Снігопад

Розділ 19

— Це зробили не мечем, — зауважує Хіро. Він стоїть над трупом Лаґоса і навіть не годен дивуватися. Скоріш за все, емоції накотяться згодом, коли він поїде додому і спробує заснути, а поки що свідома частина його розуму наче відрізана, ніби він щойно добряче закинувся наркотою, і зараз Хіро цілком спокійний. Як і Пискун.

— Навіть так? З чого це видно?

— Меч — це швидкі удари, розрізи. Ну от як відтинаєш руку чи голову. Коли вбивають мечем, це виглядає зовсім не так.

— Правда? І багатьох ви убили мечем, містере Протагоніст?

— Так. У Метасвіті.

Вони ще якусь хвилю стоять, дивляться на тіло.

— Не схоже на швикий удар, тут явно доклали чимало сил, — робить висновок Пискун.

— Ворон виглядає достатньо сильним.

— І не кажіть.

— Але я не думаю, що в нього була зброя. Каліки його допіру обшукали, він був чистий.

— Ну, то позичив у когось. Знаєте, того щура було трохи забагато. Ми за ним наглядали, боялися, що він може вибісити Ворона. Він усе шукав собі вигідний пункт для спостереження.

— Він був весь обвішаний шпигунською апаратурою. Що вище залізеш, то краще вона працюватиме.

— От він сюди і видерся, на цей схил. І зловмисник точно знав, що він тут.

— Пилюка, — пояснює Хіро. — Простежив за лазером.

Десь унизу в голову Сусі К прилітає пивна пляшка, і він закладає незграбний пірует. Схилом ковзає пучок лазерів, добре помітний у дрібній пилюці, яку вітер мете зі схилу.

— Цей хлопець — щур — користувався лазерами. І щойно він сюди заліз...

— ... розкрив свою позицію, — закінчує Пискун.

— І по нього прийшов Ворон.

— Ну, ми не можемо стверджувати, що це був саме він. Але мені треба знати, чи цей тип — Пискун киває на труп — часом не зробив чогось такого, від чого Ворон міг почуватись у небезпеці.

— У вас тут що, групова терапія? Кого взагалі колише, як почувається Ворон?

— Мене, — рішуче пояснює охоронець.

— Лаґос був просто химерою. Збирав інфу, як пилотяг. Не думаю, що він займався мокрухою — а якби й займався, то не з такою апаратурою.

— То чому, по-вашому, Ворон так завівся?

— Мабуть, не любить, коли за ним стежать.

— Ага. От і майте це на увазі.

Потім Пискун притуляє руку до вуха, аби краще чути голоси у навушнику.

— Y. Т. бачила, як це сталося? — цікавиться Хіро.

— Ні, — по кількох секундах бурмоче Пискун. — Але бачила, як Ворон покидав місце злочину. Вона сіла йому на хвіст.

— Нафіга!?

— Ви ж, мабуть, їй і сказали це зробити. Або щось таке.

— Я ж не думав, що вона кинеться за ним!

— Так і вона не знає, що він убив цього хлопця. Подзвонила щойно і повідомила про візуальний контакт — він їде на своєму «Гарлеї» до Чайнатауну. — Пискун кидається схилом униз. Кілька машин Силовиків припарковані неподалік, на повороті шосе, чекають.

Хіро падає йому на хвіст. Завдяки фехтувальній практиці він у чудовій формі, тож наздоганяє Пискуна, ще перш ніж той підбігає до машини. Коли водій відмикає електронні замки дверей, Хіро прослизає на заднє сидіння, Пискун сідає на переднє. Тоді Пискун повертається і втомлено дивиться на хлопця.

— Я буду чемний, — обіцяє Хіро.

— Лише одне...

— Знаю. Не дойобуватися до Ворона.

— Саме так.

Пискун іще якусь секунду дивиться на нього, тоді повертається і дає водієві знак рушати. Він нетерпляче вириває десятифутовий сувій із принтера на торпеді й починає його проглядати.

