Снігопад

Розділ 49

Іноді вдалині пропливають судна. Кілька навіть підходять досить близько — роздивитися, але в жодного, здається, нема настрою їх рятувати. Довкола Плоту небагато альтруїстів, а тут поживи нема — одразу видно.

Час від часу вони бачать старий океанський траулер футів з п’ятдесят завдовжки, навколо якого в’ються з пів десятка маленьких прудких корабликів.

Коли Еліот повідомляє, що це піратські кораблі, Вік та Риб’яче Око нашорошуються. Вік розмотує пакети для сміття, якими захищав від солоної мжички свою гвинтівку, і знімає оптичний приціл, який зараз може правити за оглядову трубу. Хіро не бачить жодної причини, чому для цього треба знімати приціл — хіба що інакше виникатиме враження, що береш кораблі на мушку.

Щоразу, коли на обрії з’являється піратський корабель, всі по черзі на нього дивляться, перемикаючи режими: видимий спектр, інфрачервоний тощо. Еліот достатньо потинявся по морях-океанах, щоб вивчити кольори піратських угруповань, тож тепер із першого погляду крізь приціл може сказати, хто перед ними. Якогось дня одним із ними курсом кілька хвилин іде Клінт Іствуд зі своєю бандою, розглядають їх, тоді Чудова Сімка посилає один зі своїх корабликів на розвідку — для пошуків потенційного скарбу. Хіро мало не сподівається потрапити до Сімки в полон, бо в них найгарніший піратський корабель на світі: колишня люксова яхта з приладнаними на фордеку пусковими трубами «Екзосет[68]». Але ця розвідка нічим не закінчується — пірати не знаються на термодинаміці, а тому не можуть втямити, що означає нескінченний шлейф пари з-під плоту.

Одного ранку, щойно розвіявся туман, зовсім близько від них матеріалізується старий траулер, з’являється просто нізвідки. Хіро вже якийсь час чув шум його двигунів, але й гадки не мав, що корабель настільки близько.

— Хто це? — питає Риб’яче Око, давлячись кавою сухої заморозки, яку щиро зневажає. Він загорнувся у покривало з фольги і заховався під навісом, тож видно лише його руки і голову.

Еліот роздивляється гостей у приціл. Не те щоб його лице читалось як розгорнута книга, але він вочевидь не надто втішений побаченим.

— Брюс Лі.

— І що це має означати?

— А ви гляньте на кольори, — каже Еліот.

Корабель підійшов уже достатньо близько, щоб можна було розгледіти прапор. Це руде полотнище зі срібним кулаком посередині, парою схрещених нунчаків унизу та ініціалами Б і Л обабіч.

— І що не так?

— Ви знаєте того хлопця, Брюса Лі, що ними командує? В нього куртка таких самих кольорів.

— І?

— І це не нашивка чи малюнок, це реальні скальпи. Типу колажу.

— Перепрошую? — дивується Хіро.

— Ходять чутки, лише чутки, що він прочісував кораблі біженців у пошуках людей із рудим чи сріблястим волоссям, щоб зібрати потрібні скальпи.

Хіро ще перетравлює нову інформацію, коли Риб’яче Око ухвалює несподіване рішення.

— Я хочу поговорити з цим Брюсом Лі. Він мене зацікавив.

— Нафіга говорити з тим їбанутим психопатом? — вражено питає Еліот.

— Ага, — підтримує моряка Хіро. — Хіба ви не бачили ту серію «Шпигунського ока»? Він же маніяк.

Риб’яче Око здіймає руки вгору, немов демонструючи цим, що відповідь, як у католицькій теології, перебуває за межами розуміння простого смертного.

— Я так вирішив.

— Та хто ви, блядь, такий? — обурюється Еліот.

— Президент цього злоїбучого корабля, — роз’яснює Риб’яче Око. — Самопроголошений, оце щойно. Є інші кандидати?

— Ага, — Вік уперше за сорок вісім годин подає голос.

— Хто за, скажіть «так», — командує Риб’яче Око.

— Так, — відповідає Вік, прикликавши на поміч усе своє красномовство.

— Я переміг, — робить висновок Риб’яче Око. — То як нам витягти цих хлопців на поговорити?

— А нащо воно їм? — не розуміє Еліот. — З того, що в нас є, їх зацікавить хіба те, що можна нагарпунити.

