Снігопад

Розділ 67

Коли вони знижуються над Долиною, дно вертольота знаходить перший гарпун. Y. Т. його радше відчуває, ніж чує — вона знає це солодке відчуття дотику так добре, що здатна вловити його не згірш за надчутливі сейсмоштуки, які реєструють землетрус на протилежному боці планети. Тоді один за одним у вертоліт влучають іще з пів десятка гарпунів, і вона ледве стримується, щоб не перехилитися визирнути у вікно. Ну звісно ж, дно вертольота — суцільна совєтська сталь, і гарпуни до неї липнуть, як на суперклей. Треба тільки, щоб вони трималися достатньо низько для гарпунів — але іншого виходу все одно нема, якщо тільки вони не хочуть потрапити на радари Мафії.

Дівчина чує, як у передній частині вертольота тріщить радіо:

— Піднімайся вище, Саша, нахапався паразитів.

Y. Т. дивиться у вікно. Поруч летить інша вертушка, невеликий алюмінієвий корпоративний борт, що тримається трохи вище, і всі у ньому витріщаються на дорогу внизу. Всі, крім Ворона, той досі підключений до Метасвіту. Бляха. Пілот набирає трохи висоти.

— Окей, Саша. Вони відірвалися, — звучить із радіо. — Але в тебе на пузі лишилося кілька гарпунів, тож дивись, щоб ні на що їх не намотати. Там троси міцніші за сталь.

Y. Т. тільки цього й треба. Вона відчиняє дверцята і стрибає вниз. Принаймні, так це бачать ізсередини. Насправді ж вона, вистрибуючи, хапається за ручку і так зависає за відчиненими дверцятами, вивчає дно гелікоптера. До нього прикріплено кілька гарпунів, а тридцятьма футами нижче вона бачить руків’я, що посмикуються на протилежному кінці тросів, теліпаючись у потоках повітря. Перед нею відчинені двері; вона не чує Райфа, але бачить, як він, сидячи біля пілота, жестами наказує тому: знижуйся, давай униз!

Принаймні, так їй здається. Гра із заручниками працює в обидва боки — вона потрібна Райфу, тільки якщо вона в його руках, жива і здорова.

Вертоліт знову починає знижуватися, спускається до подвійної смуги лоґло, що позначає авеню під ними. Y. Т. гойдається на дверях, нарешті розгойдується достатньо сильно, щоб зачепити ногою один із тросів гарпуна. Далі буде так боляче, що пиздець, але тканина комбінезона достатньо міцна, тож навряд чи вона втратить надто багато шкіри. Від вигляду Тоні, який тягнеться до неї і намагається вхопити за рукав, природна схильність Y. Т. не надто довго думати, перш ніж щось робити, остаточно бере гору, і кур’єрка однією рукою відпускає дверцята. Вивільнену руку в рукавиці вона кілька разів обмотує тросом, а тоді пускає двері й другою.

Y. Т. мала слушність — так болить, що пиздець. Вона зависла під пузом гелікоптера, де Тоні її не дістане. Щось тріщить у неї в руці — мабуть, одна з непотрібних маленьких кісточок, але вона обмотує трос навколо тіла, як це робив Ворон, коли забирав її з корабля, і їй таки вдається контрольовано, хай навіть обпікаючись через тертя, спуститися вниз. Вниз, до самого руків’я. Пристібає його до пояса, щоб уже напевне не впасти, і починає вовтузитися з тросом, копошиться добру хвилину, аж поки повисає на ньому, зачеплена за пояс, безпорадно теліпається в повітрі між вертольотом і землею. Потім обома руками береться за руків’я, відстібає його і знову висить на руках — в цьому й була суть її зусиль. Вона обертається і бачить другий вертоліт, трохи вище і збоку, помічає звернені до неї обличчя, знає, що все це по радіо передають Райфу.

Ну звісно. Вертоліт сповільнюється майже вдвічі, знижується.

Вона клацає ще одним перемикачем і розмотує линву до самого кінця, стрімко спускаючись на двадцять футів за одну-єдину адреналінову мить. Тепер вона летить уже зовсім низько, за десять-п’ятнадцять футів над шосе, на швидкості, може, сорок п’ять миль за годину. Стрімкими метеорами повз неї пролітають знаки лоґло. На дорозі практично немає транспорту — тільки рій кур’єрів. Гелікоптер RARE зближується з їхнім, підлітає небезпечно близько, вона піднімає на мить погляд і помічає Ворона, що дивиться на неї крізь вікно, на коротку секунду зсуває окуляри на лоба. У нього на обличчі вираз, з якого вона розуміє, що він на неї геть не сердиться. Він її кохає.

Y. Т. відпускає руків’я і переходить у вільне падіння.

Водночас із цим вона смикає ручну аварійку на комірі, переводить комбінезон у режим «зефірного чоловічка», і в кількох місцях на її тілі детонують крихітні газові картриджі. Найбільший, ніби М-80, розривається біля основи її шиї, перетворюючи комір комбінезона на циліндричну подушку безпеки, що вистрілює вгору і закриває всю голову. Інші подушки розкриваються навколо тулуба і тазу, особливо ретельно закриваючи хребет. Суглоби і так захищені бронегелем.

