Двір мороку і гніву

Розділ 65

Це було нове коло пекла. Новий рівень кошмару. Я навіть спробувала прокинутися й ущипнула себе, вирішивши, що сплю.

Але це були вони, в мереживних нічних сорочках, брудних і рваних. Елейн тихо плакала, її кляп був мокрий від сліз. Волосся Нести було скуйовджене, ніби вона, мов дика кішка, чинила спротив. Сестра важко дихала, дивлячись на нас і на Котел.

— Ти припустився великої помилки, — сказав король Різенду, і мій суджений міцніше оповив мене руками, — коли вирішив здобути Книгу Дихання. Мені вона була не потрібна. Мені було досить, що обидві її частини надійно сховані. Але коли дізнався, що твої люди почали винюхувати все… я спитав себе: хто краще впорається з роллю мого емісара в людських землях, ніж мій недавно воскреслий друг Джуріан? Він щойно закінчив своє багатомісячне відновлення і дуже хотів побачити колишню батьківщину, тому з неабиякою радістю вирушив на континент з тривалим візитом.

І королеви посміхнулися йому, схиливши голови. Руки Різа міцніше оповили мене на знак попередження.

— Відважний хитрий Джуріан, який так постраждав наприкінці Війни, тепер мій спільник. Він чимало зробив, переконуючи смертних королев допомогти моїй справі. Щоправда, не без вигоди для себе, але зараз це не має значення. Людям значно вигідніше співпрацювати зі мною і моїм Двором, ніж дозволити чудовиськам Двору Ночі панувати й поводитися як їм заманеться. Джуріан своєчасно попередив їх величності, що Різенд і його зграя спробують вкрасти вашу половину Книги, усипляючи пильність брехливими промовами про любов і добро. Але він на власні очі бачив і добре знає, на що здатний верховний правитель Двору Ночі. Колись Джуріан героїчно воював як командир армії смертних. Я відродив його, щоб показати світу людей, що ще не втратив віру в їх здоровий глузд і вміння розрізняти чорне й біле. Я допоміг королевам позбавити їх Двір пролазливих очей, показавши їхній величності, якою корисною є співпраця зі мною.

Він посміхнувся до Азріеля, який ледве міг підвести голову, щоб огризнутися у відповідь:

— Які разючі спроби проникнути в їх священний палац, Співець тіней, і, звісно ж, абсолютний доказ для їх королівських величностей, що ваш Двір такий доброзичливий, яким здаєшся ти.

— Брехун! — засичала я і різко повернулася до королев, які насмілювалися стояти за крок від Різа. — Вони брешуть, і якщо ви не відпустите моїх сестер, я розтрощу…

— Ви чуєте ці загрози, що їх використовують у Дворі Ночі? — запитав король у смертних королев, охорона яких обступила нас півколом. — Кровопролиття, ультиматуми… Вони хочуть кінця світу. Я дам їм його.

Старша королева відповіла йому, не беручи до уваги ні мене, ні моїх слів:

— То покажи нам доказ існування того дару, про який казав.

Різенд притиснув мене до себе й тихо відповів:

— Ну й дурна ж ти.

Король утрутився:

— Хіба? Усім відомо, що людська порода відрізняється коротким життям. До того ж люди хворіють і старіють. Але правительці зовсім не обов’язково розділяти долю з простими смертними. І я пропоную їм вічну молодість! Гадаю, ти не заперечуватимеш усіх відчутних переваг цього. Смертні королеви можуть стати безсмертними і правити вічно. Звісно, певний ризик є. Перехід може бути важким. Але особистості, наділені силою, здатні це витримати.

Наймолодша, темноволоса, королева ледь посміхнулася. Пихата молодість і жорстока старість. Проте інші дві королеви, вдягнені в чорне й біле, здавалося, сумнівалися, присуваючись одна до одної та своїх охоронців.

Стара королева скинула голову:

— Доведи нам, що це можливо й безпечно.

