Дім Аїда

XI Лео

Лео раптом згадав, що Хейзел крикнула: «Ідіть! Я подбаю про Ніко!»

Наче Лео збирався залишатись. Авжеж, він сподівався, що з Анжело все добре, але в нього і самого були неабиякі проблеми.

Лео помчав сходами. Джейсон і Френк — за ним.

Положення на палубі виявилось навіть гіршим, ніж він уявляв.

Тренер Хедж і Пайпер щосили намагались звільнитись від своїх пут, тоді коли один з демонічних мавпо-карликів гарцював палубою, хапав усе, що не прив’язане, і пхав награбоване в торбу. Він був заввишки десь у чотири фути, навіть нижчий за тренера Хеджа. Ноги криві, ступні — як у шимпанзе, а одяг такий кричущий, що у Лео паморочилось у голові. Закочені зелені штани клітинку, що тримались на яскраво-червоних підтяжках зверх смугастої чорно-рожевої жіночої блузки. На кожній руці по півдюжини золотих годинників, а на голові — смугастий ковбойський капелюх, наче зі шкури зебри, на крисах якого теліпався цінник. Шкіру карлика вкривали жмутки ріденького рудого хутра, але дев’яносто відсотків волосся на його тілі, здавалось, було зосереджено у його дивовижних бровах.

У голові Лео тільки-но почало формуватися запитання: «Де другий карлик?», як позаду щось клацнуло. Хлопець усвідомив, що привів друзів у пастку.

— Лягай! — Лео впав на палубу — і у вухах прогримів вибух.

«Нотатка на майбутнє, — подумав Лео. — Не залишати коробки з чарівними гранатами там, де їх можуть дістати карлики».

Ну хоч живий. За допомогою Архімедових сфер, знайдених у Римі, Лео випробував безліч найрізноманітніших видів зброї. Він створив гранати, що поливають кислотою, вогнем, шрапнеллю або свіжим попкорном з маслом. (Ну а що, ніколи не знаєш, коли голод прихопить.) Судячи із дзвону у вухах, карлик детонував світлошумову гранату з флаконом чистого звукового екстракту Аполлонової музики. Убити вона не могла, але залишала таке відчуття, наче ти щойно з висоти плюхнувся животом у воду.

Лео спробував підвестись. Кінцівки не слухались. Хтось смикав його за пояс: може, друзі намагаються йому допомогти? Ні. Від його друзів не тхнуло надмірно надушеною мавпячою кліткою.

Лео вдалося перевернутись. В очах усе пливло і набуло рожевого відтінку, наче світ занурився в полуничне желе. Над ним нависнуло усміхнене, напрочуд гротескне обличчя. У цього карлика було брунатне хутро, а одягнений він був навіть гірше за свого приятеля. На голові зелений котелок, як у лепрекона, у вухах діамантові сережки, а на грудях чорно-біла суддівська футболка. Карлик похизувався вкраденим трофеєм — поясом Лео — і помчав геть.

Лео спробував його схопити, але пальці затерпли. Карлик погарцював до найближчої балісти, де його рудобородий друг готував снаряд.

Буробородий вскочив на снаряд, наче на скейтборд, і другий карлик запустив його в небо.

Рудобородий поскакав до тренера Хеджа, вліпив сатиру смачного ляпасу по щоці та погарцював геть. Вклонився Лео, знявши смугастого ковбойського капелюха, і зробив заднє сальто за борт.

Лео нарешті підвівся. Джейсон уже підвівся, але ледь тримався на ногах, спотикався та натикався на речі. Френк перетворився на горилу (Чому? Лео гадки не мав. Може, хотів поспілкуватися з мавпо-карликами?), але граната і його не пошкодувала. Він розпластався на палубі з висунутим язиком і закоченими під лоба очима.

— Пайпер! — Джейсон дошкандибав до штурвалу й обережно витяг кляп з її рота.

— Не марнуй час на мене! — заволала дівчина. — За ними!

Біля грот-щогли замимрив щось тренер Хедж:

— Ггмммм-гммм!

Лео здогадався, що це означало «ВБИЙТЕ IX!». Неважко перекласти — бодай чи не кожне тренерове речення містить слово «вбити».

