Снігопад

Розділ 27

Дзеленчить телефон. Хіро бере слухавку.

— Напарничку! — радіє Y. Т., — Я вже думала, що ти звідти не вийдеш.

— Ти де?

— В Реальності чи в Метасвіті?

— У Метасвіті.

— У Метасвіті я їду у вагоні монорейки, плюсовий маршрут. Щойно проїхала Порт 35.

— Уже? То ти на експресі.

— Оце ти розумний! Слухай, твій Клінт з відрубаними руками зараз за два вагони від мене. Навряд чи він здогадується, що я за ним стежу.

— А де ти в Реальності?

— Публічний термінал через дорогу від закладу преподобного Вейна.

— Справді? Це вже цікаво.

— Тільки-тільки робила туди доставку.

— Що за доставка?

— Алюмінієва валізка.

Він витягує з неї всю історію чи, принаймні, те, що йому здається всією історією — так одразу й не збагнеш.

— Ти певна, що белькотіння тих, у парку, звучали точно так само, як і в жінки у преподобного?

— Сто проц. Я знаю кількох, що туди ходять. Ну, або ходять їхні батьки і просто тягнуть їх за собою, як то завжди буває.

— У «Райські брами»?

— Ага. І вони всі там тільки те й роблять, що отак голосять. Так що я таке вже чула.

— Поговоримо пізніше, партнерко, — каже Хіро. — В мене тут іще одне серйозне дослідження.

— Па.

Картка Бабель / Інфопокаліпсис лежить посеред столу, і Хіро бере її. З’являється Бібліотекар.

Хіро збирається запитати Бібліотекаря, чи той чув про смерть Лаґоса, але це безглузде запитання. Бібліотекар знає про це, але водночас не знає. Якби він захотів дізнатися в Бібліотеці, це зайняло б кілька секунд, але він не може утримувати інформації — у нього немає незалежної пам’яті. Його пам’ять — Бібліотека, й одномоментно він може оперувати лише незначною її часткою.

— Що ти можеш розповісти про безладне белькотіння? — питає Хіро.

— Формально це зветься «глосолялія», — уточнює Бібліотекар.

— Формально? Навіщо формальні назви, коли мова про релігійний ритуал?

Бібліотекар зводить брови.

— На цю тему написано купу наукової літератури. Це нейрологічний феномен, а релігійні ритуали його просто використовують.

— Це християнська фішка, так?

— Так вважають п’ятидесятники, але це самообман. Так робили ще грецькі язичники — Платон називав це явище теоманією, це знали у східних культах Римської імперії. А ще ескімоси Гудзонової затоки, чукотські шамани, саами, якути, пігмеї-семанґи, культи Північного Борнео, жерці з Ґани, що говорять мовою тр’і. Зулуський культ Амандікі та китайська релігійна секта Шанті-хуей. Медіуми Тонґа і бразилійський культ Умбанда. Аборигени Тунгуски, що в Сибіру, переконані, що шаман, який впадає в транс і починає викрикувати нерозбірливі склади, знає мову самої Природи.

— Мову Природи?

— Так, сер. Африканський народ сукума вважає, що це мова кінатунс, мова предків усіх магів, які, вважається, походять з одного племені.

— І звідки це береться?

— Якщо відкинути містичні пояснення, то скидається на те, що глосолялія походить із глибинних структур мозку, спільних для всього людства.

— А на що це схоже? Як такі люди поводяться?

— Ч. В. Шамвей[51] спостерігав це явище 1906 року на Пробудженні в Лос-Анджелесі і виділив шість основних симптомів глосолялії: цілковита втрата раціонального контролю, домінування передістеричних емоцій, відсутність мислення чи свободи волі, автоматична діяльність органів мовлення, амнезія та оказіональні спорадичні фізіологічні прояви, як-то посмикування чи тремтіння. Євсевій[52] спостерігав подібне явище приблизно в трьохсотому році та стверджував, що лжепророки часто починають із умисного притлумлення свідомого мислення і закінчують делірієм, якого самі не можуть контролювати.

