Снігопад

Розділ 6

На виїзді з Білих Колон чигає чорна машина, вона причаїлась, ніби пантера, а полірована сталева лінза відбиває лоґло з Оаху-роуд. Це Транспорт. Мобільний Транспорт МетаКопів Unlimited. На дверях прикріплено сріблястий значок, хромований копівський значок завбільшки з тарілку, з назвою вищезгаданої миротворчої організації та рекламним написом

ДЗВОНІТЬ 1-800-КОПИ ПРИЙМАЄМО ВСІ ОСНОВНІ КРЕДИТКИ

МетаКопи Unlimited — це офіційна правоохоронна організація в Білих Колонах, а також у Конюшнях Віндзорських Височин, Височинах Ведмежого Гону, Цинамоновій Лощовині та Фермах Кловерделл. Вони також здійснюють транспортне регулювання на всіх магістралях та менших шляхах, які обслуговує корпорація Прямодор. Їхніми послугами користуються ще кілька ФЦКНУ, скажімо, «Каймани Плюс» та «Альпи», але національні франшизи віддають перевагу власним збройним силам. Можна побитися об заклад, що Метазанія та Нова Південна Африка адмініструють свої служби безпеки самотужки; це чи не єдина причина, з якої люди стають громадянами — щоб піти в правоохоронці. Зрозуміло, в Нової Сицилії також своя служба безпеки, Нарколумбії охорона не потрібна — люди і без того бояться їздити повз цю франшизу повільніше за сто миль на годину (Y. Т. завжди щастило набрати нефігової швидкості на попутках у тих районах, де було багато нарколумбійських консулятів), а Великий Гонконґ містера Лі, прабатько всіх ФЦКНУ, вирішує проблеми типово по-гонконзькому — послуговуючись роботами.

Основний конкурент МетаКопів, «Чемпіони Охорони», обслуговує всі дороги, які належать «Кружпутям», а також має контракти всесвітнього охоплення з такими компаніями, як «Діксі-традиції[18]», Плантація Пікетта, Веселкові висоти (самі гляньте — два апартеїдні міськлави та один для black suits), Лука-на-[вставте назву річки] та Цегляна Станція. «Чемпіони Охорони» менші за МетаКопів, мають більше дорогих контрактів та, кажуть, більші шпигунські потужності — хоча коли людям щось подібне, вони просто спілкуються з уповноваженим представником Центральної Розвідувальної Корпорації. А ще є Силовики — але вони задорогі і не найкращі кандидати для таких занять, як контроль і підтримання порядку. Ходять чутки, що під формою вони носять футболки з неофіційним гербом Силовиків: кулак стискає поліцейський дубець, обрамлений написом «ПОДАЙ НА МЕНЕ В СУД».

Тож Y. Т. ковзає вниз крутосхилом до важкої залізної брами «Білих колон» і чекає, коли брама відкотиться вбік, чекає, чекає — але брама, здається, не поспішає відчинятися. Ніякого лазерного сканера, що має висунутися з вартівні та з’ясувати, хто така Y. Т. Систему перевантажено. Якби Y. Т. була тупою куркою, то пішла б до МетаКопа і запитала, в чому річ. МетаКоп сказав би: «Питання безпеки міста-держави» — і все. Ох, ці міськлави! Ці міста-держави! Такі маленькі, такі беззахисні, що буквально все, навіть непідстрижений газон чи надто гучне стерео, стають питаннями національної безпеки.

Об’їхати загорожу не варіант: по всьому периметру Білі Колони оточує восьмифутовий залізний паркан заводської роботи. Вона під’їздить до брами, хапається за ґрати, шарпає, але ці ґрати надто великі та дебелі, щоб їх шарпали.

МетаКопам заборонено спиратися на Транспот — так вони виглядали б слабкими і лінивими. Їм дозволено майже спиратися, справляти враження, що спираються, вони можуть навіть усім своїм виглядом демонструвати, що хочуть спертися на машину, як ось цей тип, але по-справжньому спиратися їм заборонено. До того ж, бувши при повному параді, сяйві та величі Персонального Портативного Службового Комплекту на Персональній Модульній Службовій Портупеї, вони запросто можуть подряпати Транспорт.

— Дядьку, підключи бар’єр до мережі, а то мені ще багаж доставляти, — каже Y. Т. до МетаКопа.