Лео поглянув на штурвал. Архімедова сфера зникла. Він потягнувся до свого пояса, якого теж не було на місці. У голові почало прояснятись, а в жилах закипіло обурення. Ці карлики напали на корабель і вкрали його найціннішу власність!

Знизу проминала Болонья — вітіювата мозаїка червоних черепичних дахів, облямована зеленими пагорбами. Якщо Лео не знайде карликів у цьому лабіринті вулиць... Чорта лисого не знайде. Невдача — не варіант. Так само як і чекати, поки друзі оговтаються.

Він повернувся до Джейсона.

— Достатньо добре почуваєшся, щоб керувати вітром? Мені потрібно вниз.

Джейсон нахмурився.

— Авжеж, але...

— Добре, — не дослухав Лео. — Нам треба спіймати одну парочку мавп.

* * *

Лео та Джейсон приземлились на великій площі, оточеній білими мармуровими урядовими будівлями та вуличними кав’ярнями. Сусідніми вулицями гасали численні велосипеди та моторолери, але сама площа була порожньою, якщо не брати до уваги голубів та кількох стареньких чоловіків з чашками еспресо.

Ніхто з місцевих начебто не помічав величезної грецької триреми, що ширяла над площею, або того факту, що Джейсон і Лео щойно спустились просто з неба Джейсон із золотим мечем, а Лео... що ж, можна сказати він був з порожніми руками.

— Куди? — запитав Джейсон.

Лео витріщився на друга.

— Ну, не знаю. Дай-но я дістану свій GPS для пошуку карликів з пояса... Ой, стривай! У мене ж немає GPS для пошуку карликів, так само як і пояса!

— Смішно, — буркнув Джейсон. Він поглянув на корабель, наче збираючись з думками, і вказав на протилежний край площі. — Баліста запустила першого карлика туди, здається. Ходімо.

Вони пробрались крізь море голубів, а потім повернули до бічної вулички, уставленої крамницями одягу та ятками з італійським морозивом. Уздовж тротуарів стояли білі колони, укриті графіті. Кілька жебраків просили дрібні гроші (Лео не знав італійської, але, що від нього хочуть, збагнув досить швидко.)

Він усе погладжував себе по талії, сподіваючись, що пояс дивовижним чином з’явиться на старому місці. Але той не з’являвся. Лео намагався володіти собою, але за останні місяці він звик покладатись на пояс майже в усьому, тому тепер почувався так, наче у нього вкрали одну руку.

— Ми знайдемо його, — пообіцяв Джейсон.

За інших обставин це б підбадьорило Лео. У Джейсона був талант залишатись розважливим у критичних ситуаціях. Він витяг Лео далеко не з однієї халепи. Але сьогодні Лео не міг думати ні про що, окрім ідіотського печива, яке розламав у Римі. Немезида пообіцяла йому допомогу. Він її отримав — код активації Архімедової сфери. Тоді це був єдиний спосіб урятувати друзів. Але Немезида попередила, що за її допомогу доведеться сплатити.

Та чи доживе він до тієї миті? Персі та Аннабет зникли. Корабель на сотні миль відхилився від курсу та прямує назустріч випробовуванню, що неможливо подолати. Друзі сподіваються, що Лео переможе жахливого велетня. А у нього тепер навіть немає його пояса з інструментами і Архімедової сфери.

Він так захопився жалінням себе, що не помічав нічого навколо, аж поки Джейсон не схопив його за руку.

— Ти тільки поглянь на це!

Лео підвів очі. Друзі дісталися меншої площі. Над ними височіла величезна бронзова статуя цілковито оголеного Нептуна.

— О, матінко! — Лео відвів очі. Ну от треба було йому побачити божественний пах із самого ранку!

Морський бог стояв на великій мармуровій колоні посеред фонтана, що не працював (досить дотепний жарт долі). Обабіч від нього сиділи крилаті купідончики, прохолоджались, мовляв: «Як життя?». Сам Нептун (не дивись на пах!) викинув убік одне стегно, наче вдаючи Елвіса Преслі. У правій руці він розслаблено тримав тризубець, а ліву простягнув уперед, наче благословляючи Лео або, може, намагаючись підняти його в повітря.