— Хочеш сказати, що вони гомики? — буряковіє Риб’яче Око.

— Бля, чоловіче, — дивується Еліот. — Та ви ж навіть оком не кліпнули, коли я розповідав про скальпи.

— Я так і знав, що це лайно з кораблями пахне смаленим, — зізнається «президент».

— Якщо вам від того стане легше, вони не голубі у звичному розумінні, — пояснює Еліот. — Вони гетеросексуали, але пірати. Тобто поведуться хоч на пончик — аби тепле і з діркою.

Риб’яче Око приймає рішення.

— Так, ви двоє, Хіро з Еліотом, ви китайці. Роздягайтесь.

— ?

— Вперед. Я президент, забули? Чи ви хочете, щоб вас Вік роздягнув?

Еліот і Хіро мимоволі зиркають на Віка, який просто сидить, ніби закам’янілий. Щось у його цілковитій незворушності вселяє страх.

— Вперед, або я вас нахуй повбиваю, — попереджає Риб’яче Око, нарешті ставлячи питання руба.

Еліот і Хіро, незграбно переступаючи ногами на хиткому плоту, знімають рятувальні костюми і кидають додолу. Тоді позбуваються решти одягу, вперше за кілька днів підставляючи шкіру свіжому повітрю. Траулер проходить повз них щонайбільше за двадцять футів і раптом вимикає двигуни. Вони добре споряджені: пів десятка «зодіаків» із новенькими двигунами[69], ракети типу «Екзосет», два радари, кулемети п’ятдесятого калібру спереду і на кормі, хоч зараз за ними нікого й нема. Позаду траулера на причепі кілька швидкісних катерів, кожен також оснащений кулеметом. А ще за кораблем власним ходом іде тридцятишестифутова моторна яхта.

У піратській банді Брюса Лі всього кількадесят чоловік, і зараз усі вони скупчилися вздовж леєрів, щиряться, свистять, завивають, вимахують у повітрі розмотаними презиками.

— Не бійтеся, хлопці, я не дозволю вас трахнути, — з посмішкою обіцяє Риб’яче Око.

— І що ви зробите? — цікавиться Еліот. — Вручите їм папську енцикліку?

— Я певен, що вони прислухаються до голосу розуму.

— Вони не бояться Мафії, якщо ви це маєте на увазі.

— Вони просто погано нас знають.

Нарешті виходить лідер, сам Брюс Лі, чоловік років сорока у кевларовому жилеті та накинутій поверх розгрузці, на ній — перев’язь і самурайський меч. Хіро дуже кортить викликати його на двобій, попри всі його нунчаки і знамено — колаж із людських скальпів.

Він посміхається, оглядає Хіро та Еліота, заклично махає їм руками, підіймаючи догори великі пальці, проходжується палубою, даючи «п’ять» кожному зі своїх бравих хлопців. Час від часу він обирає одного з них і показує на презик. Тоді пірат притуляє презерватив до губ і надуває з нього слизький ребристий дубець. Брюс Лі оглядає його, пересвідчується, що дірок нема. Одразу видно, що цей чоловік править залізною рукою.

Хіро не може відвести погляду від скальпів на спині Брюса Лі. Пірати помічають його цікавість і підігрівають її, тицяють пальцями на скальпи і кивають, а тоді знову повертаються і дивляться на нього насмішкувато-наївними широко розплющеними очима. Барви надто вже однотонні — жодної переміни рудого від одного скальпа до іншого. Хіро робить висновок, що Брюс Лі, всупереч репутації, просто збирав скальпи будь-якого кольору, тоді вибілював їх і фарбував у потрібний колір. Слабак.

Нарешті Брюс Лі повертається на середину палуби і обдаровує всіх іще однією осяйною посмішкою. У нього чудова, запаморочлива посмішка, і він це знає — мабуть, просто до зубів приклеєні діаманти в карат.

— Нікчемна посудина, — повідомляє він. — Може, ти і я поміняємось, га? Ха-ха-ха!

Усі на рятівному плоту, крім Віка, силувано усміхаються.

— Ви куди? Кі-Вест[70]? Ха-ха-ха!

Якийсь час Брюс Лі розглядає Хіро з Еліотом, тоді крутить у повітрі вказівним пальцем, показуючи, що вони мають розвернутись і продемонструвати робочі поверхні. Вони так і роблять.

