Двір мороку і гніву

Розділ 24

Елейн знадобилося кілька годин і всіх її чар, щоб змусити слуг мерщій зібрати свої речі й виїхати, а також мішечок з грошима для кожного, щоб прискорити цей процес. Попри те що місіс Лорен йшла останньою, вона пообіцяла зберегти побачене в таємниці.

Я не знала, де чекали Різ, Кассіан та Азріель, але, щойно місіс Лорен з іншими слугами сіла в переповнену карету, що прямувала до села, щоб потім сісти на транспорт, який доправить їх додому, — у двері постукали.

Денне світло вже згасало, і все довкола наповнилося синіми, білими й сірими тінями з проблисками золота, коли я відчинила вхідні двері й побачила їх на порозі.

Неста і Елейн були у великій обідній залі — найпросторішій кімнаті в будинку.

Поглянувши на Різа, Кассіана й Азріеля, я зрозуміла, що зробила правильний вибір, обравши саме цей зал місцем для зустрічі.

Вони були велетні — неприборкані, грубі, древні.

Брови Різа зметнулися догори:

— Вигляд такий, ніби їм сказали, що на будинок напала пошесть.

Я відчинила двері досить широко, щоб вони зайшли всередину, і хутко зачинила знову, щоб не впустити холод. Моя сестра Елейн кількома усмішками могла переконати кого завгодно зробити що завгодно.

Зайшовши всередину, Кассіан присвиснув, вивчаючи парадний хол, витончені меблі, вишукані картини. За все це заплатив Темлін — від самого початку. Він узяв на себе турботу про мою сім’ю, але його власна сім’я… Я не хотіла думати про його сім’ю, вбиту суперниками із сусіднього Двору з незрозумілих, ніким не пояснених мені причин.

Не тоді, коли я серед них жила…

Темлін міг бути добрим — доброта в ньому була.

Так. Він дав мені все, щоб я стала собою, щоб почувалася в безпеці. І коли отримав те, що хотів… він став іншим. Спробував змінитися, але навряд чи по-справжньому прагнув цього. Він дозволив собі залишитися глухим і сліпим до того, що мені було потрібно, після всього того, чого я натерпілася від Амаранти.

— Певне, твій батько — добрий торговець, — сказав Кассіан. — Я бачив замки з набагато меншими багатствами.

Я помітила, що Різ уважно дивиться на мене, на його обличчі застигло німе запитання. Я відповіла:

— Мій батько у від’їзді у справах і бере участь у зборах в Неві з приводу загрози від Прифії.

— Від Прифії? — перепитав Кассіан, розвертаючись у наш бік. — А не від Гайберну?

— Можливо, мої сестри помилилися — ваші землі чужі для них. Вони просто сказали «за Стіною». — Я припустила, що вони мали на увазі Прифію.

Азріель підійшов тихо, як кіт.

— Якщо люди знають про загрозу й об’єднуються проти неї, це може дати нам перевагу під час звернення до королеви.

Різ досі вивчав мене, ніби бачив невидимий тягар, який придавив мене з тієї миті, як я тут з’явилася. Востаннє, коли була в цьому будинку, я була закохана — так шалено, відчайдушно, що та любов повернула мене в Прифію, привела до Підгір’я — мене, просту людину. Таку само тендітну, якими мені зараз здаються мої сестри.

— Ходімо, — сказав Різ, перш ніж ми рушили, кивнувши мені легко й так, ніби він розумів. — Ну ж бо, знайом зі своїми сестрами.

Мої сестри стояли біля вікна, їхнє волосся мінилося золотом у світі люстр у залі. Такі гарні, молоді, живі. Але це зміниться, їхня шкіра стане зморшкуватою й тонкою, немов папір, спини зігнуться під тягарем років, а їхні білі руки вкриються плямами веснянок від віку. Як тоді я почуватимуся, залишаючись такою, як зараз, завжди?

Я тільки почну своє безсмертне життя, коли їхнє життя згасне, як свічка на холодному вітрі. А поки що я можу подарувати їм кілька прекрасних років — безпечних років.

Я перетнула кімнату, троє чоловіків йшли за мною на крок позаду, відполірована до блиску дерев’яна підлога блищала під нами, мов люстро. Тепер, коли слуги пішли, я нарешті зняла плащ, і саме на мене, а не на іллірійців мої сестри подивилися в першу чергу. На мій фейський одяг, корону, коштовності.

