Снігопад

Розділ 40

Хіро обертається. Бачить перед собою здоровила — кремезного білого чоловіка з хвилястим, зализаним назад рудим волоссям та бородою. На голові бейсболка, повернута задом наперед, щоб було видно слова, капсом витатуювані на чолі:

ПЕРЕПАДИ НАСТРОЮ

РАСОВО НЕТОЛЕРАНТНИЙ

Усе це Хіро бачить понад обтягнутим фланеллю черевом.

— Що таке? — питає Хіро.

— Бачте, сер, мені вкрай незручно відривати вас від бесіди із цим джентельменом. Але нам із друзями просто цікаво. Ви безрукий-безтолковий чорножопий ніґер-гівноїд чи нікчемний ґук[60]-сифілітик?

Рудоволосий піднімає руку, смикає козирок бейсболки, розвертає. Тепер Хіро бачить принт із прапором Конфедерації, обведений словами Франшиза Нової Південної Африки.

Хіро стрибає на стіл, розвертається і сунеться на дупі до Чака, щоб між ним і новим південноафриканцем був столик. Чак уже передбачливо щез, тож Хіро, зрештою, вигідно опиняється спиною до стіни, обличчям до бару.

Водночас із десяток чоловіків разом підводиться з-за столів, формуючи за спиною першого вищирену, засмаглу фалангу конфедеративних прапорів і бакенбардів.

— Дайте-но подумаю, — озивається Хіро. — Це питання із зірочкою?

У безлічі «Ратуш» безлічі франшиз «Проспись-і-котись» на вході треба здавати зброю. Ця не з таких. Хіро не знає, на краще це чи на гірше. Без зброї «африканці» можуть йому здорово накидати, зі зброєю Хіро може дати відсіч — але тоді й ставки вищі. Хіро броньований аж по шию, однак це просто значить, що їм доведеться цілити у голову. А вони пишаються своєю влучністю. Це їхній фетиш.

— Тут що, десь поруч НПА?

— Ага, — підтверджує головний ковбой із довгим широким тулубом і куцими ногами. — Це рай. Правду кажу. Немає на землі місця, кращого за Нову Південну Африку.

— Тоді, якщо дозволите мені запитати... Якщо там так офігенно, то чому ви не у стодолі, а тусуєтесь тут?

— У Нової Південної Африки є проблема, — визнає чоловік. — Не хочу здатися непатріотом, але що є то є.

— І що ж то за проблема?

— Там нема ніґерів, нема вузькооких і нема жидів — нема кого пиздити.

— А, так, це біда, — погоджується Хіро. — Дякую.

— За що?

— За те, що не криючись озвучили свої наміри — і дали мені право зробити ось так.

І Хіро стинає йому голову.

А що було робити? Їх принаймні дванадцятеро, вони завбачливо заблокували єдиний вихід, щойно заявили про свої наміри і, ймовірно, всі були з вогнепалом. І взагалі, на Плоту така фігня ставатиметься що десять секунд.

НПАшник не розуміє, що відбувається, але починає реагувати, коли Хіро веде катану крізь його шию, тож у мить декапітації відлітає назад. Це добре, бо з шиї фонтаном порскає чи не половина всієї крові, що була в організмі. Фонтани-близнюки, по одному на кожну артерію. На Хіро не потрапляє ані краплі.

У Метасвіті лезо просто проходить наскрізь, якщо махати достатньо швидко. Тут, у Реальності, коли лезо врізається в шию, Хіро очікує потужного струсу, як коли неправильно відбиваєш бейсбольний м’яч, але не відчуває майже нічого. Меч просто проходить наскрізь, Хіро закручує так, що мало не забиває лезо у стіну — мабуть, пощастило вцілити в паз між хребцями. Тренування, як не дивно, дається взнаки, але він забув зафіксувати лезо, зупинити клинок, а це вже нікуди не годиться.

Хай навіть він і очікував чогось подібного, але на якусь мить вражено завмирає. Такого з аватарами не стається, вони просто падають. І він страшенно довго просто стоїть і дивиться на труп. Тим часом хмара кривавого аерозолю починає влягатися, кров скрапує з підвісної скелі, стікає з полиць за барною стійкою. П’яничка, який сидів за барною стійкою і цідив подвійну горілку, здригається і починає тремтіти, вдивляючись у свою склянку, в галактичну круговерть трильйона червоних тілець, що гинуть в етанолі.

Хіро обмінюється з натовпом кількома довгими поглядами. Вони, як і решта присутніх у барі, намагаються зрозуміти, що має відбуватися далі. Їм сміятися? Робити фотки? Втікати? Викликати «швидку»?

Він пробирається до виходу, переходячи по столиках інших відвідувачів. Це доволі нечемно, відвідувачі закладу сахаються, деякі ще достатньо прудкі, щоб захопити дорогою пиво, ніхто не кидає у спину образ. Вигляд оголеної катани вселяє у присутніх практично японського рівня ввічливість. Кілька нападників заступають Хіро вихід, але не тому, що хочуть зупинити, просто там стояли, коли заціпеніли від шоку. Хіро вирішує їх не вбивати.

