Снігопад

Розділ 69

— От саме така високотехнологічна дурня ніколи, жодного разу не працювала у В’єтнамі, коли ми пробували її застосувати, — ставить крапку Дядечко Енцо.

— Візьму до уваги. Але відтоді технології значно просунулися, — каже Кі, відповідальний за техогляд в «Охоронних системах Нґ». Кі говорить із Дядечком Енцо через радіогарнітуру, його вантажівка, напхана усіляким електронним начинням, снує провулками за чверть милі звідти, у тінях біля складів LAX. — Я моніторю аеропорт і всі під’їзди на тривимірному екрані у Мультисвіті. Наприклад, я знаю, що на вас нема іменних жетонів, які ви зазвичай носите на шиї. Я знаю, що в лівій кишені у вас один Конґбакс і вісімдесят п’ять Конґпенсів монетами. Знаю, що в іншій кишені небезпечна бритва. Виглядає доволі стильно.

— Не варто недооцінювати важливість охайного вигляду, — зауважує Дядечко Енцо.

— Не розумію тільки, навіщо вам скейтборд.

— Це замість того, що Y. Т. втратила перед ВГГОК, — пояснює Дядечко Енцо. — Довга історія.

— Сер, у нас сигнал із одного з наших закладів, — повідомляє молодий лейтенант у вітрівці Мафії і підтюпцем біжить до Енцо, стискаючи в руці чорну рацію. Насправді він не лейтенант — Мафія не дуже любить військові ранґи — але Дядечко Енцо чомусь думає про нього як про лейтенанта. — Другий гелікоптер приземлився на парковці перед ТЦ приблизно за десять миль звідси, перехопив машину з піцою, підібрав Райфа і злетів. Вони знову в повітрі на старому маршруті.

— Відправте когось забрати покинуту машину. І дайте водієві вихідний.

Лейтенант, здається, трохи сторопів від того, що Дядечко Енцо забиває собі голову такими дрібницями — це якби дон ходив вулицями і прибирав сміття абощо. Але він шанобливо киває, він щойно засвоїв: деталі важливі. Він повертається і починає щось бубоніти у мікрофон рації. Чомусь Дядечко Енцо дуже сумнівається у цьому хлопці. Так, він носить кольори їхньої мережі, йому добре вдається бюрократичний мікроменеджмент у закладах «Нової Сицилії», але йому бракує тієї гнучкості, яка, скажімо, притаманна Y. Т. Класичний приклад того, що не так із нинішньою Мафією. Єдина причина, з якої лейтенант досі тут, це те, що ситуація змінюється надто стрімко, а до того ще й справді хороших людей вони вже втратили на «Цзюлуні»

Кі знову виходить на зв’язок.

— Y. Т. щойно зв’язалася з мамою і попросила її підвезти додому. Хочете почути їхню розмову?

— Ні, якщо тільки вона не має тактичної цінності, — скупо відповідає Дядечко Енцо. Ось іще один пункт до його списку — він переймався через стосунки Y. Т. з її мамою; треба буде з нею про це поговорити.

Вертоліт Райфа сідає на майданчик, двигуни працюють вхолосту, чекають, коли до гелікоптера під’їде таксі. У кабіні двоє пілотів. Пів години тому вони були відданими співробітниками Л. Боба Райфа, а потім побачили крізь вітрове скло, як у десятка охоронців Райфа, що стояли по периметру ангара, вибухнули голови, як їм перерізали горло, як вони просто кинули зброю, впали на коліна і здалися. Тепер пілот і другий пілот принесли клятву вічної вірності організації Дядечка Енцо. Дядечко Енцо міг просто витягти їх із кабіни, замінити власними пілотами, але так краще. Якщо Райф якимось дивом потрапить на свій літак, він просто впізнає своїх пілотів і подумає, що все гаразд. А що пілоти сидять у кабіні без жодного контролю з боку Мафії, лише підкреслює, як глибоко Дядечко Енцо вірить у принесену ними обітницю — це тільки посилить їхнє почуття обов’язку. Якщо ж вони порушать клятву, Дядечко Енцо засмутиться значно сильніше, ніж це сталося б за інших умов, бо зараз Дядечко Енцо у своїх пілотах анітрохи не сумнівається.

Набагато менше його тішить стан справ на місці, бо тут усе було зроблено нашвидкуруч. Проблема, як завжди, в непередбачуваності Y. Т. Він і подумати не міг, що вона на ходу вистрибне з гелікоптера і сама звільниться від Райфа. Інакше кажучи, він очікував чогось на кшталт перемовин про звільнення заручників, коли Райф відвезе Y. Т. до свого штабу в Г’юстоні.

Але ситуація із заручницею вже вирішилася, тож Дядечко Енцо вважає, що Райфа слід зупинити просто зараз, перш ніж він ступить на рідну землю в Г’юстоні. Дядечко Енцо викликав велике підкріплення, і десятки гелікоптерів і тактичних з’єднань змінюють маршрути, намагаючись чимшвидше дістатися до LAX. Тим часом сам Енцо залишається з кількома особистими охоронцями і техніком із команди Нґ.