— Quanto? — питає нарешті, і пірати починають реготати, а найгучніше — сам Брюс. Хіро відчуває, як його сфінктер стискається до розмірів пори.

— Питає, скільки ми коштуємо, — пояснює Еліот. — Це такий жарт, бо вони знають, що можуть заграбастати наші сраки за так.

— Та дрібниці! — починає торг Риб’яче Око. Поки Хіро з Еліотом відморожують собі дупи, він сидить під покривалами, гімна кавалок.

— То що, гарпракети? — торгується Брюс Лі, вказуючи на ракети, що стоять на палубі. — Жуки? Мотороли?

— Гарпракета — це протикорабельна ракета типу «Гарпун», — пояснює Еліот. — Дуже дорога. Жук — це мікрочип. Моторола — це такий бренд, типу «форда» чи «шевроле». Брюс Лі барижить переважно електронікою — словом, типовий азійський пірат.

— Він готовий віддати за вас «Гарпун»?

— Ні! Він просто дражниться, хай йому біс!

— То скажи йому, що ми хочемо човен з підвісним двигуном.

— Один «зод», один движок, повний бак, — перекладає Еліот.

Брюс Лі раптом стає серйозним, ніби й справді обмірковує пропозицію.

— Подивитися-помацати, га? Калібр і блювачку.

— Він обдумає пропозицію, якщо вони зможуть спуститися сюди і перевірити товар. Вони хочуть перевірити, наскільки ми тугі та чи здатні контролювати блювотний рефлекс. Це все терміни з бордельної індустрії Плоту.

— Шоколадки десь дванадцятого калібру, ха-ха-ха-ха!

— Каже, що ми, хлопчики, маємо сраки дванадцятого калібру, тобто геть розтягнуті і безпонтові.

Тут у перемовини вступає Риб’яче Око.

— Ні, ні, чотири десятих, їй-богу!

Палуба піратського корабля ходить ходором від реготу.

— Не може бути, — сумнівається Брюс Лі.

— Ці шоколадки, — хвалиться Риб’яче око, — взагалі ще необкатані!

Палуба вибухає непристойним сміхом. Один із піратів видирається на ванти, здіймає в повітря кулак і починає завивати: «ба ка на зу ма лей ґа но ма ла ар’я ма на ро но а аб зу...» Тим часом пірати вже перестали сміятися, прибрали серйозного виразу і приєдналися до хору, кожен на свій лад балаболячи, колошкаючи повітря безладними криками.

І тут Хіро втрачає опору, бо пліт починає рухатися, потім бачить, як поруч падає Еліот.

Він дивиться на корабель Брюса Лі й мимоволі здригається при вигляді чогось подібного до темної хвилі, яка хлюпає через леєр, омиває піратів, що стоять на палубі від корми до носа. Але це радше оптична ілюзія. Це взагалі не хвиля. І раптом вони вже за п’ятдесят футів від траулера, а не за двадцять. Що тихішим стає сміх на палубі, то чіткіше Хіро чує новий звук: низький тремкий шум, що лине від Риб’ячого Ока, з повітря навколо нього, рвучкий свист, ніби звук за мить до удару блискавки, ніби звук полотна, яке розривають навпіл.

Озирнувшись на траулер Брюса Лі, він бачить, що темний хвилеподібний феномен був насправді хвилею крові, ніби хтось облив палубу струменем із велетенської порваної аорти. Хвиля не прийшла ззовні, вона виривається з піратських тіл, по черзі, рухаючись від корми до баку. Тепер на палубі панує тиша та спокій, тільки кров і желе, на яке перетворилися внутрішні органи, сповзають проржавілою сталлю униз і м’яко плюскаються у воду.

Риб’яче Око стоїть навколішки, він відкинув навіс і фольжану ковдру, які досі закривали його. В одній руці він тримає продовгуватий пристрій діаметром кілька дюймів, який і є джерелом дивних звуків. Це пучок паралельних трубочок діаметром з олівець і кілька футів завдовжки — щось схоже на мініатюрний кулемет Гатлінґа. Конструкція обертається настільки швидко, що складно розібрати окремі трубочки; коли він працює, то через швидкість руху стає примарним і напівпрозорим, ніби з руки Риб’ячого Ока виривається якась блискуча прозірчаста хмара. Пристрій приєднаний до пучка чорних дротів і кабелів завтовшки з руку — ця в’язанка зміїться у велику відкриту валізу на дні плоту. У валізу вбудовано кольоровий монітор із графіками, які дають інформацію про зброю: залишок боєзапасу і статуси різних підсистем. Хіро ледве встигає мигцем глянути на монітор, коли на борту траулера починають вибухати боєзапаси.