— А як все це пояснює християнство? У Біблії щось про це сказано?

— П’ятидесятниця.

— Ти вже згадував це слово — що воно таке?

— П’ятидесятниця, також відома як Пентекост, від грецького pentekostos, тобто п’ятдесят. Означає п’ятдесятий день після Розп’яття.

— Хуаніта мені сказала, що християнство завірусилося ще тоді, коли йому було тільки п’ятдесят днів. Про це, мабуть, і йшлося. То про що мова?

— «І всі вони сповнилися Духом Святим, та почали говорити іншими мовами, бо Святий Дух дав їм таку здатність. У той час побожні юдеї з усіх країн світу жили в Єрусалимі. Коли пролунав цей звук, зібрався великий натовп, і всі люди дивувалися з цього, бо кожен із них почув свою рідну мову. Люди були вражені. Вони здивовано перепитували один одного: „Чи всі ці люди, які розмовляють, не ґалілеяни? Як же могло таке статися, що тепер кожен із нас чує від них свою рідну мову? Серед нас же тут парфяни, мидяни й еламіти! Тут мешканці Месопотамії, Юдеї і Каппадокії, Понту і Азії, Фриґії та Памфилії, з Єгипту і лівійських земель поблизу Кирени, гості з Рима, як юдеї, так і ново-навернені, критяни й араби. Ми всі чуємо, що ці люди говорять про величні Божі діла нашими рідними мовами!“ Усі присутні були здивовані й збентежені, та все перепитували одне одного: „Що б це могло означати?“» Діяння Апостолів 2:4-12.

— Ніколи про таке не чув, — зізнається Хіро. — Схоже на Вавилон навпаки.

— Так, сер. Багато християн-п’ятидесятників вірять, що дар іншомовлення їм було послано, аби вони могли ширити свою релігію серед інших людей, не вивчаючи їхніх мов. Це називається «ксеноглосія».

— Саме про це Райф і казав на тому відеозаписі, на палубі «Ентерпрайза». Він стверджував, що розуміє мову банґладешців.

— Так, сер.

— Це реально працює?

— Вважається, що у шістнадцятому столітті святий Луї Бертран скористався даром іншомовлення для навернення у християнство, за різними даними, від тридцяти до трьохсот тисяч південноамериканських індіанців, — повідомив Бібліотекар.

— Ого, передається навіть швидше за віспу. А євреї що думають про цю біду з П’ятидесятницею? То ж було в їхніх краях, так?

— Країною керували римляни, але була ще релігійна єврейська влада. На той час існували три основні групи: фарисеї, садукеї та єсеї.

— Пам’ятаю фарисеїв з «Ісус Христос — Суперзірка». Такі, з низькими голосами, постійно чіплялися до Ісуса.

— Чіплялися, — пояснює Бібліотекар, — бо вони були релігійними консерваторами і трималися суворо формальної версії релігії, для них Закон був усім. Очевидно, Ісус став для них загрозою, бо ж пропонував, по суті, відкинути Закон.

— Він хотів переглянути угоду користувача з Богом.

— Мабуть, це аналогія, я не дуже добре їх розумію, але навіть у буквальному трактуванні це правда.

— А дві інші групи?

— Садукеї мислили практично, були матеріалістами.

— Тобто? Їздили на BMW?

— Ні. Філососфськими матеріалістами. Всі філософії або моністичні, або дуалістичні. Моністи вважають, що матеріальний світ — єдиний сущий, вони матеріалісти. Дуалісти вірять у бінарний світ, в існування духовного світу, паралельного до світу матеріального.

— Як комп’ютерний задрот я не можу не вірити у бінарний світ.

Бібліотекар здивовано звів брови.

— Який тут зв’язок?

— Вибач. Це жарт. Невдалий жарт. Бачиш-но, комп’ютери подають інформацію через бінарний код, от я й пожартував, що не можу не вірити в бінарний всесвіт, мушу бути дуалістом.

— Дуже дотепно, — коментує Бібліотекар, проте з його голосу не скажеш, що він у захваті. — Проте у вашому жарті таки є правда.

