Снігопад

Розділ 15

Гурт на розігріві, «Удар тупим предметом», виходить на сцену приблизно о дев’ятій вечора. На першому ж рифі коротить ціле гроно дешевих уживаних динаміків, дроти вистрілюють у небо іскрами, посилюючи сум’яття у юрмищі скейтерів. Електроніка вантажівки звукача ізолює спалену плату і відрізає від решти, перш ніж вона встигає комусь чи чомусь нашкодити. «Удар тупим предметом» грає якийсь спід-реґі з помітним впливом антитехнологічних ідей «Поплавлених».

Скоріш за все, ці хлопці гратимуть годину, після чого глядачів чекає ще кілька годин Чорнобиля і «Поплавлених». А якщо тут з’явиться Сусі К, його радо запросять до мікрофона правах гостя.

На випадок, якщо щось реально станеться, Хіро вибирається з розбурханого натовпу і починає кружляти туди-сюди периферією. Y. Т. десь там, але марно намагатися її відшукати, вона все одно не захоче показатися у компанії такого старпера, як Хіро.

Тепер, коли концерт уже почався, все піде самотоком. Хіро тут більше нічого робити, тим паче, що найцікавіше відбувається саме на периферії, де панують напівтони і переливи, це вам не в середині, де все однакове. Щось може відбуватися і тут, під естакадою, де світло не таке яскраве. Юрба на периферії виглядає цілком типово для юрби по неприємний бік нічної естакади Л. А., де розкинулися цілі нетрі принципових безробітчан із третього світу, та ще гніздиться зграя шизоїдів зі світу першого, що давно вже спалили собі мізки на попіл у нестерпному жарі власних видінь. Чимало приповзло з перекинутих смітників та коробок від холодильників, щоб зараз стояти навшпиньки десь на краю натовпу і вдивлятися в шум та світло. Декотрі з них почувалися сонливо, деякі нажахано, а декотрі — кремезні латиноси — були просто зачудовані дійством, передавали цигарки по колу та з недовірою похитували головами.

Це територія «Калік». «Каліки» й сьогодні хотіли забезпечувати охорону, але Хіро, маючи досвід Альтамонту[26], вирішив ризикнути і відшив їх. Натомість найняв Силовиків, тому кожні щокількадесят кроків стоїть здоровань з ідеальною поставою у чудернацькій зеленій вітрівці з написом «СИЛОВИК» на спині. Все дуже претензійно, як вони і люблять, але напис зроблено електропігментом, тому, якщо виникнуть проблеми, вони зможуть зачорнитися, натиснувши перемикач на лацкані. А ще вони можуть зробити їх куленепробивними, просто застебнувши вітрівки. Ніч сьогодні тепла, тож більшість із них розстебнули свою уніформу назустріч прохолодному бризу. Деякі розслабилися, але більшість зосереджені, стежать за юрбою, а не за гуртом на сцені.

Споглядаючи всіх цих вояк, Хіро шукає поглядом генерала і невдовзі знаходить: невисокий але дебелий чорношкірий недомірок. На ньому така сама вітрівка, як і на решті, але ця з додатковим шаром куленепробивної підкладки, та ще вся обвішана цікавою підбіркою приладдя для комунікації та маленьких і вишуканих пристроїв для завдання болю. Він бігає підтюпцем туди й сюди, похитує головою з боку на бік, кидає короткі фрази в гарнітуру, наче боковий арбітр у футболі.

Хіро помічає високого чоловіка років під сорок — характерна цапина борідка, вдягнений у вишуканий костюм кольору випаленого вугілля. Блиск діамантів на шпильці краватки помітний навіть за сотню футів. Він знає, що варто наблизитись — і можна буде розгледіти слово «Каліки», інкрустоване блакитними сапфірами в діамантовій облямівці. У нього свій загін охорони — ще десяток хлопців у костюмах. Вони, хоч і не займаються власне охороною, не могли не піти в юрбу покрасуватися своїми кольорами.

У голові Хіро десь на споді свідомості бозна-чому гуляє думка: лазерне світло в одному місці наділене якоюсь особливо зернистою насиченістю, молекулярною чистотою, яка підкреслює його походження, і людське око це помічає, знає звідкілясь, що це світло неприродне. Воно будь-де виділяється, але особливо — під брудною естакадою посеред ночі. Хіро кутиком ока ловить спалахи цього світла, проводжає поглядом, відстежує джерело. Йому все очевидно, але більше ніхто нічого не помічає.

