Снігопад

Розділ 51

З відстані у кілька миль Пліт виглядає моторошно святковим. Світло десятка прожекторів і мабуть не менше лазерів, змонтованих на височенній надбудові «Ентерпрайза», розтинає хмари, ніби на прем’єрі голлівудського блокбастера. Але зблизька все не таке яскраве і люксове. Густе плетиво дрібніших корабликів випускає тьмяно-жовту хмару, яка псує весь ефект.

У кількох місцях Пліт горить. І це не тепле і радісне багаття, яке хтось розклав на палубі, це потужні вогненні протуберанці, з яких валить чорний дим, наче згорає величезна кількість бензину.

— Може, банди погризлися, — припускає Еліот.

— Добувають енергію? — припускає Хіро.

— Розваги, — вважає Риб’яче Око. — Тут же немає кабельного телебачення.

Перш ніж вони таки наважуються поринути в пекло, Еліот знімає з бака кришку і опускає туди щуп, перевіряє рівень пального. Нічого не каже, але виглядає не надто щасливим.

— Повимикайте світло, — командує Еліот ще за кілька миль від Плоту. — Майте на увазі, що нас уже помітили кількасот, якщо не кілька тисяч озброєних і голодних людей.

Вік уже ходить човном і гасить вогні у найпростіший доступний спосіб — розбиває ліхтарі молотком. Риб’яче Око стоїть на палубі та мовчки слухає Еліота, раптом сповнившись до нього повагою. Еліот продовжує:

— Познімайте весь яскраво-помаранчевий одяг, навіть якщо вам буде дуже холодно. Відтепер ми мовчки лежимо на палубі, якомога менше висовуємось і без крайньої потреби навіть не говоримо. Віку, ти сядь посередині з гвинтівкою і чекай, поки хтось посвітить прожектором. Якщо з будь-якого боку блимне промінь світла — стріляй у прожектор. Це стосується навіть рибальських катерів. Хіро, твоє завдання — контролювати планшир. Обходь яхту по периметру, оглядай місця, де може залізти плавець, і якщо таке станеться, обрубуй йому руки. Ну, і пильнуй різних гаків, щоб нас не взяли на абордаж. Риб’яче Око, коли побачиш, як щось наближається до нас морем і підходить ближче, ніж на сто футів, — топи. Якщо побачите на Плоту когось із антенами в голові, намагайтеся вбити спершу їх, бо вони вміють спілкуватися одні з одними.

— Антени стирчать з голови? — дивується Хіро.

— Ага. Так виглядають місцеві химери.

— Хто вони?

— А я, блядь, звідки знаю? Бачив кілька разів, звіддалік. Коротше, я веду нас просто в центр, і як тільки ми підійдемо достатньо близько, я ляжу на штирборт і поведу нас навколо Плоту проти годинникової стрілки, пошукаю, хто захоче продати нам пальне. Якщо все піде геть паскудно і нам доведеться висідати на Пліт, тримаємось купи і шукаємо провідника, бо без допомоги когось, хто може знайти тут дорогу, буде дуже погано.

— Наскільки погано? — уточнює Риб’яче Око.

— Десь так само, як висіти на гнилій слизькій вантажній сітці між двома кораблями, які рухаються в різних напрямках, а внизу лише крижана вода, в якій повно чумних щурів, токсичних відходів і косаток. Ще є питання?

— Так, — каже Риб’яче Око. — Можна мені додому?

Добре. Якщо Риб’яче Око злякався, то Хіро теж можна.

— Пам’ятайте, що сталося з піратом, якого звали Брюс Лі, — нагадує Еліот. — Він був добре озброєний і не слабак. Одного дня він підплив до невеличкого плоту з біженцями, шукаючи свіжих тугеньких півників, але здох, навіть не зоглянувшись. І тепер багато хто хоче зробити з нами те саме.

— Хіба в них немає тут копів чи чогось такого? — цікавиться Вік. — Я чув, що є.

Інакше кажучи, Вік любить дивитися фільми про Пліт, які крутять на Таймс-сквер.

