді хотів тебе вбити, ти б уже була мертва.

— Це з якого боку глянути. — І розповідає захопливу історію про дентату.

— Спробую допомогти, — обіцяє Хіро. — Але я теж не найбезпечніша на Плоту компанія.

— Ти вже знайшов свою дівку?

— Ще ні, але я оптимістично налаштований. Якщо, звичайно, доживу до фіналу.

— Що саме в тебе оптимістичного?

— Наші стосунки.

— Чому? — питає вона. — Що за цей час змінилося?

Це одне з надзвичайно простих і очевидних питань, які страшно бісять уже тому, що Хіро не певен щодо відповіді.

— Ну, я, здається, зрозумів, що вона робить, чому сюди приїхала.

— І що з того?

Ще одне просте і очевидне питання.

— Мені здається, що я її зараз розумію.

— Розумієш?

— Ну, типу того.

— І це типу добре?

— Ну.

— Хіро, ти задротище. Вона жінка, ти чувак. Ти не повинен її розуміти. Їй не цього треба.

— А що ж їй, на твою думку, треба — враховуючи, що ви ніколи не бачились і що ти злигалася з Вороном?

— Вона не хоче, щоб ти її розумів. Вона знає, що це неможливо. Просто хоче, щоб ти розумів себе. Про все інше можна домовитися.

— Ти так думаєш?

— Авжеж.

— А чому ти думаєш, що я себе самого не розумію?

— Та це ж очевидно. Ти капець який розумний хакер і найкращий фехтувальник на світі — при цьому розвозиш піцу і просуваєш концерти, які не приносять тобі ані цента. І як вона, по-твоєму...

Решта тоне у звуках, що прориваються крізь його навушники з Реальності: пронизливий різкий шум згори різко накладається на гуркіт потужного зіткнення. А тоді верещання сусідських дітей, вигуки тагальською, скрегіт і брязкіт траулера, який ламається під тиском води.

— Що це було?

— Метеорит, — відповідає Хіро.

— Га?

— Залишайся на зв’язку. Здається, в мене намічається дуель на «ґатлінґах».

— Вимикаєшся?

— Помовч хвилинку.

Цей район має U-подібну форму і побудований навколо своєрідної бухти серед Плоту, де на приколі стоїть із десяток іржавих рибальських човників. По всьому периметру тягнеться зв’язаний із саморобних понтонів наплавний причал.

У старий траулер, той самий, який різали на брухт, влучили з великої гармати на борту «Ентерпрайза». Таке враження, що його підхопила велика хвиля і спробувала обмотати навколо щогли — один борт цілком провалився всередину, а бак і корма вигнулись назустріч одне одному. Кіль зламаний. Порожні трюми булькотять, всотуючи в себе потужний і невпинний плин брудно-бурої морської води, пожадливо заковтуючи разом з нею пістряві помиї, як потопельник повітря. Корабель швидко йде на дно.

Хіро кидає «Голос розуму» в «зодіак», застрибує сам і заводить двигун. У нього нема часу відв’язувати човен від понтона, тож він просто перетинає канат вакідзасі і відчалює.

Понтони також починають провалюватися, їх тягнуть за собою швартови потрощеного траулера — він зникає під водою, затягуючи за собою, ніби в чорну діру, увесь район.

Вискочило кілька філіппінців з короткими ножами, вони відрізають линви, що тримають купи їхній район, намагаються позбутися тих частин, які вже не врятувати. Хіро підпливає до понтона, над яким по коліно води, знаходить мотузки, що з’єднують його із сусіднім понтоном, який пішов під воду ще глибше, і шарпає їх катаною. Від удару мотузки ляскають зі звуком рушничного пострілу, понтон вивільняється і кулею вилітає на поверхню — так швидко, що мало не перекидає «зодіак».

Цілий сектор понтонного пірса вздовж борту траулера врятувати не вдасться. Чоловіки з рибальськими ножами та жінки з кухонними тесаками стоять навколішки, вода вже сягає їм до підборіддя, відрізають свій район від решти.