З тильної частини Мобільного Транспорту долинає мокрий цямкий звук. Він недостатньо гучний, щоб здаватися пострілом: це м’яке хлюпання густого харчка, виплюнутого бидланом через згорнутий трубочкою язик, це далеке приглушене хлюпання дитини, котра гарно сходила по-великому. Рука Y. Т., яка й досі тримається за ґрати, на мить застигає, а сама вона відчуває водночас і жар, і холод. Вона ледве здатна ворухнути рукою. Вчувається запах вінілу.

Напарник МетаКопа вилазить із заднього сидіння Мобільного Транспорту. Вікно на задніх дверях опущене, але всередині все таке чорне і лискуче, що цього не можна було сказати напевне, поки не відчинилися двері. Обидва МетаКопи під гладенькими чорними шоломами та окулярами нічного бачення либляться. У того, що зараз вилазить, при собі Засіб Хімічного Стримування Малого Радіусу — харкомет. Їхній маленький план спрацював. Y. Т. не здогадалася націлити своє «Лицарське забрало» на заднє сидіння і перевірити, чи немає там снайпера, який може пульнути в неї слизом.

Потрапивши у повітря, харчок збільшується приблизно до розмірів футбольного м’яча. Милі непоказних, але надміцних волокон, ніби спаґеті. Соус на цих спаґеті липкий, слизуватий і попервах рідкий, але майже одразу після пострілу застигає.

МетаКопам довелось озброїтися такими штуками, оскільки працювати доводиться в настільки крихітних франшистанах, що переслідування просто неможливе. Зловмисники — майже завжди безневинні трешери — завжди за три хвилини ходу на скейті від порятунку в сусідній франшизі. Окрім того, неймовірний об’єм Персональної Модульної Портупеї — ця штука більше схожа на канделябр, з усім тим, що на неї почеплено, — сповільнює їх настільки, що коли вони намагаються бігти, перехожі починають реготати. Тож замість скинути кілька фунтів, вони просто навішують на свою збрую ще більше всілякого лайна, як-от харкомет.

Шмаркляста, нитчаста крапля речовини обліпила її руку та передпліччя, прив’язавши до ґрат брами. Зайвий слиз котиться донизу і стікає по ґратах, але уже почав загусати, перетворюючись на ґуму. Кілька вільних кінців волокон пролетіли вперед та вхопили її за плече, груди і підборіддя. Вона задкує, і клейковина відокремлюється від волокон, тягнучись довжелезними, нескінченно тоненькими ниточками, ніби гаряча моцарела. Вони миттю схоплюються, тверднуть, а тоді ламаються, згортаючись у спіралі, ніби дим. Тепер, коли липучка відчепилася від обличчя, стало трохи легше, але рука досі майже цілком знерухомлена.

— Даним повідомленням застерігаємо вас, що будь-який рух з вашого боку, не попереджений безпосередньо вербальною авторизацією з мого боку, може становити для вас пряму фізичну загрозу, а відтак існують певні психологічні та, можливо, залежно від вашої особистої системи вірувань, духовні ризики як наслідок вашої особистої реакції на вищезгадану фізичну загрозу. Будь-який рух з вашого боку сприймається за безумовну та необоротну згоду на подібні ризики, — каже перший МетаКоп. На його поясі маленький гучномовець, який перекладає сказане синхронно іспанською та японською.

— Або, як ми казали раніше, — додає другий МетаКоп, — стояти, мудло!

Неперекладне слово лунає з динаміка, вимовлене як «мудльо» та «мудуро» відповідно.

— Ми авторизовані офіцери «МетаКопів без обмеженої відповідальності». Згідно з пунктом 24.5.2 Кодексу Білих Колон ми вповноважені виконувати обов’язки поліційних сил на цих територіях.

— Наприклад, шугати безневинних скейтерів, — коментує Y.T. МетаКоп вимикає перекладач.

— Розмовляючи англійською, ви даєте безумовну та необоротну згоду на те, що все наше подальше спілкування відбуватиметься англійською мовою.

— Ви навіть не доганяєте, що вам каже Y. Т., — каже Y. Т.

— Вас ідентифіковано як Об’єкт Розслідування у Зареєстрованій Кримінальній Події, яка, згідно з наявною інформацією, відбулася на суміжній території, а саме — в Конюшнях Віндзорських Височин.

— Дядьку, то ж інша країна. Це Білі Колони!

— Згідно з положеннями чинного законодавства Конюшень Віндзорських Височин ми вповноважені контролювати виконання законів, стежити за дотриманням вимог національної безпеки та суспільної гармонії, зокрема на вказаній території. Угода між Конюшнями Віндзорських Височин та Білими Колонами вповноважує нас узяти вас під тимчасову варту аж до остаточного розв’язання питання про ваш статус як Об’єкта Рослідування.

