Дім Аїда

LXXVII Персі

Персі витріщався на Афіну Парфенос, чекаючи, що вона вдарить його блискавкою.

Нова лебідка Лео з дивовижною легкістю опустила статую на схил пагорба. Тепер сорокафутова богиня мирно поглядала на Ахерон, а її золота сукня блищала на сонці, наче литий метал.

— Вона неймовірна, — визнала Рейна.

Її очі досі були червоними від сліз. Незабаром після прибуття на «Арго II» помер Сципіо. У ніч перед цим грифон поранив пегаса отруйними кігтями. Своїм золотим кинджалом Рейна власноруч позбавила бідолаху страждань. Пегас перетворився на пил, що розсіявся в духмяному грецькому повітрі. Можливо, не найгірша смерть для летючого коня. Рейна втратила вірного друга. Персі здавалось, що Рейна і без цього занадто багато витримала в житті.

Претор з підозрою в очах обійшла Афіну Парфенос.

— Наче вчора зробили.

— Еге ж, — промовив Лео. — Ми зчистили павутину «Містером Мускулом». Було неважко.

«Арго II» ширяв у небі просто над ними. Фестус міг самостійно стежити за радаром, тож уся команда вирішила пообідати на схилі пагорба та заразом обговорити подальші дії. Після останніх кількох тижнів вони заслужили на спільний відпочинок та хорошу їжу — тобто будь-що, окрім вогняної води чи супу з драгона.

— Рейно, — покликала Аннабет. — Поїж. Приєднуйся до нас.

Претор поглянула на них і нахмурила темні брови, наче «приєднуйся до нас» було чимось неприйнятним. Персі вперше бачив Рейну без обладунків. Вони залишились на кораблі, у дбайливих механічних руках стола Буфорда. Зараз Рейна була в джинсах і пурпуровій футболці Табору Юпітера та була на вигляд майже як звичайний підліток — якщо забути про ніж на поясі та насторожений вираз обличчя, такий наче дівчина чекає на напад з будь-якого напрямку.

— Гаразд, — зрештою промовила Рейна.

Вони посунулись, щоб звільнити їй простір у колі. Дівчина сіла біля Аннабет, схрестивши ноги, узяла бутерброд із сиром та ледве його надкусила.

— То, — промовила вона. — Френк Чжан... претор.

Френк сіпнувся і витер крихти з підборіддя.

— Ну, так. Підвищили в бою.

— Щоб ти зміг очолити інший легіон, — зауважила Рейна. — Легіон привидів.

Хейзел, наче на захист Френка, охопила рукою його лікоть. Після години в медпункті вони обидва мали вигляд значно кращий, але Персі бачив, що друзі дещо розгублені товариством колишнього начальника за обідом.

— Рейно, — промовив Джейсон, — ти б його бачила!

— Це було дивовижно, — погодилась Пайпер.

— Френк — лідер, — наполягла Хейзел. — З нього вийде чудовий претор.

Рейна не відводила очей від Френка, наче намагалась вгадати його вагу.

— Я вам вірю, — промовила вона. — Схвалено.

Френк закліпав очима.

— Справді?

Рейна сухо всміхнулась.

— Син Марса. Герой, який допоміг повернути орла легіону. з таким напівбогом я поладнаю. От тільки не знаю, як переконати решту.

Френк насупив брови.

— Еге. Я теж про це думав.

Персі досі не міг звикнути до Френкової зміни. «Стрибком у рості» це не назвеш. Френк став принаймні на три дюйми вищим, менш пухленьким та більш кремезним, походив на хокеїста. Його обличчя змужніло, а щелепа чітко окреслилася. Він наче перетворився на бика, а потім назад на людину, але деякі риси бика водночас зберіг.

— Легіон послухається тебе, Рейно, — промовив Френк. — Ти самотужки дісталась сюди, перетнула античні землі.

Рейна жувала бутерброд так, наче той був з картону.

— Зробивши це, я порушила закон легіону.

— Цезар порушив закон, коли перетнув Рубікон, — зазначив Френк. — Хороші лідери мають іноді мислити поза рамками.

Вона похитала головою.

— Я не Цезар. Після Джейсонової записки в Палаці Діоклетіана відстежити вас було легко. Я просто робила те, що, на мою думку, було необхідним.

Персі не втримався від усмішки.

— Рейно, ти занадто скромна. Ти пролетіла півсвіту самотужки, щоб виконати прохання Аннабет і забезпечити цим мир. Нехай мене біс забере, якщо це не героїчний вчинок!

Рейна знизала плечима.

— Чую від напівбога, який звалився в Тартар і знайшов шлях назад.

— Йому допомогли, — промовила Аннабет.

— О, звісно! Без тебе Персі із паперового пакета не знайде виходу.

