Снігопад

Розділ 28

Хіро кладе слухавку і заходить у нову кімнату. Бібліотекар іде слідом.

Сторона кімнати — десь п’ятдесят футів. Посередині три великі артефакти, точніше тривимірні рендери артефактів. У самому центрі висить великий млинець випаленої глини, завбільшки приблизно як кавовий столик і десь фут завтовшки. Хіро здогадується, що це збільшений рендер якогось меншого об’єкта. Широка поверхня млинця всуціль укрита кутастими письменами, в яких Хіро впізнає клинопис, боковини змережені паралельними скругленими жолобками — певно, слідами від пальців, які формували плиту.

Праворуч — дерев’яна жердина, трішки розгалужена вгорі, ніби стилізоване дерево. Ліворуч від плити — восьмифутовий обеліск, він також укритий клинописом, на верхівці вирізьблено барельєф. Кімната заповнена тривимірними сузір’ями гіперкарток, які невагомо висять у повітрі. Нагадує кадр зі щвидкісної зйомки хуртовини. У деяких місцях гіперкартки розташовані в чітких геометричних сітках, наче атоми в кристалі, подекуди громадяться кучугурами. В кутках зібралися справжні гори, наче Лаґос просто поскидав їх туди, коли скінчив роботу. Хіро виявляє, що його аватар може проходити крізь гіперкартки, не порушуючи ладу, — це тривимірний відповідник захаращеного робочого столу, все сміття залишилося там, де Лаґос його покинув. Хмара гіперкарток тягнеться в усі боки приміщення п’ятдесят на п’ятдесят, на вісім футів від підлоги вгору — рівно настільки, наскільки міг сягнути аватар Лаґоса.

— Скільки тут карток?

— Десять тисяч чотириста шістдесят три гіперкартки.

— Я не маю часу переглядати всі. Можеш дати якесь уявлення про те, над чим працював Лаґос?

— Можу зачитати заголовки усіх карток, якщо забажаєте. Лаґос відсортував їх у чотири загальні категорії: біблійні студії, шумерські студії, нейролінгвістичні дослідження та інфа про Л. Боба Райфа.

— Не вдаючись у зайві деталі — що був замислив Лаґос? До чого він дошукувався?

— Хіба я схожий на психолога? — питає Бібліотекар. — Я не можу відповісти на такі запитання.

— Давай іще раз. Як саме ці матеріали пов’язані — якщо пов’язані взагалі — з вірусами?

— Ці зв’язки дуже делікатні. Їх узагальнення вимагає творчого та дискретного мислення. Я — механічна сутність, і не маю жодного з них.

— Скільки всьому цьому років? — цікавиться Хіро, вказуючи на артефакти.

— Глиняна оболонка — шумерська. Третє тисячоліття до Різдва Христового. Її розкопали в місті Ериду, що в Південному Іраку. Чорна стела, або ж обеліск, — це кодекс Хаммурапі, датований приблизно 1750 роком до Різдва Христового. Деревоподібний об’єкт — культовий тотем ягвістів із Палестини, він називається ашера. Датований приблизно 900 роком до Різдва Христового.

— Ти назвав цю плиту оболонкою?

— Так. Всередині її — менша глиняна табличка. Так шумери захищали документи від пошкоджень.

— Я так розумію, всі ці речі зберігаються в музеях?

— Ашера і кодекс Хаммурапі у музеях. Глиняна оболонка — у приватній колекції Л. Боба Райфа.

— Райф явно цікавиться такими штуками.

— У біблійському коледжі Райфа, який він і заснував, найбагатший у світі факультет археології. Вони проводили розкопки в Ериду, там був центр культу шумерського божества на ім’я Енкі.

— І як це все пов’язано?

Бібліотекар зводить брови.

— Перепрошую?

— Добре, спробуємо методом виключення. Ти знаєш, чому Лаґос цікавився саме шумерськими письменами, а не, скажімо, грецькими чи єгипетськими?

— Єгипет був цивілізацією каменю. Їхнє мистецтво і архітектура — кам’яні, тож існуватимуть чи не вічно. Втім, на камені важко писати, і вони винайшли папірус, писали на ньому. Але папірус дуже нетривкий, тому, хоч уціліли їхні архітектура та мистецтво, письмові пам’ятки — дані — переважно зникли.

— А як же ієрогліфи?

— Лаґос називав їх наліпками на бампер, породженням корумпованої політики. У них була прикра тенденція прославляти свої військові перемоги ще до початку бою.

— А шумери не такі?

