Снігопад

Розділ 65

Зненацька Y. Т. прокидається. Вона й не помітила, як заснула. Мабуть, заколисало шерехтіння лопастей. Вона просто капець як втомилась — ось у чому річ.

— Що за хуйня з моєю мережею?! — вигукує Л. Боб Райф.

— Ніхто не відповідає, — повідомляє пілот-росіянин. — Ні Пліт, ні Л. А., ні Г’юстон.

— Тоді зв’яжи мене з LAXом по телефону, — наказує Райф. — Полечу на Г’юстон. Дотягнемо до кампуса і там розберемося, що це за херня.

Пілот клацає кнопками на панелі.

— Є проблема.

— Яка?

Пілот скрушно хитає головою.

— Хтось паскудить на лінії небофону. Нас глушать.

— Можливо, я зможу пробитися на лінію, — пропонує президент. Райф лише обдарував його промовистим поглядом: мовляв, давай, спробуй, мудило.

— Сука, є в когось четвертак? — горланить Райф. Френк і Тоні на мить ціпеніють. — Нам треба сісти біля першого ж таксофона і зробити клятий дзвінок. — Регоче. — Можете собі уявити? Я — і дзвоню з таксофона.

За мить Y. Т. визирає з вікна і здивовано завмирає: під ними справжня суша, теплим піщаним узбережжям звивається шосе на дві смуги. Каліфорнія.

Гелікоптер сповільнюється, знижується, летить уздовж лінії шосе. Шосе переважно не захаращене пластиком і неоновим світлом, але вже невдовзі вони влітають у франшизне ґетто, збудоване обабіч шосе там, де воно трохи відходить від пляжу.

Гвинтокрил сідає на парковку «Купи-й-Лети». На щастя, парковка майже порожня, тож вони нікому не знесли лопастями голови. Кілька хлопчаків грають всередині у відеоігри і майже не звертають уваги на приголомшливу появу вертольота. Y. Т. й рада — їй страшенно соромно перебувати в компанії цих старих пердунів. Гелікоптер сідає, гвинти обертаються вхолосту, а Л. Боб Райф вистрибує з нього і біжить до вмонтованого у фасад таксофона.

Ці чуваки виявилися достатньо тупими, щоб посадити її на переднє сидіння, біля самого вогнегасника. Чому б і не скористатися з цього? Вона зриває його зі скоби, водночас висмикуючи запобіжник, і спрямовує в обличчя Тоні.

Нічого не стається.

— Та бля! — кричить вона, кидаючи вогнегасник у Тоні — чи, радше, штовхаючи його в тому напрямку. Тоні нахиляється і перехоплює її зап’ястя, проте сили удару вистачає, щоб трохи збити з нього крутизну. Це дає Y. Т. достатньо часу, щоб перекинути ноги за борт.

Усе йде по пизді. Одна з її кишень розстебнулася, і коли дівчина випадає з гелікоптера, скоба, на якій висів вогнегасник, чіпляється за кишеню і міцно її тримає. Поки Y. Т. встигає звільнитися, Тоні приходить до тями і стає навкарачки, щоб вхопити її за руку.

Вона ухиляється. Виривається назовні і мчить парковкою. Ззаду їй перекриває дорогу «Купи-й-Лети», а з боків — високий паркан, що відділяє заклад від Храму Нового Водолія та Великого Гонконгу містера Лі. Єдиний шлях до порятунку — виїзд, дорога по той бік вертольота, але пілот, Френк і Тоні вже повистрибували назовні та загороджують і цей останній вихід.

На допомогу Храму Нового Водолія сподіватися годі. Якщо вона благатиме навколішки, можливо, наступного тижня вони включать її у свої мантри, а от Великий Гонконг — інша річ. Вона біжить до загорожі й намагається її перелізти. Восьмифутова сітка з гострою стрічкою нагорі — але її одяг захистить від леза. Принаймні частково.

Вона встигає видертися десь до половини, а тоді м’які, але сильні руки хапають її за пояс. Біла смуга закінчилася. Л. Боб Райф знімає її з огорожі, вона безпорадно місить повітря руками і ногами. Він задкує кілька кроків, тоді повертається і несе її назад до гелікоптера.

Y. Т. озирається на франшизу Гонконгу. Так близько!

На парковці хтось є. Кур’єр, щойно з’їхав із шосе, розслаблений, байдужий до всього.

— Гей! — гукає вона. Дотягується рукою і смикає перемикач на комбінезоні, вмикаючи блакитно-помаранчеву підсвітку. — Гей! Я кур’єрка! Мене звати Y. Т.! Ці маніяки мене викрали!

— Ого! — вигукує кур’єр. — Оце так лажа! — Тоді щось запитує у неї. Але вона не чує, бо лопаті вертольота надто шумлять.

— Мене везуть у LAX! — кричить на все горло. Тут Райф жбурляє її всередину головою вперед, і гелікоптер злітає, за ним пильно стежать антени на даху Великого Гонконґу.