Я пам’ятала її слова, сказані в день їхнього другого візиту. Тоді вона мало не дорікала мені безсмертям. Лукава курва.

Король кивнув:

— Як гадаєш, чому я попросив мою любу подругу Аянту дізнатися, з ким Фейра Арчерон воліла б провести вічність?

Жах задзвенів мені у вухах, і я глянула на королев із німим запитанням, безсумнівно, написаним на моєму обличчі.

Король пояснив:

— О, спочатку я запитав їх. Вони вважають це… нешляхетним — дурити двох молодих, введених в оману жінок. У Аянти ж не було сумнівів. Вважай це моїм весільним подарунком вам обом, — додав він, звертаючись до Темліна.

Проте обличчя Темліна напружилося:

— Що?

Король підвів голову, насолоджуючись кожним сказаним словом:

— Гадаю, Вища Жриця чекала твого повернення, щоб про все розповісти. А ти колись замислювався над тим, чому вона була так переконана в тому, що я можу розірвати зв’язок? Чому в неї було стільки роздумів з приводу цієї ідеї? Протягом скількох тисячоліть Вищих Жриць ставили на коліна перед Вищими Лордами? І протягом цих років вона животіла в тому чужому Дворі… Її відкритий розум швидко вбирав нові віяння. Коли ми зустрілися, коли я намалював їй картину майбутньої Прифії, вільної від верховних правителів, де Верховні Жриці можуть мудро правити, мені не довелося довго її переконувати.

Я думала, мене знудить. Темліну, треба віддати йому належне, теж було неприємно його слухати. Люсьєн зблід.

— Вона продала, продала сім’ю Фейри. Тобі, — пробурмотів він, не дивлячись на короля.

Це ж я розповіла Аянті все про своїх сестер. Вона розпитувала. Розпитувала, хто вони, де живуть. І я була такою дурепою, що розповіла їй усе дуже детально.

— Продала? — Король пирхнув. — Скоріше, врятувала від кайданів неминучої смерті! Аянта підказала, що обидві вони мають сильну волю, що вони такі самі, як і їхня сестра. Звісно, вони витримають перетворення. І доведуть нашим королевам, що це можливо. Звісно, якщо у їх величностей не забракне внутрішньої сили.

Серце в мене зупинилося:

— Не смій…

Король урвав мене:

— Я б порадив вам приготуватися.

І пекло розверзлося навколо нас.

Сила, сліпучо-біла, нескінченна й жахлива, прошила нас.

Я відчувала, що Різ прикрив мене своїм тілом. Навіть він не втримався від стогону, зіткнувшись з ударом королівської магії.

Кассіан розкинув крила, затуляючи собою Азріеля. Його крила… крила. Невидимі кігті чужої магії роздирали його крила. Такого моторошного крику я ще не чула. Мор кинулася до Кассіана, але було запізно.

Різ підхопився і спробував прорватися до трону, однак сила короля завдавала йому удару за ударом. Різ упав на коліна.

Мої сестри стогнали з кляпами в роті. У крикові Елейн я вловила засторогу і зрозуміла: скориставшись тим, що праворуч мене ніхто не прикривав, до мене метнувся Темлін. Він розраховував мене схопити.

Зібравшись на силі, я метнула в нього ніж.

Йому довелося пригнутися, щоб ухилитися. Він відступив, побачивши другий ніж, який я вже приготувала, і здивовано дивився то на мене, то на Різа, ніби міг розгледіти зв’язок суджених між нами.

Але я розвернулася, коли солдати наблизилися, відрізавши нас. Обернулася й побачила, що Кассіан і Азріель лежать на землі, а Джуріан тихо сміється з того, як кров юшить із розірваних крил Кассіана.

Розірваних на шмаття.

Я поповзла до нього, маючи намір дати кілька ковтків своєї крові. Вона могла б його врятувати…

Мор, досі стоячи на колінах біля Кассіана, підхопилася на ноги й, мов блискавка, метнулася до короля. Він скерував на неї удар магії. Вона пригнулася, замахнувшись ножем, і…

Азріель пронизливо закричав від болю. Вона завмерла. Завмерла за крок від трону. Її ніж брязнув об підлогу.

