Двір мороку і гніву

Розділ 51

Ми впали на замерзлу багнюку поряд із маленьким кам’яним будинком.

Не думаю, що він хотів розсіяти нас у бруд, але його сили вичерпалися. Окинувши оком двір, я помітила, що Кассіан і Мор снідають у будинку, біля вікна. Їхні очі розширилися, коли вони помітили нас, і вони обоє кинулися до дверей.

— Фейро, — застогнав Різ, намагаючись підвестися на заслаблих руках.

Я залишила його, а сама метнулася до будинку.

Двері розчинилися, Кассіан і Мор прожогом вискочили надвір. Підбігши, вони уважно роздивлялися нас — чи ми не пошкоджені. Кассіан, побачивши, що я ціла, підбіг до Різа, який намагався підвестися з багнюки, що нею була вкрита його оголена шкіра, а Мор звернула увагу на вираз мого обличчя.

Я підійшла до неї й холодно сказала:

— Я хочу, щоб ти забрала мене куди-небудь далеко звідси. Просто зараз.

Мені необхідно було піти — потрібне було тихе і спокійне місце, щоб подумати.

Мор дивилася на нас, кусаючи губу.

— Будь ласка, — сказала я, і мій голос урвався на півслові.

Позаду мене захрипів Різ, знов промовляючи моє ім’я.

Мор знову поглянула мені в обличчя і схопила за руку. Ми розчинилися в нічному вітрі.

Яскраве світло засліпило мене, а потім я окинула жадібним поглядом місцевість, у якій опинилася: навколо мене були лише гори і сніг, свіжий і мерехтливий у світлі дня, такий сліпучо чистий порівняно з моїм укритим брудом одягом.

Ми були високо в горах, а за сто метрів від нас стояв дерев’яний будиночок, схований між скель від вітру. У будинку було темно, і, крім нього, навколо нічого не було, скільки я могла розгледіти.

— Дім захищений, сюди ніхто не зможе розсіятися. Ніхто не зможе сюди потрапити без дозволу нашої сім’ї.

Мор пішла вперед, і сніг захрустів під її черевиками. Без вітру день був досить теплий — весна в усьому світі вступала у свої володіння, але було зрозуміло: тільки-но сонце сяде, як підморозить. Я пішла за Мор, але раптом відчула якийсь доторк.

— Тобі дозволено входити, — сказала Мор.

— Тому що я його суджена?

Мор по коліна в снігу пробиралася до будинку.

— Ти сама здогадалася чи він сказав?

— Мені сказав суріель. Після того, як я зловила його й дізналася, як вилікувати Різа.

Вона вилаялася.

— Він… З ним усе гаразд?

— Житиме, — відповіла я.

Мор більше не ставила запитань, і я не була в настрої щось розповідати. Ми підійшли до дверей будиночка, і вона їх відчинила, змахнувши рукою.

Головна кімната була обшита дерев’яними панелями і складалася з кухні праворуч і вітальні зі шкіряним диваном, покритим хутряним пледом, ліворуч. У задній частині будинку був невеликий коридор, що вів до двох спалень і ванної. Нічого зайвого тут не було.

— Коли ми були молодші, нас відправляли сюди для «роздумів». Різ потайки приносив мені випивку й книжки.

Я зіщулилася, почувши його ім’я, але коротко відповіла:

— Тут чудово.

За помахом руки Мор у каміні спалахнув вогонь, і тепло заповнило кімнату. Їжа з’явилася на стільниці в кухні, і щось застогнало в трубах.

— Дрова не потрібні. Він горітиме, поки ти не підеш.

Мор вигнула брову, ніби ставлячи німе запитання, коли це станеться.

Я відвела очі.

— Будь ласка, не говори йому, де я.

— Він спробує знайти тебе.

— Скажи йому, що я хочу побути на самоті. Деякий час.

Мор прикусила губу.

— Це не стосується мене.

— То нічого не кажи.

Проте вона продовжила:

— Він хотів сказати тобі. Мовчання вбивало його. Проте я ніколи не бачила його таким щасливим, як коли він з тобою. І не думаю, що це якось стосується того, що він твій суджений.

— Мені все одно.

Вона замовкла, але я ніби почула слова, які вона хотіла сказати. Тому промовила, ввічливо поклонившись:

— Дякую, що привела мене сюди.

Ввічливе прохання піти.

Мор схилила голову:

— Повернуся за три дні перевірити, як ти. Одяг, гаряча вода тут є. Будинок може «піклуватися» про гостей — просто побажай або скажи вголос, і все буде виконано.

Я хотіла лише тиші і спокою, але… від гарячою ванни не відмовилася б.

Перш ніж я встигла відповісти, Мор пішла.

Я залишилася сама, нікого не було за багато миль навколо, і я стояла в тиші й дивилася в нікуди.