Кур’єр на парковці також спостерігає за злетом. Виглядає круто, а на гелікоптері ще й купа офігенних пушок. Але чуваки якось уже надто круто взялися за те дівчисько.

Хлопець дістає з чохла персональний телефон, з’єднується з Командним Центром РадиКС і натискає велику червону кнопку. Набирає Код.

Дві тисячі п’ятсот кур’єрів зібрались на укріплених бетоном берегах річки Л. А. Внизу, біля її русла, Віталій Чорнобиль і його «Ядерні Поплавлені» саме лабають реально крутий фрагмент свого наступного хітового синґлу «Клин стержня керування». Кілька кур’єрів використовують пісню як саундтрек, щоб покрасуватися на скейтах, фінтуючи на бетонних схилах берегів, тільки Віталій і тільки наживо може дати їм достатній дозняк адреналіну, щоб вони почали гасати крутими берегами на швидкості вісімдесят кілометрів за годину, не наїбнувшись при цьому на бетон.

А тоді темна маса фанатів «Ядерних Поплавлених» перетворюється на буремну, помаранчево-червону галактику, коли спалахують дві тисячі п’ятсот нових зірок. Видовище просто виносить мозок, і спершу всі думають, що це візуал Віталія та його віджеїв. Ніби вся юрба водночас клацнула запальничками, тільки світіння яскравіше і більш організоване; всі кур’єри дивляться вниз, на пояси, і бачать, що на персональних телефонах блимають червоні лампочки. Здається, якийсь бідолаха-скейтер набрав Код.

У франшизі Великого Гонконґу містера Лі на околицях Фенікса прокидається Щурат номер В-782.

Фідо прокидається, бо сьогодні гавкають песики.

Гавкають завжди. Переважно — десь дуже далеко. Фідо знає, що далекий гавкіт не такий важливий, як гавкіт поблизу, тож нерідко навіть не прокидається.

Але іноді у далекому гавкоті лунає особливий звук, від якого Фідо збуджується і не може не прокинутися.

Зараз він чує саме такий гавкіт. Він лунає далеко, але наполегливо. Якийсь гарний песик дуже засмучений. Такий засмучений, що його гавкіт долинає до всіх песиків зграї.

Фідо слухає гавкіт. Він теж збуджується. Якість погані незнайомці щойно були дуже близько від подвір’я хорошого песика. Вони були в літалці. У них купа зброї.

Фідо не дуже любить зброю. Якось незнайомець його підстрелив, і йому було боляче. Тоді гарна дівчинка йому допомогла.

Це дуже погані незнайомці. Будь-який хороший песик захоче зробити їм боляче, щоб вони пішли геть. Фідо слухає гавкіт і бачить, як вони виглядають, чує, як вони звучать. Якщо хтось із цих дуже поганих незнайомців раптом підійде до його подвір’я, він дуже засмутиться.

Тоді Фідо помічає, що погані незнайомці за кимось женуться. Він знає, що вони роблять їй боляче, бо чує її голос і відчуває, як вона рухається.

Погані незнайомці женуться за дівчинкою, яка його любить!

Фідо починає лютувати, як ніколи раніше, навіть більше, ніж коли ще давно його підстрелив поганий чоловік.

Його робота — не підпускати поганих незнайомців до подвір’я. Більше він нічого не робить. Але набагато важливіше захистити гарну дівчинку, яка його любить. Це найважливіше з усього. І ніщо його не зупинить. Навіть паркан.

Паркан дуже високий. Але він пригадує, що колись давно вмів стрибати вище голови.

Фідо виходить зі своєї буди, присідає на довгих лапах і перестрибує паркан, перш ніж встигає пригадати, що не вміє стрибати через паркани. Ця суперечність проходить повз нього — він песик, тому саморефлексія не належить до його сильних сторін.

Гавкіт переходить в якесь інше місце, далеко-далеко. Всі гарні песики, котрі живуть у цьому далекому-далекому місці, тепер знають, що їм треба пильнувати дуже поганих незнайомців та дівчинку, яка любить Фідо, бо вони рухаються саме туди. Фідо подумки бачить це місце. Воно велике, просторе, пласке і відкрите, там дуже гарно ганятися за фризбі. Там багато великих літалок. Поруч є кілька дворів, де живуть гарні песики.

Фідо чує, як гарні песики гавкають у відповідь. Він знає, де вони. Далеко. Але туди можна дістатися вулицями. Фідо знає цілу купу різних вулиць. Просто біжить і знає, куди йому треба.

Спершу В-782 залишає за собою лише смугу яскравих іскор на центральній вулиці франшизного ґетто, але коли він опиняється на довгому прямому відрізку шосе, докази його присутності поповнюють феєрверки блакитного захисного скла, яке швидко вкриває всі чотири смуги, коли вікна та вітрові шиби автівок порскають із рам, злітаючи в повітря, наче бризки води за швидкісним катером.

У рамках добросусідської політики містера Лі у населених зонах Щуратам заборонено перевищувати швидкість звуку. Але Фідо надто квапиться, щоб перейматися добросусідською політикою. До біса звуковий бар’єр. Нехай гримить.