Хтось на цій естакаді, десь на цій естакаді, пускає лазерні зайчики Хіро в обличчя. Це дратує. Намагаючись не поводитися надто передбачувано, він ледь змінює курс, підходить до найближчої точки, де в сталевій бочці горить багаття зі сміття. Тепер він стоїть у клубах рідкого диму, відчуває його запах, проте сам дим прозорий.

Зате коли наступного разу лазер падає на його лице, то відбивається від мільйона дрібних мікроскопічних часток і стає ідеальною прямою, що пронизує простір, вказуючи точно на своє джерело.

Якась химера стоїть у затінку однієї з халабуд. І, ніби він і без цього привертає недостатньо уваги, на ньому костюм. Хіро рушає в той бік. Химери — найдражливіша грань Центральної Розслідувальної Корпорації. Замість ноутбуків вони носять комп’ютери просто на тілах, комп’ютери розділені на окремі модулі, які кріпляться до пояса і на спину та оснащені гарнітурою. Вони слугують для збору особистих даних, записують усе, що відбувається навколо. Важко придумати щось тупіше, ці аксесуари — сучасний еквівалент лицарського пояса чи пейджера, вони вказують на належність користувача до найвищих, недосяжних щаблів суспільної еліти. Для Хіро вони — як червона шмата, бо втілюють найгірші стереотипи про стрінгера з ЦРК, привертають до себе увагу. Із плюсів такого добровільного остракізму — можливість постійно перебувати в Метасвіті, постійно збирати інфу.

«Аристократія» ЦРК не терпить їх уже через те, що вони завантажують неосяжні об’єми непотрібної інформації в базу даних. Шанси, що бодай якась дещиця виявиться корисною, майже нульові: це те саме, що записувати номери кожної машини, які щоранку трапляються вам дорогою на роботу, просто на випадок, якщо одну з них колись доведеться впізнати за номерами. Навіть у базі даних ЦРК максимальна кількість непотребу обмежена, тому невиправні химери в ЦРК, як правило, не затримуються.

Цього хлопця ще не виперли. І, судячи з якості обладнання, — а воно дуже дороге, — він уже не перший день там працює. І, мабуть, працює добре.

А раз так, то що він тут робить?

— Хіро Протагоніст, — замість вітання повідомляє химера, коли Хіро нарешті відстежує його до темряви за халупою. — Стрінгер ЦРК уже одинадцять місяців. Спеціалізація — Індустрія. Колишній хакер, охоронець, доставлятор піци, промоутер концертів. — Він бурмоче все це, ніби не бажаючи, щоби Хіро марнував його час, повторюючи загальновідомі речі.

Лазер, який продовжував стрибати Хіро в очі, бив із комп’ютера цього хлопця, із периферійного девайсу, закріпленого на окулярах посеред лоба. Далекобійний сканер сітківки. Якщо повернутися до нього з розплющеними очима, лазер вистрілить, прониже райдужну оболонку, найтендітніший зі сфінктерів, і сканує сітківку. Результати пересилаються в ЦРК, їхня база даних містить кількадесят мільйонів відсканованих сітківок. За кілька секунд, якщо ваші дані вже є в базі, власник апаратури знає, хто ви. Якщо вас немає у базі даних — ну що ж, тепер ви в базі даних.

Звісно, в користувача має бути привілейований доступ. Коли в користувача є базові особисті дані, детальнішу інформацію він зможе отримати тільки з привілейованим доступом. І в цього хлопця, здається, достобіса привілеїв — значно більше, ніж у Хіро.

— Я Лаґос, — називає себе химера.

Он воно як. Хіро розмірковує, чи не запитати, якого біса той тут робить. Він із радістю запросив би співбесідника випити, поговорити про те, як він запрограмував Бібліотекаря. Але Хіро дратується — Лаґос поводиться грубо (химери за визначенням грубі).

— Ви тут через Ворона? Чи через ці фаз-ґранджеві штуки, над якими ви працювали... десь тридцять шість днів? — цікавиться Лаґос.