— Капець тобі, — перекладає другий.

— Оскільки загальна лінія вашої поведінки була неагресивною, а видимої зброї на вас немає, ми не маємо повноважень вдаватися до героїчних заходів з метою забезпечення кооперації з вашого боку, — каже перший МетаКоп.

— Будь гарною дівчинкою, і всьо буде чотко.

— Проте ми оснащені різноманітним приладдям, зокрема, але не виключно, стрілецькою зброєю, яка, у разі застосування, може становити величезну і пряму загрозу вашому здоров’ю та благополуччю.

— Шарпнешся — і ми тобі жбан відстрелимо, — товче своєї другий.

— Блядь, просто відклейте мою руку, — дратується Y Т. Усе це вона чула вже мільйон разів.

У Білих Колонах, як і в більшості міськлавів, немає ні в’язниці, ні відділка. Так немодно. Ціни на нерухомість. Подумайте про додаткову відповідальність. У МетаКопів при дорозі є своя точка — така собі штаб-квартира, а щодо в’язниці, місця для утримання habeas, якогось приблудного corpus, то воно є чи не в кожному порядному закладі.

Вони їдуть у Мобільному Транспорті. Руки Y. Т. скуті попереду. Одна досі обліплена ґумовим слизом, від неї так сильно штинить випарами вінілу, що обидва МетаКопи опустили свої вікна. Добрих шість футів цих волокон спадають їй на коліна, волочаться підлогою Транспорту, звисають з дверей і спадають на дорогу. МетаКопи не паряться, їдуть собі центральною смугою, час від часу зупиняються, аби злупити штраф за перевищення швидкості, поки ще перебувають у своїй юрисдикції. Водії навколо них їдуть повільно і вдумливо, їх лякає сама думка про те, щоб зупинитися і пів години вислуховувати різні дисклеймери, поради та плутані обґрунтування законності підстав для їхнього затримання від таких-от, як ці. Коли-не-коли повз них лівою смугою з увімкненими вогнями проскакує доставлятор КозаНостри, і тоді вони прикидаються, що нічого не помітили.

— Куди, в «Буцегарню» чи в «Тюрягу»? — питає перший МетаКоп. Судячи з манери, звертається він до другого МетаКопа.

— В «Буцегарню», будь ласка, — вставляє Y. Т.

— В «Тюрягу»! — каже другий МетаКоп, розвертаючись, вишкіряючись до неї крізь антибалістичне скло, впиваючись своєю владою.

Нутрощі машини освітлюються, коли вони проїздять повз «Купи-й-лети». Потиняйся трохи на паркінґу біля «Купи-й-лети», і легко засмагнеш. А тоді приїдуть «Чемпіони Охорони». Усі ці вогні, які мають вселяти відчуття безпеки, на мить підсвічують наліпки Visa і MasterCard на вікні біля водія.

— Y. Т. має картку, — робить захід Y. Т. — Скільки коштує можливість звалити?

— А чо’ це ти називаєш себе Вайті[19]? — цікавиться другий МетаКоп. Як і багато кольорових, він неправильно зрозумів її ім’я.

— Не Вайті. Y. Т., — поправляє перший.

— Саме так Y. Т. і звати, — погоджується Y. Т.

— Я так і сказав, — наполягає другий МетаКоп. — Вайті.

— Y. Т., — повторює перший, наголошуючи на «Т» з таким натиском, що блискучі бризки слини летять на вітрове скло. — Дай-но вгадаю — Yolanda Truman? Yvonne Thomas?

— І що це значить? Нічого?

Власне, це значить Yours Truly — Щиро Ваша, але якщо вони самі не можуть здогадатися, то хай ідуть до бісової матері.

— Нічого не вийде, — кидає перший МетаКоп. — Ти поперла проти КВВ.

— Та мені не потрібне офіційне звільнення. Я можу просто втекти.

— Ми — першокласний Загін. У нас не буває втеч.

— Ось що я тобі скажу, — кидає другий. — Платиш трильйон баксів — і веземо тебе в «Буцегарню». А з ними вже сама домовляйся.

— Пів трильйона, — пропонує Y. Т.

— Сімсот п’ятдесят мільярдів, і крапка. Бляха, на тобі кайданки — які можуть бути торги?