Чужа — тепер ця частина мене була для них чужою.

Потім вони поглянули на крилатих чоловіків — двох із них. Крила Різа зникли, його шкіряний обладунок змінився, натомість з’явилася його звичайна вишукана туніка й штани.

Обидві мої сестри застигли, споглядаючи Кассіана та Азріеля, їхні величезні крила, щільно притиснуті до потужних тіл. Їхня зброя засліплювала, всі троє чоловіків були прекрасні нищівною красою.

Елейн, треба віддати їй належне, не зомліла.

Неста, честь честю, не засичала на них, і це вже було добре. Вона лише зробила впевнений крок, затуливши собою Елейн, і сховала стиснуту в кулак руку в складках своєї простої, але елегантної аметистової сукні.

Цей рух не міг лишитися непоміченим моїми супутниками.

Я зупинилася на певній відстані від сестер, надаючи їм вільний простір у кімнаті, з якої немов нараз викачали повітря.

— Мої сестри, Неста й Елейн Арчерон, — представила я їх чоловікам.

Протягом довгих років я не згадувала й не користувалася своїм фамільним ім’ям.

Я не хотіла брати прізвище батька. Він сидів перед каміном і примушував нас голодувати, поки я жертвувала собою й полювала, щоб годувати їх. Він дозволяв мені ходити в ліс самій. Я не стала використовувати своє прізвище того дня, коли вбила свого першого кролика й відчула його кров на своїх руках. Через роки так само я вбила фейрі, і його кров залишиться на моїх руках, мов невидиме татуювання.

Мої сестри не схилилися в реверансі. Їхні серця шалено билися, навіть серце Нести, і запах їхнього страху грузнув у мене на зубах.

— Кассіан, — нахиляючи голову ліворуч, вимовила я.

Потім повернулася праворуч, подумки дякуючи, що його тіней не було видно:

— Азріель.

Ще трохи повернувшись:

— Різенд, Вищий Лорд Двору Ночі.

Я зрозуміла, що Різ сховав і свій морок, і хвилі потойбічної грації, і пульсацію могутності. Але все одно, дивлячись у його фіалкові з мерехтливим сяйвом, як у зірок, очі, хто завгодно зрозумів би його незвичайність.

Він уклонився моїм сестрам.

— Дякую за вашу гостинність… І великодушність, — сказав він з теплою усмішкою.

Але в ньому залишалася якась напруженість.

Елейн спробувала відповісти усмішкою, але не змогла. Неста подивилася на них трьох, потім на мене й сказала:

— Кухар залишив вечерю на столі. Треба повечеряти, поки їжа не охолола.

Вона не стала чекати мого схвалення й відразу рушила на чільне місце за відполірованим столом з вишневого дерева.

— Приємно познайомитись, — уривчасто мовила Елейн і заквапилася слідом за Нестою.

Шовкові спідниці її синяво-зеленої сукні зашелестіли по паркетній підлозі.

Кассіан робив гримаси, доки ми йшли, Різ скидав бровами, а в Азріеля був такий вигляд, ніби йому хотілося розчинитися в найближчій тіні, аби уникнути розмови.

Неста чекала на чолі столу — королева, готова до прийому при дворі. Елейн тремтіла, сидячи на оббитому м’якою тканиною різьбленому стільці ліворуч від неї.

Я зробила їм усім ласку, сівши на стілець праворуч від Нести. Кассіан сів поруч з Елейн, яка так сильно стискала в руці виделку, ніби збиралася на нього напасти.

Різ сковзнув на стілець поруч зі мною, Азріель опустився — з іншого боку від Різа. Легка усмішка розквітла на губах Азріеля, коли він помітив, що кісточки пальців Елейн побіліли від того, що вона так сильно стискала свою виделку, але він промовчав. Натомість дивився, як Кассіан намагається поволі примостити свої крила навколо людського стільця. Котел мене забирай! Я повинна була згадати про це. Проте сумніваюся, що він буде вдячний, якщо я просто зараз принесу ще два стільці.

Зітхнувши, я зняла кришки з різних страв. Лосось із кропом і тепличним лимоном, приготований на слабкому вогні, картопляне пюре, смажене курча з буряком і тогорічною ріпою, горщики з яйцями, дичиною й цибулею-пореєм. Загалом, сезонна їжа — те, що в них залишилося наприкінці зими.

