Снігопад

Розділ 10

Десь друга чи третя річ, яку вивчають під час підготовки до роботи кур’єром — як відмикати кайданки. Кайданки не призначені для тривалого утримування, на відміну від мільйонів тюремних закладів, а статус пригнобленої етнічної спільноти, давно вже закріплений за скейтерами, означає, що тепер усі вони так чи інакше — майстри втечі.

Першочергове — передовсім. Y. Т. має на костюмі чимало корисних дрібниць, там сотня кишень: великі пласкі для вантажу та маленькі вузенькі для інструментів; кишені вшито в рукави, холоші, халяви. Спорядження, порозпихуване по цих багатокаліберних кишенях — маленькі, хитрі та легкі ручки, маркери, ліхтарики, ножики, відмички, сканери, фаєри, викрутки, Рідкі Кастети, шокери несмертельної дії та хемілюмінатори. На правому стегні перевернутий догори ногами — калькулятор, за сумісництвом таксометр і секундомір. На іншому стегні — телефон. Щойно менеджер замикає нагорі двері, телефон починає дзвонити. Y Т. відчіплює його вільною рукою. Це її мама.

— Привіт, мамо. Чудово, а ти? Я в гостях у Трейсі. Так, ми ходили в Метасвіт. Ні, просто подуріли трохи в аркаді на Стріті. Вона прикольна. Так, у мене був гарний аватар. Неб, мама Трейсі, сказала, що потім завезе мене додому. Але ми хочемо ще заскочити на гонки на Вікторії, добренько? Ага, звісно, солодких снів, мамо. Так, добре. Я теж тебе люблю. Бувай.

Натискає на кнопку виклику, вирубаючи розмову з мамою і десь за пів секунди активуючи новий набір.

— Стерво, — командує Y. Т.

Телефон його пам’ятає і сам набирає номер Стерва.

Щось реве. Із таким звуком повітря обвіває мікрофон телефона Стерва на якійсь страхітливій швидкості. До ревища додається шурхіт численних шин, перебитий дробом нерівної дороги; судячи зі звуків — це роздовбаний бульвар Вентура.

— Хай, Y. Т, — вітається Стерво. — Шо, як?

— Сам як?

— Лечу по ’Турі. Ти як?

— Чілю в «Тюрязі».

— Ого! Хто загріб?

— МетаКопи. Приклеїли до брами Білих Колон харкометом.

— Bay, ’фігасобі! Коли валиш звідти?

— Скоро. Можеш заскочити і допомогти?

— Тобто?

Чоловіки.

— Ну знаєш, допомогти. Ти мій хлопець, — каже вона, каже дуже просто і прямо. — Коли мене хапають, ти маєш приїхати і допомогти мені звалити. — Хіба не всі люди мають знати такі речі? Хіба не цього батьки мають навчати своїх дітей?

— Ага, ну... а де ти є?

— «Купи-й-Лети» номер 501,762.

— Я зараз жену до Берні з супер-ультра.

Тобто до Сан-Бернардіно. Тобто з доставкою супер-ультра-найвищого пріоритету. Тобто не фортунить.

— Окей, дякую за нічого.

— Нуууууу, — починає він.

— Ганяй сухенький, — видає Y. Т. своє традиційне саркастичне прощання.

— Тримайся там, — каже Стерво. Ревіння вривається.

От же мудло. На наступному побаченні отримає гімна. А тим часом є ще одна людина, яка наразі їй висить, проблема тільки в тому, що він може бути відбитий. Але спробувати варто.

— Алло? — кидає він у телефон. Важко дихає, а десь на тлі завиває дует сирен.

— Хіро Протагоніст?

— Так, а це хто?

— Y. Т. Ти де?

— На парковці «Сейфвей» на Оаху, — каже він. І каже правду — вона чує на тлі брязкітливе анальне злягання продуктових возиків.

— Слухай, Вайті, я зараз трохи зайнятий, але... Чим можу тобі допомогти?

