Двір мороку і гніву

Розділ 66

Я не могла осмислити сказане Люсьєном.

Нeста тим часом метнулася до нього.

— Вона не твоя, — сказала Неста, знову відштовхнувши його.

Люсьєн не зрушив з місця. Він так зблід, немов побачив смерть, але дивився просто на Елейн. Моя сестра нічого не сказала, її залізна каблучка тьмяно виблискувала на пальці.

Король Гайберну пробурмотів:

— Цікаво. Дуже цікаво.

Він повернувся до королев:

— Ось бачите? Я продемонстрував вам, що це безпечно, не раз, а двічі. Хто з вас хоче бути Створеною Котлом першою? Може, і вам теж дістанеться прекрасний Вищий Лорд Фе — ваш суджений.

Наймолодша королева ступила вперед, її очі металися між усіма присутніми чоловіками Фе. Немов після занурення в Котел усі вони будуть її.

— Що ж, от і добре, — посміхнувся король.

Ненависть затопила мене, така жорстока ненависть. Я не мала жодного контролю над собою й чула в серці лише бойовий клич. Мені хотілося вбити їх усіх.

— Якщо ти так охоче укладаєш угоди, — несподівано звернувся Різ до короля, зводячись на ноги і тягнучи мене за собою, — можливо, я укладу її з тобою.

— Он як?

Різ знизав плечима.

Ні. Більше ніяких угод, ніяких жертв. Я не дозволю йому розірвати себе на частини.

Досить жертв.

І якщо король відмовиться, я муситиму просто дивитися, як мої друзі гинуть…

Я цього не витримаю. Це неможливо. Тільки не це.

І заради Різа, заради сім’ї, яку я знайшла… Вони бачили в мені не лише живе знаряддя, здатне пригасити силу Котла.

Я зрадила їх. Так само, як зрадила своїх сестер, життя яких зараз занапастила…

Я подумала про перстень, що чекав на мене вдома. Подумала про перстень на пальці Елейн від чоловіка, який відтепер буде, найімовірніше, полювати на неї і вб’є. Якщо Люсьєн узагалі відпустить її.

Я подумала про сюжети для картин, які хотіла намалювати, але більше не намалюю. Але заради них — заради обох моїх сімей, по крові й за свідомим вибором, заради свого судженого… Ідея, що спала мені на думку, не здалася такою вже страшною.

Тож мені не було страшно.

Я впала на коліна, тримаючись за голову і зціпивши зуби, задихаючись від ридань. Я скиглила, схопивши себе за волосся й мало не вириваючи його… Кулак, що стискав мою силу, утримуючи заклинання, не встиг замкнутися знову, коли я вибухнула попри його хватку.

Різ потягнувся до мене, але я вивільнила свою силу — спалах білого сяйного світла, все те, що змогло уникнути заклинання короля. Спалах світла, який був призначений лише Різу, сила, яка з’явилася тільки завдяки йому. Я сподівалася, що він зрозумів.

Моя сила вибухнула й заповнила всю залу, і присутні в ній воїни зашипіли й відступили назад. Навіть Різ завмер. Король і королеви застигли з відкритими ротами. Мої сестри і Люсьєн також були в сум’ятті.

Цей дар мені дістався від Двору Дня… Світло, що допоможе дізнатися про всі пастки короля й розплутати їх. Руйнівниця Прокляття стала ще й Руйнівницею Заклинань. Сліпуче світло дало змогу побачити всі закляття, накладені королем, усі його магічні покриви, показуючи мені найкоротший вихід із замку… Світло ставало дедалі яскравішим, і я вдивлялася, вдивлялася.

Мене оточували міцні щити, поховані всередині зроблених із кісток стін замку. Я знову послала спалах сліпучого світла — виверт, хитрий трюк, поки я перерізала стародавні переплетення щитів.

Зараз мені залишалося лише зіграти свою роль.

Світло погасло, а я знітилася на підлозі, вхопившись за голову руками.

Тиша. Стояла суцільна тиша, і всі пильно дивилися на мене. Навіть із обличчя Джуріана, який стояв, притулившись до стіни, зникла їдка посмішка.

Але мої очі були зосереджені тільки на Темліні, коли я опустила руки, ковтаючи ротом повітря.

— Темліне, — пошепки позвала я його.

Він не зрушив з місця. Позаду нього король здивовано дивився на мене. Знав він чи ні, що я розірвала його щити, знав чи ні, що це був спектакль? Тепер мені було байдуже. Поки що.

Я знову моргнула, немов приходячи до тями:

— Темліне?

Я роздивлялася свої руки, кров на них, і, коли глянула на Різа, коли побачила спотворені обличчя моїх друзів, промоклих до рубця сестер…

На обличчі Різа не відбилося нічого, крім шоку й потрясіння, коли я відскочила геть від нього. Подалі від нього. Просто до Темліна.

— Темліне, — втретє позвала я його.

Око Люсьєна розширилося, і емісар став між мною й Елейн. Я повернулася до короля Гайберну й подивилася на Різенда.

— Що ти скоїв зі мною? — зітхнула я повільно й гортанно, відступаючи до Темліна. — Що ти скоїв?

«Виведи їх звідси. Виведи моїх сестер».

«Підіграй, будь ласка, підіграй мені. Будь ласка…»

Ні звуку, жодного щита чи проблиску почуттів крізь наш зв’язок. Сила короля остаточно заблокувала його. Нічого, що я могла б зробити, щоб протистояти їй, була я Руйнівницею Прокляття чи ні.