— Це зачіпка якась? — уголос запитав сам себе Лео.

Джейсон насупив брови.

— Можливо. Тут в Італії статуї богів майже на кожному кроці. Просто, я б упевненіше почувався, якби ми наткнулись на Юпітера. Або на Мінерву. Власне, на будь-кого, окрім Нептуна.

Лео вліз у висушений фонтан і поклав долоню на п'єдестал. Відчуття нестримною хвилею ринули крізь кінчики його пальців. Він побачив шестерні з небесної бронзи, чарівні важелі, пружини й поршні.

— Там механізми, — промовив Лео. — Може, прохід у таємне лігво карликів?

— О-о-о! — завищав хтось неподалік. — Таємне лігво?

— Я хочу таємне лігво! — заволав інший голос згори.

Джейсон відступив з мечем напоготові. Лео ледь шию собі не вивихнув, намагаючись подивитись у два місця водночас. Рудобородий карлик у ковбойському капелюху сидів десь за тридцять футів за столиком найближчої кав’ярні та сьорбав еспресо, яке тримав своєю мавпячою ногою. Буробородий у зеленому котелку вліз на мармуровий п’єдестал біля Нептунових ніг, просто над головою Лео.

— Якби у нас було таємне лігво, — промовив рудобородий. — Там була б пожежна жердина.

— І водна гірка! — заголосив буробородий, який навмання витягував з пояса Лео інструменти.

— Припини! — Лео спробував схопити карлика за ногу, але не дотягнувся до п’єдесталу.

— Не доріс га? — співчутливо запитав буробородий.

— Це я не доріс? — Лео подивився навкруги, шукаючи, чим би жбурнути в гнома, але на площі були тільки голуби, і він сумнівався, що зможе спіймати бодай одного. — Віддай мій пояс, дурнувата...

— Тихо, тихо! — перервав буробородий. — Ми навіть не відрекомендувалися. Я — Акмон. А мій брат, он там...

— Той що красень! — Рудобородий підняв своє еспресо. Судячи з розширених зіниць та маніакальної посмішки, кофеїну з нього було достатньо. — Пассал! Співак пісень! Питець кави! Викрадач усього блискучого!

— Ой, благаю! — верескнув його брат Акмон. — Я значно ліпший крадій!

Пассал фиркнув.

— Крадій моїх заслуг хіба що! — Він дістав кинджал, який викрав у Пайпер, і почав колупатись ним у зубах.

— Агов! — крикнув Джейсон. — Це кинджал моєї дівчини!

Хлопець кинувся на Пассала, але рудобородий карлик був занадто швидким. Він стрибнув зі стільця на Джейсонову голову, зробив сальто, приземлився біля статуї Нептуна й обійняв волохатими руками Лео за талію.

— Врятуй мене! — заблагав карлик.

— Відчепись! — Лео спробував відштовхнути Пассала, але той зробив сальто назад і приземлився там, де його вже було не дістати. Тієї миті з Лео спали штани.

Хлопець впився очима у Пассала, який тепер шкірився та тримав у руках маленьку металеву «блискавку». Якимсь чином карлик поцупив застібку просто зі штанів Лео.

— Віддай... бісову... застібку! — Лео затинався, намагаючись одночасно трясти кулаком і підтягувати штани.

— Ех, недостатньо блискуча. — Пассал жбурнув її геть.

Джейсон ринув у напад із мечем. Пассал метнувся вгору. Він уже сидів на п’єдесталі біля свого брата.

Поварнякай мені тепер, що я недостатньо спритний, — похвастав Пассал.

— Гаразд, — промовив Акмон. — Ти недостатньо спритний.

— Ба! — відповів Пассал. — Дай-но мені пояс. Хочу подивитись.

— Ні! — Акмон відштовхнув його ліктем. — Ти отримав кинджал і блискучу кулю.

— Так, блискуча куля мені подобається. — Пассал зняв свою ковбойську шляпу. Він витягнув з неї Архімедову сферу, наче фокусник .— кролика, і почав крутити старовинні бронзові диски.

