Снігопад

Розділ 17

Джейсон Брекінрідж носить теракотовий блейзер — кольорів Сицилії. Він ніколи не був на Сицилії, але можливо, одного дня там побуває — якщо заслужить. Щоб отримати безкоштовний круїз на Сицилію, Джейсон має зібрати 10 000 Ґумбата-балів[27].

Він починає цей квест з вигідної позиції. Відкривши франшизу «Нова Сицилія», Джейсон автоматично заробив 3333 бали на свій рахунок у Ґумбата-банку. Додайте до цього одноразовий Бонус за громадянство в розмірі 500 балів, і його баланс уже виглядає вельми незле. Це число зберігається на великому комп’ютері в Брукліні.

Джейсон виріс на західній околиці Чикаґо — одному з найбільш франшизованих регіонів країни. Ходив до бізнес-школи при Університеті штату Іллінойс, закінчив його з GPA[28] 2.9567 і захистив бакалаврську роботу під назвою «Взаємодія етнографічного, фінансового та парамілітарного вимірів конкуренції на деяких ринках». Це було польове дослідження боротьби за територію між франшизами «Нова Сицилія» та «Нарколумбія» у його старому районі — на Аврорі.

Франшизою «Нарколумбія», яка втрачала позиції — саме на ній Джейсон переважно будував свою аргументацію, — керував Енріке Кортасар. Джейсон кілька разів коротко з ним спілкувався по телефону, але ніколи не бачив містера Кортасара наживо.

Містер Кортасар відзначив випуск Джейсона, спаливши гранатами фургон Брекінріджів, коли той стояв на парковці, після чого розрядив одинадцять магазинів автоматичної гвинтівки у фасадну стіну їхнього дому.

На щастя, містер Карузо, який завідував місцевою лінійкою франшиз «Нова Сицилія» і саме добивав Енріке Кортасара у цьому районі, дізнався про напади, ще перш ніж вони сталися — найімовірніше, перехопив розвіддані містера Кортасара, що їх передавала ціла армада погано захищених стільникових телефонів та CB-радіо[29]. Він зміг завчасно попередити родину Джейсона, і коли посеред ночі кулі прошивали стіну їхнього дому, вони насолоджувалися безкоштовним шампанським у готелі «Стара Сицилія» за п’ять миль униз по Шосе 96.

Звісно ж, коли в бізнес-школі відбувався щорічний передвипускний ярмарок вакансій, Джейсон спеціально зазирнув на стенд «Нової Сицилії», щоб подякувати містерові Карузо за порятунок його родини від певної смерті.

— Не, знаєш, то ж я просто так, типу, по-сусідськи, шариш, Джесику? — сказав містер Карузо, лупашачи Джейсона поміж лопатки і стискаючи його дельтовидні м’язи, які були як канталупи завбільшки. Джейсон уже не сидів на стероїдах так ґрунтовно, як у п’ятнадцять, але й досі зберігав чудову форму.

Містер Карузо — уродженець Нью-Йорка, у нього був один із найпопулярніших стендів на ярмарку вакансій. Ярмарок відбувався у профспілковому експоцентрі — на підлогу зали нанесли умовну розмітку, два шосе ділили її на квадранти, а всі стенди франшиз і національностей вишикувалися вздовж цих шосе. Стенди міськлавів та інших компаній були заховані на приміських «вулицях» всередині квадрантів. Стенд містера Карузо розташувався просто на перетині двох шосе. Десятки миршавих випускників бізнес-школи стояли в черзі на інтерв’ю, але містер Карузо помітив там Джейсона, підійшов просто до нього і висмикнув із черги, вхопивши за дельти. Всі інші заздрісно вирячились на Джейсона, а сам Джейсон почувався чудово, почувався особливим. Саме таке відчуття у нього викликала вся «Нова Сицилія» — персональна увага.

— Ну, я збирався прийти на співбесіду до вас, ясна річ, і до «Великого Гонконгу містера Лі», бо мене дуже цікавить гай-тек, — сказав Джейсон у відповідь на батьківські розпитування містера Карузо.

Містер Карузо стиснув його особливо сильно. Голос свідчив, що він прикро вражений, але не ставиться до Джейсона якось гірше, принаймні поки що.

— Гонконг? І нащо такому розумному хлопчику здалася якась засрана компанія ніпів?

— Ну, власне кажучи, вони не ніпи, і правильно буде «ніппонці», — пояснив Джейсон. — Гонконг — це переважно Кантонська...

— Усі вони ніпи, — перебив містер Карузо. — І знаєш, чого я так кажу? Не того, що я расист — я, бля, взагалі не расист. Але для них — ну, знаєш, для всіх тих людей, для ніпів, — ми чужоземні демони. Так вони нас називають. Чужоземні демони. Як тобі таке?

Джейсон підлабузницьки гигикнув.

