Дім Аїда

LIX Джейсон

У шістнадцять років більшість підлітків переймаються через те, як скласти тест з паралельного .паркування, отримати водійські права та взагалі дозволити собі автівку.

Джейсон переймався через те, як утримати упряжку вогняних коней вітряними мотузками.

Запевнившись у тому, що друзі на борту та сидять у безпечних каютах, він запряг вентусів до носу «Арго II» (чому Фестус не дуже зрадів), сам влаштувався на носовій фігурі та скрикнув: «Но!»

Вентуси понеслись по хвилях. Вони були не такими швидкими, як кінь Хейзел, Аріон, але значно більше пашіли. За ними здіймався такий слід пари, що Джейсон ледве міг бачити, куди вони мчать. Корабель кулею вилетів з гавані. Менш ніж за хвилину Африка перетворилась на розпливчасту лінію на обрії позаду.

Керування вітряними мотузками вимагало всієї зосередженості, властивої Джейсонові. Коні відчайдушно намагалися звільнитись. І тільки сила його волі тримала їх у шорах.

«Мальта, — наказав Джейсон. — Просто до Мальти».

Коли попереду нарешті з’явилась земля — горбистий острів, уставлений низькими кам’яними будівлями, — Джейсон уже стікав потом. Руки здавались гумовими, наче весь цей час він тримав на витягнутих руках велетенську рибу.

Джейсон сподівався, що вони дістались потрібного місця, бо більше тримати коней в упряжці не міг. Він відпустив вітряні віжки. Вентуси розлетілись на піщинки та клуби пари.

З останніх сил Джейсон зліз з носа корабля й оперся на шию Фестуса. Дракон повернувся і ткнувся в нього мордою.

— Дякую, старий, — промовив Джейсон. — Важкий видався день, еге?

Позаду нього заскрипіли дошки.

— Джейсоне? — покликала Пайпер. — О боги, твої руки...

Він тільки зараз помітив, що шкіра на його руках укрилася пухирями.

Пайпер розгорнула згорток амброзії.

— З’їж це.

Він почав жувати. Рот наповнився присмаком свіжо-спеченого шоколадного печива — його улюблених солодощів з пекарень Нового Рима. Пухирі на руках зникли. Сили відновилися, але амброзія на смак виявилася трохи гіркуватою, наче вона знала, що Джейсон відвернувся від Табору Юпітера. Це більше не був смак його домівки.

— Дякую, Пайпс, — пробурмотів він. — Скільки я?..

— Близько шести годин.

«Оце так, — подумав Джейсон. — Не дивно, що я так стомився і зголоднів».

— Як решта?

— Усе гаразд. Але їм набридло сидіти в трюмі. Сказати їм, що можна підніматись на палубу?

Джейсон облизав свої пересохлі губи. Навіть після амброзії він ледве тримався на ногах. Не можна, щоб друзі бачили його таким.

— Дай хвилину, — промовив він. — ...перевести дух.

Пайпер сперлась на поручні біля нього. У зеленій майці, бежевих шортах та похідних черевиках вона мала такий вигляд, наче збиралась лізти на гору... а потім битись на горі з цілим військом. На її поясі висів кинджал. Через плече був перекинутий ріг достатку. А ще вона тепер усюди носила із собою зазубрений бронзовий меч, який забрала у Зета, а той лякав не менше за автомат.

Поки вони мешкали в палаці Австера, Джейсон часто бачив, як Пайпер і Хейзел управляються у фехтуванні, хоча Пайпер ніколи раніше не цікавилась Ним. Після сутички з Хіоною його дівчина здавалась більш зібраною і завжди напоготові, як мотузка на зарядженій катапульті, наче вона твердо вирішила, що її ніколи більше не захоплять зненацька.

Джейсонові були знайомі такі відчуття, але він хвилювався, що вона занадто сувора до себе. Неможливо завжди бути готовим до всього. Джейсон розумів це краще за будь-кого. Останній свій бій він провів у ролі замороженого килимка.

Він, напевно, промовисто витріщався на неї, тому що вона хитро посміхнулась до нього:

— Агов, зі мною все гаразд. З нами все гаразд.

Вона стала навшпиньки й поцілувала його — і це було не менш приємним за амброзію. У її очах поєднувалося стільки різних барв, що Джейсон міг витріщатись на них цілісінький день — спостерігати за мінливими візерунками, так само як хтось міг би розглядати полярне сяйво.

— Пощастило мені з тобою, — промовив він.

— Еге, пощастило! — вона легенько штовхнула його в груди. — Ну, і як нам тепер затягнути цей корабель у доки?

Джейсон, насупившись, подивився на воду. До острова досі лишалося півмилі. Він гадки не мав, чи зможуть вони змусити працювати двигуни, чи...

На щастя, Фестус слухав. Він відвернувся і видмухнув язик полум’я. Корабельний двигун загуркотів і загудів. Звук був таким, як від величезного велосипеда з порваним ланцюгом, але вони зрушили з місця. «Арго II» повільно прямував до берега.

— Хороший дракон! — Пайпер погладила Фестуса по шиї.

Рубінові очі дракона заблищали, наче він був задоволений собою.

— Після твого пробудження він якось змінився, — промовив Джейсон. — Став більш... живим.

— Таким, яким має бути. — Пайпер усміхнулась. — Гадаю, кожному з нас час від часу потрібна, прочуханка від того, хто нас любить.

Стояти поруч із нею було так приємно, що Джейсон майже вірив у їхнє світле майбутнє разом у Таборі Напівкровок, коли скінчиться війна — звісно, якщо вони не помруть і якщо буде куди повертатись.

«Коли знову доведеться обирати, — сказав йому Нот, — буря чи полум’я, — пригадай мене. І не впадай у відчай».

Що більше вони наближались до Греції, то більш похмурими ставали Джейсонові думки. Він починав думати, що Пайпер мала рацію щодо рядку з пророцтва про бурю чи полум’я — один з них, Джейсон або Лео, не повернеться з походу живим.

Саме тому вони мусили відшукати Лео. Як би Джейсон не любив життя, він не збирався дати другові померти заради себе. Він не зміг би жити з таким тягарем.

Звісно, він сподівався, що помиляється. Сподівався, що вони обидва повернуться з походу живими. Але, якщо ні, Джейсон мусив бути готовим. Він захистить друзів та зупинить Гею — чого б це не коштувало.

«Не впадай у відчай».

Еге. Легко сказати, якщо ти безсмертний вітряний бог.

Острів уже був зовсім близько. Джейсон побачив пристані, усипані вітрилами кораблів. Над скелястим берегом здіймались мури фортеці — футів п’ятдесят-шістдесят заввишки. За ними виднілось середньовічне, на вигляд, місто з церковними шпилями, банями і притиснутими одна до одної будівлями з одного й того самого золотавого каменю. З того місця, де стояв Джейсон, здавалось, що місто займає кожний дюйм острова.

Хлопець оглянув човни в гавані. За сотню футів попереду, прив’язаний до найдовшого причалу, гойдався простенький пліт з однією щоглою та прямокутним вітрилом. Стерно у задній частині було приєднано до якогось дивного на вигляд приладу. Навіть звідси Джейсон упізнав блиск небесної бронзи.

Джейсон розплився в усмішці. Тільки один напівбог міг збудувати такий човен і здогадатися залишити його якомога далі від гавані, щоб на «Арго II» його неодмінно помітили.

— Клич усіх, — сказав Джейсон Пайпер. — Лео тут.