— Правда.

— Агов! — поскаржився Персі.

Решта розсміялась, але він не зважав. Було приємно дивитись, як вони усміхаються. Трясця, та просто повернутись у смертний світ уже було приємно, дихати не отруйним повітрям, грітись під сонцем.

Раптом він пригадав Боба. «Привітай сонце та зорі за мене».

Усмішка Персі розтанула. Боб і Дамасен пожертвували життями, аби вони з Аннабет могли сидіти тут, грітися під сонечком і сміятись із друзями.

Нечесно.

Лео витягнув крихітну викрутку з пояса, наколов на неї вкриту шоколадом полуницю й передав тренерові Хеджу. Після цього дістав іншу викрутку й наколов ще одну полуницю для себе.

— А тепер запитання на двадцять мільйонів песо, —. промовив Лео. — От ми захопили цю сорокафутову статую Афіни, якою майже не користувалися. Що з нею робити?

Рейна скоса подивилась на статую.

— Як би добре вона не пасувала до цього пагорба, але я здолала такий шлях не для того, аби нею милуватися. Аннабет, ти написала, що її мусить повернути в Табір Напівкровок римський лідер. Я правильно все зрозуміла?

Аннабет кивнула.

— У мене був сон там унизу... ну, у Тартарі. Я була на Пагорбі Напівкровок і голос Афіни сказав: «Я повинна стояти тут. Мене мусять принести римляни».

Персі збентежено оглянув статую. Він ніколи не ладив з мамою Аннабет. І тепер йому весь час здавалось, що статуя оживе і влаштує йому прочуханку за те, що накликав на її доньку стільки бід, або, можливо, просто розчавить без слів.

— У цьому є сенс, — промовив Ніко.

Персі сіпнувся. Слова Ніко прозвучали так, наче той прочитав думки Персі та погоджувався з тим, що Афіні слід його розчавити.

Аїдів син сидів проти нього і не їв нічого, окрім гранату, фрукту Підземного світу. «Може, він так іронізує із себе», — подумав Персі.

— Статуя — могутній символ, — промовив Ніко. — Якщо римлянин поверне її грекам... це може закінчити багатовікову ворожнечу, можливо навіть зцілить богів від шизофренії.

Тренер Хедж проковтнув полуницю разом з половиною викрутки.

— Так-так, стривайте. Я люблю мир не менше, ніж будь-який інший сатир...

— Ви ненавидите мир, — перервав Лео.

— Вальдесе, я що хочу сказати. Ми за... скільки днів від Афін? На нас там чекає армія велетнів. Ми витримали стільки неприємностей, щоб повернути цю статую...

— Більшість з них витримала я, — нагадала йому Аннабет.

— ...тому що в пророцтві сказано «загибель велетнів», — продовжив тренер. — То чому ми не беремо її з собою до Афін? Очевидно, що це наша таємна зброя. — Він зиркнув на Афіну Парфенос. — Мені здається, що це боєголовка. Якщо Вальдес причепить кілька двигунів...

Пайпер прокашлялась.

— Ем... чудова думка, тренере, але у багатьох з нас були сни й видіння про те, як Гея пробуджується в Таборі. Напівкровок...

Вона дістала з піхов Катоптріс і поклала його на тарілку. Тієї миті клинок не показував нічого, окрім неба, але, поглянувши на нього, Персі однаково стало незручно.

— Після повернення на корабель, — продовжила Пайпер, — я постійно бачу щось погане в кинджалі.

Римський легіон ледве не біля воріт Табору Напівкровок. Вони збирають підкріплення: духів, орлів, вовків.

Октавіан, — гаркнула Рейна. — Я наказала йому чекати.

Коли ми повернемо командування, у першу чергу треба посадити Октавіана на катапульту та запустити якомога далі, — запропонував Френк.

Згодна, — промовила Рейна. — Але зараз...

Він хоче війни, — втрутилась Аннабет. — І отримає її, якщо ми його не зупинимо.

Пайпер повернула лезо кинджала.

На жаль, це не найгірше. Я бачила образи можливого майбутнього — табір у вогні, полеглі римляни і греки. І Гея... — голос зрадив дівчину.

Персі пригадав загрозливу тілесну форму Тартара. Він ніколи раніше не почувався таким безпорадним, таким наляканим, досі палав від сорому, пригадуючи, як меч випав з його руки.

«З таким же успіхом ви можете спробувати вбити землю», — сказав тоді Тартар.

Якщо Гея настільки могутня і до того ж керує армією велетнів, як семеро напівбогів зупинять її? Особливо, коли боєздатності позбавлені більшість богів. Їм необхідно перешкодити велетням перш, ніж Гея прокинеться, або грі кінець.