— Мене звати Y Т., — виправляє вона. — А ти можеш допомогти мені звалити з «Тюряги». — І викладає подробиці.

— І давно тебе засадили?

— Хвилин з десять як.

— Окей, тека для мережі «Тюряга» стверджує, що менеджер має перевіряти ув’язнених через пів години після надходження.

— Звідки ти це знаєш? — з осудом цікавиться вона.

— Увімкни уяву. Після того, як менеджер зробить свою півгодинну перевірку, вичекай іще п’ять хвилин, а тоді рушай. Я спробую підсобити. Втямила?

— Ага.

Минає пів години ув’язнення, і вона чує, як відмикаються двері. Загоряється світло, забрало рятує її очі від ріжучого болю. Менеджер сходить на кілька кроків униз, витріщається на неї, і то доволі довго. Він, вочевидь, змагається зі спокусою. Ось уже пів години миттєвий зблиск її плоті рикошетом борсався в його голові, мозок розривають масштабні космологічні проблеми. Y. Т. сподівається, що він нічого такого не спробує, бо ефект від дентати може бути вельми непередбачуваний.

— Бляха, ти колись надумаєш? — цікавиться вона.

Спрацьовує. Свіжий сплеск культурного шоку допомагає таджикові вирішити етичну дилему. Він несхвально дивиться на Y. Т. — зрештою, то вона привабила його, змусила збудитися і запаморочила йому голову, — їй же не обов’язково було потрапляти під арешт, хіба ні? — а понад усе, він злиться на неї. Ніби має на це якесь право.

І цей Тендер винайшов вакцину від поліомієліту?

Він повертається, піднімається сходами, гасить світло і замикає двері.

Вона зауважує час, ставить будильник на п’ять хвилин — єдина людина в Північній Америці, хто вміє налаштувати будильник на цифровому годиннику, — і з вузької кишеньки на рукаві дістає набір для відмикання кайданків. Ще витягує хемо-ілюмінатор і переламує його, аби роздивитися, що та як. Знаходить вузенький і плаский шматочок пружинної сталі, просовує всередину кайданків, підважує і вивільнює затиснуту пружиною заскочку. Храповик, здатний лише тугіше затягуватися, злітає з холодної труби.

Вона могла б зовсім зняти кайданки із зап’ястя, але вирішила, що так симпатично, тож вільний кайданок також застібає — вийшов своєрідний подвійний браслет. Щось таке носила її мама, ще як панкувала.

Сталеві двері замкнені, але безпекові приписи «Купи-й-Лети» вимагають, щоб на випадок пожежі в підвалі був аварійний вихід. Тут за такий вихід править заґратоване вікно, поруч з яким прикріплена велика червона кнопка пожежної сигналізації, що відчиняє аварійний вихід. Написи під нею зроблені кількома мовами. Червоний колір у зеленому світінні хімсвічки видається чорним. Вона прочитує англомовну інструкцію, раз чи двічі прокручує її в пам’яті, а тоді чекає, коли задзвенить будильник. Збавляє час, роздивляючись інструкцію іншими мовами і намагаючись відгадати, де яка. Для Y. Т. всі вони виглядають таксолектом.

Вікно надто зашмульгане, щоб крізь нього можна було щось побачити, але вона помічає, як повз проходить щось темне. Хіро.

Приблизно за десять секунд озивається будильник. Y. Т. натискає на кнопку аварійного виходу. Дзеленчить. Ґрати не такі прості, як думалося — добре, що це не справжня пожежа, — але, зрештою, піддаються. Вона викидає скейт назовні, на парковку, тоді підтягується і прослизає у вікно саме в той момент, коли позаду відчиняються двері. А коли теконосець знайшов свій надважливий вимикач, Y. Т. вже закладає крутий віраж на передній майданчик, який встиг перетворитися на фестиваль чорнобривців.