Я поклала їжу на тарілку, мої сестри й супутники зробили те саме — почувся брязкіт тарілок, що наповнив тиху кімнату. Я відкусила шматочок і ледве втрималася, щоб не скривитися з відразою.

Колись я з насолодою їла цю їжу.

Тепер вона була, наче попіл в роті.

Різ уплітав своє курча. Кассіан і Азріель їли так, ніби місяць голодували.

Можливо, вони, позаяк були воїнами, дивилися на їжу як на джерело сили й не звертали уваги на її смак.

Я помітила, що Неста спостерігає за мною.

— Щось не так з нашою їжею? — спитала вона прямо.

Я змусила себе скуштувати ще. Жувала цю їжу, докладаючи великих зусиль.

— Ні, все гаразд. — Я проковтнула те, що було в роті, й запила цілющою водою.

— Отже, бачу, ти не можеш більше їсти звичайну їжу… Чи вона стала занадто поганою для тебе? — спитала Неста з викликом.

Виделка Різа брязнула по тарілці. Елейн коротко і збентежено зітхнула.

І, пори те що Неста дозволила мені скористатися цим будинком, спробувала перетнути Стіну заради мене й ми уклали тимчасове перемир’я, у її голосі відчувалися відраза, осуд.

Поклавши руку на стіл, я сказала:

— Я так само можу їсти, пити, битися і трахатися, як і раніше. Навіть краще.

Кассіан поперхнувся водою. Азріель посунувся на стільці, ладен втрутитися й розборонити нас за потреби.

Неста тихо розсміялася. Але я відчула вогонь у роті, в тілі.

Невидимий ривок через лінію нашого зв’язку, і — прохолодна темрява огорнула мене, мій гнів, мої почуття, заспокоюючи цей вогонь.

Я кинулася зводити ментальні стіни. Але вони були цілі й неушкоджені.

Навіть не змигнувши оком, Різ спокійно й рівно пояснив Несті:

— Якщо ти колись приїдеш у Прифію, то зрозумієш, чому ваша їжа смакує нам по-іншому.

Неста зверхньо подивилася на нього:

— Я не збираюся ступати на вашу землю, тож мені доведеться повірити тобі на слово.

— Несто, будь ласка, прошу тебе… — пробурмотіла Елейн.

Кассіан оцінював Несту, і за блиском у його очах я припускала, що воїн зіткнувся з новим, цікавим супротивником.

Потім, дяка Матері Божій, Неста перемкнула увагу на Кассіана, помітивши цей блиск і те, що він означав. Вона огризнулася:

— Чого вирячився?

Брови Кассіана сіпнулися вгору — зараз почнеться маленька вистава.

— Дивлюся на ту, яка дозволила вашій сестрі щодня ризикувати життям у лісі, проте сама не робила геть нічого. На ту, яка дозволила своїй чотирнадцятирічній сестрі піти в ліс, що так близько до Стіни.

Я почервоніла і розтулила рота, щоб заперечити. Що скажу, я не знала.

— Твоя сестра померла — померла, рятуючи мій народ. І вона готова зробити це знову, щоб захистити вас від війни. Тож не сподівайся, що я сидітиму й мовчати, поки ти глузуватимеш з неї, її вибору, якого в неї не було, не сподівайся, що я сидітиму й мовчатиму, поки ти ображатимеш мій народ.

Неста ніяк не зреагувала на його слова й вивчала риси його гарного обличчя, його м’язисте тіло. Потім повернулася до мене, показуючи, що зневажає його.

Вираз обличчя Кассіана став майже диким. Вовк, що кружляв довкола лані, яка, раптом скинувши маску, виявилася гірською кішкою.

Голос Елейн затремтів. Вона усвідомила це і швидко сказала:

— Це… розумієш, дуже важко… це прийняти…

Я усвідомила, що темний метал її каблучки — це залізо. Навіть попри те, що я розповіла їм про його марність. Подарунок від її нареченого, родина якого ненавиділа фейрі. Елейн кинула благальний погляд на Різа, потім на Азріеля. Смертельний страх відбивався на її обличчі, і від неї віяло цим страхом.

— Нас так виховали. Нам розповідали історії про ваше плем’я, яке пробирається через Стіну, щоб скривдити нас. Наша сусідка, Клер Беддор, — її забрали, а сім’ю вбили.

