Снігопад

Розділ 55

Хіро досить рано покидає святкову вечерю на честь Транса, витягує «Голос» із «зодіака» на ґанок плавучого дому, розкриває валізу і під’єднує свій комп’ютер до БІОСу кулемета.

«Голос» перезапускається без жодних проблем. Очікувано. Також очікувано, що трохи згодом, коли в ньому буде найбільша потреба, він знову впаде, як уже впав у Риб’ячого Ока. Він, звісно, може вимикати і вмикати його щоразу, коли трапиться подібне, проте це не дуже зручно робити в розпал бою, і це не те рішення, до якого люблять вдаватися хакери. Значно краще буде просто його пофіксити.

Він міг би це зробити і сам, якби мав час, проте може бути й легший спосіб. Можливо, «Охоронні системи Нґ» уже пофіксили цей баґ — випустили нову версію прошивки. Якщо так, він зможе дістати її копію на Стріті.

Хіро матеріалізується у своєму кабінеті. Бібліотекар визирає із сусідньої кімнати, на випадок, якщо у Хіро будуть запитання.

— Що таке ultima ratio regum?

— Останній аргумент короля. Король Людовік XIV наказав карбувати цю фразу на всіх гарматах, відлитих під час його правління.

Хіро підводиться і виходить у сад. Мотоцикл чекає на гравієвій доріжці, яка веде до брами. Зазирнувши за огорожу, Хіро бачить віддалік сяйво Середмістя. Його комп’ютер успішно підключився до глобальної мережі Л. Боба Райфа, тобто тепер у нього є вихід на Стріт. На це він і розраховував. Мабуть, на «Ентерпрайзі» в Райфа безліч супутникових підключень, об’єднаних у мобільну мережу, яка покриває весь Пліт, інакше він не зміг би виходити в Метасвіт зі своєї плавучої фортеці — для такої людини це не варіант.

Хіро сідає на байк, повільно проїздить своїм районом, викочує на Стріт, а тоді розганяється до кількасот миль за годину, виписує слалом поміж опор монорейки, практикується. Кілька разів врізається в них і зупиняється, але цього слід було очікувати.

«Охоронні системи Нґ» займають цілий поверх у неоновому хмарочосі, що на милю підноситься до неба біля Порту 1, просто в центрі Середмістя. Як і все у Метасвіті, він працює цілодобово, бо десь у світі зараз точно робочий час. Хіро залишає байк на Стріті, піднімається ліфтом на триста дев’яносто сьомий поверх і стикається з демоном-секретарем. Якусь мить він не може визначити, до якої ж раси вона належить, тоді розуміє, що демон наполовину чорна, наполовину азіатка — як і він. Якби з ліфта вийшов білий чоловік, вона, либонь, була б білявкою. Японський бізнесмен, радше за все, зіткнувся б із жвавою японською секретарочкою.

— Доброго дня, сер, — торохтить вона. — Ви з приводу продажів чи роботи з клієнтами?

— Робота з клієнтами.

— Кого ви представляєте?

— Кого я тільки не представляю.

— Перепрошую? — як і в справжнього портьє, у демона біда зі сприйняттям іронії.

— Наразі я працюю з Центральною Розвідувальною Корпорацією, Мафією та Великим Гонконгом містера Лі.

— Ясно, — відповідає секретар, нотуючи сказане. Її неможливо вразити чи здивувати — які справжніх секретарів. — Якого продукту стосується ваш запит?

— «Голос розуму».

— Сер! Ласкаво просимо в «Охоронні системи Нґ», — озивається ще один голос.

Це вже інший демон, приваблива афроазіатка в дорогому офіційному одязі, яка матеріалізувалася з глибин приміщення.

Вона веде Хіро довгим, обшитим панелями, коридором, тоді ще одним таким самим обшитим панелями коридором, і нарешті — довгим, обшитим панелями, коридором. Щокілька кроків він проминає рецепції, біля яких, збавляючи час, у кріслах сидять аватари з усього світу, але Хіро чекати не довелося. Демон проводить його у просторий, обшитий панелями, офіс, де за столом, заваленим моделями гелікоптерів, сидить азієць. Це сам пан Нґ. Він підводиться, вони обмінюються поклонами, провідниця виходить.