— Люди на борту «Ентерпрайза» працюють за системою Кари небесної. У них по периметру льотної палуби просто встановлені великі кулемети моделі Ґатлінґа — схожі на «Голос розуму», але з більшим калібром. Їх розробили, щоб збивати ракети «Екзосет». Луплять зі швидкістю метеорита. Якщо хтось на Плоту здіймає бучу, вони роблять так, щоб нікому було бешкетувати. Якесь пересічне вбивство чи заколот не привернуть їхньої уваги, а от ракетна дуель між ворогуючими піратськими організаціями — геть інша справа.

Зненацька у них втуплюється прожектор, такий великий і потужний, що не можна очей розклепити.

Тоді знову западає темрява, над поверхнею води вібрує і відлунює постріл з Вікової Гвинтівки.

— Гарний постріл, Віку, — зауважує Риб’яче Око.

— Здається, посудина наркоторговців. — Вік дивиться крізь свій магічний приціл. — На борту п’ятеро. Пливуть до нас. — Стріляє іще раз. — Поправка. Четверо на борту. — Бах. — Поправка, не пливуть до нас. — Бах. За двісті футів від них в океані вибухає вогняна куля. — Поправка. Нема човна.

Риб’яче Око регоче і реально ляскає себе долонею по стегну.

— Ти все це знімаєш, Хіро?

— Ні. Нічого не буде видно.

— Оу. — Риб’яче Око здається розчарованим, ніби це все змінює.

— Це перша хвиля, — попереджає Еліот. — Багаті пірати шукають легкої здобичі, але їм є що втрачати, тому їх неважко налякати.

— Бачу щось велике, типу яхти, — звітує Вік. — Але вони вже повертають геть.

Крізь низький рокіт великого дизеля своєї яхти вони чують вищання моторів десь оддалік.

— Друга хвиля, — кидає Еліот. — Молоді та амбітні. Ці хлопці набагато швидші, пильнуйте.

— У них на борту міліметрівка, — зауважує Риб’яче Око. Хіро дивиться на нього; лице Ока підсвічене мерехтінням вбудованого в «Голос» монітора. — Я цих пацанів бачу, ніби вдень.

Вік робить кілька пострілів, висмикує з Гвинтівки магазин, вставляє новий. Повз них прослизає «зодіак», стрибаючи на гребенях хвиль, промацує їх слабенькими променями ліхтарів. Риб’яче Око випускає кілька коротких черг, здіймає в холодне нічне повітря хмари пари, але не влучає.

— Побережи набої, — радить Еліот. — Вони навіть з «узі» не зможуть влучити, якщо не сповільняться. А ти не влучиш і з радаром.

Другий «зодіак» пролітає з іншого боку, ближче за попередній. Вік і Риб’яче Око не стріляють. Вони чують, як човен розвертається навколо них, лягаючи на попередній курс.

— Човни сходяться, — інформує Вік. — І ще два підпливають. Разом чотири. Про щось домовляються.

— Це була розвідка, — коментує Еліот. — Вони обмірковують тактику. Наступний напад буде серйознішим.

Уже за секунду біля корми яхти, де стоїть Еліот, лунають два фантастично гучні вибухи, їх супроводжують короткі спалахи світла. Хіро повертається і бачить, як на палубу падає тіло. Не Еліотове. Еліот присів на палубі, тримаючи в руках свій здоровецький протипалтусовий пістолет.

Хіро кидається назад, дивиться на мертвого плавця, розглядає його у тьмавому світлі, що сіється з хмар. Плавець голий, якщо не брати до уваги грубого шару мазуту та пояса із пістолетом та ножем. Він досі тримається за мотузку, якою намагався вилізти на борт. Мотузка кріпиться до абордажного гака, що застряг у понівеченому скловолокні борту.

— Третя хвиля пішла трошки зарано, — тремким фальцетом каже Еліот. Він так старанно намагається зберігати спокій, що ефект виходить цілком протилежний. — Хіро, в цій пушці ще три патрони, і якщо ті підараси знову пролізуть на борт, останній буде для тебе.

