Дім Аїда

XLVII Персі

Персі сумував за Бобом.

Він звик до титана і до того, як той освітлював шлях своїм срібним волоссям та грізною бойовою шваброю.

Тепер їхнім єдиним провідником була змарніла трупоподібна жіночка з надзвичайно роздутим почуттям власної гідності.

Що далі вони просувались курною рівниною, то густішим ставав туман. Персі ледве втримувався від поривання відмахнутися від нього. Іти слідом за Ахліс йому вдавалось тільки завдяки тому, що отруйні рослини розквітали всюди, де вона ступала.

Якщо вони досі були на Тартаровому тілі, то зараз, напевно, йшли по його ступні — грубій, мозолистій поверхні, де зростали тільки найогидніші рослинні форми життя.

Урешті-решт вони дійшли до краю великого пальця (принаймні таке враження складалось у Персі). Туман розсіявся. Вони опинились на півострові, що виступав над непроглядною темрявою.

— Прийшли. — Ахліс повернулась і хитро подивилась на них. Кров з її щік капала на сукню. Хворобливі очі були вогкими та набряклими, але водночас сповненими захвату. Чи може Горе відчувати захват?

— Е... чудово, — промовив Персі. — Прийшли куди?

— До межі остаточної смерті, — відповіла Ахліс. — Де Ніч зустрічається з порожнечею під Тартаром.

Аннабет зробила крок уперед і визирнула з-за урвища.

— Я гадала, що під Тартаром нічого немає.

— О, безперечно є... — Ахліс закашлялась. — Навіть Тартар звідкись та з’явився. Це край найпершої темряви, моєї матері. Знизу простирається царство Хаоса, мого батька. Тут ви ближче до небуття, ніж будь-коли був будь-який смертний. Хіба ви не відчуваєте цього?

Персі розумів, про що вона говорить. Прірва наче тягнула його до себе, висмоктувала повітря з легенів і кисень з крові. Він подивився на Аннабет і побачив, що її губи посиніли.

— Не можна тут залишатись, — промовив він.

— Ні, безперечно ні! — підтвердила Ахліс. — Хіба не відчуваєте Туман Смерті? Навіть зараз він поміж вас. Придивіться!

Навколо ступень Персі зібрався білий дим. Поки клуби кільцями здіймались уздовж його ніг, Персі усвідомив, що дим не оточує його. Він виходить з нього. Усе його тіло розчинялось Він підняв руки й побачив, що вони затуманені та розпливчасті. Неможливо було навіть сказати, скільки у нього пальців. Дай боже, досі десять.

Персі повернувся до Аннабет, і з його грудей вирвався придушений крик.

— Ти... ти...

Він не міг цього промовити. Вона здавалась мертвою.

Шкіра пожовкла, очі стали похмурими та запалими. Прекрасне волосся перетворилось на пасма павутиння. Вона мала такий вигляд, наче на кілька десятиліть застрягла в холодному темному мавзолеї та повільно змарніла до стану висушеної лушпайки. Коли дівчина озирнулась до нього, її обриси миттєво розпливлись у тумані.

Кров у жилах Персі скрижаніла.

Він стільки років боявся за життя Аннабет. Коли ти напівбог — це звична справа. Більшість напівкровок довго не живуть. Він завжди знав, що чергова битва з чудовиськом може стати останньою. Але бачити Аннабет у такому стані виявилося занадто важко. Він радше стрибнув би у Флегетон, або кинувся під кігті ерей чи під ноги велетнів.

— О боги! — схлипнула Аннабет. — Персі, твоє тіло...

Персі подивився на свої руки. Усе, що він бачив, — це клуби білого туману, але для Аннабет він, вочевидь, виглядав як труп. Він зробив кілька кроків, хоч це й було важко. Його тіло, здавалось, втратило вагу, наче воно було з гелію та цукрової вати.

— Я мав і кращий вигляд, — вирішив він. — Важко рухатись. Але зі мною все гаразд.

Ахліс хмикнула.

— О, безперечно не гаразд.

Персі нахмурився.

— Але тепер ми пройдемо непоміченими? Ми можемо дістатись до Брами Смерті?

— Ну, можливо, зможете, — промовила богиня, — якщо достатньо довго проживете, у чому я сумніваюсь.

Ахліс розчепірила свої сучкуваті пальці. Ще більше рослин розквітло вздовж краю прірви — болиголов, паслін і олеандр потягнулись до Персі смертоносним килимом.

— Бачте, Туман Смерті — не просто спосіб сховатися. Це стан буття. Я не змогла б вас ним одарити без смерті — істинної смерті.

— Це була пастка, — промовила Аннабет.

Богиня хихикнула.

— Хіба ви сподівались на щось інше?

— Ні, — разом відповіли Аннабет і Персі.

— Ну, тоді хіба це пастка! Швидше неминучість. Горе неминуче. Біль...

— Так, так, — огризнувся Персі. — Ходімо вже битись.

Він. оголив Анаклузмос, але меч виявився з диму. Коли він ударив Ахліс, то клинок просто пройшов повз неї наче ніжний вітерець.

Спотворені губи богині витягнулись у посмішку.

— Я забула про це згадати? Тепер ви просто туман — тінь перед смертю. Можливо, якби ви мали час, то навчились володіти своєю новою формою. Але у вас його немає. Оскільки ви не можете мене зачепити, як на мене, битва проти Горя буде однобокою.

Її нігті витягнулись у пазурі. Щелепа опустилась, а жовті зуби перетворились на ікла.