Снігопад

Розділ 36

Поки чоловікові не виповниться двадцять п’ять, він час від часу думає, що за певних обставин міг би стати найохуєннішим крутим чуваком з усіх крутих чуваків на світі. Якби я оселився в монастирі в Китаї і десять років старанно вивчав бойові мистецтва. Якби мою родину знищили колумбійські наркобарони, і я заприсягся помститися. Якби в мене була смертельна хвороба, мені залишався рік, і я присвятив би його очищенню вулиць від злочинності. Якби я присвятив своє життя тому, щоб стати охуєнним і крутим.

Десь так почувався і Хіро — а тоді зустрівся з Вороном. У певному сенсі це принесло полегшення, тепер не доводиться паритись тим, аби стати найохуєннішим і найкрутішим. Він пізнав своє місце. Останній мазок у цій картині, та єдина річ, яка справді робить першокласну найохуєннішість цілком недосяжною — це, безперечно, воднева бомба. Якби не бомба — він би ще міг на щось сподіватися. Може, знайти ахіллесову п’яту Ворона. Підкрастися, скинути з мосту, накачати наркотою, наїбати і втекти. Але ядерна парасолька робить Ворона для решти світу просто недосяжним.

І це нормально. Іноді нормально бути просто охуєнним. Знати свої межі. Працювати з тим, що є.

Щойно Хіро опиняється на шосе і націлюється на гори — підключається до свого офісу. «Земля» досі на місці, показує Пліт. Хіро споглядає планету, примарною голограмою накладену на шосе, поки їде в Ореґон зі швидкістю сто сорок миль за годину.

Звіддалік Пліт виглядає більшим, ніж є насправді. Наблизивши картинку, він бачить, що цю ілюзію створює всюдисуща рукотворна хмара-пляма зливних відходів і смоґу, що шириться океаном і атмосферою.

Пліт кружляє в Тихому океані за годинниковою стрілкою. Коли запускаються двигуни «Ентерпрайза», то з’являється можливість мінімально контролювати напрямок його руху, але справжня навігація там практично неможлива з огляду на гори лайна, що приліпилося до корабля. Він рухається переважно гнаний вітром та ефектом Коріоліса[58]. Кілька років тому він пропливав повз Філіппіни, В’єтнам, Китай, Сибір, підбираючи біженців. Тоді попрямував повз Алеутські острови, вздовж Ручки Аляски[59], а зараз дрейфує поблизу маленького містечка Порт Шерман, штат Ореґон, біля кордону з Каліфорнією.

Флотилія рухається Тихим океаном переважно завдяки океанічним течіям і коли-не-коли губить чималі свої фрагменти. Рано чи пізно їх прибиває, наприклад, до Санта-Барбари — все ще великі, зчеплені разом шматки, завантажені скелетами та обгризеними кістками.

Якщо такий фрагмент прибиває до Каліфорнії, для нього починається нова фаза життєвого циклу. Коли кількасот тисяч біженців вирвуться на волю і кинуться до берега, безладна імпровізована обшивка злізе, як стара шкіра. Нечисленні біженці, що допливуть аж сюди — це, за означенням, люди достатньо спритні, щоб взагалі потрапити на Пліт, достатньо витривалі, щоб пережити смертельно повільне плавання арктичними водами, достатньо міцні, щоб не загинути від рук інших біженців. І всі вони, звісно, чудові люди. Саме таких людей ви будете раді побачити на своєму приватному пляжі, особливо коли вони десантуються групами по кілька тисяч осіб.

А тоді, роздягнувшись до кількох найбільших суден, отримавши достатньо можливостей для маневру, «Ентерпрайз» знову рушить півднем Тихого океану, до Індонезії, де знову зверне на північ та розпочне новий цикл міграції.

Кочові мурахи долають повноводні річки, залазячи одна на одну, чіпляючись докупи, утворюючи маленькі плавучі кулі. Багато мурах відвалюються і йдуть на дно, мурахи, котрі опиняються унизу таких понтонів, звісно, також тонуть. Але достатньо швидкі та спритні, щоб видряпатись нагору, виживають, і безліч мурах перебираються на інший берег — саме тому не можна зупинити мурашине військо, просто підірвавши мости. Саме так біженці перетинають Тихий океан, хай вони й надто бідні, щоб забронювати собі місце на справжньому судні чи купити нормальний човен. Нова хвиля накочується на Західне узбережжя що п’ять років — чи близько того, — коли океанічні течії приносять «Ентерпрайз» назад.

