Дім Аїда

LXIII Персі

План з Туманом Смерті досі діяв. Тож Персі за звичкою очікував на грандіозний провал останньої миті.

За п’ятдесят футів від Брами вони з Аннабет застигли на місці.

— О боги, — пробурмотіла Аннабет. — Вони однакові.

Персі зрозумів, що вона має на увазі. Обрамлений стигійським залізом портал мав вигляд дверей ліфту — дві чорно-срібні панелі прикрашені візерунками в стилі ар-деко. За винятком різниці кольорів, двері на вигляд були точнісінько такі самі, як вхід до Олімпу в Емпайер-Стейт-Білдінг.

Побачивши їх, Персі так затужив за домівкою, що забув, як дихати. Він сумував не лише за Олімпом. Він сумував за всім, що залишив позаду: за Нью-Йорком, за Табором Напівкровок, за мамою і вітчимом. В очах пекло. Він не наважувався сказати бодай щось.

Брама Смерті сприймалася, як особиста образа, створена такою спеціально, аби нагадати йому про все, що він втратив.

Коли Персі зрештою опанував себе, то зміг помітити інші деталі: павутиння паморозі біля підніжжя дверей, пурпурне сяйво в повітрі навколо і ланцюги, що надійно тримали конструкцію.

Обабіч рами тягнулися канати з чорного заліза, що нагадували троси на підвісних мостах. Вони приєднувалися до гаків, забитих у землю. Двоє титанів, Кріос та Гіперіон, вартували саме біля цих гаків.

Поки Персі розглядав Браму, вона здригнулася. Небо пронизала чорна блискавка. Ланцюги задрижали. Титани поставили на гаки ноги, щоб утримати їх на місці. Двері розчинились та показали позолочені стінки кабіни ліфту.

Персі напружився, ладний ринути вперед, але Боб поклав на його плече руку.

— Чекай, — застеріг він.

Гіперіон гукнув у натовп навколо:

— Група «А-22»! Покваптесь, лежні!

Дюжина циклопів з криками схвилювання ринулись уперед та замахали маленькими червоними квитками. Вони були занадто великими, щоб пройти в двері ліфту, але коли наблизилися, їхні тіла дивним чином спотворилися та стиснулися. Брама Смерті засмоктала їх усередину.

Титан Кріос натиснув великим пальцем кнопку «Угору», праворуч від ліфта. Двері зачинились.

Брама знову затремтіла. Темна блискавка зникла.

— Ви маєте знати, як вона працює, — пробурмотів Боб. Він дивився на кошеня в долоні, можливо, щоб інші чудовиська не почали гадати, з ким він розмовляє. — Щоразу, коли Брама відчиняється, вона намагається телепортуватись в інше місце. Такою її зробив Танатос, щоб ніхто окрім нього більше не міг її знайти. Але тепер Брама закута в кайдани. Вона не може переміститись.

— Тоді розіб’ємо кайдани, — прошепотіла Аннабет.

Персі подивився на блискучу постать Гіперіона. Під час останньої їхньої битви, Персі виклав усі свої сили. І навіть тоді Персі ледь не помер. Тепер титанів було двоє, і вони мали кілька тисяч чудовиськ про запас.

— Наше прикриття, — промовив він. — Воно зникне, якщо ми вчинемо щось агресивне, наприклад розіб’ємо ланцюги?

— Не знаю, — промовив Боб до кошеняти.

— Няв! — відповів Малий Боб.

— Бобе, ти повинен їх відволікти, — промовила Аннабет. — Ми з Персі нишком обійдемо титанів і розіб’ємо ланцюги у них за спинами.

— Гаразд, — відповів Боб. — Але це лише частина проблеми. Коли ви опинитесь усередині, хтось мусить бути тут, щоб натиснути на кнопку та захищати її.

Персі насилу глитнув.

— Е... захищати кнопку?

Боб кивнув і почухав кошеня під мордочкою.

— Хтось мусить утримувати кнопку протягом дванадцяти хвилин, інакше поїздка не закінчиться.

Персі глянув на Браму. І справді, Кріос досі тримав палець на кнопці «Угору». Дванадцять хвилин... Якимсь чином вони мають відвести титанів від дверей. А потім комусь одному, Бобові, Персі або Аннабет, доведеться протягом дванадцяти хвилин утримувати кнопку, стоячи посеред війська чудовиськ у серці Тартару, поки інші двоє підніматимуться в смертний світ. Це було нездійсненним.

— Чому саме дванадцять хвилин? — поцікавився Персі.

— Не знаю, — відповів Боб. — Чому дванадцять олімпійців чи дванадцять титанів?

— Зрозуміло, — промовив Персі, хоч у роті залишився гіркий присмак.

— Що означає поїздка не скінчиться? — запитала Аннабет. — Що станеться з пасажирами?

Боб не відповів. Але побачивши титанів болісний вираз обличчя, Персі вирішив, що не хоче знаходитися в цьому ліфті, коли кабіна зупиниться поміж Тартаром та смертним світом.

— А якщо ми утримаємо кнопку протягом дванадцяти хвилин, — промовив Персі, — і зламаємо ланцюги...

— Брама переміститься, — відповів Боб. — Як їй і треба робити. Зникне з Тартару та з’явиться в якомусь іншому місці, де Гея не зможе нею скористатись.

— Танатос поверне владу над Брамою, — продовжила Аннабет. — Смерть повернеться до нормального стану, а чудовиська втратять можливість іти до смертного світу навпростець.

Персі видихнув.

— Легше легкого. Окрім... ну, усього.

Малий Боб замуркотів.

— Я натисну кнопку, — запропонував Боб.

У грудях Персі закипіла суміш почуттів: скорбота, сум, удячність і провина.

— Бобе, ми не підемо без тебе. Ти теж хочеш пройти крізь Браму. Теж хочеш знову побачити небо, і зорі, і...

— Хочу, — погодився Боб. — Але хтось повинен натиснути кнопку. Щойно ви розіб’єте ланцюги, мої брати кинуться в бій, щоб зупинити вас. Вони не хочуть, щоб Брама зникала.

Персі оглянув безкрайнє військо чудовиськ. Навіть якщо він дозволить Бобові пожертвувати собою, як один титан відбиватиметься від стількох ворогів протягом дванадцяти хвилин, увесь час тримаючи палець на кнопці?

Усередині Персі все наче застигло. Він завжди підозрював, як усе скінчиться. Йому доведеться залишитися. Боб відбиватиметься від війська, а Персі триматиме кнопку, поки Аннабет не буде в безпеці.

Він мусив переконати її піти без нього. Якщо вона буде в безпеці, а Брама зникне, він зможе спокійно померти, знаючи, що зробив щось правильне.

— Персі? — Аннабет впилась у нього очима. У її голосі була чутна нотка підозри.

Вона занадто розумна. Якщо він подивиться їй в очі, вона одразу прочитає його думки.

— Нумо все по черзі, — промовив він. — Гайда розривати ланцюги.