Двір мороку і гніву

Розділ 57

Весна нарешті прилинула й у світ смертних. Земля майже звільнилася від снігу, до неба потягнулися маківки перших крокусів та нарцисів.

На зустріч цього разу прибули тільки старша й золотоволоса королеви, хоча в супроводі такої самої кількості охоронців.

Я знову була у своїй легкій сукні кольору слонової кістки і в короні із золотого пір’я, знову стояла поруч із Різендом, коли королеви та їхня охорона розсіялися у вітальню. Однак цього разу Різ і я стояли, взявшись за руки, — навіки.

Старша королева хитро поглянула на нас, наші руки, корони і присіла без нашого запрошення, розклавши смарагдову спідницю навколо себе. Золотоволоса королева залишилася стояти на мить довше, злегка похитуючи кучерявою головою. Її червоні губи розтяглися в легенькій усмішці, коли посіла місце поруч зі своєю супутницею.

Різ ледь схилив перед ними голову й вимовив:

— Ми цінуємо, що ви знову знайшли час для зустрічі з нами.

Молода королева злегка кивнула, вивчаючи поглядом своїх бурштинових очей наших друзів позаду нас. Кассіан і Азріель стали біля вікна, поруч із Елейн і Нестою. З вікна було видно садок Елейн, що буяв квітом. Плечі Нести були напружені, а Елейн закусила губу.

Мор стояла з іншого боку від Різа, цього разу в синьо-зеленій сукні, що нагадувала мені про спокійні води Сидри, тримаючи скриньку з оніксу з Верітасом у засмаглих руках.

Старша королева подивилася на нас, примружившись, і роздратовано мовила:

— Після того як нас так глибоко образили під час минулого візиту…

Вона гнівно поглянула на Несту. Моя сестра відповіла їй поглядом, у якому палало найчистіше непохитне полум’я.

Старша королева цокнула язиком:

— Ми радилися, чи можемо пробачити образу. Як бачите, ми вирішили, що можемо.

Брехня. Звинувачувати Несту — нацьковувати нас одна на одну лише за те, що Неста намагалася захистити… З дивним спокоєм я сказала:

— Якщо це найгірша образа, якої вам завдали в житті, то я лиш уявляю, яке потрясіння на вас чекає, коли вибухне війна.

Губи молодої королеви знову сіпнулися, а бурштинові очі засвітилися, як у левиці. Вона промуркотіла мені у відповідь:

— Отже, він все ж таки завоював твоє серце, Руйнівнице Прокляття.

Я витримала її погляд.

Ми з Різом сіли на стільці. Мор ковзнула на місце поруч із ним.

— Не думаю, — сказала я, — що це простий збіг, що Котел дозволив нам знайти одне одного напередодні нової війни між нашими народами.

— Котел? І наші народи? — Золотоволоса королева гралася з рубіновою каблучкою на пальці. — Наш народ не звертається до Котла, у нашого народу немає магії. На мій погляд, є ваш народ і наш народ. І ти сама не набагато краща за «Дітей Благословенних».

Золотоволоса королева скинула своєю акуратною бровою.

— Що відбувається з ними, коли вони потрапляють по той бік Стіни? — Вона кивнула головою в бік Різа, Кассіана й Азріеля. — На них полюють? Чи їх використовують, а потім покидають старіти, поки ви залишаєтеся вічно молодими? Як прикро… Як несправедливо, що ти, Руйнівнице Прокляття, отримала все, про що ці ідіоти, безумовно, благали. Безсмертя, вічна молодість… Що вчинив би Лорд Різенд, якби ти старіла, поки він залишався молодим?

— Минулого разу ви дуже цінували свій час. Чи варто витрачати його на зайві запитання? Чи сьогодні ви вже не так його цінуєте? Який іще сенс у ваших запитаннях, крім бажання послухати саму себе? — з убивчим спокоєм запитав Різ.

Золотоволоса нещиро посміхнулася й повернулася до старшої королеви, прошелестівши сукнею. Стара просто простягнула свою зморшкувату руку в бік скриньки, яку тримала Мор:

— Це той доказ, про який ми просили?

«Не роби цього, — казало моє серце. — Не показуй їм».

Перш ніж Мор встигла кивнути, я мовила:

— Невже моя любов до Вищого Лорда не є достатнім доказом наших добрих намірів? Невже присутність моїх сестер тут ні про що не свідчить? На пальці моєї сестри — залізна каблучка, але вона все одно з нами.

Елейн, здавалося, боролася з бажанням заховати руку за спідницю своєї рожево-блакитної сукні, але навіть не поворушилася, поки королеви розглядали її.

— Я сказала б, що це є доказом її ідіотизму, — глузливо сказала золотоволоса королева. — Бути зарученою з чоловіком, який ненавидить Фе, і ризикувати цим союзом, спілкуючись з вами.