З химерами не дуже приємно спілкуватися, вони ніколи не закінчують речення, бо занурені в окреслений лазером світ, сканують сітківки на всі боки, пробивають по базі всіх у радіусі тисячі метрів, бачать все у видимому спектрі, інфрачервоному, міліметровому, на радарі, на ультразвуковому сканері — все водночас. Думаєш, що він говорить із тобою — а насправді він розглядає номер кредитки якогось незнайомця в іншому кінці кімнати або визначає виробника і модель літаків, що пролітають над головою. Звідки Хіро знати, може, Лаґос саме зараз вимірює довжину його члена крізь штани, при цьому імітуючи приязну бесіду.

— Ти той хлопець, що працює з Хуанітою, так?

— Чи то вона працює зі мною. Щось таке.

— Вона казала, що нам треба побачитися.

На кілька секунд Лаґос завмирає. Вишукує більше даних. Хіро хочеться вилити на нього відро води.

— Резонно, — продовжує нарешті. — Ти чи не найкраще знаєш Метасвіт. Незалежний хакер — так, цілком підходить.

— Підходить для чого? Незалежні хакери нікому більше не потрібні.

— Конвеєрні хакери — це приманка для інфекції, вони будуть мерти тисячами, як армія Сінаххеріба під стінами Єрусалима, — каже Лаґос.

— Інфекція? Сінаххеріб?

— А ти і в Реалі можеш за себе постояти — це дуже добре, якщо доведеться піти проти Ворона. Пам’ятай, його ножі гострі, відточені до молекули, вони крають броню, наче спідню білизну.

— Ворон?

— Думаю, цього вечора ти його побачиш. Але не роби дурниць.

— Окей, — погоджується Протагоніст. — Буду пильнувати.

— Я сказав не це, — уточнює Лаґос. — Я сказав — не роби дурниць.

— Чому ні?

— Це небезпечний світ. І що далі — то гірше, тож не варто порушувати баланс жахіть. Згадай хоча б про Холодну війну.

— Агась, — Хіро відчайдушно бажає піти геть і ніколи більше не бачити цього типа, але не хоче закінчувати розмову першим.

— Ти хакер. Це означає, що твої глибинні структури також під загрозою.

— Глибинні структури?

— Нейролінгвістичні канали у мозку. Пам’ятаєш, як ти вчився писати бінарний код?

— Звісно.

— Тоді у твоєму мозку формувалися нові канали. Глибинні структури. Коли використовуєш нерви, між ними з’являються нові зв’язки, у процесі поділу аксони розгалужуються і пробиваються поміж гліальних клітин — так твоя біологічна начинка сама себе змінює, програмне забезпечення стає апаратним. Тому ти беззахисний — усі хакери беззахисні — перед нам-шубом. Маємо пильнувати одне одного.

— Що таке нам-шуб? Чому я перед ним беззахисний?

— Просто не дивися на бітові масиви. Ніхто не намагався останнім часом показати тобі голий бітовий масив? У Метасвіті?

Цікаво.

— Не особисто мені, але раз уже ти згадав, якась Бренді підкотилася до мого друга...

— Гетера культу Ашери. Намагається поширити хворобу, а це, вважай, синонім зла. Звучить мелодраматично, так? Та насправді ні. Знаєш, у давній Месопотамії не існувало відокремленого концепту зла, тільки хвороба і погане здоров’я. Зло було синонімом хвороби. Який ти з цього робиш висновок?

Хіро йде геть, так само, як він іде геть від будь-яких вуличних психів, що чіпляються до нього в місті.

— Це означає, що зло — вірус! — гукає вслід йому Лаґос. — Не пускай нам-шуб у свою операційну систему!

І Хуаніта працювала з цим типом, що несповна розуму?

«Удар тупим предметом» грає добру годину, переходячи від однієї пісні до наступної без жодної шпарини, жодної тріщинки в суцільній стіні звуку. Це все — частина естетики. Коли музика замовкає — виступ закінчено, і лише тоді Хіро чує екзальтовану юрбу. Цей звук — вибух високочастотного писку, який негайно проникає в його голову і починає дзвеніти у вухах.

Але водночас звучить і якесь низьке гупання, ніби хтось гаратає в барабанну бочку, і якусь хвилину він думає, що це, можливо, якась автоцистерна виїхала на естакаду над ними, але звук занадто рівномірний, і він не затихає.

Звук лунає десь позаду. Інші його теж зауважили, повернулися в той бік і тепер квапливо забираються з дороги. Хіро відходить убік, також повертаючись, аби глянути.