Голе тіло, прибите до Стіни. Зламане. Мертве. Воно висіло там кілька місяців.

Різ втупився у свою тарілку. Не рухаючись. Не моргаючи.

Це він сказав Амаранті ім’я Клер — віддав його, хоч і знав, що я йому збрехала.

— Усе це страшенно бентежить, — завважила Елейн.

— Уявляю, — сказав Азріель.

Кассіан зблиснув на нього очима. Але увага Азріеля була прикута до моєї сестри. Його обличчя осяяла ввічлива, ласкава усмішка. Плечі Елейн злегка розслабилися. Я замислилася, чи часто головний шпигун Різа добував необхідну інформацію за допомогою своїх бездоганних манер, не кажучи про його вміння користуватися тінями й залишатися непоміченим.

Елейн сіла трохи вище й сказала Кассіану:

— Стосовно полювання Фейри протягом усіх цих років хочу сказати, що винна не тільки Неста з її зневагою. Ми були налякані, нас ніхто не готував до такого, у нас забрали все, і ми зрадили її. Ми обидві.

Неста нічого не сказала, її плечі були напружені, вона виструнчилася.

Різ послав мені застережливий погляд. Я стиснула руку Нести, привертаючи її увагу до себе.

— Чи можемо ми просто почати з початку?

Я майже відчувала гордість, що тече в її венах, вона кричала їй не відступати.

Кассіан, дідько б його забрав, подивився на неї з колючою посмішкою.

Але Неста ледь чутно прошипіла:

— Добре. — І знову взялася до їжі.

Кассіан спостерігав за кожним шматочком, що його вона брала з тарілки, за кожним рухом її гортані, коли вона ковтала.

Я змусила себе з’їсти все, що було в мене на тарілці, усвідомлюючи, що увага Нести прикута до мене, поки я їм.

Елейн запитала Азріеля — можливо, вони були єдиними цивілізованими людьми з нас:

— Ви можете літати?

Він кліпнув очима й поклав виделку. Мені здалося, що йому стало ніяково.

— Так. Кассіан і я походимо від раси фейрі, яких іще називають іллірійцями. Ми народжуємося з піснею вітру.

— Як красиво! — із захопленням мовила Елейн. — А це не страшно? Літати так високо?

— Іноді страшно, — відповів Азріель.

Кассіан поступився своєю неослабною увагою до Нести тільки заради того, щоб кивнути на підтвердження.

— Якщо ти потрапив у шторм або якщо повітряний потік пропав. Але нас так серйозно тренують, що страх зникає мало не до того, як починаємо ходити.

Однак сам Азріель тривалий час не навчався.

— Ти звикнеш до формулювань, — попереджав він мене трохи раніше.

Як часто він нагадує собі про використання цих слів? Слова «ми», «наше» і «нас» здаються такими само чужими його мовою, як і моєю?

— У тебе такий вигляд, як у Вищого Фе, — втрутилася Неста, і її голос різав, як лезо ножа. — Але ти ним не є насправді?

— Вищі Фе — лише ті, хто має такий вигляд, як вони, — протяжно вимовив Кассіан, махнувши рукою в бік мене й Різа. — Відмінності перетворюють їх на, як люблять казати, нижчих фейрі.

Різенд нарешті сказав:

— Цей термін стали використовувати для простоти, але під його маскою прихована тривала і кривава історія несправедливостей. Багато хто з нижчих фейрі обурені цією назвою й хочуть, щоб усіх називали однаково.

— Саме так, — сказав Кассіан, випивши воду зі своєї склянки.

Неста вивчала мене.

— Але ти не була Вищою Фе — не від свого народження. То як же вони називають тебе?

Я не могла розібрати, чи це не їдкий укол.

Різенд відповів за мене:

— Фейра буде тією, ким вона схоче бути.

Неста тепер вивчала всіх нас, раз у раз зводячи очі на мою корону. Тоді сказала:

— Складіть своє послання королевам сьогодні ввечері. Завтра ми з Елейн підемо в село, щоб надіслати його. І якщо королеви приїдуть сюди, — додала вона, кидаючи крижаний погляд на Кассіана, — раджу вам готуватися до набагато більших забобонів, ніж наші. І міркувати над тим, як ви плануєте витягнути звідси нас усіх, якщо все зазнає поразки.