Король підвівся.

— Яка ти могутня королева, — видихнув він.

І Мор відступила. Крок за кроком.

— Який трофей, — сказав король, пожираючи її недобрим поглядом.

Азріель звів голову. Він лежав у калюжі крові, очі його були сповнені болю і гніву.

— Не чіпай її! — прогарчав він королю.

Мор подивилася на Азріеля, і в цьому погляді був справжній страх. Страх і щось іще. Вона задкувала, поки знову не опинилася поруч і не поклала руку на його рану. Азріель зашипів, але накрив її закривавлені пальці своїми.

Різ затулив мене від короля. Я опустилася на коліна біля Кассіана. Залишалося надірвати рукав обладунків.

— Першою заштовхніть ту, що гарніша, — розпорядився король, забувши про Мор.

Я розвернулася. І тієї ж миті королівські солдати схопили мене ззаду. Різ підбіг до них, але зупинився, почувши крик Азріеля. Азріель вигинав спину від болю — отрута короля проникла всередину.

— Різенде, будь ласка, утримайся від дурних ідей, — сказав король і посміхнувся до мене. — Якщо хтось із вас втрутиться, Співець тіней помре. Шкода, що моя магія зіпсувала крила другому вашому головорізові.

Він уклонився моїм сестрам.

— Юні пані, вічність чекає на вас. Доведіть їх величності, що Котел безпечний для… сильних особистостей.

Я похитала головою, не в змозі дихати. Не могла придумати, як вибратися звідси.

Елейн тремтіла і плакала, коли її потягли до Котла. Неста намагалася вирватися з рук охоронців, які тримали її.

Темлін закричав:

— Зупиніться!

Король і вухом не повів.

— Зупини це знущання! — крикнув королю Люсьєн, і його рука знову лягла на руків’я меча.

Елейн волочили до Котла. Неста гарчала на варту, на короля, коли Елейн ступала крок за кроком у бік Котла. Коли король змахнув рукою, рідина наповнила його до країв. Усе в мені волало: «Ні! Ні!»

Королеви з кам’яними обличчями дивилися на те, що відбувається. А Різ і Мор, відділені від мене охоронцями, не наважувалися навіть поворухнутися.

Темлін зашипів на короля:

— Це не входило в нашу угоду. Не займай її сестер.

— Мені начхати, — просто відповів король.

Темлін кинувся до трону. Здавалося, що він збирався розірвати короля на шматки.

Сяйлива сила вдарила його, відкинувши на підлогу, і зв’язала. Темлін напружився, опираючись нашийнику зі світла на своїй шиї і навколо зап’ясть. Його золотава магічна сила вихоплювалася, але не давала результату. Я намагалася розірвати кулак, який досі стримував мою силу, проте безсило врізалася в нього знову і знову…

Люсьєн ступив уперед, коли двоє охоронців схопили й підняли Елейн над Котлом. Вона стала пручатися, але її ступні вже вдарилися у стінки Котла, який вона намагалася перекинути.

— Припиніть! — закричав Люсьєн й кинувся до Елейн.

Магія короля і його зупинила й відкинула до Темліна. Живе око Люсьєна було сповнене жаху. Він дивився то на свого поваленого верховного правителя, то на Елейн.

— Будь ласка! — благала я, звертаючись до короля, який подав знак кинути Елейн у Котел. — Будь ласка, я зроблю все що завгодно, віддам усе, що захочеш.

Я підвелася, відходячи від поваленого Кассіана, і подивилася у бік королев:

— Будь ласка, вам не потрібні докази: я і є доказом того, що це працює. Джуріан є доказом того, що це безпечно.

Стара королева сказала:

— Ти крадійка і брехуха. Ти змовилася з нашою сестрою. Твоє покарання має бути таким самим, як і її. Вважай це подарунком.