— Ви працюєте з Риб’ячим Оком? — питає Нґ, закурюючи цигарку. В повітрі густо клубочиться дим. Для реалістичного рендеру диму, що виходить з рота Нґ, потрібно стільки ж обчислювальних потужностей, скільки вимагає моделювання клімату на всій планеті.

— Він мертвий, — каже Хіро. — «Голос» упав у найважливіший момент, і Око загарпунили.

Нґ ніяк не реагує. Він просто нерухомо сидить кілька секунд, обмірковує сказане, ніби його клієнтів постійно гарпунять. Мабуть, у нього є ментальна база даних на всіх, хто користувався його цяцьками, і того, що з ними сталося.

— Я казав йому, що це бета-версія, — пояснює Нґ. — І він мав би здогадатися не використовувати «Голос розуму» в ближньому бою. З викидного ножа було б більше толку.

— Згоден. Але він надто захопився.

Нґ знову випускає дим, розмірковуючи вголос.

— Як ми переконались у В’єтнамі, потужна зброя здатна настільки захопити людину, що її вплив можна порівняти із впливом психоактивних наркотиків. Як і ЛСД, що може переконати людей, що вони вміють літати — і люди справді викидатимуться з вікна, зброя робить людей надто самовпевненими. Затуманює тактичне мислення. Саме це сталося з Риб’ячим Оком.

— Матиму це на увазі.

— В якому середовищі ви маєте намір використовувати «Голос»?

— Завтра вранці мені треба захопити авіаносець.

— «Ентерпрайз»?

— Так.

— Знаєте, — каже Нґ, в якого явно настрій побалакати, — є один хлопець, що захопив ядерну субмарину, озброєний лише шматком скла...

— Так, знаю — він і вбив Око. Можливо, з ним теж доведеться мати справу.

Нґ сміється.

— А яка ваша кінцева мета? Самі знаєте, ми в цьому лайні разом варимося, тож кажіть прямо.

— Наразі я волів би не говорити зайвого..

— Для цього вже запізно, Хіро, — каже ще один голос. Хіро озирається — це Дядечко Енцо, якого секретарка пропускає у двері, й цього разу Хіро бачить жагучу італійку. За кілька кроків позаду — невеличкий азійський бізнесмен із секретарем відповідної зовнішності.

— Коли ви прибули, я дозволив собі їх викликати, — пояснює Нґ, — щоб у нас була справжня нарада.

— Радий зустрічі, — вітається Дядечко Енцо, киваючи Хіро. Той кланяється у відповідь.

— Вибачте за машину, сер.

— Не переймайся, — відмахується Дядечко Енцо.

Маленький азіат уже зайшов, і нарешті Хіро його впізнає — його світлина висить на стіні кожного Великого Гонконгу містера Лі.

Кімната заповнюється привітаннями і поклонами. Раптом в офісі просто з нічого виникають іще кілька стільців, і кожен сідає на свій. Нґ виходить з-за столу, і вони утворюють коло.

— Давайте відразу до суті, бо я припускаю, Хіро, що твоє становище значно загрозливіше, ніж наше, — пропонує Дядечко Енцо.

— Саме так, сер.

— Ми б усі хотіли знати, що за фігня відбувається, — каже містер Лі. У його англійській майже не відчувається китайського акценту; вочевидь, його милий і трішки дуркуватий публічний образ — лише прикриття.

— Що ви вже знаєте?

— Трохи того, трохи сього, — відказує Дядечко Енцо. — А ти що з’ясував?

— Майже все, — відповідає Хіро. — А коли поговорю з Хуанітою, знатиму решту.

— У такому разі в тебе на руках дуже і дуже цінна інформація, — визнає Дядечко Енцо. Він сягає рукою в кишеню, дістає гіперкартку і подає Хіро. На картці написано:

ДВАДЦЯТЬ П’ЯТЬ

МІЛЬЙОНІВ

ДОЛАРІВ

ГОНКОНГУ

Хіро бере картку.

Десь у Реальності два комп’ютери обмінюються викидами електронного шуму, і гроші переходять з рахунку Мафії на рахунок Хіро.

— Не забудь про частку Y. Т., — попереджає Дядечко Енцо.

Хіро киває. Ще б пак!