— І це після всього того добра, яке ми їм зробили. Але тут, в Америці, Джесику, ми всі чужоземні демони, не? Ми всі сюда відкись приперлися — хіба крім індіанців. Ти ж не підеш на співбесіду до народу Лакота, нє?

— Ні, сер, містере Карузо.

— Розумака. Я з тобою згоден. Але щось мене задохуя віднесло від основної думки, а думка полягала в тому, що раз у нас усіх є свої унікальні етичні та культурні ідентичності, роботу треба шукати в організації, яка не менш унікально поважає і прагне зберегти ці неповторні ідентичності — переплавити їх у дієву цілість, розумієш?

— Так, я розумію, містере Карузо.

На цей момент містер Карузо вже відвів його на деяку відстань і зараз прогулював одним із метафоричних Шосе Перспектив.

— І що, Джесику, ти знаєш якісь бізнес-організації, що відповідають цій моделі?

— Ну...

— Це, блядь, точно не Гонконґ. Він для білих педрил, які хочуть стати ніпами, але не можуть, хіба ти не знав? Ти ж не хочеш бути ніпом, га?

— Ха-ха. Ні, сер, містере Карузо.

— А знаєш, шо я чув? — містер Карузо відпускає Джейсона, повертається і стає до нього впритул, грудьми до грудей, його сигара, ніби запалена стріла, з кожним помахом сичить біля вуха Джейсона. Це конфіденційна частина бесіди, приватна історія між двома чоловіками. — Знаєш, що буде, якщо всратись на роботі в Японії? Тобі відріжуть палець. Чвах! І все, як і не було. Богом присягаюся. Не віриш?

— Я вам вірю. Але ж не по всій Японії, сер. Це правдиво тільки щодо Якудзи. Японської мафії.

Містер Карузо відкинув голову і засміявся, а потім знову обійняв Джейсона за плечі.

— Знаєш, Джейсоне, ти мені подобаєшся — справді подобаєшся. Японська мафія. А скажи-но мені, Джейсоне, ти коли-небудь чув, щоб хтось називав нашу справу «Сицилійською якудзою», га?

Джейсон засміявся.

— Ні, сер.

— А знаєш, чого так? Знаєш? — містер Карузо перейшов до серйозної, вагомої частини своєї промови.

— Чого так, сер?

Містер Карузо розвернув Джейсона, і тепер вони обоє дивляться в перспективу шосе, на високу статую Дядечка Енцо, що височіє над перехрестям, ніби статуя Свободи.

— Бо ми такі одні, синку. Одні-єдині. І ти можеш до нас приєднатися...

— Але ж така конкуренція...

— Що? Ви тільки послухайте! У тебе ж середній бал — три з чимось! Ти всіх порвеш, синку!

Містер Карузо, як і кожен франшизник, має доступ до «Контрольнету» — лістинґа-агрегатора, за допомогою якого «Нова Сицилія» відстежує те, що в них називається «перспективними зонами». Він веде Джейсона назад до стенду — повз усіх тих невдах, які досі стоять у черзі, і Джейсону це направду подобається — і поєднується до мережі. Джейсону тільки й залишається, що вибрати регіон.

— У мене дядько продає машини на півдні Каліфорнії, — каже Джейсон, — і я знаю, що цей регіон динамічно розвивається, тож...

— Безліч перспективних зон! — сказав містер Карузо, радісно гатячи пальцями по клавіатурі. Він крутнув монітором, демонструючи Джейсону мапу околиць Л. А. із червоними цятками, які вказують на незайняті сектори. — Обирай, Джесику!

Нині Джейсон Брекінрідж працює менеджером «Нової Сицилії» #5328 у Долині. Щоранку він одягає зграбний блейзер теракотового кольору і їде на роботу в олдсмобілі. Більшість молодих підприємців радше сідають за кермо BMW чи «акури», але організація, до якої тепер належить Джейсон, на перше місце ставить традиційні та родинні цінності, вона не ганяється за блискучими імпортними цяцьками.

— Якщо американська машина годиться для Дядечка Енцо... Нагрудну кишеню Джейсонового блейзера прикрашає вишите лого Мафії. В лого вплетено літеру Ґ, тобто Ґамбіно — підрозділ, що займається фінансовими справами у Долині Л. А. Нижче зазначено його ім’я: Джейсон (Бугай) Брекінрідж. Це нікнейм, який вони з містером Карузо вигадали торік на ярмарку вакансій — у кожного має бути нікнейм, це традиція, це знак гордості, і вони люблять, коли ти сам обираєш собі якесь промовисте ім’я.