— Ми подумаємо над цим, — чемно відповів Різ.

Неста, яку не вразив жоден із нас, повела далі:

— Гадаю, вам схочеться залишитися на ніч.

Різ подивився на мене, на його обличчі проступило німе запитання. Ми легко могли піти, чоловіки знайшли б дорогу додому в темряві, але… Занадто скоро, можливо, світ загине.

Я сказала:

— Якщо це не завдасть тобі клопоту, так. Ми підемо завтра вранці після сніданку.

Неста не усміхнулася, але Елейн засяяла.

— Чудово. Гадаю, у нас є кілька готових спалень.

— Нам потрібно дві, — урвав її Різ спокійно. — Дві кімнати поряд, з двома ліжками в кожній.

Я насупилася, подивившись на нього.

Різ пояснив мені:

— Магія по той бік Стіни діє інакше. І наші щити, наші сили можуть працювати неправильно. Я не стану ризикувати. Особливо перебуваючи в одному будинку з жінкою, що заручена з чоловіком, який подарував їй залізну каблучку.

Елейн почервоніла.

— Усі спальні, у яких є два ліжка, розташовані не поряд, — пробурмотіла вона.

Я зітхнула.

— Ми перенесемо речі. Все нормально. Ось цей, — додала я, стрільнувши очима в Різа, — такий незадоволений і дратівливий тільки тому, що він старий і йому вже давно час спати.

Різ пирснув зо сміху, гнів Кассіана ослаб настільки, що він усміхнувся, а Елейн, помітивши невимушеність Азріеля на доказ того, що все справді не так погано, теж усміхнулася.

Неста звелася на ноги, немов тонкий стрижень зі сталі, і сказала, не звертаючись ні до кого конкретно:

— Якщо все закінчили, то й вечерю закінчено.

І на цьому порозумілися.

Різ накидав лист за мене, Кассіан та Азріель внесли свої поправки, і ближче до півночі у нас була чернетка, що, як нам усім здалося, звучала вражаюче, доброзичливо і в міру загрозливо.

Сестри вимили посуд, поки ми працювали, і пішли спати кілька годин тому, перед цим показавши, де розташовані наші кімнати.

Кассіан і Азріель спатимуть в одній з них, Різ і я — в другій.

Я насупилася, побачивши велику гостьову спальню, коли Різ зачинив за нами двері. Ліжко було досить велике для двох, але я не хотіла ділити його з ним. Я розвернулася до нього:

— Я не…

Дерево глухо вдарило об килим, і біля дверей з’явилося ще одне невелике ліжко. Різ плюхнувся на нього, стягуючи чоботи.

— Неста просто диво, до речі.

— Вона хитра пташка, — сказала я.

Це було, мабуть, найкраще, що я могла про неї сказати.

— Уперше за багато століть хтось зміг так легко довести Кассіана до сказу. Шкода, що вони збираються прикінчити одне одного.

Я здригнулася, подумавши про те, що станеться, якщо вони перестануть боротися.

— І Елейн, — сказав Різ, знявши другий черевик і зітхнувши, — не слід виходити заміж за сина лорда з багатьох причин. Не остання з них — те, що тебе не запросять на весілля. Хоча, можливо, це й на краще.

Я прошипіла:

— Не смішно.

— Принаймні тобі не доведеться посилати подарунок. Сумніваюся, що її свекор погодиться його прийняти.

— І ти аж так знахабнів, щоб знущатися й глузувати з моїх сестер, коли твої власні друзі просто жалюгідні?

Він здивувався, і в його погляді читалося німе запитання. Я пирснула:

— Ох, і як це ти ще не помітив, як Азріель дивиться на Мор? Або як вона сама іноді дивиться на нього, як захищає його? І як у них обох так добре виходить робити з Кассіана перешкоду між ними майже весь час?

Різ глянув на мене:

— Краще тримай при собі ці спостереження.

— Вважаєш мене пліткаркою? Моє життя й так нікчемне — навіщо ж поширювати страждання навколо себе?

— Воно нікчемне? Твоє життя, я маю на увазі. — Обережне запитання.

— Не знаю. Все відбувається так стрімко, що я не встигаю стежити за тим, що відчуваю. — Моя найбільш чесна відповідь останнім часом.