На довжелезній паперовій стрічці Хіро помічає численні зображення крутого Каліки, хлопця із цапиною борідкою — з ним Ворон нещодавно зустрічався. На видруку він — «Відріз Мерфі».

А ще там є зображення Ворона. Знято в русі, це не фотопортрет. Якість жахлива. Фотографували через якусь світлопідсилювальну оптику, вона вибілює кольори і робить світлину сірою та неконтрастною. Схоже, що зображення намагалися зробити чіткішим, — це додало йому ще й зернистості. Номерний знак — розмита пляма, засвічена вогнями фар ззаду. Байк перехнябився так, що колесо коляски висить за кілька дюймів над землею, але у водія наче немає шиї — його голова, чи, радше, темна пляма, як на цьому фото, просто ширшає, аж поки зливається з плечима. Однозначно Ворон.

— Чому там фотка Відріза Мерфі? — цікавиться Хіро.

— Він за ним женеться.

— Хто за ким?

— Ну, та ваша подружка, Y. Т., явно не Едвард Р. Марров[32], але наскільки ми зрозуміли її повідомлення, їх помітили поруч, вони намагалися вбити одне одного. — Пискун говорить приглушеним, відстороненим голосом людини, яка наживо отримує новини через гарнітуру.

— У них сьогодні вже були якісь мутки.

— Тоді не дивно, що тепер вони хочуть один одного повбивати.

Коли вони під’їжджають до потрібного району, реаліті-шоу «Переслідування Відріза і Ворона» перетворюється на гру «з’єднай труповозки — отримай малюнок». Щокілька кварталів вони натикаються на скупчення копів і медиків, мигалки блимають, радіо харчать. Їм тільки й лишається, що їхати від одного до іншого.

У першій точці на бруківці лежить мертвий Каліка. Шестифутовий кривавий шлейф тягнеться від тіла через вулицю, по діагоналі, до решітки водостоку. Медики стоять довкола, курять, п’ють каву з паперових стаканчиків, чекають, поки Силовики закінчать міряти і фотографувати, тоді можна буде забрати тіло в морг. Ніяких крапельниць, розкиданого медичного сміття, відкритих лікарських боксів — ніхто навіть не пробував бодай щось зробити.

Їдуть далі, кілька разів повертаючи, до наступного сузір’я вогнів. Тут навколо ноги МетаКопа надимають шину.

— Мотоцикл переїхав, — інформує Пискун, похитуючи головою з традиційною для Силовиків зневагою до жалюгідних молодших колег, МетаКопів.

Нарешті він перемикає радіоканал на внутрішні динаміки, і всі чують переговори. Слід мотоцикліста вже прохолов, і скидається на те, що більшість місцевих копів зараз намагаються дати раду наслідкам. Аж ось зателефонувала небайдужа громадянка і повідомила, що чоловік на мотоциклі та ще кілька осіб просто зараз витоптують поле хмелю біля її дому.

— Це за три квартали, — каже Пискун до водія.

— Хміль? — дивується Хіро.

— Я знаю, де це. Місцева мікроброварня, — пояснює Пискун. — Вирощують свій власний хміль. На підрядах із міськими садівниками. Коротше, в землі замість них порпаються китайські селяни.

Коли вони прибувають — перші представники закону на цій території, — стає очевидно, що Ворон завів своїх переслідувачів на поле, бо воно забезпечує чудове укриття. Важкі шишки хмелю, квітучі лози в’ються по підпорах, до яких підв’язані ще якісь високі рослини. Підпори з вісім футів заввишки, годі щось побачити.

Усі вилазять із машини.

— Відріз? — гукає Пискун.

Вони чують, як посеред поля хтось кричить англійською:

— Сюди! — але це не відповідь на запитання Пискуна.