— Вибач. — Хіро витягує короткий вакідзасі. Він почувався б краще, якби в другій руці була «дев’ятка», але ця рука має бути вільна — треба зберігати рівновагу, щоб не вилетіти за борт. Швидко обходить яхту, шукаючи абордажні гаки, і таки знаходить іще один, з іншого боку, зачеплений за леєрну стійку, линва від якого тягнеться в море.

Поправка: це натягнутий залізний трос, мечем такого не перетяти. І натяг такий, що від стійки його не відчепиш.

Він присідає, починає вовтузитися з гаком, аж ось із води висовується масна рука і хапає його за п’ясть. Ще одна долоня тягнеться до другої руки Хіро, але натомість хапає лезо меча.

Хіро вивільняє зброю, відчуває, як вона когось ранить, тицяє вістрям кудись поміж двома руками, і цієї миті хтось впивається зубами йому в пах. Але пах Хіро захищений — у мотоциклетний костюм вшита черепаха, — тож людина-акула тільки й встигає, що погризти куленепробивну тканину. Хват слабне, і гризун падає в море. Хіро нарешті знімає гак і кидає його слідом за покійником.

Вік швидко випускає ще три набої, і їхню посудину осяває вогняна куля. На мить вони бачать усе навколо в радіусі ста ярдів, ніби глибокої ночі вмикаєш світло на кухні і бачиш, що все кишить пацюками. Навколо них — щонайменше десяток дрібних човнів.

— У них там «коктейлі Молотова», — попереджає Вік.

Люди у човнах також їх бачать. Відразу з кількох боків летять трасуючі кулі. Хіро помічає спалахи пострілів щонайменше в трьох місцях. Риб’яче Око раз, двічі палить із «Голосу», випускає короткі черги, по кількадесят зарядів кожен, що спричиняє ще однин вибух, цього разу — трохи далі.

Минуло принаймні п’ять секунд, відколи Хіро востаннє ворушився, тож він знову перевіряє борт, шукаючи гаки, тоді продовжує мандрівку периметром. Цього разу все чисто. Мабуть, ці два ушльопки працювали разом.

«Коктейль Молотова» прокреслює в небі дугу і влучає в правий борт яхти, де не зможе завдати значної шкоди. Якби вцілив усередину — було б значно гірше. Риб’яче Око спрямовує ствол туди, звідки вилетів «Молотов», але тепер, коли борт човна освітлений вогнем, на них зосереджується щільніший вогонь із ручної зброї, і в цих відсвітах Хіро бачить цівки крові, які течуть з Вікової схованки.

З лівого борту яхти він помічає щось довге, вузьке, з низькою осадкою — із цього чогось піднімається торс чоловіка. У нього довге волосся, що спадає на плечі, в одній руці чоловік тримає восьмифутову жердину. Він жбурляє її саме тієї миті, коли Хіро його помічає.

Двадцять футів відкритої води гарпун пролітає дуже швидко. Мільйони граней його скляного навершя відбивають світло, і вістря нагадує метеор. Влучає в спину Риб’ячому Оку, легко пронизує куленепробивну тканину, яку той носить під сорочкою, і вистромлюється з другого боку. Від удару Риб’яче Око злітає в повітря і падає за борт лицем у воду — вже мертвий.

Мати на увазі: зброї Ворона на радарі не видно.

Хіро повертається до Ворона, але той уже зник. Ще пара гадів перелазить через перила всього за десять футів попереду Хіро, але зараз вони осліплені вогнем пожежі. Хіро вихоплює «дев’ятку», націлює на них і тисне на гачок, поки обоє не валяться у воду. Він не знає, скільки залишилось набоїв.

Лунає звук, схожий водночас на кашель і сичання, вогонь тьмяніє і нарешті гасне. Еліот зумів загасити його з вогнегасника.

