Снігопад

Розділ 50

Ворон влаштовує Y. Т. на плоскодонному судні з навісом. Це звичайний річковий трамвай, який перетворили на в’єтнамсько / американсько / тайсько / китайський бізнес-центр, чи то, радше, якийсь бар / ресторан / курв’ярню / казино / притон — кілька великих кімнат, у яких товчеться море людей, і безліч крихітних сталевих кімнаток унизу, де люди займаються уже бозна-чим.

У найбільшій кімнаті — велелюдна гулянка. Дим скручує бронхи тугими вузлами. У приміщенні встановлена напіврозвалена звукова система з Третього світу: чистий дисторшен відлунює від пофарбованих сталевих стін із гучністю триста децибел. Прикручений до стіни телевізор демонструє іноземні мультики, зроблені в двоколірній палітрі блідо-пурпурового і лаймово-зеленого. У мультиках страхолюдного вовка, трохи схожого на скаженого койота Вайлі, регулярно страчують, і то значно жорстокіше, ніж Ворнери могли б собі уявити. Мультиплікаційний снаф. Звукоряд або вимкнули, або його просто не чути за скреготом, що лине з динаміків. У кутку можна споглядати еротичні танці.

Неймовірно людно, годі й думати про те, щоб знайти вільне місце, але невдовзі по тому, як заходить Ворон, пів десятка хлопців у кутку схоплюються з-за столика, мало не забувши випивку і сигарети. Ворон штовхає Y. Т. перед собою, в зал, ніби вона просто фігурка на носі каяка, і куди б вони не йшли, люди розступаються перед ними, ніби їх відштовхує майже відчутне силове поле Ворона.

Ворон нагинається і зазирає під стіл, витягує звідти стілець, перевертає й оглядає його — із компактними бомбами краще перепильнувати, ніж недопильнувати, — тоді засовує назад, у самий куток, де сходяться сталеві стіни. Сідає. Жестом запрошує Y. Т. зробити так само, і вона скоряється, повернувшись спиною до туси. Так вона бачить лице Ворона, освітлене переважно випадковими спалахами світла, що пробиваються крізь юрбу від дзеркальної кулі над еротичними танцями, та ще загальним зелено-червоним світінням телеекрана, яке час від часу перебивається спалахами, коли мультяшний вовк помилково з’їдає водневу бомбу чи знову не встигає втекти від вогнемета.

Офіціант уже поруч. Ворон через столик щось починає кричати до Y. Т. Вона не чує, але, можливо, він просто запитує, що вона хоче.

— Чизбурґер! — гукає у відповідь.

Ворон сміється, хитає головою.

— Ти бачиш тут корів?

— Що завгодно, крім риби! — кричить вона.

Ворон про щось говорить із офіціантом якоюсь таксолектовою говіркою.

— Я замовив кальмара, — кричить він. — Це такий молюск.

Чудово. Ворон — останній справжній джентльмен.

Майже годину вони так і спілкуються, перегукуючись. Кричить переважно Ворон, Y. Т. лише слухає, посміхається та киває. На щастя, він не розкидається фразами типу: «Мені страшенно подобається жорстокий секс із насильством».

Вона не думає, що він узагалі говорить про щось таке. Він говорить про політику. Y. Т. чує фрагменти історії алеутів, трохи того, трохи сього — коли Ворон не напихається кальмаром і коли музика не реве надто гучно:

— Росіяни нас наїбали... смертність від віспи — дев’яносто відсотків... рабська праця, ловити тюленів... Продаж Аляски... Йобані япошки забрали мого батька в сорок другому, кинули його в табір для військовополонених на цілу... А тоді блядські піндоси кинули на нас атомну бомбу! Уявляєш? — Музика трішки втихла; зненацька Y. Т. може розбирати цілі речення. — Япошки розказують, що ні на кого, крім них, бомбу не скидали. Але кожен новий тип бомби скидали на територіях якогось племені, щоб перевірити на ньому ефект цієї зброї. Америка свою бомбу тестувала на алеутах. На острові Амчитка. Мого батька, — каже Ворон, гордо всміхаючись, — бомбили двічі: одного разу в Нагасакі, де він осліп, а вдруге вже 1972 року, коли американці бомбили нашу землю.

Чудово, думає Y. Т. У неї новий хлопець, і цей хлопець мутант. Що ж, це дещо пояснює.

— Я народився через кілька місяців після того, — продовжує Ворон, ніби щоб розвіяти останні сумніви з цього приводу.

— А як ти зв’язався із Православцями?

— Я забив на наші традиції, переїхав у Солдотну[71], працював на бурових, — каже Ворон таким тоном, ніби Y. Т. має знати, де розташована та Солдотна. — Там я почав пити і, власне, заробив собі це, — показує на тату. — І тоді ж я навчився кохатися з жінками — і це єдине, що мені вдається краще, ніж гарпунерство.

Y. Т. не може позбутися думки, що гарпунерство і їбання для Ворона дуже тісно пов’язані, але грубий він чи ні, факт залишається фактом — вона від нього капець як тече.

— Я і на рибацьких човнах працював, щоб заробити якусь копійку. Ми поверталися після сорокавосьмигодинного вікна, коли дозволено було ловити палтусів — то було ще в ті часи, коли вилов риби якось регулювався, — одягали гідрокомбези, напихали в кишені пива, стрибали у воду і цілу ніч просто плавали і пили. Одного разу я так упився, що вирубився, а коли прокинувся наступного дня — чи через кілька днів, уже й не пригадаю, — то виявилося, що я дрейфую посеред затоки Кука сам. Інші хлопці про мене просто забули.

Як зручно, думає Y. Т.

— Коротше, я плавав так кілька днів. Дуже хотів пити. Нарешті прибився до острова Кодьяк. На той час я був уже геть слабий, але мене прибило до берега біля російської православної церкви, вони мене знайшли, прийняли і привели до тями. І тоді я побачив, що західний, американський спосіб життя мене мало не вбив.

Ось і проповідь починається.

— І я зрозумів, що жити можна тільки з вірою, жити просто. Без випивки. Без телека. Без усього цього.

— То що ми тут робимо?

Він знизує плечима.

— Я раніше зависав у таких гадючниках. Але якщо хочеш на Плоту нормально попоїсти — треба відразу йти саме в такі.

До столика підходить офіціант. Його очі широко розплющені, він ступає якось дуже нерішуче.

— Сер, вас викликають по радіо. Пробачте.

— Хто?

Офіціант лише роззирається, ніби не може вимовити таке ім’я на людях.

— Це дуже важливо, — каже.

Ворон глибоко зітхає, хапає останній шмат молюска і кидає до рота. Тоді підводиться і, перш ніж Y. Т. встигає якось відреагувати, цілує її в щоку.

— Люба, я маю вирішити одну справу — чи що там іще сталося. Почекай мене тут, добре?

— Тут?

— Тебе ніхто й пальцем не зачепить, — відповідає Ворон, звертаючись не тільки до Y. Т, а й до офіціанта.