— Шумери були цивілізацією глини. Вони будували з неї будинки і писали на ній. Їхні статуї були з гіпсу, що розчиняється у воді, тож будівлі та статуї під дією природних чинників розсипались у пил. А от глиняні таблички вони випалювали або захищали оболонками, тому усі шумерські дані дійшли до наших днів. Єгипет залишив у спадок мистецтво і архітектуру, а шумери — мегабайти даних.

— І скільки тих мегабайтів?

— Скільки археологи захочуть викопати. Шумери писали на всьому. Коли зводили новий будинок — на кожній цеглині писали клинописом. Коли будівлі розвалювалися, цегла залишалась, хоч і розкидана пустелею. У Корані ангели, яких послали знищити Содом і Гоморру, кажуть: «Нас послано до грішників. Щоб Ми наслали на них каміння із глини, каміння, призначеного Господом для знищення злочинців[53]». Лаґоса це зацікавило — таке проміскуїтальне розсіювання інформації, записаної на вічних носіях. Він говорив про пилок, розвіяний вітром — гадаю, це була якась аналогія.

— Саме так. А скажи, напис на оболонці перекладали?

— Так. Це застереження. Там написано: «У цім вмістилищі нам-шуб Енкі».

— Що таке нам-шуб, я знаю, а що таке нам-шуб Енкі?

Бібліотекар витріщається у далечінь і театрально прочищає горло.

— Це переклад Крамера.

— Ціла історія, — дивується Хіро. — Я думав, що нам-шуб — то замовляння.

— Нам-шуб Енкі — це водночас історія і замовляння, — роз’яснює Бібліотекар. — Самоздійснювана художня розповідь. Лаґос вірив, що в оригінальній формі, на яку переклад лише натякає, це замовляння і справді робить те, що описує.

— Тобто змінює мову просто на язиках людей?

— Так.

— Але ж це історія Вавилону, хіба ні? Всі говорили одною мовою, а тоді Енкі змінив їхні мови так, що вони більше не розуміли одне одного. Мабуть, саме на цьому заснована вся та біблійна чортівня про Вавилонську вежу.

— Кілька карток простежують цей зв’язок.

— Ти вже згадував раніше, що на певному етапі всі говорили шумерською. А тоді раптом уже ніхто, мова просто зникла, як динозаври. Не було геноциду, який пояснив би, що сталося. І це узгоджується з історією Вавилонської вежі і нам-шубу Енкі. Лаґос вважав, що історія Вавилону правдива?

— Він був цього певен. І дуже переймався великою кількістю людських мов. Вважав, що їх просто надто багато.

— Скільки?

— Десятки тисяч. У багатьох кінцях світу можна знайти людей однієї етнічної групи, які живуть за кілька миль одне від одного, у схожих долинах і схожих умовах, але при цьому говорять мовами, що взагалі ніяк між собою не пов’язані. І це не якась там дивовижа, а повсюдне явище. Чимало лінгвістів намагалися зрозуміти концепцію Бабеля, знайти відповідь на питання про те, чому людські мови схильні до фрагментації, а не навпаки — сходження до спільної мови.

— І що, хтось знайшов відповідь?

— Це питання складне і глибоке. У Лаґоса була своя теорія.

— Справді?

— Він вважав, що Бабель, Вавилонське стовпотворіння — реальна історична подія. Що вона сталася в конкретний час і в конкретному місці та повністю збігається зі зникненням шумерської мови. Що перед Інфопокаліпсисом у Бабелі мови тяжіли до злиття, а після нього всі мови отримали внутрішню схильність до розходження, стали взаємно незрозумілі, і що ця тенденція, за його словами, змією обвиває стовбур людського мозку.

— Єдине, що це все може пояснити... — Хіро замовкає, не хоче казати цього вголос.

— Так?..

— Це існування феномену, який передавався всередині популяції, змінював розум так, що він більше не міг сприймати шумерської мови. Десь так вірус передається з одного комп’ютера до іншого, пошкоджуючи кожну машину однаковим чином. Змією обвиває стовбур мозку.

— Лаґос присвятив цій ідеї чимало зусиль і часу. Він вважав, що нам-шуб Енкі — нейролінгвістичний вірус.

— А цей хлопець, Енкі, він реальна особа?

— Можливо.

— Й Енкі винайшов вірус і поширив його Шумером через отакі таблички?

— Було знайдено табличку — лист до Енкі, в якому автор скаржиться на це.

— Лист до Бога?

— Так. Його написав Сін-Саму, переписувач. Лист починається з уславлення Енкі та запевнення у відданості. А тоді автор скаржиться:

І, після ще детальніших описів своїх злигоднів, переписувач закінчує так: