Снігопад

Розділ 63

Від дверей Хіро до чорного куба Л. Боба Райфа біля Порту 127 — пів Метасвіту, або ж 32768 кілометрів. Єдина проблема дорогою туди — вибратися із Середмістя. На байку він може їхати просто крізь аватарів, як і завжди, але на Стріті повно інших машин, рекланімацій, комерційних дисплеїв, громадських зон та інших видів непроникного софту, що раз у раз постають на його шляху.

Не кажучи вже про те, що кілька разів він просто відволікається. Так, ліворуч від нього, десь за кілометр від «Чорного сонця», у контурі гіпер-Мангеттена — величезна чорна діра. Це відкрита площа з милю завширшки, там аватари збираються на концерти, конвенти і фестивалі. Більшість площі займає глибокий амфітеатр, здатний вмістити майже мільйон аватарів одночасно. Внизу, на самому дні — широчезна кругла сцена.

Зазвичай сцену займають великі рок-гурти, але сьогодні — найбільші та найдосконаліші комп’ютерні галюцинації, які тільки може вигадати людський мозок. Над амфітеатром нависає тривимірне шатро, анонсуючи сьогоднішню подію: доброчинний концерт для Да5ида Меєра, який і досі перебуває в реанімації з невідомою хворобою. Половину амфітеатру забили хакери.

Вибравшись із Середмістя, Хіро нарешті викручує газ на повну і за яких десять хвилин проїздить решту тридцять дві тисячі з гаком кілометрів. У нього над головою ковзають рейками експрес-поїзди, вони їдуть зі швидкістю, умовно кажучи, десять тисяч кілометрів за годину, але він обходить їх так блискавично, наче ті стоять на місці. Це вдається лише тому, що він їде по прямій, нікуди не звертаючи. У софті для його мотоцикла прописано алгоритм, який змушує байк триматися колії монорейки, тож Хіро не доводиться перейматися кермуванням.

Тим часом Хуаніта стоїть поруч із ним у Реальності. На ній також окуляри: вона бачить усе те саме, що й Хіро.

— У Райфа на корпоративному вертольоті є мобільний порт, як на комерційних літаках, тому він може виходити у Метасвіт навіть у повітрі. Поки не сяде — це його єдиний контакт із Метасвітом. Ми можемо пробитися до цього контакту, якось його перекрити...

— У цих низькорівневих комунікаційних системах стільки антивірусні, що й за десять років не зламаєш, — заперечує Хіро, зупиняючи мотоцикл. — Лайно! Все так, як казала Y. Т.

Він стоїть перед Портом 127. Чорний куб Райфа точнісінько такий, яким його описувала кур’єрка. Дверей нема.

Хіро з’їжджає зі Стріту, наближається до куба. Споруда узагалі не відбиває світла, тож годі сказати, десять футів до неї чи десять миль, аж поки не починають матеріалізуватися охоронні демони. Їх з півдесятка, всі — дебелі аватари у синіх комбінезонах квазімілітарного вигляду, але без розпізнавальних знаків, їм це не потрібно, бо всі запущені однією програмою. Демони матеріалізуються навколо нього точним півколом радіусом приблизно десять футів, перекриваючи дорогу до куба.

Хіро щось стиха бурмоче і зникає — опиняється в невидимому аватарі. Цікаво було б трохи затриматись і подивитися, як демони впораються з цією проблемою, але зараз треба рухатися вперед, поки вони не пристосувались до нових умов.

Однак вони не пристосовуються — принаймні, не дуже добре. Хіро пробігає поміж двома демонами і прямує до стіни. Нарешті він її досягає, врізається в неї, зупиняється мов укопаний. Усі демони як один обертаються і кидаються навздогін. Вони знають, де він — комп’ютер повідомив, — але не можуть нічого йому заподіяти. Як і демони-викидайли в «Чорному сонці», яких Хіро допомагав писати, вони поводяться з людьми відповідно до засадничих законів фізики аватарів. Коли Хіро невидимий, вони практично не можуть із ним взаємодіяти. Якщо раптом вони написані добре, в них можуть бути менш очевидні способи зіпсувати йому життя, тож Хіро не марнує часу — встромляє катану в грань куба і проходить за нею.

Це експлойт. І ґрунтується він на ще старішому експлойті, прогалині в коді, яку він знайшов багато років тому, коли намагався натягти фехтувальні правила на програмне забезпечення Метасвіту. Його меч не може прорізати дірки в стіні — це б означало, що він незворотно змінює структуру чиєїсь будівлі, — але може проходити крізь предмети. Аватари не можуть. У цьому й суть стіни у Метасвіті: це структура, яку аватарам не можна перетинати, але, як і всі правила в Метасвіті, це лише протокол, умовність, із якою погоджуються комп’ютери. Теоретично її неможливо ігнорувати, на практиці ж усе залежить від здатності комп’ютерів обробляти інформацію дуже точно і дуже швидко — і дуже вчасно. Якщо під’єднатися до системи через супутниковий порт, як-от Хіро на Плоту, виникає затримка, впродовж якої сигнал іде до супутника і назад. Цією затримкою можна скористатися, якщо рухатися швидко і не озиратись. Тримаючись за руків’я своєї всепроникної катани, Хіро проходить крізь стіну.