— Не судіть про те, — прошипіла Неста з тихою люттю, — про що нічого не знаєте.

Золотоволоса королева схрестила руки на колінах.

— Ця гадюка знову шипить? — здивувалася вона і хитнула головою в мій бік. — Більш мудрі організатори зустрічі не допустили б її сюди.

— Не забувайте, що вона надала свій будинок і ризикує своїм соціальним становищем заради нас, щоб ці зустрічі відбулися, — сказала я. — У неї є право чути, про що ми говоримо на зустрічі, виступати представником народу цих земель. Вони обидві мають таке право.

Стара перервала молоду королеву, перш ніж та відповіла, і знову махнула зморшкуватою рукою в бік Мор.

— Тоді покажіть нам. Доведіть, що правда за вами.

Різ злегка кивнув Мор. Ні, ні, це неправильно. Не показуй їм, не розкривай скарбу, яким є Веларіс, яким є мій будинок…

«Війна потребує жертв, — почула я голос Різа крізь щілину в моїй ментальній стіні, яку тепер залишала для нього. — Якщо ми не зробимо ставку на Веларіс, ризикуємо втратити Прифію, і не лише її».

Мор підняла кришку чорної скриньки. Срібна куля всередині мерехтіла, наче зірка під склом.

— Це Верітас, — сказала Мор голосом, який одночасно здавався і молодим, і старим. — Дар першого з предків нашого родоводу. Лише кілька разів за всю історію Прифії ми використовували його, відкривали його правду всьому світу.

Вона вийняла кулю з оксамитової колиски. Куля, трохи більша за стигле яблуко, так добре сиділа в її долонях, ніби була для того створена.

— Правда смертельна. Правда дає свободу. Правда може зламати, з’єднати і зв’язати. Верітас містить правду світу. Я Морріган, — сказала вона, і її очі засяяли неземним світлом.

У мене по руках пробігли мурашки.

— Ви знаєте, що я кажу правду.

Вона опустила Верітас на килим між нами, і обидві королеви нахилилися.

Потім Різ мовив:

— Ви прагнете доказів наших добрих намірів, щоб ви змогли довірити нам Книгу?

Верітас запульсував, випромінюючи світло.

— Існує місце в моїх землях. Мирне місто, місто мистецтва й добробуту. І позаяк я маю сумнів, що ви або ваша охорона наважаться перетнути Стіну, я покажу вам його, покажу істину своїх слів, покажу це місце за допомогою кулі.

Мор простягнула руку. Бліда хмара закрутилася навколо кулі, зливаючись із її світлом, і воно пронеслося повз нас.

Королеви здригнулися. Їхні охоронці стиснули руків’я мечів. Хмара ширилася, вбираючи з кулі, від Різа, від Мор, від первісної правди світу, якщо така існувала, правду про Веларіс.

Здавалося, що вітальню огорнули сірі сутінки, потім у сірому мороці з’явилася картина.

То був Веларіс із висоти пташиного польоту. Таким його бачив Різ, літаючи. Невелика пляма на узбережжі, але коли він опустився нижче, місто й річка стали яснішими, більш живими.

Потім зображення спотворилося і згорнулося, немов Різ пролітав через місто цього ранку. Він промчав повз човни й пірси, повз будинки, вулиці, театри. Пролетів Веселкою Веларіса, барвистою і прекрасною у променях цього нового весняного сонця. Люди, щасливі й заклопотані, добрі й гостинні, махали йому руками. Зображення змінювалися: палаци, ресторани, Дім Вітру. Усе це було таємницею цього чудового міста, моєї оселі.

Я б заприсягнулася, що в цьому образі була любов. Не можу пояснити, як Верітас передав це, але кольори… Я зрозуміла, що кольори і світло, які показувала куля, були якимось чином пов’язані зі спогадами Різа.

Ілюзія зникла, а кольори, світло і хмара повернулися назад у кулю.

— Це Веларіс, — сказав Різ. — П’ять тисяч років ми зберігали цю таємницю від сторонніх. Тепер ви знаєте про нього. Тому під час Війни я бився пліч-о-пліч з людьми. Ставши верховним правителем, я заохочував поширення пліток про своє правління. Світ звик вважати мене породженням зла, а Двір Ночі — найстрашнішим місцем. Я лише заохочував ці чутки, плітки і несвідомий страх перед ним. Я робив це заради захисту Веларіса. Заради процвітання міста і благополуччя його мешканців мені довелося пізнати ненависть і презирство решти світу, і я без вагань платив таку ціну.

Обидві королеви приголомшено дивилися на килим, немов досі бачили місто. Мор прокашлялася. Золотоволоса королева здригнулася, немов їй здалося, що Мор прогарчала, і впустила мереживну хусточку на підлогу. Вона нахилилася, щоб підняти її, і щоки в неї порожевіли.