Палуба тікає у Хіро з-під ніг, він падає, б’ється плечем і обличчям. Потім підхоплюється і розуміє: вони щойно врізалися у щось дуже велике — або щось велике врізалося в них. Щось гупає, до нього долинає стукіт ніг, які біжать палубою. Хіро чує, як деякі з цих ніг пробігають повз нього, кидає вакідзасі, дістає катану, відразу замахується, прохромлює довгим лезом чийсь тулуб. Водночас хтось чиркає його по спині довгим ножем, але ніж не може пробити міцної тканини, лише трішки болить. Катана вільно виходить — йому просто пощастило, бо він забув про фіксацію, лезо могло застрягнути. Протагоніст знову повертається, інстинктивно відбиває удар ножем ще одного ушльопка, заносить катану і опускає йому на тім’я. Цього разу він усе робить правильно, вбиває, не заганяючи глибоко леза. Тепер нападники обсіли його з усіх боків. Хіро навмання вибирає напрямок, різко повертається, стинає одному з них голову. Розвертається. Ще один, з гострою палицею в руках, кидається до нього палубою, але, на відміну від Хіро, не тримає рівноваги. Хіро ковзає йому назустріч, контролюючи центр ваги, і насаджує суперника на катану.

Один із ушльопків зачудовано дивиться на все це з бака. Хіро стріляє, і роззява валиться на палубу.

Ще двоє стрибають за борт без підказок.

Яхта обмотана павутинням старих гнилих канатів та вантажних сіток, натягнутих над поверхнею води спеціально для того, щоб ловити таких слабаків, як ці двоє. Двигуни яхти досі тужаться, але вона не рухається з місця — щось намоталося на ґвинт.

Від Ворона вже ані сліду. Можливо, у нього був контракт на Риб’яче Око, а може, він не схотів порпатись у павутинні. Можливо, вирішив, що коли виведе з ладу «Голос», ушльопки подбають про решту.

Еліот вже не керує операцією. Він вже навіть не на борту. Хіро гукає, але ніхто не відповідає, навіть не борсається у воді. Коли Хіро бачив моряка востаннє, той перехилявся через борт із вогнегасником у руках, намагаючись приборкати полум’я, — мабуть, вилетів за борт, коли яхта різко загальмувала. Вони значно ближче до «Ентерпрайза», ніж він міг подумати. Під час бою вони запливли дуже далеко, набагато далі, ніж слід було. Власне, тепер Хіро опинився буквально в надрах Плоту. Слабеньке мерехтливе світло дають лише охоплені полум’ям рештки «зодіаків», на яких спалахнули «коктейлі Молотова», — ці човники заплуталися в мотузках разом з ними. Хіро не думає, що спроба вивести яхту назад у відкрите море буде мудрим рішенням — там завелика конкуренція. Він рушає углиб. Валізка — джерело енергії та набоїв для «Голосу», лежить посеред палуби, вона відкрита, на кольоровому дисплеї світиться напис: «Вибачте, критична помилка системи. Будь ласка, перезавантажте пристрій та спробуйте ще раз».

А тоді, просто на очах у Хіро, блимає востаннє і помирає у снігопаді.

Віка прошила одна з кулеметних черг, він також мертвий. Навколо них на хвилях хитаються ще з пів десятка посудин, усі потрапили в павутину, всі — розкішні колись яхти. Але зараз це порожні шкаралупки з видертими двигунами і начинням. Вони припливли сюди, ніби качки, що сідають перед бійницею криївки мисливців. На буйку поблизу красується намальований від руки знак, на нім англійською та іншими мовами написано «ПАЛЬНЕ».

Далі у морі видно кораблі загоничів — вони плавають, вміло уникаючи плетива павутини.

Сюди вони не поткнуться; це виключна територія ушльопків — вимащених мазутом плавців, павуків цієї мережі, але тепер майже всі вони мертві. Якщо він піде в глибини самого Плоту, гірше не буде. Правда ж?

На яхті є рятувальна шлюпка, найменший з можливих «зодіаків» із маленьким навісним мотором. Хіро спускає його на воду.

— Я з тобою, — озивається хтось поруч.

Хіро рвучко повертається, витягуючи пістолет, і раптом бачить, що цілиться в лице маленького юнги-філіппінця. Хлопчик кліпає, він трішки здивований, але не надто наляканий. Зрештою, він плавав з піратами. Якщо вже на те пішло, купа мертвих тіл на палубі яхти його, здається, теж не дуже бентежать.

— Я буду твоїм провідником, — каже хлопчик. — Ба ла зін ну па ка ра та...