Райфленд виявився великим, яскраво освітленим приміщенням, заповненим елементарними формами в базових кольорах. Враження таке, наче він опинився у навчальній грі, створеній для викладання геометрії трирічним дітям: куби, сфери, тетраедри, поліедри, пов’язані з плетивом циліндрів, ліній та спіралей. Але тут ніби все вийшло з-під контролю, геть вийшло, ніби всі конструктори «Тінкертой» і «Леґо», які тільки є на світі, раптом з’єднали докупи за якоюсь давно забутою схемою.

Хіро в Метасвіті вже достатньо давно, щоб розуміти — ця штука, попри всю свою іграшковість, така ж проста й утилітарна, як і військовий табір. Це модель системи — великої та складної системи. Фігури, мабуть, є комп’ютерами або вузлами великої мережі Райфа, франшиз Райських Брам чи будь-яких інших локальних та регіональних офісів, розкиданих по всьому світу. Розглядаючи ці структури і занурюючись у яскраві тіла, Хіро, можливо, зміг би знайти фрагменти коду, на якому працює мережа Райфа. Можливо, зміг би його зламати, як пропонувала Хуаніта.

Але немає сенсу порпатися в тому, чого не розумієш. Він може годинами битися над фрагментом якогось коду тільки для того, щоб зрештою з’ясувати, що цей код відповідає за автоматичний змив у туалетах Біблійного коледжу Райфа. Хіро рухається вперед, розглядає плетиво форм і намагається віднайти закономірність. Він знає, що потрапив у підсобку Метасвіту, але не уявляє, що саме зберігають у цій підсобці.

Ця система, як він тепер розуміє, насправді складається з кількох окремих мереж, поєднаних в одному просторі. Повсюди надскладне плетиво тоненьких червоних ліній, мільйонів ліній, якими туди-сюди рухаються тисячі дрібних червоних куль. Цілком резонно Хіро припускає, що вони можуть відображати оптоволоконну мережу Райфа з її незліченними локальними офісами та вузлами по всьому світу. Поміж них — купа менш складних мереж в інших кольорах, які можуть вказувати на коаксиальні лінії передачі, на кшталт тих, які використовують у кабельному телебаченні чи в дротовому телефонному зв’язку.

А ще є незграбна і кострубата мережа блакитного кольору. Вона складається з невеликої кількості великих блакитних кубів — їх менше десятка. Вони поєднані між собою масивними блакитними трубами, але більше ні до чого не підключені; труби напівпрозорі, всередині Хіро бачить різнокольорові сплетіння дрібніших контактів. Протагоністу знадобився деякий час, щоб усе це розгледіти, оскільки блакитних кубів майже не видно — вони оточені маленькими червоними кульками та іншими невеликими вузлами, ніби дерева, обплетені кудзу[73]. Скидається на те, що це якась старіша прамережа із власними внутрішніми каналами, переважно примітивними, на кшталт ліній голосового зв’язку. Райф обплів цю мережу власними високотехнологічними системами.

Хіро маневрує, аж поки опиняється біля одного з блакитних кубів, зазирає крізь плетиво ліній, якими той обріс. На кожній із шести граней куба — велика біла зірка.

— Уряд Сполучених Штатів, — здогадується Хуаніта.

— Місце, куди хакери приходять помирати, — додає Хіро. Найбільший, проте найменш ефективний виробник програмного забезпечення.

Хіро з Y. Т. встигли чимало попоїсти в найрізноманітніших вуличних забігайлівках по всьому Л. А. — пончиків, бурито, піци, суші, чого завгодно, і при цьому Y. Т. говорила лише про маму та її жахливу роботу на федералів. Режимний об’єкт. Перевірки на поліграфі. Те, що незалежно від того, як довго вона працює, а все ж не має жодного припущення, чим насправді займається уряд.

Для Хіро це також завжди було таємницею, але, зрештою, в цьому й суть уряду. Його вигадали для речей, які не цікавили приватних підприємців, тобто ці речі, найпевніше, були безглузді — неможливо знати, що і навіщо робить уряд. Хакери традиційно жахалися урядової каторги для айтішників і просто намагалися забути, що така хрінь взагалі існує.

Але в уряду — тисячі програмістів. Вони працюють по дванадцять годин на добу з якогось збоченого відчуття особистої відданості. Їхні методи програмування, хай які грубі та потворні, завжди були дуже і дуже непрості. Тобто за роботою уряду мусило бути щось вагоме.

— Хуаніто?

— Га?

— Не питай, чому я так думаю. Але я вважаю, що уряд виконував якесь велике замовлення на розробку софту для Райфа.

— Логічно, — погоджується вона. — З огляду на його складні стосунки з програмістами: вони йому потрібні, але він їм не довіряє. Уряд — єдина організація, якій він міг довірити написання чогось важливого. Цікаво, чого саме?

— Хвилинку, — каже Хіро, — хвилинку...

Тепер він дуже близько до великого блакитного куба, що стоїть на рівні землі — всі інші куби підключені до цього. Біля куба припаркований мотоцикл у кольоровому рейдері, але рендер цей недалеко відійшов від чорно-білого: великі пікселі та обмежена палітра. У нього є коляска. Біля коляски стоїть Ворон.

Ворон щось тримає у ріках. Це просте геометричне тіло — довгий і гладкий блакитний еліпсоїд завбільшки з кілька футів. Судячи з рухів, Ворон щойно дістав цю штуку з куба; він переносить її до мотоцикла і кладе в коляску.

— Пиздець.

— Саме цього я боялась, — відгукується Хуаніта. — Помста Райфа.

— Він поїде до амфітеатру, де зібралися всі хакери. Райф хоче заразити їх усіх разом, спалити їхні мізки.