Стара підвела очі на нас:

— Ваші докази прийнятні.

Ми чекали. Королеви стали серйозними. Добре, що я сиділа, бо напевно впала б, почувши відповідь старої:

— Ми подумаємо над цим.

— Ми не маємо часу, — заперечила Мор. — Кожен змарнований день — це день, коли армія Гайберну підбирається дедалі ближче до Стіни, щоб її зруйнувати.

— Ми обговоримо це з іншими королевами і проінформуємо вас, коли нам буде зручно.

— Невже ви не розумієте ризику, на який наражаєтеся, коли чините так? — спитав Різ. Він був вражений не менше за нас із Мор, але бездоганно тримався, хіба що голос став жорсткішим. — Ви потребуєте цього союзу аж ніяк не менше за нас.

Старша королева знизала плечима й пихато промовила:

— Ви гадали, що нас можна розчулити вашими листами і проханнями? Я б навіть назвала це благанням.

Вона кивнула на найближчого охоронця, і той дістав з-за пазухи складений лист.

Старша королева прочитала:

— «Я пишу вам не як Вищий Лорд, а як чоловік, закоханий у жінку, яка колись була людиною. Благаю вас діяти швидко, щоб урятувати і її народ, і мій власний. Я пишу вам, щоб одного разу ми пізнали справжній мир. Щоб я одного дня зміг жити у світі, де жінка, яку я люблю, могла б відвідувати свою сім’ю, не побоюючись ненависті й помсти. У кращому світі».

Вона відклала листа.

Різ написав цього листа багато тижнів тому, до того, як ми з’єдналися зв’язком суджених. Це не було вимогою зустрітися з королевами, це було любовним листом. Я взяла його за руку, трохи стискаючи. Пальці Різа теж стиснулися навколо моєї руки.

Тоді старша королева сказала:

— Хто зможе сказати, що все це не прекрасно продумана маніпуляція?

— Що?! — обурилася Мор.

Золотоволоса королева кивнула, погоджуючись зі старою, і наважилася відповісти Мор:

— Дуже багато речей змінилися від часів Війни. Від часів вашої так званої дружби з нашими попередницями. Може, і ти не та, за кого себе видаєш. Можливо, Вищий Лорд пробрався в наш розум і змусив нас повірити, що ти — та сама Морріган.

Різ мовчав, як і всі ми. У нас забракло слів.

Але вони знайшлися у Нести:

— Це слова жінок, які з’їхали з глузду. Зарозумілих тупих дуреп.

Елейн схопила Несту за руку, закликаючи мовчати, але Неста ступила крок уперед, бліда від люті.

— Віддайте їм Книгу.

Королеви закліпала очима, заціпенівши.

Моя сестра повторила:

— Віддайте їм Книгу.

Старша королева прошипіла:

— Ні.

Її «ні» продзвеніло для мене огидним брязкотом.

Неста провадила далі, підкидаючи руки, немов хотіла охопити нас, кімнату й увесь світ:

— Тут живуть ні в чому не винні люди. Вони стануть першими жертвами нової війни. А позаяк розраховувати на чиюсь допомогу їм не доводиться, допоможіть тим, хто готовий їх захистити. Віддайте моїй сестрі Книгу.

Стара різко втягнула повітря носом.

— Евакуація може бути можливою…

— Вам потрібно десять тисяч кораблів, — сказала Неста нерівним голосом. — Вам буде потрібна армада. Я підрахувала. І якщо ви готуєтеся до війни, то не будете посилати свої кораблі до нас. Нас покинуто тут.

Стара стиснула поліровані підлокітники крісла, і вони скрипнули, коли вона нахилилася трохи вперед:

— Тоді чому б вам не попросити одного з ваших крилатих чоловіків перенести вас через море, дівчино?

Неста застигла.

— Будь ласка. — Я, певно, ще ніколи не чула це слово з її вуст. — Будь ласка, не кидайте нас віч-на-віч із цим.

Старша королева була непохитна. У мене вже вичерпалися слова.

Ми показали їм Веларіс… зробили все, чого вони вимагали. Навіть Різ мовчав, його обличчя закам’яніло.

І раптом Кассіан пішов до Нести. Охоронці застигли, коли іллірієць пройшов повз них, не звертаючи уваги.

Він довго й уважно дивився на Несту. Вона поглядала на королев очима, повними сліз, люті й відчаю від вогню, що спалював її зсередини. Сестра нарешті помітила Кассіана.

Він грубо кинув:

— П’ятсот років тому я бився неподалік цього будинку. Я бився серед людей і фейрі, стікав кров’ю поруч із ними. Я стоятиму на полі бою знову, Несто Арчерон, щоб захистити цей дім, твій народ. Я не міг би обрати спосіб кращий, щоб закінчити своє існування, ніж захищати тих, хто потребує цього найбільше.

