Снігопад

Розділ 18

Джейсон на годину випереджає графік. Він виїхав із запасом у пів години, але щойно почав наближатися до Комптона, — він чув історії про це місце, звісно чув, Господи Боже, — то поїхав як божевільний. Дешеві, задрипані франшизи всі як одна прагнули наліпити логотипи з якнайбільшою кількістю страхітливо-ядучого жовтого кольору, тож Аламеда-стрит перед ним була позначена чітко, схожа на струмінь радіоактивної сечі, що б’є на південь просто із мертвого центру Л. А. Джейсон мчить серединою вулиці, ігноруючи розмітку та червоне світло, газує всіма трубами. Більшість франшиз заліплені жовтими лого, це такі слизькі проекти, як «Аптаун», «Нарколумбія», «Каймани-плюс», «Метазанія» і «Тюряга». Кам’янистими островами над цим болотом здіймаються франшизи «Нової Сицилії» — плацдарми, з яких мафія намагається здолати надзвичайно потужну «Нарколумбію».

Планктон з реєстраторами на трьох кільцях[30], що дрочить на економію, переважно купує найпаскудніші ділянки, якими навіть «Тюряга» гребує, потім вони відслинюють ще мільйон єн за нарколумбійську ліцензію — їм потрібна нерухомість, взагалі будь-яка нерухомість, навколо якої можна поставити стіну і заявити про екстериторіальність. Місцеві представництва більшість своєї виручки відправляють до Меделіна як платню за користування франшизою, і залишків ледь вистачає на прожиток.

Дехто намагається трохи притирити, покласти кілька зайвих банкнот у кишеню, коли думає, що камери цього не бачать, а тоді біжить до найближчого закладу «Каймани-плюс» чи «Альпи», яких у цьому районі — як мух на стерві. Але ці люди швидко з’ясовують, що в «Нарколумбїї» приблизно все вважається смертельним переступом, а судової системи як такої нема, є тільки летючі загони справедливості з правом увірватися до твого закладу в будь-який час дня чи ночі та переслати всі записи до знаменитого надзвичайною прискіпливістю комп’ютера в Меделіні. І навряд чи є щось херовіше, ніж постати перед розстрільною бригадою — опинитися біля стіни, що підтримує збудований твоїм потом і кров’ю бізнес.

Дядечко Енцо вважає, що з мафіозним наголосом на відданості й традиційних родинних цінностях вони можуть перехопити чимало таких підприємців, перш ніж ті стануть нарколумбійськими громадянами.

Це пояснює білборди, які дедалі частіше постають перед Джейсоном, що ближче він під’їздить до Комптона. Усміхнене лице Дядечка Енцо, здається, променіє на кожному розі. Як і зазвичай, однією рукою він обіймає якесь здорове на вигляд чорношкіре дитинча, над ними слоган: «МАФІЯ — ТИ МАЄШ ДРУЗІВ У СІМ’Ї!», а ще «РОЗСЛАБТЕСЯ — ВИ НА ТЕРИТОРІЇ, ПІДКОНТРОЛЬНІЙ МАФІЇ!», та ще «ДЯДЕЧКО ЕНЦО НЕ ЗЛОПАМ’ЯТНИЙ».

Цей останній слоган зазвичай іде в супроводі зображення Дядечка Енцо, що обіймає якогось підлітка за плечі й суворо від чогось його застерігає. Це має сприйматися як натяк на те, що колумбійці та Ямайці вбивають усіх підряд.

«ТИ НЕ ПРОЙДЕШ, ХОСЕ!» — Дядечко Енцо виставляє вперед руку, щоб зупинити якогось латиноса з «узі»; за спиною в Дядечка — поліетнічна фаланга дітей і бабусь, які рішуче стискають у своїх руках бейсбольні битки і пательні.

Так, звісно, нарколумбійці досі контролюють обіг листя коки, але коли ніппонська фармацевтична компанія закінчить спорудження своєї фабрики для синтезу кокаїну в Мексікалі, це перестане важити. Мафія покладається на те, що будь-який тямущий хлопак, найближчим часом надумавши почати бізнес, помітить ці білборди і замислиться. Нащо закінчувати життя, задихаючись від власних нутрощів, які тобі заштовхають в горлянку десь на задньому дворі найближчого «Купи-й-Лети», якщо можна вдягти новенький теракотовий блейзер і долучитися до приязної фамілії? Особливо тепер, коли серед їхніх капо є чорні, латиноси, азіати, що поважатимуть твою культурну ідентичність? У перспективі Джейсон за Мафію руками і ногами.

Його чорний Олдмобіль у такому районі — це просто, бляха, мішень на колесах. Комптон — найгірше, що він тільки бачив. Лепрозники запікають собак на рожнах над діжами з гасовим полум’ям. Безхатьки котять перед себе тачки, завалені промоклими грудками банкнот, мільйони і мільярди доларів — вони виловлюють їх із дренажної каналізацій. Останки на дорозі — величезні останки, такі здоровецькі, що можуть бути тільки людськими, — розмащені жирним шаром на цілий квартал. Спалені блокпости перекривають головні вулиці. Франшиз нема. Олдсмобіль клацає на ходу, і Джейсон ніяк не може второпати, що воно таке, аж поки усвідомлює — в нього стріляють. Як же чудово, що дядько переконав його не поскупитися на повне бронювання! І коли він усе збагнув, то знетямився від захоплення. Це тобі не булка з маслом! Він їде собі в Олдсі, ці мудили шмаляють в нього, а йому хоч би що!