Вони заходять у хміль. Обережно. Їх огортає густий запах, тягучий аромат, схожий на пахощі марихуани, різкий запах дорогого пива. Пискун знаком показує Хіро триматися позаду.

За інших обставин Хіро так би й зробив — він наполовину японець і загалом цілком законослухняний.

Але зараз не та ситуація. Якщо Ворон наблизиться до Хіро, то розмовлятиме з його катаною, і якщо до цього дійде, то краще Пискуну не стояти поблизу, бо після замаху може лишитися без руки.

— Йоу, Відріз! — горлає Пискун. — Це Силовики, і ми злі! Давай, пиздуй сюди. Час додому!

Відріз — принаймні, Хіро припускає, що це Відріз, — відповідає короткою автоматною чергою. Спалахи на кінчику дула стробоскопічно освітлюють лози. Хіро боком падає на землю, закопується у м’який ґрунт і перегній та на кілька секунд завмирає.

— Бля! — каже Відріз. Це розчароване «бля», а ще «бля» із добре відчутним підтекстом непозбувної бентеги та великого страху.

Хіро сідає навпочіпки, роззирається. Пискуна та іншого Силовика ніде не видно. Хіро протискається поміж підпірок у сусідній ряд, ближче до місця дії.

Інший Силовик — водій — стоїть у тому само ряду, метрів за десять від нього, спиною до Хіро. Він озирається через плече, тоді дивиться в протилежний бік і помічає ще когось — Хіро не може розібрати, кого саме, бо Силовик заступає огляд.

— Що за чорт, — бурчить Силовик.

Тоді ледь підстрибує, ніби здивувавшись, з його курткою на спині щось відбувається.

— Хто там? — цікавиться Хіро.

Силовик не відповідає. Він намагається розвернутися, але йому щось заважає. Щось розхитує лози навколо нього.

Водій здригається, переступає з ноги на ногу, хилиться на бік.

— По ходу, довийобувався! — каже він голосно, ні до кого, власне кажучи, не звертаючись. Тоді зривається і підтюпцем біжить геть від Хіро. Невідомий із міжряддя кудись зник. Силовик біжить дивним, якимсь закляклим алюром, різко випроставшись і притиснувши руки до боків. Його яскраво-зелена вітрівка розвівається якось неправильно.

Хіро біжить слідом. Силовик трюхикає до кінця міжряддя, де вже видно вогні вулиці.

Силовик вибігає з поля на мить раніше за Протагоніста, і коли Хіро дістається краю, той уже на середині дороги, освітленої переважно миготливим блакитним світлом величезного відеоекрана. Водій крутиться навколо своєї осі, супроводжуючи кожен оберт дивними маленькими притулами, кепсько втримуючи рівновагу.

— Ааа, ааа! — заводить він низьким і спокійним голосом, клекоче, ніби хоче прочистити горло.

Силовик повертається, і Хіро бачить, що він нашампурений на восьмифутовий бамбуковий спис. Половина його стирчить спереду, половина ззаду. Задня половина потемніла від крові та чорних фекальних плям, передня — зеленаво-жовта і чистенька. Силовик бачить лише передню половину, він ялозить по ній руками туди-сюди, наче намагаючись підтвердити те, що бачать очі. Потім задня половина вдаряє в припарковане авто, розбризкуючи шматочки зельцу на відполірований кузов. Голосить сигналізація. Силовик чує той звук і повертається — подивитися, в чому річ.

Коли Хіро бачить його востаннє, Силовик біжить униз серединою вулиці, що пульсує неоном, біжить до центру Чайнатауну, виводить жахливу безладну пісню під акомпанемент сигналізації. Цієї миті Хіро відчуває, наче щось розверзлося в навколишньому світі, наче він балансує на краю провалля, вдивляється в простір, у якому не хоче опинитися. Загубленим у біомасі.

Витягує катану.

— Пискун! — кричить Хіро. — Він кидає списи! Добре кидає! Проткнув вашого водія!