Останніх кілька місяців власники прибережної нерухомості в Каліфорнії наймали охорону, встановлювали прожектори і протипіхотні загорожі вздовж лінії припливу, монтували на яхтах кулемети. Всі вони підписалися на щодобовий «Звіт про Пліт» від ЦРК, на розсилання свіжих новин прямо із супутника, на звістки про те, коли свіжа банда з двадцяти п’яти тисяч виголоднілих євразійців відчепиться від «Ентерпрайза» і вгризеться в Тихий океан міріадами весел, наче мурашиними лапками.

— Треба ще трохи покопатися, — звертається Хіро до Бібліотекаря. — Але цього разу потрібні лише вербальні дані, бо я зараз їду по 1-5 на неймовірній швидкості, тож мушу пильнувати вантажівки і все таке.

— Матиму на увазі, — звучить у навушниках голос Бібліотекаря. — Обережно біля Санта-Кларіти, там вантажівка перегородила дорогу. А в лівій смузі біля виїзду на Туларе — велика вибоїна.

— Дякую. То хто ці боги? В Лаґоса були якісь думки з цього приводу?

— Лаґос вважав, що вони могли бути магами, тобто звичайними людьми з особливими здібностями, або прибульцями.

— Так-так-так, скинь оберти. Давай по черзі. Що Лаґос мав на увазі під «звичайними людьми з особливими здібностями»?

— Припустімо, нам-шуб Енкі справді працював як вірус. Припустімо, хтось на ім’я Енкі його винайшов. Тоді цей Енкі мав бути наділений лінгвістичними здібностями, що виходять далеко за межі нашого розуміння нормальності.

— І як ця сила працювала? Яким був механізм?

— Я можу запропонувати лише припущення самого Лаґоса.

— Нехай так, давай припущення.

— Віра в магічну силу мови не є чимось непересічним ні в містичній, ні в академічній літературі. Кабалісти — юдейські містики з Іспанії та Палестини — вірили, що надприродні знання та силу можна здобути, у певний спосіб комбінуючи літери Божого Імені. Скажімо, Абу Аарон, ранній кабаліст, який переїхав із Багдада в Італію, подейкують, умів творити дива силою Святих Імен.

— Про яку саме силу йдеться?

— Більшість кабалістів були теоретиками, їх цікавила чиста медитація, але існували й кабалісти-практики, вони намагалися використовувати силу кабали в повсякденні.

— Інакше кажучи, чаклуни.

— Так. Ці кабалісти-практики послуговувалися так званим «архангельським алфавітом», який походить від греко-арамейського теургічного алфавіту першого століття і нагадує клинопис. Кабалісти називали цей алфавіт «окописом», бо літери складалися з рисок та кружалець, які разом нагадували очі.

— Одиниці та нулі.

— Деякі кабалісти розділяли літери алфавіту залежно від того, де саме в роті утворювалися відповідні звуки.

— Окей. Тобто — в сучасних категоріях — вони проводили паралель між літерою, написаною на сторінці, та нейронними зв’язками, що беруть участь у процесі озвучення цієї літери.

— Так. Через аналіз вимови різних слів вони змогли прийти до складних і глибоких висновків про їхнє істинне, імпліковане значення та вагу.

— Окей. Як скажеш.

— Академічний пласт літератури, звісно, далеко не такий цікавий, але значну його частину присвячено дослідженню Бабеля. Не самої події, Вавилонського стовпотворіння, — тут більшість дослідників одностайні в тому, що це міф, — а тенденції мов до віддалення. Було запропоновано не одну теорію, яка намагалася поєднати всі мови в одну.

— І ці теорії Лаґос спробував пристосувати до своїх гіпотез про вірус.

— Так. Існують дві школи: релятивістів та універсалістів. Покликаючись на узагальнення Джорджа Стейнера, релятивісти вважають, що мова є не носієм думки, а радше засобом, який визначає явища позамовної дійсності. Мова є основою пізнання. Наше сприйняття всього навколишнього формується в потоці відчуттів, які проходять через цю основу, а тому досліджувати еволюцію мови — це те саме, що досліджувати еволюцію людського мислення.