Він відходить повільно, мотузка за мотузкою, смикається, підкидаючи філіппінців у повітря. Хлопчик із мачете перерубує останній швартов, той лускає і б’є його по обличчю. Нарешті пірс знову вільний і маневрений, він ще погойдується на хвилях, шукаючи рівноваги, а там, де був траулер, лише булькотить вирва, час від часу випльовуючи рештки трощі.

Деякі вже позалазили на прив’язаний біля траулера рибальський човен. Він також трохи постраждав: чоловіки скупчилися біля бортів, перехиляються і вивчають кілька великих вибоїн. Кожен отвір оточений блискучим кружалом завбільшки з тарілку, де з корпусу від удару позлітали бруд та іржа. Посередині кожного кружала — дірка, в яку може пройти м’ячик для гольфу.

Хіро вирішує, що пора забиратися геть.

Але спершу він сягає рукою в кишеню комбінезона, дістає гаманець і відлічує кілька тисяч конґбаксів. Кладе на палубу і притискає краєм червоної каністри з бензином. Тоді рушає. Без проблем знаходить канал, який веде в сусідній район. Параноя зашкалює, тож він кермує човном, постійно роззираючись, заглядає в усі маленькі провулки. В одній із таких ніш він помічає підключеного; той щось бурмоче.

Наступний район — малайзійський. На шум до мосту позбіглися кількадесят чоловік. Коли Хіро в’їздить у район, то бачить, як чоловіки з ножами і вогнепальною зброєю гасають хистким понтонним мостом, що водночас править їм за головну вулицю. Місцеве ополчення. З бічних вуличок до них вискакують нові й нові чоловіки, які з вигляду нічим не відрізняються від решти. Позад них лунає гучний шум, скрегіт, гуркотіння і тріск, ніби фура з деревом на повній швидкості врізалася в цегляну стіну. На Хіро хлюпає водою, в лице б’є струмінь пари. І знову тихо. Він повертається, поволі й неохоче. Найближчого понтона нема, лише нуртовиння кривавого борщу з трісок і уламків.

Озирається. Підключений, якого він побачив кілька секунд тому, вийшов на відкрите місце, самотньо стоїть край плоту. Всі, хто вижив, звідти уже забралися. Він бачить, як цей засранець ворушить губами. Хіро круто розвертає човен, підпливає до нього, вихоплює вакідзасі і стинає його на місці.

Але цей не останній. Хіро знає, що його тепер усі шукають. Командуванню на «Ентерпрайзі» байдуже, скільки загине біженців, перш ніж вдасться дістати Хіро.

Із малайзійського району він випливає у китайський. Цей забудований значно щільніше, у ньому купа сталевих кораблів і барж. Він тягнеться далі, геть від Ядра, скільки сягає погляд Хіро на рівні моря.

За ним стежить чоловік, що сидить високо на надбудові одного з китайських кораблів, ще один з антеною. Хіро бачить, як рухається його щелепа, посилаючи нову інформацію в центральну вежу Плоту.

Великий кулемет системи Ґатлінґа на палубі «Ентерпрайза» знову оживає і вистрілює ще один метеорит — потік збідненого урану — в напрямку порожньої баржі за двадцять футів від Хіро. Борт баржі миттєво провалюється всередину, ніби сталь розплавилась і стекла вниз. Метал нагрівається і ясніє, поки ударна хвиля розпилює товстий шар іржі, перетворюючи його на аерозоль, відриває від сталі, підкидає на такій потужній звуковій хвилі, що в Хіро болить у грудях і стає млосно в животі.

Кулемет наводиться через радар і в шмат металу влучає надзвичайно точно. У плоть і кров — геть не так добре.

— Хіро? Що там у тебе за дурдом? — горлає в навушниках Y. Т.

— Не можу говорити. Мчи в мій офіс. Затягни мене на заднє сидіння мотоцикла і їдь туди.

— Я не вмію водити мотоцикла.

— Там тільки одна функція. Дай газу — і вперед.

Хіро виводить човен на відкриту воду і додає швидкості. Він бачить чорно-білу постать Y. Т. на мотоциклі, просто перед собою, ніби в подвійній експозиції з Реальністю; вона повертає ручку, вони обоє рушають уперед і негайно врізаються в стіну хмарочоса на швидкості в один Мах.