— Ясно! — гукає Пискун.

Хіро повертається в найближче міжряддя. Він чує звук праворуч і катаною пробиває дорогу в тому напрямку. Це не найкраще місце, особливо зараз, але там безпечніше, ніж стояти на вулиці під пекельним мерехтінням відеоекрана.

Нижче у міжрядді стоїть чоловік. Хіро впізнає його за дивною формою голови, яка просто ширшає, поки не зливається з плечима. В одній руці він тримає бамбукову жердину, щойно висмикнуту з підпори.

Вільною рукою Ворон б’є по верхньому кінцю жердини, відпадає ще один шмат. У руці щось блискає — вочевидь, лезо ножа. Він щойно обрізав край жердини, щоб зробити з неї спис. Плавно кидає. Рух легкий і красивий, і спис стає невидимим, бо летить просто у Хіро.

Хіро не має часу стати в потрібну стійку, але то нічого, бо він уже в стійці. Щоразу, взявши катану до рук, він стає в неї автоматично, інакше боїться втратити рівновагу і відтяти собі якусь кінцівку. Стопи паралельно, носки вперед, права нога поперед лівої, катану тримає навпереваги на рівні паху, як продовження фалоса. Хіро заносить вістря вгору і плазом ляскає по спису, збиваючи його з курсу — спис плавно відхиляється, вістря ледь не влучає в Хіро, але встромляється у лози праворуч від нього. Кінець списа заносить і розвертає ліворуч, він збиває кілька лоз, а тоді зупиняється. Спис важкий і летів дуже швидко. Ворон зник.

Запам’ятати: незалежно від того, чи планував Ворон винести сьогодні в одне рило кілька десятків Калік і Силовиків, він навіть не потурбувався прихопити зброю.

За кілька рядів від нього розлягається ще одна черга пострілів.

Хіро вже достатньо простояв на місці, обдумуючи, що допіру сталося. Він пробивається крізь сусідній ряд і рухається на постріли, примовляючи:

— Тільки не стріляй сюди, Відрізе! Мужик, я за тебе!

— Чувак, це підарасище кинуло в мене списом! — скаржиться Відріз.

Якщо носиш броню, удар списом — це не так і страшно.

— Думаю, краще б тобі про це забути, — радить Хіро. Дорогою до Відріза йому доводиться пробиватися крізь безліч рядів, але поки той говорить, Хіро знає, куди йти.

— Я Каліка. Ми нічого не забуваємо, — каже Відріз. — Це ти?

— Ні. Я ще не дійшов.

Коротка стрілянина, швидко вривається. Раптова тиша. Хіро пробивається крізь наступний ряд і мало не наступає на руку Відріза, охайно відтяту біля зап’ястя. Один палець досі на скобі МАС-10.

Решта Відріза — за два ряди. Хіро зупиняється і дивиться крізь лози.

Ворон — один із найбільших чоловіків, яких Хіро бачив за межами професійного спорту. Відріз задкує від нього по міжряддю, а Ворон, ступаючи широким і впевненим кроком, наздоганяє суперника і штовхає того однією рукою. Хіро не треба бачити ножа, аби знати, що він там є.

Схоже на те, що Відріз обійдеться пришитою рукою і реабілітаційним періодом, бо так людину не заріжеш — не в тому випадку, коли вона в бронежилеті.

Відріз кричить.

Він підстрибує вгору-вниз на руці Ворона. Ніж прохромив куленепробивну тканину, і зараз Ворон намагається вительбушити його так само, як раніше — Лаґоса. Але ніж — хай би який у біса він був — цю тканину так легко не розріже. Він достатньо гострий, аби її пробити, — хоч і це неможливо, — але недостатньо гострий, щоб розрізати.

Ворон висмикує ніж, падає на коліно й описує рукою широкий еліпс поміж Відрізовими стегнами, тоді перестрибує тіло, ще перш ніж воно встигає впасти на землю, і кидається навтьоки.

