Снігопад (Ніл Стівенсон) читать бесплатно онлайн полную версию книги

Розділ 37

Мама Y. Т. працює у Федземлі. Вона припаркувала машину на особистому пронумерованому клаптику, за який федерали вимагають оплату в розмірі приблизно десяти відсотків від зарплати (якщо таке не влаштовує — можна їздити на таксі або ходити пішки), і пройшла кілька рівнів сліпучо освітленою залізобетонною спіраллю, в якій більшість місць — тих, що кращі, ближчі до поверхні — заброньовані не для неї, хоч і стоять зараз порожні. Вона завжди йде серединою доріжки, поміж рядами припаркованих машин, щоб хлопці з ВГГОК не подумали, ніби вона нишпорить, валандається, криється, байдикує чи курить.

Досягнувши підземного входу в будівлю, вона дістає з кишень усі металеві предмети і знімає ті кілька прикрас, які ще носить, кладе їх у брудний пластиковий лоток і проходить крізь детектор. Демонструє жетон. Записує ім’я та фіксує цифровий час. Дає дівці з ВГГОК себе обшукати. Це неприємно, але далеко не обшук з проникненням — а вони мають право обшукати з проникненням, якщо захочуть. Якось її місяць поспіль обшукували з проникненням — після того як вона на планерці зауважила, що її керівниця почала реалізовувати великий проект із програмування в цілком хибному ключі. Це було просто безглузде і нещадне покарання, вона це добре знала, але ж їй завжди хотілося дати щось своїй країні. Коли працюєш на федералів, доводиться просто приймати як належне певну політичність своєї роботи. І слід пам’ятати, що саме пішаки зазвичай приймають на себе основний удар, а з просуванням службовою драбиною вгору кількість лайна, яке доводиться розгрібати, стрімко зменшується. Вона не збирається сваритися з начальством. Її керівниця, Марієтта, стоїть не на захмарних щаблях, але має доступ. Має зв’язки. Марієтта знає людей, котрі знають інших людей. Марієтта була на вечірках, на яких також були люди, котрі... ну, в тебе очі від подиву на лоба полізуть, якщо дізнаєшся.

Обшук вона витримала бездоганно. Поскладала металеві предмети назад у кишені. Піднялася на півдесятка сходових маршів угору, до свого кабінету. Ліфти на такій висоті працюють, але якісь високопосадовці Федземлі довели до загального відома, — нічого офіційного, але в них свої канали, — що збереження енергії є загальним обов’язком. Федерали дуже серйозно ставляться до обов’язків. Обов’язок, відданість, відповідальність. Колаген, який склеює нас у Сполучені Штати Америки. На сходах повно пропітнілої вовни та рипучої шкіри. Якщо скористаєшся ліфтом, ніхто нічого тобі не скаже, але це помітять. Помітять, запишуть, візьмуть до уваги. На тебе почнуть дивитися, змірювати поглядом з голови до п’ят, наче питатимуть — що сталося, підвернула ногу? Піднятися сходами — не проблема.

Федерали не курять. Федерали зазвичай не переїдають. Їхній план здорового способу життя дуже чіткий, у ньому безліч стимулів: розжирієш чи заробиш дихавицю — ніхто й слова не скаже, це було б неввічливо, — але ти почнеш відчувати серйозний тиск, тобі натякнуть, що ти не вписуєшся в колектив, а коли ти йтимеш посеред моря письмових столів, всі очі будуть звернені на тебе. За тобою стежитимуть, прикидатимуть вагу сідниць, і ось уже твої колеги, не змовляючись, перезираються одне з одним, ніби запитують: цікаво, наскільки він / вона збільшує наші внески на страхування?