Протагоніст повністю вимикає картинку Метасвіту, окуляри стають цілком прозорі. Переходить в режим химери: доповнює видимий спектр оверлеями з контрастної інфрачервоної підсвітки, вмикає радар у міліметровому діапазоні. Його світ стає зернистим і чорно-білим, значно яскравішим, аніж до цього. Тут і там якісь об’єкти замилюються рожевим або червоним. Це інфрачервоний спектр, тобто ці об’єкти теплі або гарячі; люди рожеві, двигуни та вогні — червоні.

Те, що помічає радар, стає видно значно чіткіше — у яскраво-зелених неонових контурах. Виразнішими стають металеві предмети. Тепер Хіро пробирається зернистою, вугільно-сірою центральною вулицею, оточеною зернистими, світло-сірими понтонними мостами, прив’язаними до чітких неоново-зелених барж і кораблів, які де-не-де займаються червоним — виділяють тепло. Видовище не з приємних. Власне, видовище таке паскудне, що, мабуть, вичерпно пояснює абсолютну соціальну відбитість химер, але воно значно корисніше за вугільно-ебенову палітру, яку він спостерігав до цього.

І це рятує йому життя. Коли «зодіак» мчить звивистим вузеньким каналом, перед ним над водою вимальовується тоненька зелена парабола, що вмить випростується в ідеально рівну лінію на рівні шиї. Фортеп’янна струна. Хіро пригинається, погрожує кулаком китайському пацанові, який влаштував цю пастку, і летить далі.

Радар засікає трьох розмито-рожевих типів із китайськими АК-47 у руках, що стоять на березі каналу. Хіро звертає у бічну протоку і уникає зустрічі. Але цей канал вужчий, і Протагоніст не знає, куди він веде.

— Y. Т.! Де ми, хай йому біс?

— На вулиці, їдемо до твого дому. Ми вже шість разів його проскакували.

Попереду канал закінчується глухим кутом. Хіро закладає розворот на сто вісімдесят. За човном тягнеться здоровецький теплообмінник, тож він далеко не такий маневрений чи швидкий, як би йому хотілося. Він знову ковзає під натягнутим дротом і починає обстежувати інший вузенький канал, який проминув раніше.

— Окей, ми вдома. Ти сидиш за своїм столом.

— Окей, а зараз буде дуже непросто.

Він зупиняється просто посеред каналу, виглядає ополченців і підключених, але поблизу їх не видно. У човні поруч якась китаяночка, п’яти футів заввишки, щось кришить великим квадратним тесаком. Хіро вирішує, що можна ризикнути, тож вимикає Реальність і повертається в Метасвіт.

Він сидить за столом. Y. Т. стоїть поруч, схрестивши руки на грудях, випромінюючи Серйозний Підхід.

— Бібліотекарю?

— Так, сер, — у приміщенні з’являється Бібліотекар.

— Мені потрібні креслення авіаносця «Ентерпрайз». Якщо будуть 3-Д — чудово.

— Так, сер.

Хіро простягає руку і підтягує до себе Землю.

ВИ ТУТ, — позначено на кулі.

Земля обертається, аж поки у фокусі опиняється Пліт. Потім зображення наближається зі страхітливою швидкістю, рух камери до Плоту займає хіба три секунди.

Якби це була нормальна, стабільна частина світу, типу нижнього Мангеттена, зображення було б насправді тривимірним. Натомість йому доводиться вдовольнитися двовимірною зйомкою із супутника. Він дивиться на червону цятку на чорно-білій світлині Плоту. Червона цятка посеред вузького чорного каналу: ВИ ТУТ.

Це й досі надскладний лабіринт, але з будь-якого лабіринту легше вийти, якщо дивитися на нього з висоти пташиного польоту. Приблизно за шістдесят секунд він опиняється у відкритих водах Тихого океану. Струмінь пари із теплообмінника «Голосу» стає трохи щільнішим.

— Ну і де ти в біса?

— Пливу від Плоту.

— Класно, дякую за допомогу.

— Повернуся за хвилину. Просто мені потрібно кілька секунд, щоб підготуватися.

— Тут багато страшних чуваків, — каже Y. Т. — І вони за мною стежать.

— Все буде добре, — обіцяє Хіро. — Я певен, що вони прислухаються до голосу розуму.