Здається, сюди приперся кожен хач Південної Каліфорнії, всі приїхали на величезних роздовбаних таксі, задні сидіння яких заселені чужорідними формами життя, усі штиняють анашею і хлюпають неонізованими «Ейрвіками»! У багажнику однієї з машин встановили величезний кальян на вісім труб, і зараз на всі свої гірські груди вони вдихають задушливий дим.

І всі витріщаються на Хіро Протагоніста, а той, своєю чергою, лупить очі на них. Усі на парковці виглядають геть приголомшено.

Хіро, мабуть, під’їхав ззаду — не знав, що на передньому майданчику повно хачів. Хай би що він планував, це не спрацює, план накрився.

Менеджер вибігає із задніх дверей «Купи-й-лети», горлає щось загрозливе на таксолекті, як у дзвони бамкає. Його погляд безвідривно цілиться у Y. Т. Але хачів із кальяном не обходить Y. Т., вони незмигно дивляться на Хіро. Потім обережно чіпляють сріблясті орнаментовані мундштуки на підставку, вмонтовану просто в горловину мега-бонґа, починають підступати ближче, засовуючи руки під халати, у внутрішні кишені вітрівок.

Y. Т. відволікається на різке шипіння. Озирнувшись на Хіро, вона бачить, що він дістав із піхов вигнутий трифутовий меч, якого вона раніше не помітила. Стає у бойову стійку. Лезо меча болюче виблискує у світлі вбивчих охоронних прожекторів «Купи-й-Лети». Ефектно!

Сильно применшивши, можна сказати, що хлопці з кальяном офігіли. Але вони радше збентежені, ніж налякані. У кожного з них майже напевно є вогнепальна зброя, то чому цей пацан лізе до них із мечем?

Вона пригадує, що серед численних професій на візитівці Хіро згадується також Найкращий фехтувальник у світі. Невже він реально зможе протистояти цілому клану озброєних хачів?

Менеджер хапає її за передпліччя — ніби це може її зупинити. Вона розвертається і навідліг пропонує скуштувати свіжих бризок Рідкого Кастета. Суперник приглушено і ніби здалеку хрипить, його голова шарпається назад, він відпускає її руку та ошаліло задкує, аж поки натикається на таксі, тицяючи кісточками великих пальців собі в очниці. Секундочку. В цьому таксі нікого немає, але вона бачить, що із замка звисає двофутове макраме брелока.

Y. Т. крізь вікно жбурляє дошку досередини, пірнає слідом за нею (вона маленька, двері відчиняти не обов’язково), перелазить на водійське сидіння, провалюється в глибоке гніздо з дерев’яних намистин та освіжувачів повітря і рушає. Задки. Рушає до задньої парковки. Машина стояла носом до виїзду, цілком у стилі таксі, готова негайно рушати. Це б і нічого, якби вона була тут сама — але їй треба було думати ще й про Хіро. Радіо горлає, вивергаючи шалені вибухи таксолекту. Вона здає назад, об’їжджаючи «Купи-й-Лети». На задньому майданчику підозріло тихо і порожньо.

Перемикає передачу і знову рушає туди, звідки приїхала. Хачі не встигають зреагувати — чекали, що вона виїде з іншого боку. Вона різко гальмує просто біля Хіро, той вже достатньо отямився, щоб заховати меча у піхви. Він пірнає у вікно з пасажирського боку, і вона перестає на нього зважати — треба пильнувати інші речі, як, наприклад, чи не затиснуть їх часом, поки вона виїздитиме на дорогу.

Вона ухиляється від машини, що цілить їй у бік, хоч авто на цей маневр невдоволено квилить. Виводить машину на шосе. Машина реагує так, як може реагувати лише допотопне таксі.

Єдина проблема в тому, що тепер за ними женеться ще десяток допотопних тарадайок.