Отож мама Y. Т. клацає підборами черевичків угору сходами, заходить в офіс — велика кімната, заповнена комп’ютерними станціями. Раніше кімната була розбита переділками на кабінки, але хлопцям з ВГГОК це не подобалось, вони все казали: а що буде, як доведеться евакуюватися? Всі ці переділки стримуватимуть природне поширення тваринної паніки. Ніяких більше переділок, лише комп’ютери та стільці. Навіть робочих столів немає — столи заохочують до використання паперу, а це архаїзм, який відображає неадекватний командний дух. Що корисного може бути в роботі, яку доводиться записувати на клаптику паперу, якого, крім вас, ніхто й не побачить? Паперу, який ви тримаєте в столі під замком? Коли працюєш на федералів, твоя робота — це власність Сполучених Штатів. Усю роботу виконуєш на комп’ютері. Комп’ютер зберігає копії всього, тому, якщо раптом захворієш чи щось таке, твої співробітники та керівництво матимуть необмежений доступ до твоєї роботи. Хочеш писати записки чи малювати якісь закарлючки — вдома хоч на голові ходи, але у свій особистий час. До того ж постає питання взаємозамінності. Федерали, як і військові, мають бути взаємозамінними деталями. Що станеться, якщо ваша робоча станція зламається? Ви будете сидіти на місці та смоктати лапу, аж поки полагодять? Ні, ви перейдете за вільну, запасну робочу станцію і продовжите роботу за нею. А звідки візьметься така гнучкість, якщо у вас із собою пів тонни особистого барахла, позапихуваного в письмовий стіл і розкиданого по його стільниці?

Тому в офісах федералів немає паперової роботи. Всі робочі станції однакові. Приходиш вранці, вибираєш навмання, сідаєш — і гайда до роботи. Можна віддавати перевагу конкретній станції, спробувати сідати за неї щодня, але це помітять. Зазвичай люди обирають найближчу до дверей незайняту станцію, і виходить, що хто приходить першим — сідає найближче, хто приходить останнім — сідає найдалі, а тому завжди з першого погляду видно, хто в цьому офісі на коні, а в кого — про це хіба шепочуться в туалетах — проблеми.

Не те щоб це було великою таємницею — хто приходить перший. Коли вранці реєструєшся на робочому місці, центральний комп’ютер, ясна річ, усе помічає. Центральний комп’ютер помічає взагалі чи не все. Відстежує кожну клавішу, яку натискаєш на клавіатурі, коли саме натискаєш — із точністю до мікросекунди, правильна то була клавіша чи неправильна, скільки помилок ти робиш і коли саме. Від тебе вимагають бути на робочому місці тільки з дев’ятої по п’яту з півгодинною перервою на ланч і двома десятихвилинними на каву, але чітке дотримання графіку, звісно ж, помічають, саме тому мама Y. Т. тихенько прослизає за першу ж незайняту робочу станцію та реєструється в системі зі своєї машини за чверть сьома. Пів десятка людей уже на місці, за робочими станціями ближче до входу, але й це непогано. Якщо вона й далі триматиме таку лінію, то може сподіватися на досить стабільну кар’єру.

Федерали досі працюють у Флетландії. Ніякого тривимірного лайна, ніяких окулярів, ніякого стереозвуку. Комп’ютери — найпростіші двовимірні моделі з пласкими екранами. Вікна — на робочому столі, у вікнах — текстові документи. Все це — частина їхньої програми жорсткого аскетизму, що невдовзі принесе величезні дивіденди.

Вона реєструється в системі та перевіряє пошту. Ніяких особистих повідомлень, лише кілька загальних розсилок від Маріетти.

НОВІ РОЗПОРЯДЖЕННЯ ЩОДО ТУАЛЕТНОГО ФОНДУ

Мене попросили розповсюдити нові розпорядження щодо випадків комплексного залучення ресурсів офісу. Вкладений додаток — новий підрозділ процедурного посібника ВГГОК на заміну старому підрозділу з назвою ГОСПОДАРЧІ РЕСУРСИ / КАЛІФОРНІЯ / ЛОС-АНДЖЕЛЕС / БУДІВЛІ / ОФІСНІ ЗОНИ / ПРИПИСИ ЩОДО ПЛАНУВАННЯ / ВНЕСОК ПРАЦІВНИКІВ / КОЛЕКТИВНА ДІЯЛЬНІСТЬ.