Якщо Афіна Парфенос — таємна зброя, то чому б не взяти її до Афін? Трясця, Персі навіть подобався план тренера використати статую як боєголовку та перетворити Гею на грибоподібну хмару.

На жаль, внутрішнє чуття підказувало йому, що Аннабет має рацію. Статуї місце на Лонг-Айленді, де вона зможе перешкодити війні між таборами.

— Отже, Рейна забирає статую, — промовив Персі. — А ми продовжуємо шлях до Афін.

Лео знизав плечима.

— Я не заперечую. Але, гм, є деякі прикрі транспортні деталі. У нас скільки? Два тижні до римського свята, під час якого Гея збирається пробудитись?

— Свято Спеси, — промовив Джейсон. — Це першого серпня. Сьогодні...

— Вісімнадцяте липня, — підказав Френк. — Отже, так, включно із завтра — це чотирнадцять днів.

Хейзел нахмурилась.

— Нам знадобилося вісімнадцять днів, щоб дістатись з Рима сюди — подорож, яка має тривати два-три дні, не більше.

— Отже, з нашим везінням, — промовив Лео, — у нас, можливо, достатньо часу, аби дістатись на «Арго II» до Афін, знайти велетнів і завадити їм пробудити Гею. Можливо. Але як Рейні доставити цю гігантську статую в Табір Напівкровок, перш ніж греки та римляни перетворять одне одного на фарш? У неї навіть пегаса більше немає... Ой, вибач...

— Нічого, — огризнулась Рейна. Може, вона й ставилася до них більше як до союзників, аніж до ворогів, але Персі бачив: Лео досі в опалі, вочевидь через те, що спопелив половину Форуму в Новому Римі.

Рейна глибоко вдихнула.

— На жаль, Лео має рацію. Я гадки не маю, як мені перевезти щось настільки велике. Я припускала... ну, сподівалась, що у вас буде якась відповідь.

— Лабіринт, — промовила Хейзел. — Я... я хочу сказати, що якщо Пасіфая справді його відбудувала, а я гадаю, що саме так воно і є... — Вона збентежено подивилась на Персі. — Ти ж казав, що Лабіринт може привести тебе куди завгодно. Тож, можливо...

— Ні! — в унісон промовили Персі та Аннабет.

— Не ображайся, Хейзел, — додав Персі. — Просто...

Він не знаходив слів. Як описати Лабіринт тому, хто ніколи ним не блукав? Дедал створив по-справжньому живий та постійно зростаючий організм. За сотні років ця система тунелів розрослась, як коріння дерева, охопивши всю поверхню землі. Так, вона могла привести тебе куди завгодно. Відстань усередині втрачала своє значення. Можна було зайти в Лабіринт у Нью-Йорку, пройти десять футів і вийти в Лос-Анджелесі — але тільки якщо в тебе є надійний спосіб навігації. Якщо ж ні, то Лабіринт за кожним кутом намагатиметься обдурити чи вбити відвідувача. Коли Дедал помер і система тунелів обвалилась, Персі відчув полегшення. Думка про те, що Лабіринт відновлюється, знову прогризає собі шлях під землею і забезпечує чудовиськам нову простору оселю... не дуже його тішила. У нього і без цього було достатньо проблем.

— По-перше, — промовив він, — шляхи в Лабіринті замалі для Афіни Парфенос. Її нізащо туди не проштовхнути...

— І навіть якщо Лабіринт справді відтворився, — продовжила Аннабет, — ми не знаємо, який він тепер. Він був небезпечним навіть під владою Дедала, а той не був лиходієм. Якщо Пасіфая перебудувала все на свій лад... — Дівчина похитала головою. — Хейзел, можливо, твоє підземне відчуття допоможе провести Рейну, але у будь-кого іншого немає жодних шансів. А ти потрібна нам тут. До того ж, якщо ви заблукаєте...

— Гаразд, — похмуро промовила Хейзел. — Не зважайте.

Рейна обвела всіх очима.

— Інші пропозиції?

— Я можу піти, —запропонував Френк, але не дуже охоче. — Якщо я претор, я мушу піти. Зробимо щось на зразок санчат...

— Ні, Френку Чжане, — Рейна втомлено усміхнулась. — Я сподіваюсь, що ми працюватимемо разом у майбутньому, але зараз твоє місце з командою на кораблі. Ти один з пророкованих сімох.

— А я ні, — промовив Ніко.

Усі припинили жувати. Персі втупив очі в Ніко, який сидів навпроти, і намагався зрозуміти, чи той жартує.

Хейзел опустила виделку.

— Ніко...

— Я піду з Рейною, — промовив він. — Я можу перенести статую крізь світ тіней.