Аеропорт блокований. Це було нескладно: вони просто вивели «Лінкольн Таун-кари» на злітні смуги, пішли в контрольну вежу і попередили, що за кілька хвилин тут почнеться війна. Тепер у LAX, мабуть, тихіше, ніж будь-коли з моменту його створення. Дядечко Енцо навіть чує тихе шурхотіння хвиль на пляжі за пів милі від них. Тут майже затишно. Погода — саме для барбекю.

Дядечко Енцо співпрацює з містером Лі, тобто співпрацює із Нґ, а Нґ, хоч і вкрай компетентний, надто прихильний до технологічного підходу, і це викликає в Дядечка Енцо недовіру. Хороший солдат у начищених берцях і з «дев’яткою» в руці для Дядечка Енца кращий за сотні портативних радарів і ґаджетів.

На підході до аеропорту він сподівався, що місця для сутички з Райфом буде вдосталь — натомість увесь простір захаращений. Навколо ціла купа приватних ангарів, біля кожного — свій обгороджений майданчик із парковкою на кількадесят машин і транспортом технічних служб. А ще вони дуже близько до резервуарів із авіапальним: із землі стирчать численні труби, помпи і різна гідравлічна шняга. Тактично кажучи, ця територія нагадує радше джунґлі, ніж пустелю. Майданчик перед ангарами і злітна смуга, звісно, таки нагадують пустелю, хоч і на них є дренажні канали, де можна заховати скільки завгодно людей, тож найкраща аналогія тут — бойові дії на в’єтнамських пляжах: відкрита територія, що стрімко переходить у джунґлі. Не найулюбленіше місце Дядечка Енцо.

— До периметру наближається гелікоптер, — повідомляє Кі.

Дядечко Енцо повертається до лейтенанта:

— Усі на місцях?

— Так, сер.

— Звідки ти знаєш?

— Усі доповіли кілька хвилин тому.

— Це мало про що каже. А як піцовозка?

— Ну, я подумав, що займуся цим пізніше, сер...

— Тобі треба навчитися робити більше однієї справи одночасно.

Лейтенант відвертається, засоромлений і пригнічений.

— Кі, — кличе Дядечко Енцо. — Є щось цікаве на периметрі?

— Взагалі нічого.

— Хоч щось?

— Кілька робітників технічної служби, як зазвичай.

— Звідки ти знаєш, що це техніки, а не солдати Райфа, перевдягнені в техніків? Ти бачив їхні документи?

— Солдати мають зброю. Принаймні ножі. Радар каже, що ці хлопці абсолютно беззбройні. Що і слід було довести.

— Я досі намагаюся отримати відповідь від усіх наших, — каже лейтенант. — Мабуть, якісь проблеми з передавачем.

Дядечко Енцо обіймає лейтенанта за плече.

— Синку, давай я розповім тобі одну історію. Відколи я тебе вперше побачив, думав, що ти мені когось нагадуєш. Нарешті зрозумів — ти нагадуєш мені людину, яку я знав колись давно: лейтенанта, що якийсь час був моїм командиром у В’єтнамі.

— Справді? — лейтенант щиро захоплений.

— Так. Він був молодий, розумний, амбітний, добре освічений. І, звісно, завжди хотів як краще. Але були в нього і недоліки. Серед іншого — вперта нездатність вловити фундаментальні проблеми поточної ситуації. Я б навіть назвав це ментальним блоком, який викликав у всіх, ким він командував, глибоку бентегу. Не побоюся сказати, що це була смертельно небезпечна, катастрофічно небезпечна риса.

— І що з ним сталося, Дядечку Енцо?

— Та сталося все на краще. Бачиш-но, одного дня я взяв справу у свої руки і вистрелив йому в потилицю.

Очі лейтенанта раптом стають дуже великими, а лице ніби паралізоване. Дядечко Енцо йому не співчуває: якщо той зараз облажається, загинуть люди.

Із гарнітури лейтенанта долинає якесь белькотіння.

— Дядечку Енцо? — питає дуже тихо і неохоче.

— Так?

— Ви питали про піцовозку.

— Так?

— Її там нема.

— Нема?

— Очевидно, коли вони сіли підібрати Райфа, хтось виліз із вертольота і поїхав на ній.

— Куди поїхав?

— Не знаю, сер, у нас там лише один коригувальник, і він пасе Райфа.

— Знімай гарнітуру, — велить Дядечко Енцо. — І вимкни рацію. Спробуй послухати вухами.

— Вухами?

Дядечко Енцо пригинається і біжить у закапелок між двома невеликими літачками. Там обережно ставить скейтборд на землю. Тоді розв’язує шнурівки на черевиках і роззувається. Шкарпетки також знімає і засовує в черевики. Дістає з кишені небезпечну бритву, відкриває лезо і розрізає штанини від низу аж до паху, збирає тканину і обрізає повністю — інакше вона буде на ходу тертись об його волохаті ноги, створюючи непотрібний шум.

— Господи! — вигукує лейтенант, що стоїть за кілька літаків звідти. — Ела збили! Господи, він мертвий!