— Хм-м-м. Мабуть, коли ми повернемося додому, я дам тобі вихідний.

— Який ти турботливий, мій Лорде.

Він пирснув, знімаючи туніку. Я раптом усвідомила, що стою в ошатній сукні й коштовностях і мені зовсім ні в чому лягти спати.

Різ клацнув пальцями, і моя піжама, а ще напівпрозора нижня білизна з’явилися на ліжку.

— Я не міг вирішити, яке мереживо тобі найбільше до вподоби, тому дав вибір.

— Ти свиня, — грубо відповіла я, схопивши одяг і попрямувавши до ванної кімнати.

У кімнаті було тепло й затишно, коли я вийшла звідти. Різ лежав у ліжку, яке з’явилося нізвідки, світло було вимкнене, потріскувало лише вогнище. Навіть простирадла були теплі, коли я ковзнула під ковдру.

— Дякую, що зігрів ліжко, — сказала я темряві.

Він лежав до мене спиною, але я добре почула мовлені ним слова:

— Амаранта жодного разу не подякувала мені за це.

Усе тепло випарувалося.

— Вона занадто мало страждала.

Надто мало — за все скоєне нею. За все, що вчинила зі мною, з ним, із Клер.

Різ не відповів. Натомість зізнався:

— Я не був упевнений, що зможу витримати цю вечерю.

— Що ти маєш на увазі?

Він тримався досить… спокійно.

— Твої сестри мають добрі наміри — ну, або одна з них. Але, дивлячись на них, сидячи за столом… Я не очікував, що це так сильно мене вдарить. Яка юна ти була. І те, що вони не захистили тебе.

— Я з усім могла впоратися.

— Ми повинні бути вдячні їм за те, що дозволили нам скористатися цим будинком, — сказав він тихо, — але мине багато часу, перш ніж я зможу дивитися на твоїх сестер і не загарчати на них.

— Якоюсь мірою я почуваюся так само, — мовила я, вмощуючись зручніше під ковдрою. — Але якби я не пі-шла в той ліс, якби вони не відпустили мене саму… Ви досі були б у рабстві. І, можливо, саме зараз Амаранта готувалася б знищити ці землі.

Запала тиша. Потім Різ сказав:

— Я плачу тобі, ти знаєш? За все це.

— Не треба. — Навіть якщо… навіть якщо в мене немає своїх грошей.

— Кожен член мого внутрішнього кола отримує їх. У тебе вже є рахунок у банку Веларіса, де зберігатиметься твоя платня, а також кредитки для крамниць. Тож якщо раптом у тебе не буде при собі достатньо грошей для купівлі того чи того, ти зможеш надіслати рахунок у Дім.

— Я… Ти не повинен цього робити. — Я зупинилася. — І скільки приблизно я отримую на місяць?

— Стільки ж, скільки й інші.

Безсумнівно, щедра, може, навіть надто щедра винагорода.

І раптом він запитав:

— Коли в тебе день народження?

— Невже мені досі доведеться рахувати?

Він чекав. Я зітхнула:

— Я народилася в день Зимового Сонцестояння.

Різ промовчав.

— Це було кілька місяців тому.

— М-м-м-м-м.

— Ти не… щось я не пам’ятаю, щоб ти святкувала.

Попри зв’язок, попри мій незахищений безладний розум.

— Я нікому не казала. Не хотіла ще однієї вечірки, ще одного пишного святкування, які там весь час відбувалися. І взагалі, тепер дні народження здаються мені чимось безглуздим.

Він мовчав. Хвилина тривала довго.

— Ти народилася в день Сонцестояння?

— У це так важко повірити? Моя мама казала, що я така замкнута й дивна, тому що народилася в найдовшу ніч у році. Вона навіть спробувала в якийсь мій день народження перенести його на інший день, але наступного року забула це зробити — напевно, у неї в голові було щось інше.

— Тепер я знаю, в кого вдалася Неста. Чесно кажучи, прикро, що ми не можемо залишитися тут на триваліший час — тільки заради того, щоб побачити, чий буде верх, хто переможе: вона чи Кассіан.

— Ставлю на Несту.

Смішок, який озвався лоскотом у мене в кістках — нагадування про те, як одного разу він поставив на мене. Єдиний у Підгір’ї, хто поставив на те, що я переможу Міденгардського хробака.

Він відповів:

— Я теж ставлю на неї.