— Ем... — Персі здійняв руку. — Ну, я розумію, що ти щойно переніс нас усіх, вісьмох, на поверхню. Це було круто. Але рік тому ти казав, що переміщення навіть однієї людини небезпечне та непередбачуване. Кілька разів тебе закинуло в Китай. Перемістити двох людей та сорокафутову статую на інший край світу...

— Я змінився після повернення з Тартару! — очі Ніко запалали злістю. Персі аж задумався, чи не образив Ніко якимсь чином.

— Ніко, — втрутився Джейсон, — ми не сумніваємось у твоїй силі. Просто хочемо запевнитись, що ти не вб’єш себе таким чином.

— Не вб’ю, — наполіг Ніко. — Я робитиму короткі стрибки — по кілька сотень миль за раз. Так, визнаю, що після кожного стрибка я не зможу боротися з чудовиськами. Але Рейна зможе захистити мене і статую.

На обличчі Рейни не промайнуло навіть тіні емоцій. Вона уважно оглянула групу, вдивляючись в обличчя кожного, але не висловила жодної з власних думок.

— Хтось заперечує?

Ніхто не відповів.

— Дуже добре, — промовила вона з твердістю судді. Якби у неї був молоток, то вона, напевно, ним би стукнула. — Я не бачу кращих пропозицій. Але чудовиськ буде багато. І з третім я б почувалася безпечніше. Це оптимальна кількість для завдання.

— Тренер Хедж, — бовкнув Френк.

Персі витріщився на нього. Він не певен був, що добре розчув друга.

— Перепрошую, Френку?

— Тренер найкращий вибір, — відповів Френк. — Єдиний вибір. Він чудовий боєць. Досвідчений захисник. Він упорається з роботою.

— Фавн, — промовила Рейна.

— Сатир! — гаркнув тренер. — І, так, я піду. До того ж, коли ти дістанешся Табору Напівкровок, тобі знадобиться хтось зі зв’язками та дипломатичними навичками. Піду тільки зател... тьху, я хотів сказати, візьму битку.

Він підвівся і багатозначно зиркнув на Френка. Персі не зрозумів цього мовчазного послання. Попри те, що сатир щойно погодився на, можливо, згубну для себе місію, він здавався вдячним. Тренер Хедж біг до корабельної драбини, стрибаючи і стукаючи копитами, як радісна дитина.

Ніко підвівся.

— Мені теж час. Треба відпочити перед першим стрибком. Зустрінемось біля статуї на заході сонця.

Щойно він пішов, Хейзел насупила брови.

— Він дивно поводиться. Мені здається, він зовсім не обдумав це рішення.

— З ним усе буде гаразд, — промовив Джейсон.

— Сподіваюсь, ти не помиляєшся! — вона провела рукою по землі — на поверхню вирвалися самоцвіти, утворивши блискучий Чумацький Шлях у траві. — Ми знову опинилися на роздоріжжі. Афіна Парфенос іде на захід. «Арго II» іде на схід. Сподіваюсь, ми зробили правильний вибір.

Персі хотів було сказати щось підбадьорливе, але відчував тільки тривогу. Попри всі випробування та успішні битви, вони анітрохи не наблизились до перемоги над Геєю. Так, вони звільнили Танатоса. Зачинили Браму Смерті. Тепер вони принаймні вбиватимуть чудовиськ та знатимуть, що ті залишатимуться в Тартарі на деякий час. Але ж велетні повернулись — усі велетні.

— Мене от що турбує, — промовив він, — якщо Свято Спеси за два тижні, а Геї, щоб пробудитись, потрібна кров двох напівбогів... Як там казав Клітій? Кров Олімпу? Хіба ми не робимо точнісінько те, чого вона хоче? Якщо ми не вирушимо до Афін, а вона не зможе нікого принести в жертву, хіба це не означатиме, що вона не зможе прокинутись повністю?

Аннабет узяла його за руку. Тепер, коли вони знову були в смертному світі та без Туману Смерті, Персі насолоджувався кожним поглядом на її золоте, наче сонце, волосся. Нехай вона й була досі схудлою та блідою, а її сірі очі переповнювала тривога.

— Персі, від долі не втечеш, — промовила Аннабет. — Якщо ми не підемо, - то втратимо найкращу та єдину можливість зупинити Гею. Наш бій мусить відбутися в Афінах. І його не уникнути. До того ж, спроби суперечити пророцтву ніколи не спрацьовують. Гея знайде нас усюди, або проллє кров двох інших напівбогів.

— Так, ти маєш рацію, — промовив Персі. — Не подобається це мені, але ти маєш рацію.

Спільний настрій напівбогів став похмурим, як повітря в Тартарі, але Пайпер порушила напружену тишу.

— Ну! — вона вклала кинджал у піхви й поплескала ріг достатку. — Чудовий пікнік. Хто бажає десерт?