— Як так? Я ж просто стібався, чесно.

— Комп’ютери подають усе через одиницю і нуль. Це розрізнення між чимось і нічим — основоположне розділення буття і небуття — вкрай фундаментальне і слугує підвалиною численних міфів про Творення.

Хіро відчуває приплив крови до обличчя, відчуває, що починає дратуватися. Він підозрює, що Бібліотекар просто дражниться, розводить його, як дурника. Проте він знає, що Бібліотекар, попри вкрай переконливий рендер, насправді просто софтина і на таке не здатен.

— Навіть слово science, наука, походить від індоєвропейського кореня, що означає «розрізати» або «відділяти». Аналогічний корінь розвинувся також у слово shit, срати, яке, звісно ж, означає розділення живої плоті та неживих відходів. Із того-таки кореня походять слова scissors — ножиці, scythe — коса, schism — схизма: в усіх містяться очевидні конотації з концепцією розділення.

— А як щодо sword, «меч»?

— Це слово походить від кореня, яке має кілька значень. Одне з них — «розрізати або пронизувати». Інше — «палиця» або «патик». А ще одне — просто «говорити».

— Давай не відволікатися.

— Гаразд. Якщо забажаєте, я можу повернутися до цього дискурсивного розгалуження розмови згодом.

— Давай-но поки що не розгалужуватися. Краще розкажи про третю групу — єсеїв.

— Вони жили комунами і вірили, що фізична та духовна чистота тісно пов’язані. Вони постійно обмивалися, лежали голими на сонці, очищали клістерами шлунок і на що тільки не йшли, аби бути певними, що їхня їжа здорова і нічим не заражена. У них була навіть власна версія Євангелій, у яких Ісус зцілював одержимих не чудесами, а вигнанням з їхніх тіл паразитів — скажімо, ціп’яків. Вони вважали, що ці паразити тотожні демонам.

— Щось схоже на гіпі.

— Такі паралелі вже проводили, але вони багато в чому хибні. Єсеї були ревними релігійними людьми і нізащо не вживали б наркотиків.

— То для них не було різниці між інфікуванням такими паразитами, як ціп’як, і одержимістю демонами.

— Правильно.

— Цікаво. Хотів би я знати, що б вони сказали про комп’ютерні віруси?

— Теоретизування моєю прошивкою не передбачено.

— До речі, про неї — Лаґос щоб казав про віруси, інфекцію та щось під назвою нам-шуб. Що це означає?

— «Нам-шуб» — це слово з шумерської.

— Шумерської?

— Так, сер. Нею говорили в Месопотамії приблизно до 2000 р. до P. X. Найстаріша з писемних мов.

— Овва. То всі інші мови пішли від неї?

На мить Бібліотекар звернув погляд угору, ніби про щось міркував. Це візуальна підказка для Хіро — демон шукає щось у Бібліотеці.

— Власне, ні, — продовжується лекція. — Від шумерської мови не походить жодна сучасна. Це аглютинативна мова, вона складається з морфем або складів, які компонуються в слова, — це доволі нетипово.

— То кажеш, — Хіро пригадує Да5ида в лікарні, — що якби я раптом почув шумерську мову, то вона звучала б як потік зліплених докупи коротких складів.

— Так, сер.

— Це б нагадувало глосолялію?

— Оцінкове судження. Запитайте щось фактичне.

— Вона схожа на якусь сучасну мову?

— Не існує доведених генетико-контактних зв’язків між шумерською та будь-якою пізнішою мовою.

— Дивно. Слухай, я трохи призабув історію Месопотамії, — кається Хіро. — Що сталося з шумерами? Геноцид?

— Ні, сер. Їх завоювали, але не знайдено жодних свідчень геноциду per se.

— Усіх рано чи пізно завойовують, але мови просто так не зникають. Чому зникла шумерська?

— Оскільки я просто код, я не можу здогадуватися.

— Гаразд. Хтось зараз розуміє шумерську?

— Так, у цей момент часу в світі існує приблизно десять людей, які вміють нею читати.