— Припини! — заволав Лео. — Це дуже тендітний механізм.

Джейсон став біля нього і впився лютими очима в карликів.

— Та хто ви, власне, такі?

— Керкопи! — Акмон звузив очі, розглядаючи Джейсона. — Б’юсь об заклад, що ти — син Юпітера, еге? Я таке одразу помічаю.

— Просто як Чорне Гузно, — погодився Пассал.

— Чорне Гузно? — Лео так і підмивало знову спробувати вхопити карлика за ноги. Він був певен, що Пассал от-от зламає сферу.

— Еге, саме так. — Акмон ошкірився. — Геркулес. Ми називали його Чорним Гузном бо він постійно вештався без одягу. Так засмагнув, що його, ну...

— У нього принаймні було почуття гумору! — перервав Пассал. — Він збирався нас убити, після того як ми його обікрали, але відпустив, тому що оцінив наші жарти. Не те що ви двоє. Сварливі та нудливі!

— Агов, у мене є почуття гумору, — заричав Лео. — Віддайте мені моє добро, тоді я розповім вам чудовий жарт з кулаком.

— Гарна спроба! — Акмон дістав з пояса гайковий ключ і завертів ним наче брязкальцем. — Справді, дуже гарна! Обов’язково це запам’ятаю! Дякую, Блакитне Гузно!

Блакитне Гузно?

Лео опустив очі. Штани знову впали на коліна й відкрили світові божому його блакитні труси.

— Ну все! — заволав він. — Зараз же! Поверніть! Мої речі! Або я покажу вам, які смішні палаючі карлики.

Його руки спалахнули вогнем.

— Оце я розумію. — Джейсон здійняв меч у небо. Над площею почали збиратись темні хмари. Загуркотів грім.

— Ой, лячно! — вискнув Акмон.

— Так, — погодився Пассал. — Якби ж у нас було таємне лігво, щоб у ньому сховатись.

— На жаль, ця статуя — не вхід до таємного лігва, — промовив Акмон. — У неї інше призначення.

Нутрощі Лео скрутились у вузол. Вогонь у руках згаснув. Він зрозумів, що справи дуже кепські. Він заволав: «Пастка!» і вистрибнув з фонтана, але Джейсон, на жаль, був занадто поглинутий викликом бурі.

Лео перекотився на спину, тоді як з Нептунових пальців вилетіло п’ять золотистих мотузок. Одна ледве не оповила Лео ногу. Решта налетіли на Джейсона, зв’язали його, наче теля для родео і здійняли догори ногами.

Блискавка влучила у вістря Нептунового тризубця і по статуї пробіглися електричні розряди, але керкопи вже зникли.

— Браво! — зааплодував Акмон зі столика найближчої кав’ярні. — З тебе вийшла дивовижна піньята, сину Юпітера!

— Ще б пак! — погодився Пассал. — Геркулес теж колись висів догори ногами. О, солодка помста!

Лео викликав вогняну кулю і жбурнув нею у Пассала, який намагався жонглювати двома голубами та Архімедовою сферою.

— Мамцю! — Карлик відстрибнув від вибуху, упустивши сферу на голубів.

— Час забиратись! — вирішив Акмон.

Він підняв на прощання котелок і поскакав по столиках геть. Пассал зиркнув на Архімедову сферу, яка відкотилась до ніг Лео.

Лео викликав ще одну вогняну Кулю.

— Тільки спробуй, — прогарчав він.

— Бувайте! — Пассал зробив заднє сальто й побіг за братом.

Лео згріб Архімедову сферу й кинувся до Джейсона, який досі висів шкереберть, зв’язаний, наче дикий кабан. Вільною була тільки рука з золотим мечем. Джейсон намагався з її допомогою перерізати мотузки, але поки що марно.

— Зараз, — промовив Лео. — Треба знайти перемикач...

— Та йди! — заревів Джейсон. — Я за тобою, щойно звільнюсь.

— Але...

— Не загуби їх!

Лео найменше прагнув залишатись на самоті з мавпо-карликами, але керкопи вже завертали за дальній кут площі. Він залишив Джейсона висіти і побіг за ними.