Щось тисне їй на ліве стегно. Y Т. дивиться вниз. Це дуже великий револьвер, що висить в авосьці, прикріпленій до дверної панелі. Їй потрібне місце, куди можна заїхати. Якщо вона зможе знайти франшизу Нової Сицилії, добре — Мафія їй висить. Або трапиться Нова Південна Африка, яку вона ненавидить, але Нові Південні Африканці ненавидять хачів значно сильніше.

Відпадає, Хіро чорний, принаймні частково. Ніякої Нової Південної Африки. А сама Y. Т. європеоїдка, тому Метаназія теж відпадає.

— Великий Гонконґ містера Лі, — каже Хіро. — За пів милі праворуч.

— Непогана думка, але чи пропустять тебе туди з мечами?

— Пропустять. Я громадянин.

Вона його бачить. Вказівник виділяється, бо він рідкісний, такі нечасто зустрінеш. Це зелено-синій знак, лагідний та спокійний посеред кислотного ґетто франшиз. Там написано:

ВЕЛИКИЙ ГОНКОНҐ МІСТЕРА ЛІ

Різкий вибух ззаду. Її голова б’ється об м’який підголівник. Інше таксі довбонуло їх у зад.

І на сімдесяти п’яти вона вирулює на парковку містера Лі. Системи безпеки не встигають розпізнати візу, тому випускають СПШ, і ось тобі повноцінне Серйозне Пошкодження Шин, лисі скати залишилися висіти на шипах. Пролетівши вперед на чотирьох голих ободах, вона гальмує на клаптику газону, який водночас і забірник для вуглекислого газу, і доволі міцне покриття.

Вони з Хіро вискакують із машини.

Хіро дико шкіриться, спійманий у перехресне сяйво десятка червоних лазерів, які сканують його зусібіч — прибульця перевіряє роботизована система безпеки Гонконгу. Її також — вона дивиться, як лазери повзають її грудьми.

— Ласкаво просимо до Великого Гонконґу містера Лі, містере Протагоніст, — каже система безпеки через гучномовець. — І ласкаво просимо вашу гостю, місіс Y. Т.

Решта таксі шикуються вздовж бордюра.

Декілька з них проскочили в’їзд у Гонконґ і були змушені повертатися квартал чи два. Перкусія хряцання дверима. Декому з них і байдуже, вони не глушать двигунів і не зачиняють дверей. Три хачі проходжають узбіччям, роздивляючись клапті покришок на шпичаках шипів: довгі смуги неопрену, з яких виростає сталеве і скловолоконне волосся, ніби пошматовані перуки. В одного у руках револьвер, націлений вниз, на хідник.

До них підбігають іще четверо хачів. Y. Т. нараховує ще два револьвери і помповий дробовик. Ще кілька таких хлопців — і вони зможуть створити уряд.

Вони обережно переступають через шипи на буйний гонконзький газон, і щойно вони це роблять — знову з’являються лазери. На секунду хачі стають червоними та зернистими.

Тоді відбувається ще одна річ. Вмикаються прожектори. Цих людей система безпеки хоче підсвітити краще.

Франшизи Гонконґу славляться своїми газонами — бо де ж таке чувано, щоб на газоні можна було паркуватися? — і своїми антенами. Завдяки антенам вони нагадують дослідницькі центри NASA. Деякі з них — супутникові, націлені в небо. Але деякі — геть малесенькі, націлені вниз, на газон.

Y. Т. цього всього насправді не розуміє, але ті маленькі антени випромінюють у міліметровому діапазоні. Як і кожен радар, вони добре вловлюють металеві предмети, і, на відміну від радарів у центрі керування польотами, здатні розрізняти дрібні деталі. Роздільна здатність системи залежить від довжини хвиль, тому, оскільки цей радар працює в міліметровому діапазоні, він бачить, які у вас пломби, які люверси у ваших конверсах і заклепки в «левайсах». Він може порахувати дріб’язок у вашій кишені.

Цим сканерам дуже просто побачити зброю, вони здатні навіть визначити, чи заряджена зброя, і якими саме набоями. І це важливо, бо у Великому Гонконгу містера Лі зброя заборонена.