— Де вони працюють?

— Один в Ізраїлі. Один у Британському музеї. Один в Іраку. Один в університеті Чикаґо. Один в Університеті штату Пенсильванія. І п’ятеро в Біблійському коледжі Райфа, Г’юстон, штат Техас.

— Цікавий розподіл. Чи хтось із них збагнув, що шумерською означає «нам-шуб»?

— Так. Нам-шуб — це мовлення, наділене магічною силою. Найближчим відповідником у нас буде «замовляння», але в нього багато некоректних конотацій.

— Шумери вірили в магію?

Бібліотекар ледь помітно хитає головою.

— Це начебто конкретне запитання, але насправді воно дуже заплутане, і така програма, як-от я, не може дати на нього задовільної відповіді. Дозвольте процитувати книжку Kramer, Samuel Noah, and Maier, John R. Myths of Enki, the Crafty God. New York, Oxford: Oxford University Press, 1989: «Релігія, магія та медицина в Месопотамії так нерозривно переплетені, що будь-яка спроба їх розділити виявляється каторжною і, зрештою, марною справою... [Шумерські замовляння] демонструють настільки довершені зв’язки між релігійним, магічним та етичним вимірами, що спроба виокремити з них певний конкретний елемент лише спотворить усю конструкцію». Тут іще є матеріали, які можуть допомогти розібратися в темі.

— Де?

— У сусідній кімнаті, — відповідає Бібліотекар, вказуючи на стіну. Він підходить до неї та відсовує переділку з рисового паперу.

Наділене магічною силою мовлення. Сьогодні люди в таке вже не вірять — хіба в Метасвіті, де магія таки можлива. Мета-світ — це уявна структура, він складається з коду, а код — це просто різновид мови, різновид, який розуміє комп’ютер. Мета-світ як цілість можна уявити у вигляді комплексного нам-шуб, що впливає на оптоволоконну мережу Л. Боба Райфа.

Дзенькає телефон.

— Секунду, — вибачається Хіро.

— Можете не квапитися, — відказує Бібліотекар, пропускаючи очевидне нагадування про те, що може чекати хоч би й мільйон років.

— Це знову я, — лунає голос Y. Т. — Досі на поїзді. Каліка зійшов в Експрес-порту 127.

— Гм. Це ж Середмістя навпаки, далі просто не заїдеш.

— Правда?

— Ага. Один-два-сім — це два в сьомому ступені мінус один...

— Та годі тобі, я покладаюся на твоє слово. Ну, це місце реально десь посеред ніхуя.

— Ти не пішла за ним?

— Жартуєш? Тут? Хіро, звідси десять тисяч миль до найближчої будівлі.

А й справді, Метасвіт будували з перспективою розширення, але майже вся забудова розташована між двома чи трьома Експрес-портами — це п’ятсот кілометрів чи десь близько того — Середмістя. Порт 127 за двадцять тисяч миль звідти.

— Що там є?

— Чорний куб з ребром двадцять миль.

— Абсолютно чорний?

— Ага.

— Як ти примудрилася виміряти такий здоровецький куб?

— Ну, я собі їду, дивлюся на зірки, аж раптом праворуч від поїзда зірки повністю зникли. Я взялась рахувати локальні порти. Нарахувала шістнадцять. Тоді ми приїхали до Експрес-порту 127, каліка виліз і пішов до тої чорної штуки. Я нарахувала ще шістнадцять локальних портів, і зорі з’явилися. Тоді я взяла тридцять два кілометри і помножила їх на 0,6 — так і вийшло двадцять миль, телепню.

— Це добре, — визнає Хіро. — Чудова інфа.

— Як думаєш, кому належить чорний куб з ребром двадцять миль?

— Без жодних на те підстав і суто навздогад скажу, що Л. Бобу Райфу. Ймовірно, саме йому належить величезна одиниця нерухомости посеред ніхуя — і саме там зберігаються бебехи Метасвіту. Ми іноді натикалися на неї, коли гасали там на мотоциклах.

— Так, гаразд, партнере, мені вже час.