Снігопад

Розділ 46

— Куди вони зникли? — запитує Хіро.

Усі вже шукають поглядом шмат причалу, ніби водночас помітили, що він зник. Нарешті помічають — дрейфує за чверть милі позаду. Всі боси та охорона тепер стоять і дивляться в одному напрямку.

Навколо кружляє катер — підібрати.

— Вони, мабуть, таки зуміли відчепити буксирний трос, — припускає хакер.

— Навряд, — сумнівається чоловік зі скляним оком. — Він кріпиться на днищі, під водою. І трос сталевий, вони не могли його перерізати.

Хіро помічає, що на воді похитується ще один човник, десь на півшляху між росіянами і катером, що буксирував їх. Помітити його складно, бо він маленький, з низькою осадкою і пофарбований у тьмяні природні кольори. Це одномісний каяк. На його борту — довговолосий чоловік.

— Бляха, — кидає Лівіо. — Звідки він узявся?

Чоловік на каяку кілька секунд озирається, вивчає хвилі. Тоді раптом повертається і починає чимдуж веслувати, прискорюватися, однак щокілька помахів весла озирається. Накочує велика хвиля, і в мить, коли вона пірнає під каяк, гребець ще сильніше налягає на весло, аби не відстати. Каяк завмирає на гребені й ракетою мчить уперед зі швидкістю удвічі більшою за все інше, що тримається на воді.

Впираючись у хвилю веслом, каякер кілька разів різко змінює напрямок. Тоді раптом кладе весло впоперек каяка, сягає рукою на дно човника і вивуджує невеликий темний предмет — трубку завдовжки десь чотири фути, яку кладе собі на плече.

Вони з катером пролітають один повз одного, між ними відстань щонайбільше двадцять футів. Потім катер вибухає. Від «Цзюлуна» до місця події кілька сотень ярдів. Корабель закладає настільки крутий поворот, наскільки це можливо з його габаритами, намагається розвернутись на сто вісімдесят, щоб повернутися і самостійно розібратися з росіянами та, що може бути більшою проблемою, з Вороном.

Ворон веслує до своїх корешів.

— От засранець, — вражено бурмоче Лівіо. — І що він з ними робитиме? Забере на Пліт у своєму бісовому каяку?

— У мене від цього всього мурашки по тілу, — зізнається Скляне Око. — Переконайся, що нагорі є хлопці зі «стінґерами», — у них на підході має бути вертоліт чи щось таке.

— Кораблів на радарі не видно, — спускаючись із містка, повідомляє один із бійців. — Лише ми і вони. Вертушок теж нема.

— Ви ж знаєте, що у Ворона ядерна бомба? — уточнює про всяк випадок Хіро.

— Щось таке чув, але цей каяк замалий. Та що там — крихітний. Я взагалі не вірю, що на чомусь подібному можна виходити в море.

У морі починає рости гора. Бульбашка чорної води росте і ширшає. Позаду вутлого плота випинається чорна вежа, з її верхівки випростуються два крила. Вежа росте, крила дедалі вище здіймаються над водою, а попереду і позад вежі продовжує спливати гора, набуває чітких обрисів. Червоні зірки і кілька цифр. Втім, нема потреби вдивлятися у цифри, аби зрозуміти: це субмарина. Ядерна субмарина.

Нарешті вона зупиняється. Так близько від росіян на маленькому плоту, що Ґуров із друзями можуть на неї мало не перескочити. Ворон веслує до них, ніби скляним ножем розтинаючи хвилі.

— Блядь! — вигукує чоловік зі скляним оком. Він приголомшений. — Пиздець, пиздець, пиздець. Дядечко Енцо оскаженіє.

— Ти ж не міг знати, — заспокоює його Лівіо. — Може, вгатити по них?

Не встигає чоловік зі скляним оком щось вирішити, як оживає гармата на палубі субмарини. Перший снаряд пролітає повз них лише за кілька ярдів.

— Окей, події надто стрімко розвиваються. Хіро, за мною.

Команда «Цзюлуна» вже оцінила ситуацію і поставила на субмарину. Матроси бігають туди-сюди вздовж леєрів і скидають у воду великі пластикові капсули. Капсули лускають яскраво-помаранчевими складками і розквітають рятувальними плотиками.

Коли артилеристи на борту пристрілюються, події починають розгортатися ще стрімкіше.

«Цзюлун» ніяк не може вирішити, що йому краще зробити — потонути, згоріти чи просто зникнути з лиця землі, тому робить все водночас. На цей момент більшість людей, що були на його борту, вже встигли перебратися на рятувальні плоти, тепер вони гойдаються на хвилях, натягують помаранчеві рятувальні жилети і спостерігають за субмариною.

Останнім у субмарину спускається Ворон. Він витрачає ще хвилину-дві, щоб забрати з каяка своє спорядження: якісь дрібниці з торб і восьмифутовий спис із напівпрозорим листоподібним наконечником. Перш ніж зникнути в люкові, він обертається до уламків «Цзюлуна» і піднімає над головою свого списа — на знак тріумфу і як погрозу. Тоді зникає. По кількох хвилинах зникає і субмарина.

— У мене від нього мурашки по тілу, — повторює мафіозі зі скляним оком.