Хіро чітко усвідомлює, що Відрізу однаково гаплик, тому кидається за Вороном. Не планує загнати, радше тримати в полі зору.

Доводиться пробиватися крізь численні ряди, і він швидко випускає Ворона з очей, тож вирішує щодуху бігти у протилежному напрямку.

Чує низьке, надсадне гуркотіння двигуна і мчить до найближчого виходу, сподіваючись бодай упівока побачити, куди той їде.

Встигає, хоч і буквально впівока — побачене мало чим відрізняється від графічного зображення в машині копів. Ворон обертається до Хіро саме тієї миті, коли зникає з поля зору. Він стоїть просто під ліхтарем, тож Хіро вперше ясно бачить його лице. Азіат. Ріденькі довгі вуса тягнуться ген нижче підборіддя.

Ще один Каліка вискакує на вулицю за пів секунди після Хіро, коли Ворон уже зникає. На мить зупиняється, щоб проаналізувати ситуацію, тоді кидається навздогін за мотоциклом, ніби лайнбекер[33]. На бігу вигукує бойовий клич.

Пискун з’являється водночас із Калікою і кидається навздогін за обома.

Ворон ніби не помічає, що його переслідує Каліка, але ретроспективно стає очевидним, що він спостерігав за ним у дзеркальце заднього огляду свого мотоцикла. Коли Каліка наближається, Ворон на мить знімає руку з ручки газу і відводить назад, ніби викидає сміття. Його кулак б’є переслідувача в обличчя, ніби вистрелена з гармати морожена шинка. Голова Каліки смикається назад, ноги відриваються від землі, він майже робить сальто назад і б’ється об землю потилицею, обидві руки ляскають об землю. Збоку це дуже нагадує контрольоване падіння, тільки що в цьому разі воно цілком рефлекторне.

Пискун гальмує, розвертається і вклякає біля Каліки, вже геть не зважаючи на Ворона.

Хіро спостерігає, як величезний радіоактивний списоносець-убивця-наркобарига їде на своєму мотоциклі в Чайнатаун. У контексті можливої гонитви це однаково, що в Китай.

Хіро підбігає до Каліки, який хрестом розпростерся посеред вулиці. Розпізнати щось у нижній частині його обличчя дуже складно. Очі напіврозплючені, виглядає геть розслабленим. Тихо каже:

— Цей мудак індіанець чи щось таке.

Цікава думка. Але Хіро досі певен, що той — азіат.

— Якого біса ти тут робиш?! — кричить Пискун. Він настільки роздратований, що Хіро про всяк випадок трохи відходить назад.

— Цей підар нас нагрів... валізка згоріла, — белькоче Каліка, ледь ворушачи зламаною щелепою.

— То чого ж було просто не списати? Ви трахнуті на всю голову — лізти до Ворона?!

— Він нас нагрів. Ми таких живими не відпускаємо.

— Ну, Ворона ви щойно відпустили, — повідомляє Пискун. Нарешті він потроху заспокоюється. Відхиляється назад, переводить погляд на Хіро.

— Відріз і ваш водій навряд чи виживуть, — каже Хіро. — І цьому краще не підводитися, в нього може бути перелом шиї.

— Я йому, сука, зараз сам шию зламаю, — обіцяє Пискун.

Машина швидкої приїздить саме вчасно, щоб накласти надувний шийний корсет на Каліку, перш ніж той набереться достатньо дурної хоробрости, аби встати самостійно. Вже за кілька хвилин його везуть геть.

Хіро повертається в хащі хмелю і знаходить Відріза — він мертвий, стоїть на колінах, спершись на підпору. Колота рана крізь броню, певно, вже була смертельною, але Воронові цього було мало. Він ударив знизу і розсік внутрішню поверхню обох стегон — глибоко, аж до кісток, розпоров обидві стегнові артерії і випустив з Відріза всю кров. Наче відрізав дно паперової склянки.