Старий підрозділ містив пряму заборону на використання офісного простору і часу для будь-якої «колективної» діяльности — байдуже, постійної (напр. «спільне кавування») чи одноразової (напр. дні народження).

Заборона залишається чинною, але тепер існує один-єдиний одноразовий виняток для будь-якого офісу, який бажає долучитися до спільної стратегії користування туалетним папером.

Дозвольте мені зробити невеличкий вступ та викласти кілька зауваг на цю тему. Проблема розподілу туалетного паперу між працівниками створює засадничі проблеми для будь-якого офісного менеджменту через цілковиту непередбачуваність використання — не кожне цільове відвідування туалетної кімнати передбачає використання туалетного паперу, а навіть у ситуаціях, які передбачають його використання, зужита кількість (у квадратиках) варіюється від особи до особи і навіть від одного цільового відвідування кімнати до іншого. Це не кажучи про регулярне непередбачуване / креативне використання туалетного паперу для, скажімо, нанесення / стирання косметики, вирішення інцидентів із розлитими напоями тощо. Саме тому замість пакування туалетного паперу в маленькі пакети, розраховані на одне використання (як, скажімо, роблять із вологими серветками), що може бути марнотратством в одних випадках та обмеженням в інших, продукт традиційно пакують з розрахунком на оптове використання, при цьому розмір одиниці пакування суттєво перевищує кількість квадратиків, які індивід потенційно може зужити за одне цільове відвідування кімнати (не враховуючи форс-мажорних обставин). Це зводить до мінімуму кількість цільових використань, під час яких доступний для надходження продукт вичерпується (рулон розмотується до кінця) ще в процесі цільового використання, тобто ситуацій, здатних завдати серйозну емоційну травму постраждалому співробітникові. Проте подібне використання ставить перед менеджером нові виклики, зокрема постає проблема того, що предмет загального використання стає вельми об’ємним, а певній кількості осіб доводиться використовувати його по черзі, інакше марнування ресурсів буде ще більшим.

У межах імплементації Фази XVII Програми Аскетизму співробітникам дозволили приносити туалетний папір із дому. Цей підхід дещо громіздкий і надлишковий, оскільки кожен працівник зазвичай бере із собою цілий рулон.

У деяких офісах цю проблему намагалися вирішувати шляхом створення загального фонду туалетного паперу.

Уникаючи зайвих узагальнень, можна стверджувати, що засадничою та неуникненною рисою будь-якого запровадження спільних фондів туалетного паперу на офісному рівні в середовищі (тут — будівлі), де пункти задоволення первинних потреб розподіляються за поверхами (тобто кілька офісів обслуговуються одним пунктом), постає потреба у створенні для кожного окремого офісу окремої точки складування предметів для оптового зберігання та розподілу туалетного паперу (тобто рулонів). Це випливає з того факту, що у разі зберігання неактивних ПОЗР (рулонів) за межами офісу, якому вони підконтрольні (офісу, працівники якого колективно закупили ПОЗР), тобто у разі зберігання ПОЗР, скажімо, в коридорі чи в пункті, призначеному для цільового використання ПОЗР, вони страждатимуть від крадіжок та «зменшення» через зуживання неавторизованими особами, байдуже, внаслідок цілеспрямованої спроби крадіжки чи внаслідок справжнього непорозуміння, спричиненого впевненістю в тому, що ПОЗР надаються безкоштовно керівництвом закладу (в цьому випадку — урядом Сполучених Штатів), або ж внаслідок потреби, як у випадку ексцесів із розлитими напоями, що можуть загрожувати чутливому електронному обладнанню, позаяк у таких ексцесах адміністратор робочого місця прагнутиме мінімізувати затримки. Цей факт спонукав деякі офіси (я їх не називатиму — хлопці, ви самі знаєте, що йдеться саме про вас) встановлювати саморобні сховища ПОЗР, що слугують також пунктом колективного розподілу згаданих вище матеріалів. Зазвичай ці сховища мають вигляд столу, розташованого найближче до дверей означеного пункту, на якому складено чи будь-яким іншим чином зорганізовано ПОЗР поруч із тацею чи будь-якою іншою ємністю, у якій учасники процесу цільового відвідування відповідної кімнати можуть залишати свої внески, зазвичай зі знаком чи будь-яким іншим пристроєм для привертання уваги (як, скажімо, м’яка іграшка чи карикатурний малюнок), що закликає учасників процесу не забувати про внески. Побіжний погляд на поточні розпорядження демонструє, що організація таких відкритих сховищ порушує процедурний посібник. Проте в інтересах гігієни, моралі та піднесення бойового духу співробітників керівництво попросило мене зробити одноразовий виняток із правил саме з цією метою.

