Двір мороку і гніву

Розділ 25

Стоячи в тіні вкритих снігом дерев, я увійшла в дрімотливий ліс і здивувалася, що птахи перестали співати. Чи не через мене це сталося? Можливо, через те, що поруч зі мною був Вищий Лорд?

— Я не так планував провести вихідний, принаймні не морозити дупу від самого ранку, — пробурчав Різ, коли ми увійшли в хащу. — От візьму тебе до іллірійського лісу. Коли повернемося. Там цікавіше. Окрім того, і тепліше.

— І гадки не маю, де вони.

Під ногами скрипів сніг, на мені були черевики, що їх Різ матеріалізував, коли я виявила бажання з ним тренуватися.

Не фізично, а потренувати свої здібності, хай би які вони були.

— Ти якось показав мені порожню мапу, пам’ятаєш?

— Це з обережності.

— Я побачу колись її повну версію чи ти ніколи мені її не покажеш?

— А ти сьогодні в доброму гуморі, — мовив Різ і здійняв у повітря руку.

У ній з’явилася складена мапа, і він неквапливо її розправив.

— Не думай, що я не довіряю тобі, Фейро, люба.

Він вказав прямо на південь північних островів.

— Це степи. Чотири дні пішки цим шляхом, — він провів пальцем по горах уздовж островів, — і ти потрапиш на іллірійську територію.

Я взяла мапу й помітила на ній півострів, який виступав приблизно посередині західного узбережжя Двору Ночі. Назва була написана там само. Веларіс. Одного разу він уже показував мені мапу, але на ній не було жодних позначок. Тоді ж я була всього-на-всього шпіонкою й полонянкою, бо належала Темліну.

Він знав, що я розповім Темліну про міста, про їх місцезнаходження.

І тоді Аянта теж дізнається про це.

Я поборола відчуття важкості в грудях, у животі.

— Тут, — сказав Різ, складаючи мапу й засовуючи її в кишеню, і показав на ліс довкола нас. — Ми будемо тренуватися тут. Зараз ми досить далеко.

Досить далеко від чого? Від будинку, від когось іще, достатньо далеко, щоб уникнути викриття? Чи нещасних випадків?

Різ простягнув руку, і в ній з’явилася товста коротка свічка. Він поклав її на запорошену снігом землю.

— Запали її, потуши водою й висуши гніт.

Я знала, що він має на увазі: зробити це без допомоги рук.

— Я не можу зробити нічого такого, — сказала я. — Може, спробувати фізичні щити? Я можу зробити бодай це.

— Іншим разом. Сьогодні я пропоную тобі почати тренувати інші твої здібності. Як щодо зміни форми тіла — перевертництва?

Я кинула на нього лютий погляд.

— Отже, вогонь, вода й повітря. Покидьок, який же ти покидьок!

Добре, що він не став розвивати цю тему. Не став запитувати, чому саме цю здібність — здібність до перевертництва — я ніколи не тренуватиму.

Напевно, із цієї ж причини я не хотіла питати про один момент із життя Різа, не хотіла знати, чи брали участь Кассіан і Азріель у вбивстві керівної сім’ї Двору Весни.

Я оглянула Різа з голови до ніг. Іллірійська військова броня, меч за плечем, крила й це відчуття тотальної сили, яке йшло від нього.

— Напевно, тобі краще піти.

— Чому? Ти ж так наполягала на тому, щоб саме я потренував тебе.

— Я не можу зосередитися, коли ти поруч, — зізналася я. — І краще… піди… далеко. Я відчуваю твою присутність навіть із сусідньої кімнати.

Його губи з підлим натяком скривилися.

Я закотила очі.

— Чому б тобі просто не сховатися ненадовго в одному з цих кишенькових вимірювань?

— Не спрацює. Там немає повітря.

Я так зиркнула на нього, що в цьому погляді він не міг не прочитати, що вибору в нього не було. Тож він засміявся.

— Прекрасно. Тренуйся на самоті так, як хочеш. — Він кивнув на моє тату. — Гукнеш через зв’язок, якщо бодай із чимось упораєшся до сніданку.

Я насупилася, дивлячись на око на своїй долоні.

— Що, буквально кричати на тату?

— Ні, ну, якщо хочеш, можеш потерти долонею певні частини тіла, і тоді я з’явлюся швидше.

Він зник раніше, ніж я змогла кинути в нього свічкою.

Стоячи сама-самісінька в морозному лісі, я прокрутила у себе в голові слова Різа, і в мене вихопився тихий смішок.

Я подумала: а чи не постріляти мені з лука, який я отримала до того, як попросила Різенда піти? Я ще не випробувала іллірійського лука і стріл — узагалі кілька місяців не стріляла.

Я подивилася на свічку. Нічого не сталося.

Минула година.

Я думала про все, що мене дратувало, від чого нудило; думала про Аянту і про її права та вимоги. Не з’явилося навіть легкої цівки димку.

Коли очі вже мало не кровоточили, я взяла перерву, щоб попорпатися в сумці, яку принесла з собою. Я знайшла свіжий хліб, магічно зігріту тушковану баранину в жерстяній скриньці й записку від Різа, у якій прочитала: «Нудьгую. Чи немає хоч іскорки?»

Не дивно, на дні сумки лежала пір’яна ручка.

Я схопила ручку й надряпала на папірці свою відповідь на скриньці з їжею, і лист зник миттєво, просто з моєї руки. Я написала: «Ні, пройдисвіте. Чи в тебе немає важливіших занять?»

Записка беззвучно з’явилася секундою пізніше з текстом: «Я спостерігаю за Кассіаном і Нестою, які з’ясовують стосунки за чаєм. Ось на що ти прирекла мене, вигнавши з тренування. Я думав, що це наш вихідний».

Я пирхнула й написала у відповідь: «Бідний маленький Вищий Лорд! Ніхто тебе не жаліє, а життя така важка штука».

Записка зникла й відразу ж повернулася. Його відповідь була нагорі папірця, де залишилося останнє вільне місце. Там було написано: «Життя краще, коли ти поруч. І подивися, який у тебе чарівний почерк».

Я майже могла відчути його, як він чекає в залитій сонцем кімнаті за сніданком, неуважний до суперечок між моєю старшою сестрою та іллірійським воїном. Слабка усмішка з’явилася в мене на губах. «Ти безсоромний любитель пофліртувати», — написала я.

Листівка випарувалася, і я дивилася на свою розкриту долоню, чекаючи відповіді.

Я була так зосереджена на цьому, що не помітила, як хтось з’явився в мене за спиною, а потім раптово чиясь рука затулила мені рота, і мене збили з ніг.

Я викручувалася, кусалася, дряпалася й кричала, поки хтось тягнув мене. Намагалася вивільнитися. Сніг здійнявся навколо нас, немов курява на дорозі. Але руки, що тримали мене, були чіпкі, немов залізні палиці.

— Припини, або я зламаю тобі шию, — сказав чийсь хрипкий голос мені на вухо.

Я знала цей голос. Чула його у своїх кошмарах.

Аттор.