Двір мороку і гніву

Розділ 56

Різ розсіяв нас в іллірійський табір. Ми не затримаємося тут надовго, щоб не наражатися зайвий раз на небезпеку із десятьма тисячами іллірійських воїнів, розміщених навколо нас на гірських вершинах. Різ сумнівався, що хтось буде таким дурним, щоб напасти на нас.

Щойно ми опустилися в багнюку біля невеличкого будинку, Кассіан ліниво промовив ззаду нас:

— Ну нарешті. Вчасно.

Звірячий, тваринний рик, що вихопився з Різа, не був схожий ні на що, що я чула, і я схопила його за руку, коли він метнувся до Кассіана. Той глянув на Різа й засміявся.

Іллірійські воїни почали стрімко злітати в небо, забираючи із собою жінок і дітей.

— Тяжка прогулянка верхи? — Кассіан зібрав своє темне волосся тонким зношеним шкіряним ремінцем.

Різ тепер випромінював надприродну тишу, попри те що за мить гарчав. Тиша перед бурею. Але мені не хотілося, щоб він розтрощив табір, тож я мовила:

— Коли він повибиває тобі зуби, Кассіане, не приходь до мене скаржитися.

Кассіан схрестив на грудях руки:

— Зв’язок суджених трохи дратує, чи не так, Різе?

Різ мовчав.

Кассіан форкнув від сміху.

— У Фейри вигляд не надто стомлений, може, вона й мене разок осідлала б?

Крила, і м’язи, і клацання зубів. Вони вже борсалися в багнюці, розмахуючи кулаками.

Кассіан добре усвідомлював наслідки своїх слів. Він усе зробив навмисне, щоб скерувати сплеск люті Різа на себе, адже навколишні гори могли перетворитися на рівнину, густо вкриту уламками.

Він побачив вогонь в очах Різа й розумів, що той на межі і йому необхідно виплеснути це, щоб потім ми змогли рушити далі. Різ теж це знав. І тому розсіяв нас спочатку сюди, а не у Веларіс.

Це було справжнє видовище — два іллірійці, що стали до бою серед бруду й каміння, задихаючись і спльовуючи кров. Ніхто з іллірійців, які кружляли в небі, не наважувався спуститися на землю.

І не наважиться, зрозуміла я, поки Різ не випустить пари або не піде з табору. Якщо середньому чоловікові був би потрібен тиждень, щоб звикнути… Скільки потрібно Різенду? Місяць? Два? Рік?

Кассіан засміявся, не помічаючи своєї крові, коли Різ ударив його в обличчя. Але й сам винним не залишився, і я зіщулилася, коли голова Різа мотнулася вбік. Я бачила раніше, як Різ б’ється, врівноважений і витончений, і знала, як він лютує, але ніколи не думала, що він може бути таким диким.

— Це надовго, — сказала Мор, притулившись до одвірка. Вона притримала двері відчиненими. — Ласкаво просимо в сім’ю, Фейро.

І я подумала тієї миті, що це, мабуть, найпрекрасніші слова, що я колись чула.

Різ і Кассіан цілу годину гамселили одне одного, і коли вони нарешті припхалися до будинку, закривавлені і брудні, мені досить було поглянути на мого судженого, щоб знову зажадати його — відчути його запах і тіло.

Кассіан і Мор миттєво зникли, а Різ, навіть не знявши одягу, нахилив мене над кухонним столом і змусив стогнати його ім’я так голосно, що іллірійці, які ще кружляли у височині, неодмінно це почули.

Але потім напруженість у його тілі й погляді зникла… І коли Кассіан постукав у двері, Різ мерщій дав мені вологу ганчірку, щоб я дала собі лад. І за мить четверо з нас розсіялися до музики і світла Веларіса.

Додому.

Сонце щойно сіло за обрій, коли ми з Різендом увійшли до їдальні Дому Вітру й побачили Мор, Азріеля, Амрен і Кассіана. Вони вже були там і чекали на нас.

Як один вони стояли. Як один подивилися на мене. І як один вклонилися.

Амрен мовила першою:

— Ми будемо служити й захищати.

Кожен із них поклав руку на серце, чекаючи моєї відповіді.

Різ не попередив мене про це, і я замислилася, чи в такому разі передбачалося, що мої слова мають бути щирими й безхитрісними.

— Дякую, — промовила я, опанувавши себе. — Але я хотіла б, щоб ви передусім були моїми друзями.

Мор відповіла, підморгнувши мені:

— Ми і є твої друзі. Але ми будемо служити тобі й захищати.

Вираз мого обличчя потеплішав, і я усміхнулася їм. Моїй родині.

— Тепер, коли ми владнали це, — сказав Різ за моєю спиною, — можемо поїсти? Я вмираю з голоду.

Амрен, посміхнувшись, хотіла щось сказати, але він додав:

— Не кажи того, що збиралася сказати, Амрен. — Різ кинув на Кассіана гострий погляд. Вони обидва були в синцях, але швидко зцілювалися. — Якщо лиш не хочеш вийти і з’ясувати це зі мною на даху.

Амрен клацнула язиком і повернулася до мене:

— Я чула, що в лісі ти відростила ікла і вбила кількох звірів з Гайберну. Молодець, дівчино.

— Вона врятувала його жалюгідну дупу, якщо точніше, — сказала Мор, наповнюючи свій келих вином. — Бідний маленький Різ дав себе спіймати.

Я простягнула свій келих, щоб Мор наповнила і його.

— Любить обіймочки, — сказала я просто.

Азріель поперхнувся вином, і я зустрілася з його поглядом — теплим цього разу. Навіть м’яким. Я відчула, як Різ напружився поруч зі мною, і швидко відвела погляд від командира шпигунів.

В очах Різа була провина: він шкодував. І намагався боротися із собою. Такі дивні ці Вищі Фе з їхнім зв’язком суджених і первісними інстинктами. Які ж бо суперечливі їхні стародавні традиції і знання!

Ми вирушили в землі смертних невдовзі після вечері. Мор несла кулю, Кассіан ніс Мор, Азріель летів поруч із ними, а Різ… Різ міцно тримав мене, його сильні руки захищали мене. Ми мовчали, пролітаючи над темною водою.

Летіли, щоб розкрити найбільшу таємницю, яку предки Різа ретельно оберігали тисячоліттями.