Я бачила, як щокою Нести скотилася сльоза. І я спостерігала, як Кассіан потягнувся рукою, щоб стерти цю сльозу.

Вона не здригнулася від його дотику.

Не знаю чому, але я подивилася на Мор. Її очі були широко розплющені не від ревнощів чи роздратування — сам лише німий подив і навіть захват.

Неста скинула заціпеніння, у якому перебувала якусь мить, і нарешті відвернулася від Кассіана. Він дивився на мою сестру ще трохи, а потім повернувся до королев.

Обидві жінки одночасно підвелися. Мор теж підвелася й запитала:

— Може, ви не хочете віддавати Книгу безкоштовно? Тоді назвіть ціну.

Золотоволоса королева посміхнулася. Навколо них зімкнулися охоронці.

— Ми нічого не потребуємо. А зараз повернемося в палац і обговоримо все із сестрами.

— Ще одне відтермінування, після чого ви скажете «ні», — полишивши дипломатію, сказала Мор.

Золотоволоса королева посміхнулася.

— Можливо, — сказала вона й узялася за суху руку старої.

Старша королева скинула голову:

— Ми високо цінуємо вашу довіру.

За мить королеви і їхня охорона зникли.

Мор вилаялася. Я подивилася на Різа, не розуміючи, чому він не втрутився, чому взагалі мовчав. Потім збагнула, куди він дивиться. Різ дивився на стілець, де сиділа золотоволоса королева. Під стільцем стояла скринька, яку приховувала широка спідниця жовтої сукні королеви.

Скринька… Певно, золотоволоса десь ховала її, а потім, нахилившись нібито за хусточкою, засунула під стілець.

Різ це знав. Він замовк, щоб вони якнайшвидше пішли.

Як вона зуміла пронести цю олив’яну скриньку, мене геть не цікавило.

Голос другої, останньої Книги, наповнив залу:

— Життя, і смерть, і переродження,

Сонце, і місяць, і темрява, гниль, і розквіт, і кістки.

Привіт, солоденька. Привіт, Леді Ночі, принцесо занепаду.

Привіт, ікластий звіре і тремтячий олене.

Люби мене, торкнися мене, заспівай мені.

Божевілля. Перша половина Книги була холодна, хитра, але ця скринька… Це був хаос, безлад, беззаконня, втіха й відчай.

Різ тихо підняв її й поклав на стілець золотоволосої королеви. Йому не потрібні були мої сили, щоб відкрити її, бо на ній не було заклинання Вищих Лордів. Різ підняв кришку. Поверх золотого металу Книги лежала записка.

«Я прочитала ваш лист. Лист про жінку, яку ви любите. Я вірю вам. І я вірю в мир.

Вірю в кращий світ. Якщо хтось запитає, скажіть, що ви вкрали це під час зустрічі.

Не довіряйте іншим. Шоста королева не була хвора».

Ось що було в записці.

Різ витягнув другу половину Книги Дихання.

«Світло, і темрява, і морок, і світло, і темрява, і морок…»

Кассіан підійшов до Нести, коли Різ сказав моїм сестрам:

— Це ваш вибір, пані, хочете ви залишитися тут чи піти з нами. Ви чули все про поточний стан речей із перших вуст. Ви підрахували можливість евакуації.

Він схвально кивнув, зустрівши погляд сіро-блакитних очей Нести.

— Якщо ви вирішите залишитися, підрозділ моїх солдатів прибуде сюди протягом години, щоб охороняти це місце. Якщо побажаєте жити з нами в місті, яке ми щойно їм показали, я б радив почати збори негайно.

Неста подивилася на Елейн, яка досі мовчала, широко розплющивши очі. Чай, що вона приготувала, найкращий і найекзотичніший з усіх, які можна купити за гроші, так і залишився на столі.

Елейн торкнулася залізної каблучки на пальці.

— Це твій вибір, — сказала Неста надзвичайно ніжно. Заради неї Неста пішла б у Прифію.

Елейн почувалася, наче лань, спіймана в пастку.

— Я… не можу. Я…

Але мій суджений кивнув, доброзичливо і з розумінням.

— Охоронці, яких я пришлю, будуть невидимими. Ви їх навіть не відчуєте. Вони подбають про себе самі, їм нічого не потрібно. Якщо ви передумаєте, один із них чекатиме на вас у вітальні щодня опівдні й опівночі. Мій дім — ваш дім. Його двері завжди відчинені для вас.

Неста подивилася на Різа і Кассіана, а потім на мене. Її обличчя було бліде від відчаю, але… Вона схилила голову і сказала:

— Ось чому ти намалювала зірки на своїй скрині.