Але руки Різа ковзнули в кишені, коли він промуркотів:

— Як ти звільнилася?

— Що? — обурився Джуріан, відштовхнувшись від стіни і підступивши до нас.

Але я повернулася до Темліна. Звісно, в мене не залишилося до нього жодних почуттів. І його одяг, і його запах були для мене чужі. Темлін недовірливо й обережно стежив за мною.

— Не дозволяй їм знову забрати мене, не дозволяй їм, ні… — Я не могла стримати схлипів, зрозумівши, що вчинила.

— Фейро, — ніжно сказав Темлін.

І я зрозуміла. Він подивився на мене, розігруючи незворушність:

— Фейро, як ти це зробила?

«Забери моїх сестер, — благала я Різа крізь слабкий зв’язок. — Я розірвала щити для вас — для всіх вас. Виведи їх».

— Не дозволяй йому забрати мене, — знову заридала я. — Я не хочу назад.

І коли я глянула на Мор, на сльози, що текли її обличчям, поки вона допомагала Кассіану підвестися, знала, що вона зрозуміла, навіщо я таке скоїла. Але сльози зникли — змінилися глибоким сумом, зверненим до Кассіана, а потім вона повернулася, подивившись поглядом, сповненим ненависті, на Різенда, і кинула:

— Що ти зробив із цією дівчиною?

Він подивився на мене, розігруючи незворушність:

— Як ти зробила це, Фейро?

Він був забруднений кров’ю Кассіана й Азріеля. Остання гра. Остання з тих, що ми грали разом.

Я похитала головою. Королеви відступили, їхні охоронці утворили стіну між нами.

Темлін уважно спостерігав за мною. Як і Люсьєн.

Я повернулася до короля. Він посміхався. Немов знав. Але я сказала:

— Порвіть зв’язок.

Різенд, мертвотно блідий, завмер.

Я попрямувала до короля і впала на коліна перед його троном.

— Порвіть зв’язок, зв’язок суджених. Він… змусив мене зробити це, змусив заприсягтися.

— Ні, — заперечив Різенд.

Я проігнорувала його, попри те що мені було боляче, попри те що знала: нічого подібного не було, але продовжувала грати.

— Зроби це, — благала я короля, тихо молячись, щоб він не помітив порушених заклинань, у яких я зробила пробоїни. — Я знаю, що ти можеш. Просто звільни мене. Звільни від цього.

— Ні, — повторив Різенд.

Темлін спостерігав за нами. І я глянула на нього, Вищого Лорда, якого колись кохала, й видихнула:

— Не треба більше. Ніяких більше смертей, ніяких убивств.

Я схлипувала крізь зціплені зуби, змусивши себе подивитися на сестер.

— Більше не треба. Забери мене додому й дозволь їм піти. Скажи йому, що це частина угоди, і дозволь їм піти. Але не треба знову вбивств, будь ласка.

Кассіан, у кожному рухові якого був біль, підвівся, щоб поглянути на мене поверх свого скаліченого крила. І в його очах я побачила розуміння.

Двір Мрій. Я належала Двору Мрій. І його мрійникам.

І заради їхніх мрій — в ім’я всього, заради чого вони працювали і приносили жертви, — я дограю спектакль до кінця.

«Виведи моїх сестер», — сказала я Різу, востаннє посилаючи повідомлення через кам’яну стіну, що була між нами.

Я подивилася на Темліна.

— Я так стомилася, — сказала я вголос, дивлячись на Темліна.

Його зелені очі зустрілися з моїми, і печаль з ніжністю, що відбивалися в них, були найогиднішим, що я колись бачила.

— Забери мене додому.

Темлін сухо сказав королю:

— Відпусти їх, розірви її зв’язок, і покінчімо з цим. Її сестри підуть з нами. Ти й без того порушив багато кордонів.

Джуріан запротестував, але король сказав:

— Дуже добре.

— Ні, — знову повторив Різ.

Темлін рикнув у його бік:

— Мені просто начхати, що вона твоя суджена. Мені начхати, що ти і справді гадаєш, що в тебе є право на неї. Вона моя. І колись я з тобою сквитаюся. Ти заплатиш за її біль, за кожну крихту страждань і відчаю, яких вона зазнала. Гадаю, одного разу їй схочеться сквитатися з тобою. Я буду радий їй допомогти.

«Іди — просто йди. Забери моїх сестер із собою».

Різ лише пильно дивився на мене.

— Не роби цього, — сказав Різ, дивлячись на мене.

Але я продовжувала відступати, поки не наразилася на груди Темліна, поки його руки, теплі й важкі, не лягли мені на плечі.

— Зроби це, — сказав він королю.

— Ні, — знову заперечив Різ, і його голос урвався.

Але король показав на мене. І тоді я закричала.

Темлін стиснув мої руки, коли я знову і знову кричала від того болю, що розривав зсередини мої груди, мою ліву руку.

Різ знову опинився на підлозі. Він голосно кричав, здається, вимовляв моє ім’я, ревів його, поки я корчилася від болю й ридала в руках Темліна. Мене розривало на шматки, я вмирала, вмирала…

Ні. Ні, я не хотіла цього, не хотіла…

У мене задзвеніло у вухах. І весь світ розколовся навпіл, коли зв’язок урвався.