Незалежно від процедурного посібника, а також незалежно від того, новий він чи старий, вашим обов’язком є пильне ознайомлення з нижченаведеним матеріалом. Приблизний час, який ви маєте витратити на його читання, становить 15,62 хвилини (і не думайте, що ми не перевіримо). Будь ласка, занотуйте основні позиції нових регуляцій у заданій послідовності:

1) Віднині дозволено організацію загальних фондів ПОЗР на випробувальний термін — нову політику переглянуть через шість місяців.

2) Фонди ПОЗР мають функціонувати на добровільних засадах спільного користування, як описано в підрозділі про колективну діяльність працівників. (Nota Bene: Це означає також ведення бухгалтерії та відстежування всіх фінансових транзакцій).

3) Працівники повинні приносити ПОЗР особисто (а не пересилати поштою), при цьому ПОЗР підпадають під загальні процедурні рамки обшуку та конфіскації.

4) Ароматизовані ПОЗР заборонені, оскільки вони можуть спровокувати алергічні реакції, чхання тощо у деяких осіб.

5) Усі внески до спільної каси, як і всі монетарні операції під егідою уряду США, повинні відбуватися в офіційній валюті США — жодних єн чи конгбаксів!

Природно, це може спричинити проблему нагромадження, якщо люди спробують скористатися тацею для внесків як нагодою позбутися великої кількости старих мільярдних та трильйонних купюр. Господарчий відділ непокоїться через проблему утилізації відходів та потенційну пожежну загрозу, яка може виникнути у разі нагромадження великих стосів мільярдів і трильйонів. Тому основна риса нової постанови полягає в тому, що тацю для внесків слід спорожняти щодня або й частіше, якщо виникатиме ситуація нагромадження.

У зв’язку з цим працівники господарчого відділу також попросили мене зауважити, що чимало з вас мають надлишок валюти США, якого прагнуть позбутися, і намагаються вбити двох зайців одним пострілом, користуючись старими мільярдами як туалетним папером. Цей підхід креативний, але в нього є два недоліки:

1) Він забиває сантехніку та

2) Він є наругою над державною валютою США, а це федеральний злочин.

НЕ ЧИНІТЬ ТАК!

Натомість долучайтеся до колективної організації офісних фондів. Це просто, це гігієнічно і це легально.

Веселої вам самоорганізації!

Марієтта.

Мама Y. Т. відкриває оновлення, засікає час та починає читати. Плановий час, відведений на читання, становить 15,62 хвилини. Пізніше, коли о 21:00 Марієтта підбиватиме у своєму персональному офісі статистичні підсумки робочого дня, то побачить ім’я кожного співробітника, а навпроти буде зазначено час, витрачений на читання. Її реакція, залежно від витраченого часу, буде приблизно така:

Менше 10 хв.: Час провести планерку та, можливо, бесіду щодо сумлінности на роботі.