Але приземлятися все одно було дуже боляче. Вона, звісно, нічого не бачить, бо голова закрита подушкою безпеки. Але відчуває, як разів десять відскакує від землі. Вона добру чверть милі скаче дорогою, очевидно, наштовхнувшись на кілька машин — чує, як скреготять їхні гальма. Нарешті влітає задницею в чиєсь вітрове скло і падає на переднє сидіння; машина влітає в бар’єр. Подушка безпеки здувається, щойно вони припиняють рух; Y. Т. здирає її з обличчя.

У вухах чи то калатає, чи то дзвенить. Вона нічого не чує. Можливо, пошкодились барабанні перетинки, коли вибухали капсули з газом.

Але залишається питання великого гелікоптера, який пречудово вміє створювати шум. Вона вилазить на капот машини, відчуваючи, як осколки під її руками і коліньми смугують покриття автівки паралельними борознами. Великий совєтський вертоліт Райфа тут, біля неї, висить десь за двадцять футів від авеню, у нього вже вчепився ще з десяток гарпунів. Її погляд пробігає линвами до самої землі, і вона бачить кур’єрів — ті стоять рядами і цього разу його не відпускають.

Райф починає щось підозрювати, гелікоптер підлітає вище, відриваючи кур’єрів від скейтів, але дорогою їде автопричіп, він струшує невеличку армію кур’єрів — до нього, мабуть, вчепилася їх добра сотня, — і наступної миті всі їхні МагнаПуни злітають у повітря, щонайменше половина їх кріпиться з першої спроби. Гелікоптер смикається, просідає, і всі кур’єри опиняються на землі. Їх наздоганяють іще два десятки кур’єрів і також чіпляються за гелікоптер, а хто не може вчепитися за нього — хапається за іншого кур’єра, щоб додати і своєї ваги. Гелікоптер кілька разів намагається злетіти, але марно — тепер він усе одно що приварений до асфальту.

Вертушка починає падати. Кур’єри порскають навсібіч, тож удар припадає точно в центр радіально розкиданих гарпунних линв.

Тоні, охоронець, вилазить із відчинених дверей, рухається повільно, переступає через плетиво тросів, якимось дивом зберігаючи рівновагу і гідність. Іде від вертольота, поки не виходить з-під лопатей, потім дістає «узі» і випускає у повітря коротку чергу. Кричить:

— Ану з’їбали нахуй від мого вертольота!

Кур’єри, власне кажучи, так і роблять. Вони ж не дурні. Y. Т. вже тут, у безпеці, на землі, місію виконано, Код закрито, навіщо далі діставати чуваків з гелікоптера? Кур’єри від’єднують гарпуни і змотують линви.

Тоні роззирається і бачить Y. Т. Та йде просто до гелікоптера. Забите тіло рухається незграбно.

— Залазь назад, везуча ти сучка! — наказує охоронець.

Y. Т. піднімає руків’я нічийного гарпуна, якого ще не змотали. Натискає на кнопку, яка вимикає електромагніт, наконечник відпадає від броні вертольота. Вона змотує гарпун, аж поки між руків’ям та магнітом залишається десь із сорок футів линви.

— Якось я читала про чувака, якого звали Ахав, — каже кур’єрка, розкручуючи гарпун над головою. — Його линва обкрутилася навколо істоти, яку він хотів загарпунити. Це була величезна помилка.

І відпускає гарпун. Голівка пролітає крізь лопаті неподалік від хрестовини, вона бачить, як линва починає намотуватися на делікатні деталі гвинта, ніби ґарота на шию балерини. Крізь лобове скло помічає реакцію Саші, їй видно, як він очманіло клацає перемикачами, смикає важелі, як його рот вивергає невпинний потік російської лайки. Руків’я гарпуна вилітає в неї з рук, вона бачить, як його затягує в центр, ніби в чорну діру.

— Він, мабуть, просто не знав, коли треба зупинитися. Як деякі інші люди, — додає вона.

Тоді повертається і йде геть. Y. Т. чує, як позаду шматки металу починають сходити зі звичних орбіт і врізатися один в одного на величезній швидкості. Райф уже давно зрозумів, що й до чого, він біжить по шосе, в одній руці тримаючи напівавтоматичний пістолет, шукаючи машину, яку можна було б перехопити. А вище, над ними, за всім цим спостерігають із гелікоптера RARE; Райф дивиться на нього і махає вперед рукою, вигукуючи:

— До LAX! Лети до LAX!

Гелікоптер закладає останнє коло, звідти видно, як Саша глушить двигуни зруйнованого вертольота, як розлючені кур’єри долають і роззброюють Тоні, Френка та президента, як Райф стоїть на краю лівої смуги і голосує, зупиняє машину піцерії «Коза Ностра», витягує з неї водія. Але Ворону до всього цього байдуже. Він дивиться у вікно лише на Y. Т., і коли гелікоптер нарешті нахиляється вперед і прискорюється в ніч, алеут шкіриться і показує великий палець. Y. Т. закушує губу і махає йому рукою: па-па. На цьому їхні стосунки закінчуються — хочеться вірити, назавжди.

Y. Т. позичає дошку в наляканого скейтера, проїжджає вулицею до найближчого «Купи-й-Лети» і починає телефонувати мамі, щоб та підвезла її додому.