— Окей, я розумію, чому це важливо. А що універсалісти?

— На противагу релятивістам, які вважають, що мови не обов’язково мають щось спільне, універсалісти переконані, що достатньо глибокий аналіз різних мов таки може виявити в них спільні риси. Тож вони аналізують мови, дошукуючись таких рис.

— І як, щось знайшли?

— Ні. Поки що з кожного правила були винятки...

— ... що знижує цінність універсалізму десь до рівня виїденого яйця.

— Не обов’язково. Вони пояснюють цю проблему, стверджуючи, що спільні риси заховані надто глибоко, щоб їх узагалі можливо було аналізувати.

— Це просто відмазка.

— Йдеться про те, що на певному рівні мова відбувається в самому мозку, і раз усі людські мізки більш-менш однакові...

— Апаратне забезпечення однакове. Не програмне.

— Ви вдаєтеся до незрозумілої мені метафори.

Хіро закладає дугу навколо величезного автопричепа Airstream — той хитається з боку на бік під небезпечними поривами вітру, що шугає долиною.

— Ну, на початку мозок франкомовної людини працює так само, як мозок англомовної. Але діти ростуть і отримують різне програмне забезпечення — вивчають різні мови.

— Так. А тому, на думку універсалістів, англійська і французька — чи будь-які інші мови — повинні мати спільні риси, закорінені в «глибинних структурах» мозку. Згідно з теорією Хомського, глибинні структури — це вроджені компоненти мозку, які дозволяють виконувати певні формальні операції з послідовностями символів. Або, перефразовуючи Еммона Баха вслід за Стейнером: ці структури, зрештою, зумовлюють фактичне зонування кори, перетворення її на нескінченно розгалужену та водночас «запрограмовану» мережу електрохімічних та нейрофізіологічних каналів.

— Але ці глибинні структури настільки глибинні, що ми їх навіть не можемо побачити?

— Універсалісти вважають, що ці активні вузли лінгвістичної взаємодії — глибинні структури — настільки глибокі, що не піддаються жодним спостереженням чи описам. Або, вдаючись до аналогії Стайнера: якщо ви піднімете хтонічну істоту з морських глибин, вона одразу ж розпадеться чи ґротескно змінить свою форму.

— І знову змія. То в що там вірив Лаґос, в яку теорію? Релятивізм чи універсалізм?

— Здається, він не бачив між ними особливої різниці. Зрештою, обидві теорії в чомусь та містичні. Лаґос вважав, що обидві школи через різні міркування зрештою прийшли б до одного висновку.

— Проте між ними є принципова відмінність, — не погоджується Хіро. — Універсалісти вважають, що наша мовна здатність визначена заздалегідь запрограмованими структурами мозку — каналами в корі. Релятивісти не вірять в існування таких обмежень.

— Лаґос модифікував строгу теорію Хомського, припустивши, що вивчення мови нагадує записування коду на PROM — цю аналогію я не здатен інтерпретувати.

— Аналогія цілком зрозуміла. PROM — це програмовані чипи в режимі RO тільки для зчитування. Коли вони тільки сходять з конвеєра, на них немає інформації, інформацію на ці чипи можна записати раз, і тільки раз, після чого вона вже не змінюється. Ця інформація, софт, намертво прив’язується до чипа і стає частиною апаратного забезпечення. Коли записуєш код на PROM, його можна зчитати, але дописати вже нічого і ніколи не вийде. Отже, Лаґос намагався сказати, що мозок новонародженої дитини не має жодної структури, — з цим згодні релятивісти, — але коли дитина вивчає якусь мову, мозок виробляє відповідну структуру, мова «записується» на залізо і стає перманентною частиною глибинних структур мозку — і з цим згодні універсалісти.

— Так. Це його інтерпретація.

— Окей. То коли йшлося про те, що Енкі може бути реальною особою з магічними здібнотями, малося на увазі, що Енкі якимось чином розумів зв’язок між мовою і мозком, знав, як цим маніпулювати. Аналогічно й хакер, що знає таємниці комп’ютерної системи, може написати код і цим кодом контролювати її — такий собі цифровий нам-шуб.