— А ви боялися! Я ж казав, що вони прислухаються до голосу розуму, — Риб’яче Око зупиняє мерехтіння стволів.

Нарешті Хіро вдається прочитати табличку на контрольній панелі.

ГОЛОС РОЗУМУ

версія 1.0В7

3-міліметрова гіпершвидкісна рейкотронна гармата

системи Гатлінґа

Охоронні системи Hr, Inc.

ДОРЕЛІЗНА ВЕРСІЯ —

НЕ ДЛЯ ПОЛЬОВИХ ВИПРОБУВАНЬ

НЕ ТЕСТУВАТИ В НАСЕЛЕНИХ ЗОНАХ

— ULTIMA RATIO REGUM —

— Блядська віддача віднесла нас мало не до Китаю, — радісно коментує Риб’яче Око.

— Це ви зробили? Що сталося? — не розуміє Еліот.

— Я зробив. За допомогою «Голосу розуму». Він стріляє малесенькими металевими скалками. Вони летять дуже швидко — енергії більше, ніж у кулі з Гвинтівки. Збіднений уран.

Барабан уже майже зупинився. У ньому зо два десятка стволів.

— Мені здавалося, ти ненавидиш кулемети, — каже Хіро.

— Цей грьобаний пліт я ненавиджу ще сильніше. Так, давайте знайдемо щось на ходу. З мотором.

Через пожежу та невеличкі вибухи на борту корабля Брюса Лі минає добра хвилина, перш ніж вони усвідомлюють, що там ще лишилися живі й що вони стріляють. Коли це доходить до Риб’ячого Ока, він знову натискає на гачок, і стволи перетворюються на прозорий циліндр, лунає різкий свист. Він водить кулеметом туди-сюди, поливаючи мішень надзвуковим душем зі збідненого урану. Весь корабель Брюса Лі, здається, виблискує і мерехтить, ніби над кораблем гасає Дінь-Дінь, посипаючи його магічним ядерним пилом.

Менша яхта Брюса Лі робить велику помилку — підходить ближче, щоб побачити, що відбувається. Риб’яче Око на мить повертається в її напрямку, і висока рубка яхти сповзає у воду.

Більші конструкції на траулері вже втрачають цілісність. Коли великі фрагменти подірявленого на швейцарський сир металу складаються і надбудова повільно колапсує в трюм, ніби кепсько приготоване суфле, зсередини долинає гучне клацання і брязкіт. Щойно Риб’яче Око помічає це, як припиняє стріляти.

— Та годі вам уже, — каже Вік.

— Щось мене поплавило! — бурчить Око.

— Ми могли поплисти на цьому траулері, мудло, — мстиво кидає Еліот, натягуючи штани.

— Я не думав підривати його. Ці кулі, мабуть, просто прошивають геть усе на своєму шляху.

— Геніальний здогад, — кидає Хіро.

— Ну що ж, пробачте, що мені довелося діяти таким чином для загального порятунку. Ходімо, треба прихопити якийсь кораблик, поки вони всі не згоріли.

Вони гребуть у напрямку обезголовленої яхти. Поки допливають, траулер Брюса Лі перетворюється на перехняблену порожню сталеву шкарлупку, густо здоблену полум’ям і димом з усіх дірок та приправлену випадковими вибухами.

Рештки яхти прошиті безліччю, буквально безліччю малесеньких дірочок, які виблискують шматочками скловолокна: мільйони дрібненьких скляних волокон з міліметр завдовжки. Шкіпер і якийсь член екіпажу, чи, правильніше сказати, рагу, на яке їх разом із рубкою покришив «Голос», сповзли у воду разом із рештою уламків, не лишивши по собі жодного сліду, крім двох паралельних патьоків, що зникали у воді. Зате на камбузі вцілів маленький філіппінець, камбуз низько, хлопець неушкоджений, він навіть не знає толком, що сталося.