Ну, для початку — він великий і чорний. Взагалі дивно, що таке здоровило могло вміститися на байку, хай навіть це великий диркучий «Гарлей».

Поправка. Це «Гарлей» з якоюсь причіпною коляскою — гладенький чорний модуль стирчить праворуч, котиться на власному колесі. Але в колясці нікого нема.

Навряд чи хтось може бути настільки здоровенним і не мати при цьому ні грама жиру, але він узагалі не жирний, одяг — типу шкіри, але не зовсім — щільно облягає його торс, з-під одягу випинаються кістки і м’язи, нічого більше.

Він їде на своєму «Гарлеї» так повільно, що без коляски уже б точно навернувся. Нарешті робить ривок уперед, клацнувши пальцями на перемикачі.

Мабуть, одна з причин, чому він здається таким великим — ну, крім того факту, що він насправді великий, — полягає в тому, що в нього немає шиї. Голова дуже широка вже на тімені і ще ширшає, аж поки зливається з плечима. Спершу Хіро думає, що це такий модерновий шолом, але коли чоловік проїздить повз нього, ця копиця починає ворушитися, маяти на вітрі, і Хіро бачить, що це все волосся, густа грива чорного волосся, відкинута назад, за плечі, сягаючи майже пояса.

До краю вражений, Хіро усвідомлює, що чоловік повернув голову і дивиться на нього. Ну, принаймні, десь у його напрямку. Неможливо сказати, на що саме він дивиться, бо на голові в чоловіка окуляри — гладенька опукла мушля, розділена тонкою горизонтальною рискою, яка захищає його очі.

Він дивиться на Хіро. Він посміхається, його посмішка промовляє: «Йди в сраку», це така сама посмішка, яку Хіро вже бачив трохи раніше цього вечора, коли цей чувак стояв на вході до Чорного сонця, а в Реальності сидів десь у публічному терміналі.

Оце і є Ворон. Той, якого шукала Хуаніта. Щодо якого Лаґос радив не робити дурниць. І Хіро бачив його раніше, на вході до «Чорного сонця» — це він дав картку зі «Снігопадом» Да5виду.

Тату на його чолі складається з двох слів, написаних болдом: ПОГАНИЙ САМОКОНТРОЛЬ.

Хіро шугається і ледь не підстрибує, коли Чорнобиль і «Поплавлені» починають свій вступний номер, «Радіаційний опік». Це справжнє торнадо, що складається переважно з високих звуків та дисторшену, — відчуття таке, наче твоє тіло тягнуть дорогою, всіяною рибальськими гачками.

Зараз, коли більшість штатів — це переважно франшизи чи міськлави, мало знайдеться таких, що мають власну в’язницю чи бодай судову систему, тож коли хтось робить щось погане, покарання зазвичай швидкі та нехитрі: побиття, конфіскація майна, публічне приниження чи, у випадку з людьми, які з великою ймовірністю можуть зірватися і комусь нашкодити, татуювання на помітній частині тіла. ПОГАНИЙ САМОКОНТРОЛЬ.

Очевидно, цей хлопець потрапив у подібне місце і добряче там рознервувався.

На якусь мить на щоці Ворона з’являється яскрава червона сітка. Вона швидко стягується, аж поки не стискається до червоної зіниці. Ворон трусить головою, повертається до джерела променя, але той уже зник. Лаґос устиг відсканувати його сітківку.

Ось чому Лаґос тут. Його не цікавлять ні Хіро, ні Віталій Чорнобиль. Його цікавить Ворон. І звідкілясь він знав, що Ворон тут буде. І сам Лаґос десь поблизу, просто зараз він сканує цього чувака, радаром перебирає вміст його кишень, записує серцебиття і дихання.

Хіро дістає телефон. Каже:

— Y. Т., — і телефон набирає номер. Спершу йдуть довгі гудки, тоді вона нарешті озивається. Через шум концерту майже нічого не чути.

— І якої скурвої матері ти мені зараз дзвониш?

— Y. X, вибач, будь ласка. Але тут щось відбувається. Щось значне. Я пасу одного здоровенного байкера, звати Ворон.

— Проблема в тому, що ви, хакери, ніколи не відриваєтеся від роботи.

— У цьому, власне, й суть хакерства.

— Гаразд, я теж припильную цього хлопця, Ворона, — погоджується нарешті. — Якось попри роботу.

І обриває зв’язок.