10-14 хв.: Наглядати за цим працівником; він може недбало ставитися до роботи.

14-15,61 хв.: Працівник ефективний, іноді може пропускати важливі деталі.

Точно 15,62 хв.: Спритник. Потрібна бесіда щодо сумлінності на роботі.

15,63-16 хв.: Ганчірка. Не можна довіряти.

16-18 хв.: Працівник методичний, іноді може забагато уваги приділяти дрібним деталям.

Більше 18 хв.: Передивитися записи камер спостереження, перевірити, чим точно займався працівник (можливе неавторизоване відвідування туалетної кімнати).

Мама Y. Т. вирішує витратити на читання оновлень хвилин чотирнадцять-п’ятнадцять. Молодшим працівникам краще витрачати більше часу, показати, що вони ретельні, а не зухвалі. Старшим краще витрачати трохи менше часу, аби засвідчити, що вони мають хороший потенціал для організаторської діяльности. Їй уже під сорок. Вона пробігає оновлення поглядом, дбаючи про те, щоб натискати кнопку Page Down із правдоподібними інтервалами, час від часу промотує сторінку трохи вгору, вдаючи перечитування попередніх фрагментів. Комп’ютер усе це помітить, а керівництво схвалює перечитування. Дрібниця, але за добрий десяток років вона реально починає демонструвати ціну твоїх робочих навичок.

Покінчивши з документом, вона поринає в роботу — програмує для федералів. Колись давно їй довелося б заробляти на життя написанням комп’ютерних програм, сьогодні ж вона пише їх фрагменти, а самі програми розробляє Марієтта і Марієттине керівництво на щотижневих зборах десь на верхніх поверхах. Коли загальний дизайн спускають униз, його розбивають на дедалі дрібніші фрагменти, розписують між керівниками груп, ті ділять на ще менші фрагменти для окремих програмістів. Щоб уникнути конфлікту між індивідуальними фрагментами коду, писати програми належить згідно з добіркою правил та постанов, іще більшою та менш конкретною, ніж Урядовий процедурний посібник.

Тому перш за все після прочитання нового підрозділу, присвяченого створенню колективних сховищ туалетного паперу, мама Y. Т. лоґіниться у власній підсистемі центральної комп’ютерної системи, що містить саме той проект, над яким вона зараз працює. Їй невідомо, що то за проект — це засекречено — чи як він називається. Це просто її проект. Вона працює над ним іще з кількома сотнями програмістів, але не знає, з ким саме. Щодня, коли вона лоґіниться в підсистемі, на неї вже чекає купа нових повідомлень із новими постановами та змінами в правилах, яких треба дотримуватися під час написання коду. Порівняно з цими постановами питання туалетного паперу перетворюється на кодекс простих та елегантних правил, нічим не складніших за Десять Заповідей.

Тож десь до одинадцятої вона читає, перечитує та намагається зрозуміти нові зміни в Проекті. Їх багато, бо сьогодні понеділок, тобто Марієтта та її керівництво просиділи вихідні десь там, на поверхах, сварилися через Проект і змінювали його повністю.

Тоді вона починає проглядати уже написаний код, складає список усіх змін, які необхідно внести, щоб код узгоджувався з новими вимогами. По суті, доведеться все починати з нуля — вже втретє за кілька місяців.

Але, зрештою, це її робота.

Приблизно об одинадцятій тридцять вона відриває погляд від екрана і вражено помічає, що навколо її комп’ютера зібралося з пів десятка людей. Марієтта. Інспектор. Кілька чоловіків-федералів. І Леон, їхній поліграфіст.

— Я ж тільки минулого четверга проходила.

— Пора знову, — відповідає Марієтта. — Давай, у темпі вальсу.

— Руки так, щоб я міг бачити, — командує інспектор.