— Лаґос казав, що Енкі міг виходити у всесвіт мови і бачити його перед своїми очима — так само люди виходять у Метасвіт. Це дало йому владу створювати нам-шуби, а нам-шуби мали владу змінювати функції мозку і людського тіла.

— Чого ж сьогодні так не роблять? Чому не існує англомовних нам-шубів?

— Стейнер зазначає, що не всі мови однакові. Деякі мови краще формулюють метафори. Гебрейська, арамейська, грецька і китайська добре надаються для гри слів, а тому мають надійний зв’язок із реальністю: «...в Палестині є Кірат Сефер, „Місто літер“, у Сирії був Біблос, „Місто Книги“. На противагу їм, інші цивілізації здаються „безмовними“, як, наприклад, Єгипет, де не цілком розуміли здатність мови до творення і перетворення». Лаґос вважав, що шумерська мова була неймовірно могутньою — принаймні, п’ять тисяч років тому в Шумері.

— Мова, що підходила для нейролінґвістичного гакінґу Енкі.

— Ранні лінґвісти, услід за кабалістами, вірили у фантастичну мову, мову Едему, мову Адама. Вона дозволяла людям розуміти одне одного, комунікувати без непорозумінь. Це була мова Логосу, миті, коли Бог створив світ, сказавши, «нехай станеться так». У мові Едему називання речі тотожно творенню. Знову-таки, цитуючи Стейнера: «Наша мова стоїть поміж сприйняттям та істиною, як брудна шибка чи запорошене дзеркало; мова ж Едему нагадує прозоре скло, крізь яке проникає світло загального розуміння. Тож Вавилон став другим Гріхопадінням». Ісаак Сліпий, ранній кабаліст, стверджував, що, згідно з перекладом Гершома Шолема, «людська мова пов’язана з мовою божественною, і всі мови світу, небесні та людські, походять зі спільного джерела: Імені Бога». Тож кабалісти-практики, чаклуни, мали титул Баал Шем, тобто «господар імені бога».

— Машинної мови світу.

— Це ще одна аналогія?

— Комп’ютери спілкуються машинною мовою, — пояснює Хіро, — написаною одиницями і нулями — бінарним кодом. На найнижчому рівні всі комп’ютери запрограмовані послідовностями одиниць і нулів. Програмуючи машинною мовою, ти контролюєш стовбур головного мозку комп’ютера, корінь його існування. Це Мова Едему. Але мати справу з машинною мовою складно — дуже швидко можна збожеволіти, якщо працювати з інформацією на таких низьких рівнях, тож для програмістів створили цілий Вавилон комп’ютерних мов: FORTRAN, BASIC, COBOL, LISP, Pascal, C, PROLOG, FORTH. Варто заговорити до комп’ютера однією з цих мов, і спеціальна програма, компілятор, переведе сказане у машинну мову. Але ніхто не знає, що насправді робить компілятор. Результат не завжди відповідає наміру. Ніби інформація проходить крізь брудну шибку чи запорошене дзеркало. Справді просунутий хакер розуміє істинну суть внутрішніх процесів машини, він бачить, що стоїть за мовою, з якою працює, бачить таємні дії бінарного коду — стає своєрідним Баал Шемом.

— Лаґос вважав, що легенди про мову Едему — це лише перебільшені версії справжніх подій. Ці легенди відбивають ностальгію за часами, коли люди говорили шумерською мовою — вищою за всі, які прийшли після неї.

— Шумерська реально така крута?

— Ні, наскільки відомо сучасним лінгвістам, — відповідає Бібліотекар. — Як я вже казав, ми здебільшого не здатні її зрозуміти. Лаґос підозрював, що в ті часи слова працювали інакше. Якщо чиясь рідна мова впливає на фізичну структуру мозку реципієнта, то можна сміливо припустити, що в шумерів — чия мова радикально відрізнялась від усіх, які є сьогодні — мозок також фундаментально відрізнявся від вашого. Лаґос вважав, що саме тому шумерська мова ідеально підходила для створення і розповсюдження вірусів. Віруси, створені шумерською мовою, поширювалися стрімко і лавиноподібно, аж поки заражали всіх навколо.

— Мабуть, Енкі теж про це знав, — коментує Хіро. — Може, нам-шуб Енкі не був аж настільки поганим. Може, Вавилон — це найкраще, що взагалі з нами ставалося.