І вискакує в яскраво освітлений центральний коридор «Ратуші», в тунель блиску та пульсування логло, яким бігають чорні створіння, ніби споночіла сперма — старими фалопієвими трубами, бігають, стискаючи в руках гострі кутасті предмети. Силовики. Поряд із ними пересічний МетаКоп нагадує Рейнджера Ріка[61].

Час переходити в режим химери. Хіро вмикає все: інфрачервоний спектр, радар у міліметровому діапазоні, постобробку навколишніх шумів. Інфрачервоний за цих обставин не дуже допомагає, зате радар виловлює всю зброю навкруги, підсвічує її в руках Силовиків, визначає виробника, модель і тип набоїв. Суціль автоматика.

Втім, Силовикам та діячам із НПА не потрібен радар, щоб помітити в руках Хіро катану, лезом якої стікає кров і ліквор.

Із поганеньких динаміків гримить музика Чорнобиля та «Поплавлених». Це їхній перший синґл, який потрапив у чарти «Білборда», називається «Моє серце — обпалена дірка в землі». Постобробка навколишніх звуків понижує звучання до прийнятного рівня, згладжує деякі найекстремальніші дисторшени, тож голос його сусіда лунає чіткіше, а тому все навколо видається особливо сюрреалістичним. І показує, наскільки він не у своїй тарілці, наскільки йому тут не місце. Він потопає у біомасі. Якби у світі існувала справедливість, він міг би вскочити у ці динаміки і промчати дротами, ніби цифровий сильф, пролетіти мережею назад у Л. А., де йому й місце, і там, на вершині світу, де праначало всього сутнього, він поставить Віталію випивку, а тоді завалиться на матрац.

З його спиною коїться щось жахливе, і Хіро безпорадно валиться вперед. Таке відчуття, наче у спину б’є разом сотня молотків. Водночас логло тьмяніє у спалаху різкого жовтого світла. На екрані окулярів блимає вікно тривоги, повідомляючи, що радар у міліметровому діапазоні засік потік куль у його напрямку, чи не бажаєте знати, звідки вони прилетіли, сер?

Хіро щойно почастували автоматною чергою в спину. Всі кулі розплющились об костюм і попадали на підлогу, але водночас встигли наділити його тріщинами у добрій половині ребер з одного боку та забити кілька внутрішніх органів. Він повертається, і це боляче.

Силовик, зневірившись у кулях, вихопив іншу зброю. Так вказано на склі окулярів Хіро: ТЕХНОЛОГІЇ ТИХООКЕАНСЬКИХ СИЛОВИКІВ, INC. МОДЕЛЬ SX-29 ПРИСТРІЙ ТЕРМІНОВОГО РОЗПОВСЮДЖЕННЯ ЗАСОБІВ ОБМЕЖЕННЯ РУХУ (ХАРКОМЕТ). Взагалі-то, з нього і треба було починати.

Не можна носити меча як пустопорожню погрозу. Не слід оголювати його чи тримати оголеним, якщо не маєш наміру когось убити. Хіро кидається на Силовика, заносячи катану для удару. Силовик приймає правильне рішення — забратися нафіг з дороги. Срібляста стрічка катани зблискує над юрбою, приваблює Силовиків та віднаджує всіх інших, тож Хіро, що біжить центральним проходом «Ратуші», не бачить перед собою нікого, але відчуває безліч лискучих темних постатей позаду.

Він вимикає в окулярах все технобарахло, воно лише збиває з пантелику — він так і стоятиме, читаючи статистичні показники власної смерті, тієї самої миті, коли вона його спіткає. Дуже постмодерново. Час зануритися в Реальність, уподібнитись людям навколо.

Навіть Силовики не наважаться стріляти в юрбі, хіба впритул або в дуже кепському гуморі. Кілька харчків пролітають повз Хіро, уже достатньо розріджені — хіба подратувати, а не знерухомити, і обліплюють роззяв навколо, загортають їх у липкі тендітні хмарки.

Десь поміж ЗD-аркадою з відеоіграми та вітриною, заповненою знудженими проститутками, в очах у Хіро ясніє, і він бачить диво: вихід із пневмокупола, двері, що видихають бриз синтетичного пивного перегару й атомізованих тілесних рідин просто у прохолодне нічне повітря.

Як і на зебрі, відразу після білої смуги настає чорна. Нова чорна смуга починається з того, що сталеві ґрати опускаються до самої підлоги і блокують двері.

Та якого фіга, тут же все надувне. Хіро на єдину мить вмикає радар, і стіни наче зникають, стають невидимими — тепер він бачить просто крізь них, бачить сталевий ліс зовні. Єдиної миті вистачає, аби знайти парковку, на якій він залишив байк, імовірно, під охороною кількох озброєних чоловіків.

Хіро вдається до обманного маневру в напрямку борделя, тоді кидається прямо до відкритої ділянки стіни. Тканина будівлі щільна, проте катана єдиним змахом прорізає шестифутову шпарину, і ось він назовні, діра виплюнула його потоком затхлого повітря.

Після цього — після того, як Хіро заскакує на свій мотоцикл, «африканці» — у пікапи-всюдиходи, Силовики — у лискучі чорні Силовикмобілі, усі з вереском сирен вирулюють на шосе — починається блокбастерна гонитва.