Y. Т. розстібає бічну кишеню комбінезона, чистою рукою витягує картку, проводить її через слот на спинці переднього крісла і ховає назад.

«Буцегарня» виглядає новісінькою — Y. Т. бувала в готелях зі значно гіршими умовами. Логотип, кактус саґуаро із чорним ковбойським капелюхом, хвацько зачепленим за верхівку, новенький і чистий.

БУЦЕГАРНЯ

Елітні послуги з обмеження волі та дисциплінування

Приймаємо автобусами!

На майданчику біля в’язниці запаркувалися ще кілька машин МетаКопів, а позаду, займаючи одразу десять паркомісць, стоїть автозак Силовиків. Це привертає неабияку увагу МетаКопів — Силовики ставляться до МетаКопів десь так, як загін «Дельта» до Корпусу Миру.

— Один до реєстрації, — повідомляє другий МетаКоп. Вони стоять на рецепції. Стіни обклеєні підсвітленими знаками, на кожному зображення якогось десперадо із Дикого Заходу. Енні Оаклі[20], ніби приклад для наслідування, безтямно витріщається на Y. Т. Стійка реєстрації стилізована «під село»; всі співробітники носять ковбойські капелюхи та п’ятикутні зірки з вибитими на них іменами. Позад них — двері, фальшовані під старомодні залізні ґрати. Проходиш крізь ті двері — і опиняєшся ніби в операційній. Цілий ряд маленьких камер, заокруглених і білих, як фабричні душові кабінки — власне, в них передбачена функція душової, митися треба посеред камери. Яскраве світло саме вимикається об одинадцятій, ТБ з оплатою монетками на місці. Особиста телефонна лінія. Y. Т. вже не може дочекатися.

Ковбой за стійкою націлює сканер на Y. Т. і сканує її штрихкод. Перед ним на графічному дисплеї пролітають сотні сторінок життєпису Y. Т.

— Ага, — каже він. — Жінка.

Двоє МетаКопів перезираються — типу, оце-то геній, цей чувак нізащо не став би МетаКопом.

— Звиняйте, хлопці, але в нас забито. Для жінок місця нема.

— Та ну...

— Бачили автобус на задньому майданчику? У «Проспись-і-Котись» були заворушення. Якісь нарколумбійці продали галіму партію «Памороки», і люди як подуріли. Силовики послали туди пів десятка загонів, притягли сюди чоловік зо тридцять. Так що в нас по саму зав’язку. Спробуйте «Тюрягу», це вниз по вулиці.

Y. Т. не подобається, куди все звертає.

Її знову саджають у машину, вмикають на задньому сидінні звукогасники, щоб вона могла чути хіба вуркотіння свого порожнього живота і лискучий хрускіт — коли ворушить обшмаркляною рукою. Вона справді сподівалася на якусь із тюремних страв «Буцегарні» — скажімо, «Похідне чилі» чи «Бандитські бурґери».

На передньому сидінні теревенять МетаКопи, машина вливається в потік. Просто перед ними видніється яскраво освітлене квадратне лоґо — велетенський чорно-білий Універсальний Товарний Код, а під ним напис «Купи-й-Лети». На тому-таки знакові, нижче від вивіски «Купи-й-Лети», видніється менша — вузенька смужка простих літер: «Тюряга».

Вони везуть її в «Тюрягу». Падлюки. Закутими руками вона гупає у скло, залишаючи на ньому липкі відбитки. Хай ці покидьки спробують позмивати своє лайно. Вони розвертаються і дивляться крізь неї, паскудну грішницю, дивляться, ніби щось почули, але не можуть збагнути, що саме.

Вони в’їжджають в ореол радіоактивного блакитного захисного світла перед «Купи-й-Лети». Другий МетаКоп заходить досередини, говорить із хлопцем за стійкою. Всередині вгодований білий хлопчак у бейсболці Нової Південної Африки з прапорцем Конфедератів купує часопис про монстр-траків, а, підслухавши їхню розмову, витикається з вікна, бажаючи поглянути на реального бандюка. З підсобки виходить другий чоловік, він того ж племені, що й хлопець за стійкою — ще один чорнобривець із вогнем в очах та кістлявою шиєю. У цього в руках канцелярська тека з логотипом «Купи-й-Лети». Щоб знайти менеджера закладу, не треба напружувати очей, силкуючись прочитати напис на бейджі — достатньо побачити, в кого в руках тека.

Менеджер говорить із МетаКопом, киває головою, дістає в’язку ключів із шухляди.

