Снігопад

Розділ 38

Мама Y. Т. підводиться, руки розведені, йде вперед, просто до виходу з офісу. Інші на неї навіть не дивляться. Це було б нетактовно щодо колеги, та й не заведено. Тому людина, що проходить тест, почувається незручно, почувається виокремленою, хоча насправді поліграф — невід’ємна частина федеральського способу життя. Вона чує за спиною ляскання підошов інспектора, який іде за два кроки позаду неї, спостерігає, стежить за руками, щоб ці руки не могли нічого зробити — наприклад, дістати валіум чи щось інше, що може перепаскудити увесь тест.

Вона зупиняється перед дверима вбиральні. Інспектор проходить уперед, відчиняє двері, притримує, вона заходить досередини, інспектор — слідом.

Остання кабінка ліворуч достатньо велика, щоб там могло поміститися двоє людей. Мама Y. Т. заходить досередини, інспектор за нею, він зачиняє і замикає двері. Мама Y. Т. спускає колготки, трусики, задирає спідницю, присідає над спеціальною мушлею, пісяє. Проктор стежить, аби жодна крапля не пролетіла повз мушлю, тоді бере її, переливає вміст у пробірку, на якій уже написане її ім’я та сьогоднішня дата.

І знову виходить у коридор, інспектор — за нею. Дорогою до поліграфа можна користуватися ліфтом, щоб не прийти на перевірку задиханим і спітнілим.

Колись це був простенький офіс зі стільцем та якимись інструментами на столі, а тоді придбали нову, модну поліграфічну систему. Тепер процедура більше нагадує високотехнічний медогляд. Кімнату цілком перебудували: не залишилося й сліду її первісного призначення, вікно замурували, все навколо гладеньке і бежеве, пахне лікарнею. Єдиний стілець — посередині. Мама Y. Т. проходить наперед і сідає, кладе руки на підлокітники, долоні та пучки пальців лягають у відповідні заглибини, які вже чекають на неї. Неопренова рука тонометра сліпо мацає простір, знаходить і охоплює її передпліччя. Тим часом світло тьмяніє, двері зачиняються, вона залишається сама. На голові стискається терновий вінець, вона відчуває, як електроди проколюють скальп, затим подуви холодного повітря на плечах — це надпровідні пристрої квантової інтерференції, які слугують радаром, що сканує її мозок. Десь по той бік стіни — вона це знає — пів десятка чоловік технічного персоналу сидять у контрольній кімнаті, на великому екрані спостерігають, як розширюються її зіниці.

Тоді вона відчуває пекучий укол в передпліччі, їй щось вкололи. Отже, це не звичний тест на поліграфі, сьогодні щось особливе. Печія розливається тілом, серце калатає, очі наповнюються слізьми. Їй вкололи кофеїн, щоб вона стала гіперактивною, щоб розговорилася.

От і попрацювала. Іноді такі бесіди затягуються годин на дванадцять.

— Ваше ім’я? — Голос неприродно спокійний і плинкий. Комп’ютерний. Завдяки йому все сказане здається відстороненим, позбавленим емоційного забарвлення, так вона не зможе збагнути, як саме триматися на цьому допиті.

Кофеїн та інші речовини, які їй вкололи, також порушують сприйняття часу.

Вона все це ненавидить, але час від часу таке трапляється з усіма, а коли працюєш на федералів, то ставиш над спеціальною пунктирною лінією підпис, яким даєш дозвіл на подібні речі. У певному сенсі це знак гордості і честі — кожен, хто працює на федералів, вкладає в цю роботу всю душу, бо якщо не вкладатиме, то — ясно як день — доведеться сидіти на такому-от стільці.

Питання ллються нескінченним потоком. Здебільщого безглузді. «Ви бували в Шотландії? Який хліб дорожчий — білий чи пшеничний?» Це просто для того, щоб задати налаштування, щоб усі системи працювали гладенько. Усе почуте за першу годину допиту викинуть, бо там суцільний шум.

Вона відчуває, як поринає у допит. Кажуть, що після кількох поліграфів навчаєшся розслаблятись, тоді все минає швидше. Крісло утримує її на місці, кофеїн не дає заснути, сенсорна депривація прочищає мізки.

— Яке псевдо вашої доньки?

— Y. T.

— Як ви називаєте свою доньку?

— На псевдо. Y. Т. Вона наполягає на цьому.

— Y. Т. має роботу?

— Так. Працює кур’єркою. На РадиКС.

— Скільки грошей Y. Т. заробляє, працюючи кур’єркою?

— Я не знаю. Перепадають якісь копійки.

— Як часто вона купує нове обладнання для роботи?

— Я не знаю. Я за цим не стежу.

— Останнім часом Y. Т. робила щось незвичне?

— Залежить від того, що ви маєте на увазі. — Вона розуміє, що говорить неоднозначно. — Y. Т. завжди робить речі, які інші люди можуть назвати незвичними. — Це звучить не дуже добре, наче вона заохочує нонконформізм. — Мабуть, я хочу сказати, що вона завжди робить щось незвичне.

— Y. Т. останнім часом розбивала щось у домі?

— Так. — Очевидно, федерали вже про це знають, її дім нашпиговано всілякими «жучками» і камерами, просто диво, що ще не закоротило мережу, враховуючи, скільки додаткового лайна до неї попід’єднувано. — Розбила мій комп’ютер.

— Вона пояснила, чому розбила комп’ютер?

— Так. Типу того. Ну, тобто... якщо нісенітниця вважається поясненням.

— Що це було за пояснення?

— Вона боялася — Боже, це так безглуздо! — вона боялася, що я підхоплю від нього вірус.

— A Y. Т. не боялася підхопити вірус?

— Ні. Вона сказала, що його можуть підхопити тільки програмісти.

Чому вони ставлять усі ці запитання? У них же все є на плівці.

— Ви вірите в пояснення Y. Т, чому вона розбила ваш комп’ютер?

Ось воно.

Ось що їм треба.

Вони хочуть знати те єдине, чого не можуть підслухати — що відбувається у неї в голові. Хочуть знати, чи вірить вона в історію Y. Т. про вірус.

І вона знає, що припускається помилки, вже просто думаючи про це, бо переохолоджені НаПКІ у неї на голові все зчитують. Вони не можуть дізнатися, про що саме вона думає, але їм точно відомо, що в її голові відбуваються якісь процеси, що зараз вона увімкнула ті частини мозку, яких не використовувала, відповідаючи на безглузді запитання.

Інакше кажучи, вони розуміють, що вона аналізує ситуацію, намагається збагнути, чого їм треба. І що вона б цього не робила, якби не намагалася чогось приховати.

— Що саме ви хочете знати? — питає вона. — Давайте ви зайдете сюди і спитаєте безпосередньо у мене. Поспілкуємося віч-на-віч. Нумо просто сядемо і поговоримо про це по-дорослому.

Ще один укол, вона відчуває заніміння і холод, що розтікаються її тілом вже за кілька секунд опісля, коли препарат змішується з кровотоком. Контролювати розмову стає все важче.

— Як вас звати? — запитує голос.