Джейсон — менеджер місцевого офісу, його робота полягає в тому, щоб перерозподіляти роботу між місцевими підрядниками. Щоранку він паркує Олдсмобіль перед входом і заходить в офіс, пригинаючись, минає броньовані двері, щоб уникнути гіпотетичних нарколумбійських снайперів. Це не заважає їм час від часу пострілювати в Дядечка Енцо, який височіє над франшизою, але ці щити можуть витримати дуже й дуже багато, перш ніж втратять товарний вигляд.

Опинившись у безпеці, всередині, Джейсон підключається до «Контрольнету». На екран автоматично виводиться список завдань, тільки й треба, що знайти підрядників, які зможуть усе це виконати, перш ніж він увечері піде додому, — інакше доведеться все робити самотужки. Хай там як, а треба впоратися з усіма завданнями. Переважна їх більшість — прості доставки, які він передоручає кур’єрам. Потім треба зібрати заборгованість у не надто сумлінних боржників та у франшиз, що платять «Новій Сицилії» за «дах» і охорону. Якщо це перше попередження, Джейсон зазвичай навідує їх особисто, розставляючи всі акценти й наголошучи, що організація потрактовує питання заборгованості як приватну справу, яку вирішує тет-а-тет, як гру з відкритими картами, правильний мікроменеджмент. Якщо це друге чи третє попередження, він, як правило, укладає контракт із філією «Костоломи International», надвпливового колекторського агентства, роботою якого він завжди лишався задоволений. Час від часу трапляється Код Н. Джейсон ненавидить працювати з Кодом Н, вважаючи його ознакою пошкодження в системі взаємної довіри, яка й рухає суспільство вперед, але найчастіше цим займаються безпосередньо на регіональному рівні, тобто Джейсону залишається хіба постменеджмент і робота з громадською думкою.

Цього ранку Джейсон почувається особливо бадьорим, а його Олдсмобіль відполірований до блиску. Перш ніж увійти, він підбирає на парковці кілька обгорток від бурґерів — щоб вони поскисали, ті снайпери. Він чув, що Дядечко Енцо десь неподалік, а ти ніколи не знаєш, коли він зі своєю армадою лімузинів і бронемашин заскочить до найближчої франшизи потиснути руки рядовим співробітникам. Так, сьогодні Джейсон працюватиме допізна, буде на ногах, аж поки почує, що літак із Дядечком Енцо на борту щасливо залишив цей район.

Він залоґінюється в «Контрольнет». Випадає список завдань, усе цілком звично, не надто й довгий список. Сьогодні міжфраншизна діяльність на мінімумі, бо всі локальні менеджери гарують, наводять лоск, проводять інспекції перед можливим приїздом Дядечка Енцо. Але одне із завдань позначене червоним як пріоритетне.

Пріоритетні завдання дещо незвичні. Симптом занепаду моралі та загальної розхристаності. Кожне завдання має бути пріоритетним, але час від часу стається щось, що ніяк не можна відтермінувати чи проїбати. Локальний менеджер, як-от Джейсон, не може виставляти на завдання пріоритет — така вказівка мусить походити з вищого ешелону.

Зазвичай пріоритетне завдання — це саме Код Н, але Джейсон із полегшенням помічає, що це — звичайна доставка. Треба відвести деякі документи з його офісу в «Нову Сицилію» #4649, на південь від центру.

Далеко на півдні. Комптон. Зона бойових дій, давня цитадель нарколумбійців і стрільців-растафарі.

Комптон. І на якого ж біса офісу в Комптоні знадобилася ним особисто завірена копія фінансових записів? Вони ж там постійно і наввипередки повинні займатися Кодом Н...

Власне кажучи, в одному з кварталів Комптона є дуже активна група Молодої Мафії, що успішно розігнала всіх нарколумбійців та підім’яла під владу Мафіозної варти цілий район. Старенькі бабусі знову виходять на вулицю після смеркання, діти чекають шкільних автобусів та грають у класики на тротуарах, які ще недавно були политі кров’ю. І це чудовий взірець — якщо таке можна зробити в одному кварталі, це можна зробити будь-де.

І Дядечко Енцо сьогодні прибуває саме для того, щоб привітати їх особисто.

Сьогодні по обіді.

І #4649 буде його тимчасовою штаб-квартирою.

Такі збіги приголомшують.

Джейсону дали пріоритетне завдання привезти свою особову справу до тієї самої франшизи, в якій Дядечко Енцо питиме еспресо нині по обіді!

Дядечко Енцо ним зацікавився.

Містер Карузо нахвалявся, що має зв’язки десь нагорі, але чи може він бути підв’язаний настільки високо?

Джейсон відкидається на спинку обертового крісла червонувато-брунатної барви, щоб обміркувати цілком реальну ймовірність того, що вже за кілька днів він керуватиме цілим регіоном — або навіть більше.

Одне можна сказати достеменно: таку доставку не довіриш якомусь там кур’єру, це не для шпани на скейтбордах. Щоб доправити папери, Джейсон сам поїде Олдсмобілем до Комптона.