Ноги Елейн торкнулися води, і вона закричала з жаху, а той жах пронизав мене — я заплакала.

— Будь ласка… — благала я.

Неста ще боролася, гарчала крізь кляп.

Елейн, заради якої Неста зробила б що завгодно: вбила, украла б, кому завгодно віддалася, — наша ніжна, лагідна, привітна Елейн… Наречена хлопця, батько якого смертельно ненавидів фейрі…

Охоронці кинули Елейн у котел.

Мій крик іще не встиг відзвучати, а її голова вже зникла під рідиною, що зовні нагадувала звичайну воду. Я сподівалася, що Елейн висуне голову. Невже захлинулася?

Я плакала, коли вона пішла під воду. Вона не виринула.

Крик Нести був єдиним звуком. Кассіан сліпо потягнувся до неї, застогнавши від болю.

Король Гайберну злегка вклонився королевам:

— Дивіться.

Різ, із яким мене розділяла стіна охоронців, стиснув руку в кулак. Але не рухався. Так само як і Мор, я не насмілювалися рухатися, розуміючи, що життя Азріеля висіло на волосинці.

А по тому невидимі руки нахилили Котел, і він похилився набік. Звідти каскадом полилася чорна вода. Над нею клубочився дим. І Елейн, немов її викинуло на берег хвилею, винесло з Котла обличчям униз на камені. Її ноги були такі бліді, такі ніжні. Я не могла згадати, коли востаннє бачила її босою.

Королеви рушили вперед. Жива, вона мала бути живою, бо їй так хотілося жити… Вона не могла померти в Котлі, куди її штовхнули заради вічної молодості й безсмертя.

Елейн втягнула повітря, її спина виструнчилася. Мокра нічна сорочка стала майже прозорою. Елейн підвелася на ліктях і, як і раніше, з кляпом у роті, подивилася на мене.

Неста знову загарчала.

На блідій шкірі Елейн з’явився рум’янець. Її обличчя стало ще гарнішим. Але тепер воно набуло іншої вроди. Її вуха… Крізь мокре волосся Елейн проглядали загострені фейські вуха.

Королеви охнули. І на коротку мить я подумала про свого батька. Що він зробить, що скаже, коли його найулюбленіша дочка постане перед ним як Фе…

— Отже, і ми зможемо вижити, — захоплено видихнула наймолодша чорнява королева.

Я впала на коліна, ридаючи, але охоронці навіть не завдали собі клопоту підвести мене. Що він накоїв…

— А тепер мегеру киньте, будьте такі ласкаві, — сказав король Гайберну.

Я повернулася до старшої сестри. Неста застигла. Котел сам собою став на ніжки. Кассіан ворухнувся, трохи проповз і простягнув руку до Нести.

Елейн тремтіла, лежачи на мокрих каменях. Нічна сорочка на ній задралася вище стегон. Під мокрою тканиною видно було горбки грудей. Охоронці хтиво посміхалися.

Люсьєн, ніби він забув про магічний нашийник, загарчав на короля:

— Скільки ж їй іще лежати на цій проклятій підлозі!

Спалахнуло світло, щось скрипнуло, і Люсьєн, вивільнившись із кайданів, поповз до Елейн. Темлін міг лише стежити за ним. Рот Темліна прикривав блискучий магічний кляп.

Але його погляд був прикутий до Люсьєна, коли… той зняв туніку й опустився на коліна перед Елейн. Вона зіщулилася, ухиляючись від його туніки, від нього…

Охоронці поволокли Несту в бік Котла.

Я зрозуміла, що існує безліч видів катувань. Були тортури, які я могла витримати, які Різ міг витримати. І ще існувало це.

Тортури, яких Різ боявся всі п’ятдесят років полону в Амаранти, але досі таке снилося йому лише в кошмарних снах. У тебе на очах знущаються над тими, кого любиш, а ти не в змозі заступитися за них. Ти навіть поворухнутися не можеш. У фіолетових очах Різа я побачила безсилу лють, розпачливе відчуття провини й такий само запеклий душевний біль. Те саме було і в моїх очах.