Другий МетаКоп виходить, дибає до машини, рвучко розчахує задні двері.

— Стули писок, — попереджає, — або наступного разу я тобі його шмарклями заліплю.

— Добре, що ти любиш «Тюрягу», — каже Y. Т., — бо завтра, шмаркатий, саме там ти й опинишся.

— Та невже?

— Ага. За махінації з кредитками.

— Я коп, ти трешерка. І як ти уявляєш собі справу в «Судовій системі судді Боба»?

— Я працюю на РадиКС. Ми своїх захищаємо.

— Сьогодні не той випадок. Сьогодні ти забрала піцу з місця ДТП. Втекла з місця ДТП. Тебе в РадиКС попросили доставити піцу?

Y. Т. не відповідає. МетаКоп правий — РадиКС не просили її доставляти піцу. Вона пішла в самоволку.

— Так що РадиКС тобі не допоможуть. Стули писок.

Він смикає Y. Т. за руку, у відповідь смикається все її тіло. Теконосець мимохідь дивиться на неї, аби лиш переконатися, що вона таки людина, а не міх муки, блок-мотор чи пеньок. Веде їх на смердючі задвірки «Купи-й-Лети», у похмуре володарство гидомирних покидьків у переповнених баках. Відмикає задній вхід, нудні сталеві двері з відмітинами по краях, ніби в них пробували увірватися якісь тварюки зі сталевими кігтями.

Y. Т. ведуть униз, до підвалу. Перший МетаКоп іде з нею, несе скейт, безтурботно торохкаючи ним об дверні пройми та поплямовані полікарбонатні касети для пляшок.

— Краще зняти з неї уніформу — всю цю збрую, — пропонує другий МетаКоп, і то доволі хтиво.

Менеджер дивиться на Y. Т., силкуючись не блукати поглядом по її тілу. Тисячоліттями його народ виживав саме завдяки пильності: чекали, коли з-за обрію галопом прискачуть монголи, чекали, коли чергові бандюки наставлять на них обрізи поверх прилавків. Зараз його пильність мало пальці не пече; він нагадує повний келих гарячого нітроґліцерину. Додатковий натяк на сексуальні домагання лише погіршить ситуацію. Для нього це не жарти.

Y. Т. знизує плечима, намагаючись думати про якісь нейтральні дурниці. Зараз вона мала б скиглити і боятися, брикатися і плакати, зомлівати і благати. Вони погрожують забрати її одяг. Який жах! Вона знає, чого від неї чекають. То й нехай. Не дочекаються.

На трасі кур’єр має розчистити для себе місце. Передбачувана і законослухняна поведінка заколисує водіїв, вони подумки приписують тобі маленьку діляночку на смузі, вважають, що на цій діляночці ти й сидітимеш каменем, але геть розгублюються, коли ти виходиш за її межі.

Y. Т. не любить діляночок. Y. Т. забезпечує собі простір на трасі, безстрашно виписуючи зиґзаґи поміж смугами, створюючи аварійні ситуації зі страхітливою непередбачуваністю. Люди навколо змушені остерігати, вони змушені реагувати на неї, а не навпаки. А зараз ці чоловіки хочуть обмежити її простір до тісної діляночки, приневолити її грати за їхніми правилами.

Вона розстібає комбінезон аж до пупка. Під одягом нічого, крім прим’ятої блідої шкіри.

МетаКопи здивовано зводять брови.

Менеджер відстрибує, піднімає обидві руки — прикритися, захистити себе від небезпечного видовища:

— Ні, ні, ні!

Y. Т. знизує плечима, знову застібається.

Вона не боїться, на ній дентата.

Менеджер приковує її до труби з холодною водою. Другий МетаКоп знімає свої — новіші та кібернетизовані кайданки — і знову чіпляє на свою збрую. Перший МетаКоп приставляє її скейт до стіни, але так, щоб вона не могла до неї дотягтися. Менеджер футболить іржаву бляшанку з-під кави в її напрямку, влучає, бляшанка відскакує — тепер вона може сходити в туалет.

— Ти звідки? — питає Y. Т.

— Таджикистан, — каже він.

Могла б і здогадатися, що він таджик.

— Схоже, футбол банкою для гімна — ваш національний вид спорту.

До менеджера не доходить. МетаКопи механічно і сухо сміються. Папери підписано, всі йдуть нагору. Дорогою менеджер вимикає світло — в Таджикистані заведено економити електроенергію.

Y. Т. в «Тюрязі».