Більшість електрокабелів перетяло. Еліот знаходить у трюмі набір інструментів і наступні дванадцять годин латає корабель, домагаючись того, щоб двигуни завелися, а яхта знову почала слухатися стерна. Хіро, з його рудиментарними знаннями про електроприлади, виконує функції принесиподай і непроханого порадника.

— Ти чув, що говорили пірати, перш ніж Риб’яче Око почав по них гатити? — запитує Хіро Еліота, поки той працює.

— Оте, що на піджині?

— Ні. Вже під кінець. Белькотання.

— Ага. Це фішка всього Плоту.

— Справді?

— Ага. Хтось один починає, і всі приєднуються. Думаю, це в них якась манька.

— Але на Плоту це норма?

— Ага. Ти ж знаєш, вони там усі говорять різними мовами, бо всі з різних країв. Блядь, це щось типу Вавилонського стовпотворіння. Думаю, коли вони видають такі звуки — ну, коли починають булькати одне до одного, — то просто імітують звучання інших.

Малий філіппінець заходився готувати якусь їжу. Вік і Риб’яче Око сідають їсти в кают-компанії під головною палубою, гортають китайські журнали, розглядають фотки азійських дівок і час від часу позирають на морські мапи. Коли Еліот заводить двигун і система живлення повертається до життя, Хіро підключає до неї свій персональний комп’ютер, щоб зарядити батареї.

На той час як двигуни яхти заводяться, вже споночіло. На південному заході на щільній та низькій хмарній ковдрі виграє і мерехтить стовп світла.

— То отам Пліт? — вказуючи на світло, питає Риб’яче Око, коли всі збираються у нашвидкуруч відновленій Еліотом рубці.

— Саме так, — відповідає Еліот. — Його підсвічують уночі, щоб рибальські човни могли знайти дорогу.

— І скільки, по-твоєму, до нього?

Еліот знизує плечима.

— Миль двадцять.

— А до землі?

— Біс його зна. Шкіпер Брюса Лі, мабуть, знав, але ти його перемолов з усіма іншими.

— Твоя правда, — кається Риб’яче Око. — Треба було поставити пушку в режим «надавати по сраці», а не «вбивати».

— Пліт зазвичай тримається десь за сто миль від берега, — кидає Хіро, — щоб не напоротися на перешкоди.

— Як у нас із пальним?

— Я заміряв, — каже Еліот. — І виглядає все, чесно кажучи, не дуже.

— Що означає «не дуже»?

— Непросто точно визначити рівень пального у відкритому морі. І я не знаю, наскільки ефективні тут двигуни. Але якщо до берега реально вісімдесят чи сто миль, то можемо не дотягти.

— Тоді попливемо на Пліт, — пропонує Око. — Попливемо туди і переконаємо когось, що в його ж інтересах нас дозаправити. — А тоді повернемося на материк.

Ніхто з них не вірить, що цей план насправді спрацює, а Риб’яче Око — найменше з усіх.

— І, — продовжує він, — поки будемо там, на Плоту, — після того, як дістанемо пальне, і до того, як відпливемо, — може статися багато чого. Самі знаєте — життя непередбачуване.

— Якщо ти маєш на увазі щось конкретне, то, може, прямо скажеш? — запитує Хіро.

— Гаразд. Стратегічне завдання. Тактика із заручниками провалилася. Доведеться вдатися до евакуації.

— Евакуації кого?

— Y. T.

— Так, я згоден, — пристає Хіро. — Але раз уже ми забираємо людей, я хочу прихопити ще декого.

— Кого?

— Хуаніту. Ти якось казав, що вона гарна дівчинка.

— Якщо вона там, то, може, не така вже й гарна, — сумнівається Риб’яче Око.

— Я все одно хочу її забрати звідти. Ми ж у цьому лайні разом варимось, так? Ми всі — з команди Лагоса.

— У Брюса Лі там свої люди, — попереджає Еліот.

— Поправочка. Були свої люди.

— Я про те, що їм це не сподобається.

— Це ти так думаєш. А я думаю, що вони пообсираються від страху, — підбиває риску під дискусією Риб’яче Око. — А тепер давай, заводь човен, Еліоте. Бо мене вже страх як заїбала ця вода.