Кожен свій крок Неста перетворювала на бій. Вона не квапилася коритися долі. Неста дряпалася і копалась, опираючись усім тілом. Але цього було замало. А ми, перебуваючи поряд, нічим не могли їй зарадити.

Солдати підняли Несту. Елейн тремтіла від холоду на підлозі, і Люсьєн таки накинув на неї туніку. Котел стояв у неї за спиною, і вона не бачила, як ноги нашої старшої сестри гамселять по воді.

Кассіан знову ворухнувся, його розірвані крила тремтіли, з них струменіла кров. Потім здригнулося все тіло. Від криків Нести, хвиль її гніву Кассіан розплющив очі — каламутні, осклянілі. Кассіан зараз відгукувався на обіцянку, що її дав Несті. Однак власний біль був сильніший. Очі Кассіана знову заплющилися.

Вода доходила Несті до плечей. Неста й зараз продовжувала копатися, чорні бризки летіли вусібіч, а в ній не було й краплі страху. Лише гнів і готовність боротися.

— Так занурте вже її з головою! — зашипів на охоронців король.

Але біль знову переміг. Він заплющив очі.

Охоронці налягли на її тонкі плечі й заштовхали у воду. А один придавив її брунатно-золотаву голову. Неста вивільнила руку. І цією рукою, вишкіривши зуби, наскільки дозволяв кляп, показала королю середній палець.

Це було її прокляттям, адресованим королю Гайберну. Обіцянкою розправи.

І коли солдати нарешті заштовхнули голову Нести та її зухвалу руку під воду, я побачила, як королю стало зле. Поверхня води заспокоїлася. Запанувала тиша.

Мене заканудило.

Зрештою охоронці дозволили Різу опуститися поруч зі мною, в озеро крові Кассіана, що розпливалася під ним, дозволили йому обійняти мене, коли Котел знову нахилився.

Вода вилилася назовні, Люсьєн підняв Елейн на руки й поніс звідти. Кайдани на Темліні зникли разом із кляпом. Він умить звівся на ноги й загарчав на короля. Навіть закляття у мене в голові послабилося. Відчувалося, король упевнений у своїй перемозі.

Я дивилася на розпластану Несту. Вона була інша. Навіть до її першого вдиху я відчула це. Ніби Котел під час перетворення був змушений дати більше, ніж того хотів. Ніби Неста боролася навіть після того, як пішла під воду й вирішила: якщо вона й потрапить у пекло, то візьме й Котел із собою. Ніби цей палець, що вказував на короля, став тепер його смертним вироком.

Неста зітхнула. І коли я побачила свою сестру, з її дивно посиленою вродою, її вуха… Коли Неста подивилася на мене… Лють. Сила. Погострений розум. Потім це все зникло, змінившись на вираз жаху на обличчі. Однак Неста не тремтіла. Вона була вільна.

Вона підхопилася, зашпортавшись у своїх довгих ногах, і вирвала кляп із рота…

Неста врізалася в Люсьєна, вихопивши Елейн з його рук і крикнувши на нього, коли він упав:

— Геть від неї!

Ноги Елейн послизнулись на підлозі, але Неста міцно тримала її, обмацуючи руками обличчя Елейн, її плечі, волосся.

— Елейн, Елейн, Елейн, — плакала вона.

Кассіан знову заворушився, намагаючись підвестися, щоб відповісти на голос Нести, коли вона тримала сестру і знову й знову вигукувала її ім’я.

Але Елейн дивилася через плече Нести. На Люсьєна, якого нарешті впізнала. Темно-карі очі зустрілися з одним карим оком і одним металевим. Неста схлипувала й шаленіла, оглядаючи Елейн…

Люсьєн підвівся. Руки в нього безсило повиснули. Тремтливим голосом він прошепотів до Елейн:

— Ти моя суджена.