Кожна вулиця ще за три квартали від франшизи перекрита бронемашинами мафії. Дахами спалених помешкань снують люди з шестифутовими ґвинтівками, вбрані в чорні вітрівки, на спинах яких п’ятидюймовими флуоресцентними літерами написано «МАФІЯ».

Оце воно, бляха, оце реальний жир.

Наблизившись до блокпосту, він помічає, що його машина стоїть просто на «клейморі[31]». Якщо з ним щось не так, Олдс перетвориться на сталевий пончик. Але що з ним може бути не так? — з ним усе Ок. У нього пріоритетне завдання, цілий стос документів на сидінні, все запаковано, все як слід.

Він опускає вікно, і якийсь високий чин із охорони тицяє в нього сканером сітківки. Ніяких дурниць з ID-картками, за мікросекунду вони дізнаються, хто він такий. Джейсон відкидається на спинку сидіння, пристебнутий пасом безпеки, повертає дзеркальце заднього огляду, дивиться — перевіряє зачіску. Дуже навіть незле.

— Мужик, — нарешті озивається охоронець, — тебе в списку нема.

— Є, — не погоджується Джейсон. — Пріоритетна доставка. Ось папери.

Він простягає копію замовлення з «Контрольнету», охоронець дивиться на неї, щось буркає і йде в густо обліплену антенами бронемашину. А далі — довге-предовге очікування.

До нього підходить якийсь чолов’яга, з’являється просто з порожнечі між франшизою та периметром. Пустище — справжня тундра, всіяна обгорілою цеглою та покорченою електропроводкою, але цей джентельмен іде собі нею, як Ісус — Галілейським Морем. Його костюм — ідеально чорний. Волосся також. Охорони нема. Ось наскільки круто контролюють периметр.

Джейсон помічає, що вартові на блокпосту виструнчуються, поправляють краватки, підсмикують манжети рукавів. Джейсон хоче вилізти зі свого подзьобаного Олдсмобіля, щоб виразити належну повагу цьому чоловікові, хай би ким він був, але не може відчинити дверей, бо просто біля них стоїть здоровило і вдивляється у своє відображення в даху машини.

Усе стається надто швидко, він уже тут.

— Це він? — питає в охоронця.

Охоронець кілька секунд дивиться на Джейсона, ніби сам не вірить своїм очам, тоді переводить погляд на важливу особу в чорному костюмі і киває.

Чоловік у чорному киває у відповідь, обсмикує рукави, кілька секунд роззирається, виглядає снайперів на даху, дивиться куди завгодно, тільки не на Джейсона. Тоді робить крок уперед. Одне його око скляне і дивиться не зовсім у тому напрямку, в якому витріщається живе. Джейсон думає, що насправді той дивиться куди інде, але здоровим оком той втупився саме у Джейсона. А може, й ні. Джейсон не знає, котре з тих очей справжнє, він здригається і ціпеніє, ніби цуцик у глибокій заморозці.

— Джейсон Брекінрідж?

— Бугай, — уточнює Джейсон.

— Заткни хайло. Решту нашої розмови ти мовчиш і сопеш у дві дірки. Коли я скажу, де ти проїбався, ти не запевняєш, що тобі прикро, я й без тебе це знаю. А коли поїдеш звідси живим, то не подякуєш мені за це. Навіть не попрощаєшся зі мною.

Джейсон киває.

— Ти навіть не киватимеш, коли я говоритиму, — це мене страшенно дратує. Сядь каменем і завали хліборізку. Отже, сьогодні вранці тобі дали пріоритетне завдання. Дуже просте, всього-на-всього треба було прочитати список завдань і коментарі до нього. Ти їх не прочитав. Ти вирішив виїбнутися і зайнятися доставкою особисто. А в завданні прямо сказано, щоб ти цього не робив.

Джейсон стріляє очима в напрямку паки з документами на сусідньому сидінні.

— Це фігня, — каже чоловік. — Твої документи нам нахуй не здалися. Нам до самої сраки ти і твоя задрипана франшиза в якійсь дірі. Нам був потрібен кур’єр. У завданні було чітко сказано, що цю роботу має виконати конкретна кур’єрка, яка працює в твоїй зоні — Y. Т. Так сталося, що Дядечкові Енцо подобається Y. Т. Він хоче з нею зустрітися. Але тепер, оскільки ти налажав, бажання Дядечка Енцо не сповниться. От такий жахливий фінал. Яка ганьба! Але правильніше сказати — як же страшенно ти проїбався. Рятувати твою франшизу, Джейсоне Бугай, уже пізно, але ти ще можеш врятуватися сам, і помийні пацюки сьогодні не будуть вечеряти твоїми сосками.